Файл: shpora.doc

106. Вплив державного регулювання на роз-к національної економіки Англії та Франції у 50-70 рр.Хх ст.

Економічний розвиток Англії характеризувався більш вира­женими ознаками нсоетатизму, посиленням державного регулю­вання у зв'язку з проголошенням лейбористами (робітнича пар­тія, яка прийшла до влади 1945 р.) переходу до соціалізму шляхом націоналізації промисловості.

• Лейбористський уряд Клемента Річарда Етлі запроваджував такі елементи державного регулювання: — здійснення контролю й регулювання капітальних вкладень у націоналізовані галузі (Рада національних інвестицій); контроль за випуском цінних паперів і зобов'язань, регу­ лювання надання позик приватним підприємцям, планування діяль­ності приватнокапіталістичних підприємств, стимулювання ін­вестицій (Комітет емісії капіталів); - розроблення і застосування річних планів (кон'юктурних прогнозів) та чотирирічного плану 1949—1959 рр. із забезпечен­ ня безкризового розвитку (Планове економічне управління); проведення режиму економії (від 1947 р.) — заморожуван­ня зарплати, інших доходів, обмеження споживання; підтримка фермерських господарств методом дотацій (по­криття чверті виробничих видатків, закупівля продукції за гаран­ тованими твердими цінами, преміювання за досягнення).

Результатами націоналізації галузей господарства, державного регулювання та впливу НТР (1946—1951) стали:перевага в націоналізації «старих» малорентабельних галузей(держава викуповувала ці галузі і таким чином давала можливість колишнім власникам освоювати «нові», перспективніші галузі, а старі модернізувала, чого не могли зробити колишні власники); перехід до державної власності підприємств сектора обслу­говування (тобто підприємств, що надають паливо, енергію, ме­тал і здійснюють перевезення); нагромадження золота і валюти та відмова (наприкінці 1950-х рр.) від допомоги за планом Маршалла; — спрямування великих капіталовкладень у промисловість та зростання господарства; перевищення промисловістю довоєнного випуску продукції у 1948 році; зростання сільськогосподарського виробництва (від почат­ку 1950-х до 1980-х рр.) більш як утричі — 60 споживаної продукції Англія виробляла сама; —сприяння НТР прискореному розвитку економіки 1960-х років. Загалом у 1950-х роках Англія відставала за темпами розвитку від розвинених європейських країн.

Економіка Франції у роки Другої світової війни практично за­непала. У 1945 р. обсяг виробництва промислової продукції становив лише 38% довоєнного рівня, а сільськогосподарської — 50 %. Розпалася колоніальна імперія. Панівне становище в націо­нальній економіці посіли великі монополії. У 1946 р. 75 % вироб­ництва сталі й 95 % потужностей із переробки нафти належали п'ятьом компаніям. В інших галузях спостерігалася аналогічна ситуація. Монополістичний капітал Франції, що відроджувався, орієнтувався на потужного партнера в особі США.

У Франції повоєнного періоду проводили економічний курс Шарля де Голля (1944—-1946, 1958—1969), основними напряма­ми якого були:

—-націоналізація депресивних галузей промисловості; - створення адміністративних рад для управління націоналізованими під­приємствами; - розширення прав фабрично-заводських профспілкових ко­мітетів; - обмеження панування монополій; - застосування державного індикативного планування; - проведення (від 1958 р.) економічної політики«індустрі­ального імперативу»;-спрямування допомоги за планом Маршалла(12млрддол.)на розвиток і модернізацію промисловості; Результатами економічної політики голлізму були: збільшення капіталовкладень у націоналізовану промисловість; відновлення більшості показників довоєнного розвитку (вже у 1948 році) та збільшення обсягів промислового виробництва (1958—1968) па 60%.Відбувалися зміни в структурі й організації французької еко­номіки. Так, запроваджувалася нова структура промисловості:

- 1-й сектор: традиційні галузі (текстильна, металургійна, машинобудівна, виробництво предметів розкоші);

— 2-й сектор: нові галузі (автомобілебудування, авіапромис­ловість, нафтопереробна галузь);

—3-й сектор: новітні галузі (атомна енергетика, електроніка, виробництво пластмас).

Із вступом Франції у 1957 р. до Європейського економічного співтовариства посилилося перекачування капіталів у важку промисловість. Структурна перебудова економіки в межах дер­жавно-монополістичного укладу призвела до того, що націоналі­зована власність разом із муніципальною становила 1/3 надбання країни.У сільському господарстві зростання виробництва в період від 1958 до 1968 року сягнуло 66 %.Повоєнній економіці Франції відбулися якісні зміни.

107. Німецьке економічне „диво” та роль представників німецького лібералізму в його підготовці.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, еко­номічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала еконо­міка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід ЇЇ на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «еко­номічним дивом».

Основними чинниками реформування економіки слід вважати такі:

— по-перше,відбувається поновлення основного капіталу за участі держави та мінімальних видатків на ВПК. Держава використала кошти від прибутків великих корпорацій, податок па прибуток яких у перші повоєнні роки становив 90—94 %, а на військові потреби витрачалося всього 5—6 % державного бюджету; -по-друге, виникає можливість розвитку невоєнних галузей

по-третє, Німеччина отримувала гуманітарну допомогу від США, насамперед у вигляді споживчих товарів на суму 2,5 млрд дол.

