Файл: IUK_metodichka.pdf

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

ра, до зразків яких можна віднести комплекс Музею історії Вітчизняної війни в Києві (1982) або монумент на честь проголошення радянської влади в Харкові

(1975).

Особлива роль у часи «застою» належала театральному мистецтву. Одним із провідних театрів республіки був Київський державний академічний театр опери і балету Української РСР імені Тараса Шевченка. Важливе значення мали Київський драматичний театр імені Івана Франка, російський драматичний театр імені Лесі Українки, Харківський український драматичний театр імені Тараса Шевченка і російський імені Олександра Пушкіна, Львівський драматичний театр імені Марії Заньковецької. Лабораторією творчого пошуку наприкінці епохи «застою» став Київський молодіжний театр, коли його очолював яскравий режисер Лесь Танюк.

Незважаючи на важкі умови, українська культура продовжувала розвиватись. В 80-х роках повернулися до творчої діяльності реабілітовані письменники. У процесі відродження української літератури й культури гідну роль відіграли «шістдесятники», загартовані у протистоянні офіційній ідеології. Дмитро Павличко у своїх творах осудив байдуже ставлення до народу, України, рідної мови; Ліна Костенко вела діалог минулого із сучасним, заглиблюючись у проблему обов’язку митця перед народом (роман «Маруся Чурай»). Роман Іваничук, використовуючи історичну тематику, розкрив правду про минуле українського народу («Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю»).

Процеси «перебудови» розпочалися в Україні із запізненням. Однією з перших «ластівок», що віщували духовне оновлення, була поява художніх та публіцистичних творів, присвячених Чорнобилю. Серед них - поема Івана Драча «Чорнобильська мадонна» (1988). Протягом 1986-1988 років спочатку в лі- тературно-мистецькому середовищі та в культурницькій пресі, а потім у ширших колах інтелігенції розгорнулися дискусії. На відміну від Москви, де головними темами дискусій були «відновлення історичної правди» щодо радянського періоду, подолання залишків сталінізму в суспільно-політичному житті, а також критика командно-адміністративної системи, українська інтелігенція на перший план висувала проблеми захисту національної мови й культури, повернення історично-культурної спадщини в повному обсязі.

Під тиском громадськості на помітні поступки в національній політиці пішло й компартійне керівництво. Найістотнішим у цьому плані було запровадження Верховною Радою УРСР у жовтні 1989 р. змін до Конституції УРСР, що проголошували державність української мови, з одночасним прийняттям «Закону про мови в Українській РСР», який діє й донині. Головними рушійними силами в цих подіях стали українські літератури, очолені кількома «шістдесятниками», а також учорашні дисиденти, які утворили в Києві так званий Український культурологічний клуб. У 1988 р. виникло товариство української мови імені Тараса Шевченка. На 2 з’їзді воно прийняло освячену історією назву «Просвіта» (1991), почали розгортати діяльність ланки культурологічного товариства «Спадщина». Коли пізніше створювались вже суто політичні організації (Народний Рух), їх лідерами стали переважно недавні лідери культурниць-

87

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

кого руху, зокрема письменники. Однак націонал-демократи, що переживали тоді пік свого політичного впливу, розглядали культуру скоріш як засіб боротьби за державність, аніж як самоцінне явище. Це позначилося і на прокламованих цілях і на результатах.

Семінарське заняття до теми 8

1.Розкажіть про заходи з українізації культурного життя в Україні за часів УНР і Гетьманату.

2.Охарактеризуйте основні напрями, методи і наслідки більшовицької політики «українізації» 1920-х років.

3.В чому сутність літературної дискусії 1925-1928 років? Що розумілось під такими термінами як «шумськізм» та «хвильовізм»? Розкажіть про відомих представників «розстріляного українського відродження».

4.Розкажіть про мистецько-культурне життя в Україні 20-30-х років (література, театр, музика, живопис, архітектура, кіно).

5.Розкажіть про мистецько-культурне життя в Україні 40-50-х років (література, театр, музика, живопис, архітектура, кіно).

6.Розкажіть, у чому полягала роль «відлиги» для розвитку українського мистецтва, літератури та науки? Хто такі «шістдесятники»?

7.Поясніть негативну роль «застою» у розвитку вітчизняної культури 1970- 1980-тих років. Пригадайте здобутки найбільш відомих діячів мистецтва України у 1970-1980-ті роки.

