Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР АВАНГАРДОВИЙ

створювати нове в усьому — насамперед у формах, прийомах і художніх засобах; декларативно маніфестний і епатажно скандаль­ний­ характер презентації

власних намірів і творів; прагнення до знищення кордонів між традиційними для новоєвропейської культури видами мистецтва, тенденція до синтезу окремих мистецтв та їхнього взаємопроникнення; пошук нових функцій мистецтва або

навпаки — взагалі заперечення їх існування; абсолютизація і доведення до логічного завершення того чи іншого елемента або сукупності елементів художніх мов, зображально виражальних прийомів мистецтв тощо (фовісти й абстракціоністи зосередили увагу на виражальних можливостях кольору; кубісти, абстракціоністи, супрематисти, конструктивісти — на кольороформах; футуристи експериментували з рухом за допомогою кольору і форми, із пошуками вербальних еквівалентів — аж до створення нових слів і мов; кінетисти створювали мобілі —

рухливі скульптури; дадаїсти залучали у процес творчості нетрадиційні матеріали, включаючи предмети повсякденного вжитку; все це свідчило про знищення принципової для мистецтва минулого межі між мистецтвом і тим, що не належить мистецтву, — цю лінію чи не найяскравіше продемонстрував Марсель Дюшан у своїх реді мейд — повсякденних предметах, вилучених із середовища­

їхнього утилітарного функціонування і самим фактом експонування на художній виставці перетворених на твори мистецтва).

Виступаючи під різними гаслами і прапорами, авангардисти різних орієнтацій спрямовували свій удар на найвразливіше місце у фортеці мистецтва будь якої доби — його морфологію.

Окремі напрями авангардового мистецтва розрізняються за співвідношенням

свідомого і підсвідомого, раціонального та ірраціонального складника у творчості: одні митці шукали наукові закони впливу кольору і форми на людину («аналітичне» мистецтво, конструктивізм, додекафонія, серіальні техніки у музиці тощо), інші навпаки — орієнтувалися на принциповий ірраціоналізм,­ чому

активно сприяла строката духовна атмосфера першої половини століття (дада-

їзм, сюрреалізм з його «автоматичним письмом», література «потоку свідомості», алеаторика з її абсолютизацією принципу випадковості у створенні і виконанні музики, конкретна поезія і конкретна музика, театр абсурду з його настроєм безвиході і трагізму людського існування, апокаліптичним баченням світу тощо).

Основні естетичні тенденції авангардових течій у мистецтві пов’язані з відмо-

вою від мімезису (наслідування об’єктивно існуючого життя) і моралі, зі ствердженням самодостатньої ролі мистецтва, а також претензією на творення нової дійсності, тобто міфу, що виявляє органічну спорідненість явищ авангардового

мистецтва і тоталітаризму.

Якщо на першій стадії свого існування політичні амбіції авангардизму виявля-

лися в анархізмі, антиміщанському пафосі, прагненні до епатажу, шоку, скандалу, «сюрпризу» (невипадково ж серед попередників авангардизму зазвичай назива-

497

ТЕАТР АВАНГАРДОВИЙ

ють Шарля Бодлера й Артюра Рембо, Поля Верлена й Оскара Вайльда), то з приходом до влади фашизму найвідоміші представники авангардового мистецтва,

його провідники (Філіппо Томаззо Марінетті, Езра Паунд, Готфрид Бенн, Антонен Арто та інші) оголосили про своє захоплення фашизмом. Адже більшості авангардових течій, як і тоталітаризмові, притаманні волюнтаризм і нездатність по-

годитися з існуванням іншого світу — світу інших людей.

Критика міщанської моралі сприяла формуванню уявлення про саму буржуазну мораль як певну цілісність, що визначається насамперед соціальним егоїзмом, який базується на принциповій реакційності, удаваній надкласовості, індивідуалізмові, схильності до анархізму, а водночас на миролюбстві і прагненні до безпеки, ощадливості і самообмеженні, культі грошей і мисленні у грошових категоріях, пошані до суспільної ієрархії, сентиментальності, філістерстві й сірос-

ті, нездатності жити цією миттю тощо.