Основою «економічного дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда —- почесного професора факультету державного права Мюнхенського університету (у 1949 р. після утворення ФРН міністр економіки, а від 1963 р. — канцлер ФРН). Слід зазначити, що всі перетворення в економіці Німеччини від кінця 1940-х до початку 1950-х дістали назву реформ Л. Ерхарда.

Сутність реформи зводилася до перетворення Західної Німеч­чини з країни із жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового господарства.

Завдання реформи — створення умов для розвитку вільної, конкурентоспроможної економіки та підвищення життєвого рів­ня населення. Сам процес модернізації було розпочато з грошової реформи 1948 року, основним завданням у руслі якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси. Починаючи від 1949 року в Німеччині було проведено рефор­ми щодо сприяння розвитку виробничої сфери.

108. Економічне зростання у сша в 50-70-ті рр хх ст. Кейнсіансько-неокласичний синтез.

Загалом світове лідерство США у 1950—1970-х роках визна­чилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня життя — подвоєння доходів кожного покоління у до- і повоєнний періоди. Саме у США у 1950—1960-х роках визрівають умови та формується механізм щодо практичного переходу до нового інформаційного (постіндустріального) етапу розвитку. Напрямами структурної перебудови економіки США під впли­вом НТР були:

1) розвиток наукомістких і високотехнологічпих галузей, по­роджених НТР (авіакосмічна, електротехнічна, хімічна, машино­будівна. 2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металур­гія, вугільна промисловість, суднобудування. та часткова науково-технічна модернізація їх. У неокласичну систему не вписувалися такі явища, як кризи та безробіття, тому вона не могла пояснити причин економічної нестабільності, «Загальна теорія» Кейнса, навпаки, містила ана­ліз факторів, які виводили економіку зі стану рівноваги, та про­понувала конкретну програму дій, одначе по-справжньому загаль­ної, системної форми вона не мала. Як наслідок, у повоєнний період в економічній науці розгорнулася аналітична діяльність з об'єднання позицій Кейнса та неокласиків. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсои, Л. Клейн та ін. Завдяки їхнім зусиллям було сформовано теоре­тичну систему — «неокласичний, або кєйнсіансько-неокласич­ний синтез».Після війни в країнах Заходу розпочало­ся економічне піднесення. Виникає необхідність у більш загаль­ній концепції регулювання, придатній для умов зростання. Нео-класично-кейнсіанськпй синтез па першому етапі передбачав розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса.Жертвуючи аналізом фінансової сфери, спрощена модель змог­ла чітко сформулювати принцип визначення національного до­ходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною кон­цепції Кейнса.

• Згодом до моделі було введено грошові параметри. Аналітич­ний апарат для цього ще 1937 року запропонував Дж. Хікс, піз­ніше її вдосконалив і використав Е. Хансен. У результаті з'явилася схема «доходів — видатків» Хікса — Хамсена.автори моделі, подібно до Кеіїнса, виходили з того, що інтенсивність інвестиційного процесу визначається граничною ефективністю капіталу, тобто відношенням між очікуваним до­ходом, який приносить одиниця капітального майна, та ціною її виробництва; при прийнятті рішення щодо інвестування чергової одиниці капіталу підприємець або сплачує за позичені кошти, або здійс­нює альтернативні витрати, відмовляючись від доходу, який міг би отримати за використання власних коштів в інший спосіб; здійснення інвестицій є доцільним за умови перевищення граничною ефективністю капіталу ставки відсотка;умовою рівноваги па товарному ринку є рівність інвестицій (І) і заощаджень (S);

• заощадження відповідно до «основного психологічного за­кону» Кейнса визначаються рівнем національного доходу: S = S (Y). Звідси, чим вищим є рівень доходу, тим більшим є обсяг заоща­ джень. Таким чином, отримуємо функцію IS [І (г) = S (Y)]. У графіч­ному зображенні цс крива з від'ємним нахилом, яка показує відповідність кожної пари значень У і г рівності заощаджень та інвестицій, тобто певний рівень рівноваги товарного ринку.

109. Економічний роз-к Японії в 50-70-ті рр. ХХ ст. Економічне зростання в інституціональній теорії.

Дослідження С. Кузнеця розглядають у руслі інетитутональ­ної теорії економічного зростання. Серед факторів, які справля­ють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Куз-пець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушен­ня у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціональш та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розви­ток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів.

Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у «людський капітал» куди біль­шою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капітал.

Завдяки використанню емпіричних статистичних даних оуло виявлено, що підґрунтя процесу економічного зростання станов­лять тривалі структурні зрушення, зумовлені різноманітними фак­торами, що діють у промислових секторах. У зв'язку з цим уче­ний розробив систему вимірювання граничної капіталомісткості. Оскільки відносний обсяг акціонерного капіталу зазвичай зростає у процесі економічного розвитку, годі як частка акціонерного ка­піталу в прибутку із часом зменшується, внесок капіталу в зро­стання національного виробництва є відносно незначним.

Успішний приклад економічного поступу та зростання демон­струвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії.

Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала не­втішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску про­мислової продукції (у 1945 р. — 28,5 % від рівня 1935—1937 рр.); руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Япо­нії гостро постала проблема браку природних ресурсів для від­новлення економіки та неможливості придбання їх.

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення еконо­міки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще од­не (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року. Нагадаємо, що дзайбацу — форма монополії .

Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники: -низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % національного доходу); -низький рівень (порівняно зі США та Західною Європою)заробітної плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США,в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН).Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища.Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу па особливі форми відносин праці та високий рівень капі­таловкладень у національному доході. Японія інвестувала в гос­подарство близько третини валового національного продукту.