8.У чому, на Вашу думку, значення «перебудови» для українського культурницького відродження у другій половині 1980-х років. Спробуйте обґрунтувати свої висновки.

9.Які культурно-освітні українські товариства та організації активно діяли у другій половині 1980-х років? Яке значення має діяльності українських письменників, діячів культури у справі відродження незалежної Української держави.

Теми індивідуальних завдань

1.Українська культура на початку 20 століття.

2.Українська культура 20-30-х років 20 століття.

3.Українська культура 40-50-х років 20 століття.

4.Українська культура за умов «відлиги» і «застою».

5.«Перебудова» і національно-культурне життя в Україні другої половини 80- х – 90-х років 20 століття.

Література

Богуцький Ю. П. Українська культура в європейському контексті / Ю.П. Богуцький, В. П. Андрущенко, Ж.О. Безвершук, Л.М. Новохатько / За ред. Ю. П. Богуцького. – К., 2007.

Бойко Ю.М., Нестеренко В.А. Історія української культури: Навчальний посібник. – Вінниця, 2014.

88

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Бокань В.А. Історія культури України: Навч. посібник В.А. Бокань, Л. П. Польовий. – К., 1998.

Гаврюшенко О.А. Історія культури: Навч. посібник / Наук. ред. В. М. Шейко / О.А. Гаврюшенко, В.М. Шейко, Л.Г. Тишевська. – К., 2004.

Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник / За редакцією С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. – К., 1999.

Культура українського народу: Навч. посібник / В.М. Русанівський, Г.Д. Вервес, М.В. Гончаренко та ін. – К., 1994.

Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-е, перероб. і доп. / За ред. проф. А.Я.Ятрися і проф. В.І. Мельника. – Л., 2005. 8. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій / Бичко А.К., Бондар Н.О., Гнатенко П.І. – К., 1993.

Нестеренко В.А. Українізація на Поділлі у 20-30-х роках XX сторіччя. Основні напрями, наслідки, недоліки та особливості. - Кам’янець-Подільський, 2003. Нестеренко В.А. Українське вчительство Поділля в 1920-1930-ті роки: суспіль- но-політичний портрет// Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський, 2003. – Том 3. - С. 155-164.

Нестеренко В.А. До питання про українізацію Православної церкви на Поділлі у 1920-ті роки// Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. Матеріали четвертого круглого столу. – Кам’янець-Подільський, 2008. – Том. 11. – C. 335-347.

Нестеренко В.А.Етноцид українців Поділля у 30-ті роки XX століття/ Геноцид України у XX столітті. Україна під окупаційними режимами: історія і наслідки. Матеріали другої всеукр. наук.-практ. конфер. – Львів, 2013. - С.163-170.

Семчишин М. Тисяча років української культури: історичний огляд культурного процесу. – К., 1993.

Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. Черепанової С.О. – Л., 1994.

Українська культура: Лекції за ред. Д. Антоновича / Упоряд. С. В. Ульяновська.

– К., 1993.

Українська та зарубіжна культура. Навч. посібник / За ред М. Заковича. – К., 2001.

Шейко В.М. Історія української культури: Навч. посібник / Наук. ред. В. М. Шейко / В.М. Шейко, Л.Г. Тишевська. – К., 2006.

89

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Тема 9. Традиційно-побутова культура українського народу

План

1. Двір, житло, садиба.

2.Народний одяг українців. Українська народна кулінарія.

3.Сімейний та громадський побут. Родинні обряди та звичаї.

4.Усна народна творчість українців. Народне образотворче мистецтво.

Опорний конспект лекції

1.Двір, житло, садиба.

Для України характерним є відкритий тип подвір’я. У 19 - на початку 20 століть виділялося кілька типів його забудови:

вільна, коли всі будівлі двору не пов'язані між собою спільною стріхою та вільно розташовані відносно одна одної;

однорядна, коли господарські та житлові будівлі розташовані в один ряд і можуть мати спільну крівлю;

дворядна, коли господарські і житлові споруди розташовані у два ряди і мають частково спільну крівлю;

кутоподібна, за якої господарські та житлові будівлі розташовані у формі літери Г;

замкнена забудова, коли господарські будівлі та дім розташовані по периметру садиби та пов'язані між собою спільною крівлею.

