Не повторюючи спільних для Нью-Иоркської та цієї Конвенції положень, та не зупиняючись на тому, що у зв'язку з Європей­ською конвенцією вже викладалось раніше, зосередимо свою ува­гу лише на тих особливостях у процесі здійснення контролю за справністю арбітражного рішення, які у цій Конвенції містяться.

За сферою дії Європейська конвенція має гри принципові від­мінності від Нью-Иоркської.

По-перше, якщо Нью-Йоркська конвенція ніяким чином не об­межує свою дію щодо арбітражних рішень з огляду на предмет спору, за яким вони були винесенні, Європейська конвенція роз­повсюджує свою дію лише на угоди, які укладаються при здійс­ненні операцій у зовнішній торгівлі, а також арбітражні процеси і рішення, то засновані на таких угодах".

¹ Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 294.

' Питання про те, які саме угоди належать до кола таких, що регулюються Конвенцію, шїишєно на роїсуд держав-учасниць, і воно даг зміст так званому «Комерційному -застереженню». )а яким кожна держава маг чмогу обмежити -за­стосування Конвенції тільки спорами, що виникають І договірних га інших пра-

574

По-друге, вона застосовується не лише до арбітражних угод, які були укладені в письмовій формі (нагадаю, що обмін повідомлен­нями за телетайпом Конвенція розглядає як належну письмову форму угоди). Стосовно держав, де не вимагається письмової фор­ми для арбітражної угоди. Конвенція застосовується до будь-яких угод, укладених у формі, дозволеній відповідними національними законами.

По-третг, згідно зі ст. іі цієї Конвенції, юридичні особи, які за застосовним до них національним законом розглядаються як «юридичні особи публічного права», будуть мати можливість укладати арбітражні угоди. Щоправда, ця норма не є імператив­ною в тому розумінні, що при наданні згоди на обов'язковість цієї Конвенції кожна договірна Держава може зробити застереження про обмеження згаданої можливості умовами, які зазначені в її за­стереженні.

9. Процедура звернення зацікавленої сторони з проханням про визнання і виконання іноземного арбітражного рішення, та поря­док розгляду такого прохання в Конвенції не встановлено, тобто ці питання залишені на розсуд Договірних Держав. Однак в ній за­пропоновано наступне цікаве положення: скасування арбітражного рішення, яке підпадає під дію цієї Конвенції, буде являти собою причину відмови у визнанні або виконанні цього рішення в Інших державах-учасницях Конвенції тільки за умови, що скасування арбітражного рішення мало місце у державі, в якій або за законом якої це рішення було винесено, та лише за однією з підстав, зазна­чених у ст. IX Конвенції. До речі, в цій статті, як вже зазначалось, передбачено лише чотири з перших шести розглянутих у поперед­ньому параграфі підстав. З цього випливає, що скасування арбіт­ражного рішення, яке грунтується на будь-яких інших підставах, буде мати силу лише на території відповідної держави і ніяким чином не вплине на можливість його визнання або виконання на територіях інших Договірних Держав. Причому, щоб не виникало ніяких сумнівів щодо імперативності цього правила, ст. ЇХ Конвен­ції встановлено, що у відносинах між державами-учасницями цієї

---

ьовідносин, які вважаються тортовими (комерційними) за національним законом Держави, то робить це іаетереження. Оскільки, як вважає О. В. Брунцева (дня.: Цит. праця.- С. 245-246), біля половини учасників Конвенції скористались цим правом, сфера дії Конвенції "за ціп підстави може ставати рвною в рнних держи-«ах-учасниііях Конвенції.

575

Конвенції, які одночасно є учасниками Нью-Иоркської конвенції, п. 1 цієї статті обмежується застосування ст. V, п. і «е» Нью-Иорк­ської конвенції (йдеться про випадки, коли рішення ще не стало остаточним або було скасовано чи призупинено виконанням ком­петентною владою відповідної держави).

Розглядаючи дане положення Конвенції Г. Л. Цірат дійшов про­тилежного висновку. На його думку норма п. 1. ст. ЇХ Європей­ської конвенції не маг імперативного характеру. Однак далі він, тим не менш, вважає, шо під час розгляду державними судами України справ про скасування арбітражних рішень, винесених на території України, судам бажано застосовувати лише підстави, пе­редбачені положеннями Європейської конвенції, щоб уникнути випадків, коли скасоване в Україні арбітражне рішення виконува­лося б на території інших країн-учасниць цієї Конвенції .

Не заперечуючи проти слушності пропозиції Г. А. Цірата, за­уважу, що його думка про неімперативність положення п. 1 ст. IX Європейської конвенції не співпадає з точкою зору Пленуму Вер­ховного Суду України, який у п. 12 цитованої вище постанови від 24.12.1999 р. дійшов висновку про те, що «п. і зазначеної статті обмежує застосування статей V, 1 «е» Нью-Йоркської конвенції передбаченими в ньому випадками, що судам необхідно врахову­вати»".

