Файл: shpora.doc

28. Вілли та латифундії. Характерис-ка аграрного гос-ва Стародавнього Риму у працях Каттона Старшого, Варрона та Колумелли.

Основним типом сільськогосподарського підприємства стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка часто-густо складалася з кількох маєтків, у яких виробляли різні продукти. Як правило, такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якоїсь однієї культури, яка орієнтувалася на ринок, але одночас­но в господарстві виробляли продукцію для власного спожи­вання. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—-149 рр. до Р.Х.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціо­нує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше».Катон описує зразкове, на його думку, господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропа­гуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з влас­ного господарства. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання . Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати на відміну від ху­доби, яка повинна мати перепочинок. Рабів також не повинно бу­ти багато, а у жнива краще найняти робітників, що буде дешев­ше, ніж утримувати зайвих рабів протягом року.про вибір маєтку, який слід придбати, він наголошував на необхідності мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом — споживачем продукції вілли.Отже, вілла Катона — це поєднання натурального господарства (забез­печує потреби маєтку) та товарного і спеціалізованого, орієнто­ваного на ринок.

Зовсім інакше було організовано виробництво у великих гос­подарствах (понад 250 га) — латифундіях, які набули поширення на півдні Апеннінського півострова, а також у Північній Африці та Галії. Як правило, такі господарства або спеціалізувалися на скотарстві, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орен­дарям — колонам. Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнялися від витрат на придбання рабів, їх утриман­ня та організацію нагляду. Така система організації господарства дістала назву колонату.

Трактат «Землеробство» Катона Старшого (234—149 до н.е.), «Про сіль­ське господарство» Варрона (116—27 до н.е.) та праця з такою са­мою назвою Колумелли (І ст. н. е.).У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького госпо­дарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних по­глядів римлян на раціональну організацію господарства і управ­ління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це пере­важно самозабезпечуване натуральне господарство з певною рин­ковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян (але тільки як тимчасовий і допоміжний захід). У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господар­ство» знайшло відображення зростання товарності рабовласни­цьких господарств та їх перетворення на господарства напівнату­рального — напівтоварного типу. Головною метою землевласни­ків, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Ви­ходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєт­ку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників. Подібні погляди виклав і Колумелла в згаданому вище творі, який став своєрідним оглядом стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва.

29. Криза рабовласницької сис-ми гос-ва та її висвітлення у працях Луція Колумелли.

Нарешті, Луцій Юній Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, зок­рема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої пра­ці. Наприклад, вій рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, рівномірніше розподіляти рабів між різними видами робіт, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні спо­соби заохочення рабів. Він стверджував, що головного метою ве­дення господарства є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то слід передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи 'іхию працю як продуктивнішу.

Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власнико­ві. Пекулій полегшував перехід до нового статусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновід­пущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основ­ними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судно­власниками.До середини II ст. після Р.Х. головними постатями в госпо­дарстві стають великий землевласник і колон. Колон, як і пеку­ліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; його, так само, як і власника пекулію, не можна було продати без землі. Власне, колопат поступово перетворюється у систему відносин, які є швидше феодальними, ніж рабовласницькими.

Отже, в Давньому Римі в перші сторіччя після Р.Х. відбува­ється як криза системи господарства, так і криза імперії, яка ха­рактеризується певними ознаками.

Раннє християнство, яке виникло у І ст. н.е. в Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Засуджу­ється соціальна нерівність, зокрема поділ людей на багатих та бідних. З ідеєю рівності міцно пов'язані принципи загального обо­в'язку працювати, розподілу за працею та ін.

30. Загальна характеристиеа Сх. Та Зх.Цвілізації доби Середньовіччя.