Для України найбільш характерні два варіанти розташування будинку по

відношенню по вулиці: наближене та глибоке, коли житло знаходиться в глибині двору, а на вулицю виходить двір та садок.

Своєрідність українського народного житла на всій Україні визначає абсолютна однотипність в вирішенні інтер'єру житлового приміщення, паралельне існування зрубної та каркасної техніки зведення стін з їх наступною побілкою по дереву або глині, розповсюдження тільки відкритого двору з перевагою вільної забудови.

Українське народне житло пройшло багатовіковий шлях розвитку від однокамерної будівлі до багатокамерної. В кінці 19 ст. в середняцьких господарствах розповсюдження мали вже двокамерні споруди, до який входила хата та сіни. В північно-східних районах з'явились житла, де обігрівалися обидва приміщення. В Закарпатті хата та сіни не мали спільного входу і розділялися глухою стіною. Ускладнення плану двокамерного будинку на Поліссі та Слобожанщині йшло за рахунок часткового виділення жилої кімнати з піччю за рахунок сіней, або за рахунок повного перетворення сіней у жилу кімнату. В останньо-

90

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

му випадку вхід робили безпосередньо з вулиці в прихаток, а заможні хазяї прибудовували сінці або ґанок. Більш різноманітними в кінці 19 ст. в Україні були трикамерні житла, що являли собою типову спільнослов'янську трикамерну в'язку: житлове приміщення (хата, хижа, халупа, хатина) об'єднувалось сіньми (сінь, сінці, хороми, боїще, баще, приклад) з кліттю та коморою, Таке житло було притаманне переважно північно-східним та західним районам України. В південних районах лісостепу і особливо у степу переважали житла з симетрично розташованими відносно сіней двома житловими приміщеннями («дві хати через сіни», «хата на дві половини», «верхова хата»).

Своєрідність традиційним житлам східного Полісся, деяких районів лісостепу (Поділля, Подністров'я, Полтавщина та Слобожанщина), Карпат та крайнього півдня степів надавали ґанок (крильце, колідор, рундук), значні виноси крівлі (піддашок, підсобійка, підострішина) та галереї.

Традиційний інтер’єр (внутрішнє планування) української хати у 19 столітті був типологічно єдиним. Піч ставили завжди у кутку біля входу устям до стіни з вікнами. По діагоналі від неї розташовувався червоний кут (покуть), на стінах якого вішалі ікони, прикрашені вишиваними рушниками. Тут стояв стіл, біля нього невеличка переносна лава (ослін), зліва - скриня. Вздовж тильної стіни хати, між піччю та боковою стіною, містився дерев'яний настил (піл, приміст), що правив для роботи вдень і для відпочину вночі. Вздовж фасадної й бокової стін наглухо прибивали лави, які на свята застилали домотканими ряднами, а в заможних хатах - килимами. В кутку біля двері і над нею ставили дерев'яні полиці або шафу для посуду (мисник, судень) а проти печі - полиці для хліба та начиння.

Духові варисті печі, розповсюджені у всіх східно-слов'янських народів, в Україні були двох типів - правобережного та лівобережного, які відрізнялись устроєм комина. Правобережний комин мав форму зрізаної піраміди, установленої або підвішеної на припічку. Така форма притаманна західним слов'янам. На Лівобережжі стінки комина продовжували стінки припічка, як в російських та білоруських житлах. Підмурок печі робили переважно з глини, в поліссі та Карпатах - з дерева, на півдні - кам'яні.

Жиле приміщення в традиційній українській хаті мало, як правило, не менше трьох вікон: два у фасадній стіні - проти печі (передпічне) та проти столу (покутнє), трете у торцевій стіні (застільне). Стіни традиційного українського житла зводились з різних матеріалів. Давні традиції мала каркасна конструкція стін, яка, разом із зрубною широко представлена у попередні епохи. Разом із знищенням лісів в кінці 19 століття провідним типом стає каркасний устрій стін. Зрубне житло перетворилось на ознаку заможності. В північній зоні каркас заповнювали деревом з частковим використанням глиносоломи, а в південній - плетнем, обмазаним глиною з соломою.

Прикрашали житло в різних районах по-різному. У Поліссі обмежувались бмазкою та побілкою переважно житлової частини зрубу. У крайніх північнозахідних районах зруб не білили або білили тільки частини стін навколо вікон. У Карпатах зрубні житла прикрашали багатим різьбленням. В лісостепу карка-

91