10. Доречним буде зауважити, у зв'язку з розглядом цієї Кон­венції, що за її ст. IV створено компетентний орган (спеціальний комітет), а п. 6 ст. X Конвенції передбачається право Договірних Сторін нотифікувати у Генерального секретаря ООН список тор­гових палат та інших органів їх держави, голови яких будуть ни-конувати передбачені ст. IV функції. Відповідно до цього пункту Міністерство закордонних справ України нотою від 24.11.1993 р. повідомило Генерального секретаря ООН, шо у зв'язку з тим, що Всесоюзна Торгова Палата припинила своє існування, функції, що передбачені у ст. IV Європейської конвенції, де йдеться про здійс­нення арбітражного процесу, в Україні буде виконувати Торгово-промислова палата України.

11. Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійс­ненням господарської діяльності укладена 20.03.1992 р. у

_ Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 255. " Лин.; Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). Офіційне видання: Том І.-С.32І.

576

м, Києві державами СНД. Україною ця Угода була ратифікована 19.12.1992 р. (набула загальної чинності 8.09.1993 p.).

За Угодою, з урахуванням вимог додаткової Угоди 1998 р. до неї, господарюючі суб'єкти кожної з держав-учасниць:

---

• користуються на території іншої держави-учасниці правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів на-рівнІ з господарюючими суб'єктами цієї держави;

• мають на території інших держав-учасниць право безпере­шкодно звертатися до судів, арбітражних, третейських судів і до інших органів, до компетенції яких належить розгляд відповідних справ, мають право виступати в них, подавати клопотання, заявля­ти позови та здійснювати інші процесуальні дії.

Держави-учасниці домовилися також (ст. 7) взаємно визнавати та виконувати рішення компетентних судів, які набрали чинності. Такі рішення у частині звернення виконання на майно відповідача підля­гають виконанню на території іншої держави-учасниці органами, призначеними судом або визначеними законодавством цієї держави.

В Угоді містяться вимоги, за якими приведення до виконання рішення, зокрема арбітражного, здійснюється за клопотанням за­цікавленої сторони. До клопотання додаються:

• належним чином засвідчена копія рішення щодо примусово­го виконання якого заявлено клопотання:

• офіційний документ про те, що рішення набрало чинності, якщо тільки це не випливає з тексту самого рішення;

• докази сповіщення іншої сторони про процес;

• виконавчий документ.

За ст. 9 Угоди у приведенні до виконання рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, ли­ше тоді, коли ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де зазначене виконання вимагається, докази того, що:

а) судом держави-учасниці, до якої звернено клопотання про виконання, раніше вже було винесено рішення, що набрало закон­ної сили, у справі між тими ж сторонами, стосовно того самого предмета і на тій же підставі;

б) існує визнане рішення компетентного суду третьої держави-учасниці або держави, яка не є членом Співдружності Незалежних Держав, у спорі між тими ж сторонами, стосовно того самого предмета і на тій же підставі;

в) спір згідно з цією Угодою вирішено судом, який не є компе­тентним;

577

г) інша сторона не була сповіщена про процес;

д) сплинув трирічний строк давності пред'явлення рішення до виконання.

Домовлено також, що виші судові органи держав-учасниць Угоди регулюють всі спірні питання, що виникають у зв'язку з приведенням до виконання рішень компетентних судів.

Контрольні запитання

1. Які рішення міжнародного комерційного арбітражу підляга­ють судовому контролю та якими є підстави для скасування таких рішень?

2. Що розуміється під «втинанням» та «виконанням» арбітраж­ного рішення і які моделі визнання та виконання цих рішень Вам відомі?

3. Яким чином здійснюється визнання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу зд Нью-Иоркською конвен­цією 1958р.?

4. У чому полягають особливості визнання та виконання іно­земних арбітражних рішень за Європейською конвенцією 1961 p.?

---

5. Якими є основні положення Угоди 1992 р. в частині визнан­ня та виконання іноземних арбітражних рішень?

Глава 29

Законодавство України про міжнародний комерційний арбітраж

Згідно зі ст. 9 Конституції України сучасне національне законо­давство про міжнародний комерційний арбітраж складається з та­ких двох частин:

• чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

• власні закони України, які стосуються здійснення арбітраж­ного розгляду справ та виконання іноземних арбітражних рішень на території нашої держави.

Що стосується міжнародних договорів України про міжнарод­ний комерційний арбітраж, то все необхідне з цього приводу ми вже розглянули. Стосовно законів, на сьогодні головним з них є Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р.', який у подальшому і буде піддано розгляду,

23.1. Загальна характеристика та сфера дії Закону від 24.02.1934р.