Середньовіччя—- цс період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії напри­кінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочина­ються наприкінці XV ст.В Азії сформувалася арабо-мусуль­манська (ісламська) цивілізація. Ця форма цивілізації пов'язана з особливостями її культури, в основі якої с арабська мова, віро­вчення та культ ісламу. Фундаментом мусульманського віросповідання була віра у єдиного Бога Аллаха та Магомета як його пророка. Іслам сформувався в арабському середовищі, батьківщиною його є арабські міста Мекка та Медина.На базі ісламу виросла могутня держава — Арабський Халіфат, до якого у період його розквіту входили Сирія, Палестина, Месопотамія, Єгипет, Хіва, Бухара, Афганістан, значна частина Іспанії, Вірменія, Грузія. Арабо-мусульманський світ відзначався високим рівнем урба­нізації. Багдад вважався одним з найбільших міст світу, де торгу­вали лісом, порцеляною, хутром, прянощами, шовком, вином, усім, що вироблялося в Індії, Східній Африці, Китаї, Середній Азії. Надзвичайно своєрідна та яскрава культура була створена у середньовіччя на арабо-мусульманському Сході. Арабська астро­номія, ме7щципа, алгебра, філософія, безсумнівно, були значно вищими за європейську культуру того часу. У Європі середньовіччя — це період становлення нової форми Західної цивілізації— європейської християнської цивілізації. Єв­ропейська цивілізація формується на території колишньої Римсь­кої імперії, яка, як відомо, розпалася на дві частини: Східну (Візан­тійську) та Західну (Римську) імперії. Культурною базою європейської цивілізації була античність. Християнство, як і в часи античності, не мало єдиної організа­ції. Найактивніше боролися між собою голови Західної Римської церкви — папа Римський та Візан­тійської церкви— Константинопольський патріарх. У період Середньовіччя Західна Європа почала долати ці наслідки загарбницьких воєн та відроджуватися. Духовною осно­вою всієї Європейської цивілізації стає християнство. Процес становлення Європейської цивілізації значною мірою був процесом християнізації-- залучення язичницьких народів до християнської культури, вірувань і зви­чаїв, вступу до християнських організацій-- католицької та православної церков.

Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на дер­жавні справи європейських народів. Ій належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Вона вела постійну боротьбу із світськими державцями за політичну владу, виступала з ідеями, які ініціювали широкі су­спільні рухи (наприклад, Хрестові походи). Посідала вона й ви­ключне становище у справі освіти та наукових досліджень.

31. Особливості господар-го роз-ку сус-ва Європейської цивілізації у V-Xст.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому па значно нижчому рівні, ніж це було в ан­тичні часи. Це був тривалий процес, примітивна аграрна еконо­міка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її посту­пово змінювалися, еволюціонували. Перший етап господарського розвитку (V— XI ст.) характеризується пануванням натурального господарства. Землі Європи були мало залюдненими (чисельність населення Європи становила приблизно 25—30 мли осіб), а населення зай­малося в основному землеробством. Умови цієї праці були над­звичайно тяжкими, землеробство в основному мало підсічно-вогневий характер. Тобто в умовах необхідності отримання площ під посіви за панування лісів дерева підпилювали, потім валили, обрубували суччя та гілки, а наступної весни все спалювали і у розрівняну, ще теплу золу сіяли. Перші роки така ділянка давала непогані врожаї, але з кожним роком врожайність знижувалася, ділянку доводилося залишати й готувати в той самий спосіб но­ву. Проте такий екстенсивний спосіб землеробства не міг триватидовго, адже вільних земель, придатних для розчистки під посіви, ставало дедалі менше, землероби змушені були повертатися на вже полишені ділянки. Тривалість використання такої ділянки збільшується з появою досконаліших знарядь праці, які дозволя­ли ефективніше обробляти грунт, особливо з появою плуга (на півдні) та сохи (на півночі).

Добре відомими культурами цього періоду були зернові, най­більшого поширення набула полба (різновид пшениці), ячмінь, просо. Врожайність зернових була дуже низькою— сам-півтора, сам-два, дуже рідко — сам-три.Умови життя землеробів були надзвичайно тяжкими, у постійній боротьбі за виживання, безза­хисності перед стихійними лихами, частими неврожаями та голо­доморами. Раціон харчування був надзвичайно вузьким, великої рогатої худоби було мало, отже, в раціоні майже відсутніми були м'ясо-молочні продукти. Відсутність будь-якої санітарії призво­дила до епідемій та високого рівня смертності серед населення, особливо серед дітей. Тривалість життя порівняно з античними часами різко скоротилася і рідко перевищувала 40 років. У цих умовах триває процес утворення ранньофеодальних держав, най­більшою з яких була Франкська, територія якої охоплювала біль­шу частину Західної Європи.