Дещо спрощуючи, можна сказати, що міщанська мораль, за уявленнями її опонентів, це прагнення «бути багатим і здоровим», на відміну від авангардистського ідеалу, орієнтованого на пафосний театральний жест — подвиг заради майбутнього; авангардизм — це оспівування хоча б і смерті, якщо вона героїчна, на очах

увсіх. Звідси ж — культ митця — невизнаного генія.

У«технологічному» сенсі авангардовому театрові притаманні: неоміфоло­ гізм — орієнтація на архаїчну, класичну і побутову міфологію; циклічна модель часу; міфологічний бріколаж — твір будується як колаж цитат і ремінісценцій­ з інших творів; гра на межі вигадки і реальності; домінування стилю над сюжетом (як

над що); знищення фабули (нелінійне і неодномірне розуміння часу); релятивізм.

Вісторичному сенсі термін авангардовий театр застосовується, інколи з певними застереженнями, для характеристики творчості митців Великої реформи театру — Поля Фора й Орельєна Люньє По, Андре Антуана і Отто Брама, Всеволода Мейєрхольда,­ Леся Курбаса та ін. У позаісторичному сенсі поняття театрального

авангарду перетинається з терміном альтернативний театр (англ. alternative

Theatre, нім. Alternativtheater, ісп. Teatro alternativo, фр. théâtre alternatif; пол. teatr alternatywny), що народився в американському театрі 1960 х і вживався стосовно театрів різних типів (некомерційних і недержавних), які протиставляли себе офіційній культурі (театр акцій, політичний театр, оф оф Бродвей, феміністичний театр); у широкому сенсі альтернативним називається будь який театр, який про-

тиставляє себе загальноприйнятій естетиці і культурі, вважає себе незалежним від комерційних завдань; наприкінці 1960 х термін поширився також у європейському театрі і застосовувався для характеристики громадського й артистичного

руху, опозиційного до інституціонального театру, його організаційних структур, естетичних стереотипів тощо. Ганс Леманн поділяє погляд Майкла Кірбі, що ди-

ференціює герметичний авангард (Hermetic avantgarde, діяльність символістів) і антагоністичний авангард (Antagonistic avantgarde).

498

ТЕАТР АВАНГАРДОВИЙ

У традиції різних країн вживаються й інші терміни для характеристики явищ театрального авангарду: театр відкритий (англ. open theatre, пол. teatr otwarty);

театр експериментальний (англ. experimental theatre; пол. teatr eksperymentalny); театр контркультури (пол. teatr kontrkultury, teatr kontrkulturowy — вживається стосовно явищ, які виражають світоглядні засади контркультури 1960–1970 х,

спрямованої на радикальну перебудову культури; часто театр контркультури звертається до відмінних від християнства традицій); театр спільноти (пол. teatr wspólnoty); театр студійний (пол. teatr studijni); театр третій (англ. therd the­ atre, пол. teatr trzeci); театр узбіччя (англ. fringe, пол. teatr marginesu); театр під­ пілля (англ. underground); театр пошуковий (пол. teatr poszukujacy, рос. театр исканий); театр умовний та ін.

Серед засадничих текстів авангардового театру другої половини ХХ ст. — ма-

ніфести Антонена Арто й есеї Єжи Гротовського.

Театральні колективи, які представляють авангардовий рух другої половини ХХ ст., дуже часто спираються на принципи комуни (у США — «Living Theatre», «Open Theatre», «Bread and Puppet» та ін.).

Проте загальний реєстр авангарду не належить до сталих: у працях різних до-

слідників можна виявити істотні відмінності у переліку явищ, які належать до території авангарду, що особливо помітним стає у дослідженнях останніх десятиліть.

Так, Leonard Cabell Pronko у праці «Avant garde: The expe­ri­men­tal­ theatre in France» (1963) розглядає творчість С. Беккета, Е. Йонеска, Ж. Жене і М. Гельдероде.

Arnold Aronson у праці «American avant garde theatre: a histo­ry»­ (2003) розглядає офф Бродвей театр, гепенінг, «Living The­atre», творчість Роберта Вілсона та ін.

Автори антології «Theater of the Avant garde. A Critical Anthology» (2001) у своїй праці пропонують такі підрозділи: «Франко російський символізм» (Метерлінк, Брюсов), «Патафізичний театр» (Жаррі), «Інтимний театр / Камерна драма» (Стріндберг), «Італійський футуризм» (Марінетті та ін.), «Німецький експресіо-

нізм» (Райнгард Зорге та Іван Голль), «Дада» (Трістан Тцара), «Театр чистої форми»

(Віткаци),­ «Французький символізм» (Роже Вітрак, Андре Бретон), «Театр жорстокості» (Арто), «Російське ОБЕРІУ» (Введенський, Хармс), «Американське ДАДА і сюрреалізм» (Гертруда Стайн), «Театр абсурду» (Артюр Адамов).

Автори колективної праці «Theatre histories: an intro­duc­tion»­ (2010) у розділі «Театр авангардовий 1880–1940» пропонують такі підрозділи: Натуралізм, Сим-

волізм, Футуризм і дадаїзм, Німецький експресіонізм, Конструктивізм (Мейєрхольд), Сюрреалізм (Арто), Авангард у США, Інституалізація авангарду, кінець першої хвилі авангарду. До модернізму ж автори праці відносять здебільшого

постановки нової драми — Ібсена, Чехова, Йєтса, Піранделло та ін.

Martin Harrison у праці «Мова театру» («The Language of Theatre»,­ 1998) пояснює

авангард низкою корелятивних понять: альтернативний театр, експериментальний, фріндж, театр лабораторія,­ Workshop (Майстерня, Робітня).

499

ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР МЕХАНІЧНИЙ

Автори збірника «Not the other avant garde. The transnational Foundations of Avant Garde Performance» (2006) застосовують поняття авангард до перформен-

са, гепенінга і флуксусу.

Спільне у названих працях, що альтернативою театральному авангардові вважаються театри, до діяльності яких застосовуються словосполучення академіч-

ний, комерційний, масовий, розважальний, традиційний та ін.

Така ситуація виявляє одну з особливостей терміна, який не має постійного характеру, він «мерехтить», його семантика постійно змінюється, про що свідчить дискусія навколо пластичного авангарду, синоніми якого останніми роками множаться (візуальний театр, театр картин та ін.), доки сам пластичний аван­ гард не виокремлюється у самостійний вид театру — театр художника.

Театральний авангард другої половини ХХ ст. розвивався на ґрунті, закладено-

му практикою і маніфестами початку століття, в яких пропагувалися театральний експеримент і ретеатралізація театру, а також моделі театрів: абсолютний, аб­ страктний, авторський, агітаційний, аеротеатр, артистичний, дадаїстський, експресіоністичний, екстатичний, естетичний, епічний, жорстокості, інтелек­ туальний, кольору, майбутнього, механічний, мовчання, політичний, режисер­

ський, символістичний, синтезів, ситуацій (екзистенціалізму), соборний, соціаль­ ної маски, спонтанний, сюрреалістичний, тактилічний, танцю, театральний, тотальний, факту, футуристичний та ін.

Однак незважаючи на революційні новаторства, — вважає Ганс Леманн, — авангардовий театр початку століття значною мірою підтримав сутність драматичного театру, продовжуючи служити модернізованій репрезентації текстових

світів. Водночас історичний авангард став арсеналом засобів для неоавангарду — театру постдраматичного.

ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР МЕХАНІЧНИЙ (англ. mechanіcal theatre; нім. mecha­ nіsches Theater; ісп. teatro mecanіco; фр. théâtre mechanіque; пол. teatr mechaniczny, teatr automatów; від грец. automatos — самохідний — апарат, машина, механізм,

який виконує певну дію без утручання людини) — узагальнена назва театрів, у яких самостійно діють різноманітні механізми, механічні ляльки і предмети

без утручання (принаймні видимого) актора лялькаря; різновид театру ляльок із використанням анімаційних фігур, автоматів і механізмів; інколи словосполучення театр механічний вживалося як синонім до театру ляльок: у Росії 1832 р. в одному з оголошень було сказано: «Механический театр, то есть, ку­коль­ ный…»; в оголошенні 1834 р. сказано: «представления механического театра (des Marionettes), состоящего из превращений, комических сцен и пр.»; 1837 р.

повідомлялося, що здійснює показ «механический марионеточный театр

с новыми переменами, состоящими из ученых обезьян и собак…»; 1837 року ці забавки називають видовищами автоматов или самодвигов; інколи розваги

ототожнюються з театрами вощаних фігур, про що свідчить одне з оголошень

500