1. Як вже зазначалося (див. гл. 26.2.1), Україна належить до тих держав світу, які запровадили у своє національне законодавство положення Типового закону ЮНСІТРАЛ. У зв'язку з цим в преам­булі до цього Закону зазначено, що він виходить:

• з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як ме­тоду, що широко застосовується для вирішення спорів, які вини­кають у сфері міжнародної торгівлі;

• з необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку;

• з урахування положень про такий арбітраж, які є в міжнаро­дних договорах України, а також в Типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі, який було схвалено Генеральною Асамблеєю ООН для можливого викорис­тання державами у своєму законодавстві.

Лив.: Закони України. Том 7.- К.: Ін-тзаконодавства НРУ, IW7-C. 1Й2-196.

579

Мабуть, саме завдяки останній обставині Закон від 24.02.1994 р. є одним із найкращих серед тих, які були схвалені Верховною Ра­дою України з часів проголошення нашою державою незалежності.

2. Закон (ст. 2) містить визначення використовуваних термінів і наведені у зазначеній статті тлумачення дозволяють вирішити два питання, які викликають певні непорозуміння або навіть спори. Перше питання стосується поняття міжнародного комерційного арбітражу га співвідношення цього органу з державними судами. Як вже зазначалося, нещодавно в Україні існували арбітражні суди у якості ланки спеціалізованої системи державних судів, що поро­джувало певні непорозуміння з використанням термінів. Оскільки аналізований закон приймався в умовах, коли ще Існували державні арбітражні суди, законодавець, приймаючи Закон від 24.02.1994 p., змушений був користуватися у якості синонімів термінами «арбіт­раж» та «третейський суд», аби запобігти зазначеної плутанини. Звідси дефініція арбітражу в Законі звучить так: цс будь-який ар­бітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комер­ційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті Україні. Це визначення поясню­ється ще двома термінами, витлумаченими в тій же статті Закону:

---

• «третейський суд» - одноособовий арбітр або колегія арбітрів;

• «судї> - відповідний орган судової системи держави.

Щоб не склалося враження про тс, що це питання є суто схолас­тичним, нагадаю, що навіть після спливу п'ятирічного строку дії Закону від 24.02.1994 р. Пленум Верховного Суду України змуше­ний був роз'яснити судам нашої держави, що у_ порядку, передба­ченому статтями 35, 36 цього Закону і Нью-Иоркською конвен­цією, розглядаються клопотання про визнання і виконання рішень комерційного арбітражу, що провадяться за арбітражною угодою сторін (третейського суду), а не органів судової системи держави, до відання яких законодавством останньої віднесено розгляд гос­подарських та інших комерційних спорів (господарських, арбіт­ражних судів тощо)¹.

Друге питання, що в цій статті Закону вирішено, є сприйняття законодавцем сучасних тенденцій практики щодо тлумачення тер-

¹ Див.: Постанови Пленуму Верховною Суду України (1963-2000). Офіційне видання: Том ].- С. 314-315.

580

міна «комерційний». Згідно з Законом цей термін слід тлумачній широко, ним охоплюються питання, що випливають ч усіх відно­син торгового характеру як договірних, так І недоговірних. А далі дається тлумачення «відносин торгового характеру», в якому на­ведено перелік таких відносин:

• будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання по­слуг чи обмін товарами або послугами;

• угоди про розподіл, торгове представництво;

• факторні операції;

• лізинг;

• інжиніринг;

• будівництво промислових об'єктів;

• надання консультативних послуг;

• купівля-продаж ліцензій;

• інвестування;

• фінансування;

• банківські послуги;

• страхування;

• угоди про експлуатацію або концесію;

• спільні підприємства та інші форми промислового або під­приємницького співробітництва;

• перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізнич­ними та автомобільними шляхами.

Особливо важливою є та вказівка Закону, за якою наведений перелік не є обмеженим, тобто - вичерпним. А це означає, що з урахуванням конкретних обставин він може бути поповнений та­кож іншими видами комерційної діяльності.

3. Проте слід мати на увазі, що цей термін у його застосування до спорів, які можуть розглядатися Морською арбітражною комі­сією при Торгово-промисловій палаті України, згідно з Додатком № 2 до Закону, визначено інакше. Зазначена комісія вирішує спо­ри, що випливають із відносин:

• щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка-море);

• щодо морського буксирування суден та інших плавучих за­собів;

• щодо морського страхування;

• пов'язаних з купівлею-продажем, заставою та ремонтом мор­ських суден та інших плавучих засобів;

• з лоцманської і льодової проводки, агентського та іншого

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc