Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР ВЕРТЕП, ТЕАТР ВЕРТЕПНИЙ

«Пізніше, — писав В. Перетц, — і у вертепну драму — чисту містерію увійшов світський елемент» (думку про зв’язок вертепного театру з містерією поділяв та-

кож і В. Всеволодський Гернгросс, який вважав, що з вертепом «тісно зв’язана драма містерія різдвяного циклу “Цар Ірод”; вона була не єдиною російською п’єсою цього жанру. Відомі ще “Три царі” та “Йосип Прекрасний”, які не збере-

глися до нашого часу»).

Сама ж вертепна драма, — писав В. Перетц, — «поділяється на дві частини — духовного і світського характеру; перша — звичайна різдвяна містерія»; друга — «показує, що авторів його не стримували умовні рамки містерії і шкільної драми». Насправді сюжет вертепу складався з трьох частин: релігійної, яка має зв’язок з народженням Христа, п’єси «Цар Ірод» і жанрових сцен. У тексті вертепу, записаного Е. Ізопольським, це п’єси про царя Ірода, про Багача і Смерть, а також

жанрові сценки («парубок серед забави з улюбленою дівчиною хапає її за спідницю, тисне за груди й ногу свою підіймає аж на голову милої, яка чинить йому властивий дівчині опір, поки нарешті почнуть танцювати»).

З усього цього умовно відомого невідомо лише, навіщо цей театр постав, яку потребу задовольняв і чому так погано документований?! Так само, як невідомо,

чому, як вважає О. Кисіль, «вертеп був дуже зручним, бо не вимагав ні складної постановки, ні сили людей, а проте давав засоби легко здобувати кусок хліба та чарку горілки»?! Про які зручності йдеться у процесі пересування похідного театру з розміром у середньому 110 см заввишки, 80 см завширшки, 45 см завглиб­ шки? Як довго, і як далеко можна нести цю зручну «шафу» взимку в пошуку засобів «легко здобувати кусок хліба та чарку горілки»?! а ще й ляльки з собою нести,

і якесь таке сяке майно: кубометр дров! Навіщо було запозичати його з католицтва (від єзуїтів!) під час загостреного релігійного протистояння і, вже за правління Петра І, який, за словами Г. Флоровського, створив поліційний пафос, його (вертеп) забороняти? і головне: яку відповідь і на який виклик давав вертеп?!

Пересувні театри ляльок — бачені ним в Європі театри чудес — впровадив для

пропаганди власних реформ Петро І, свідченням чого є, зокрема, документ про гастрольну діяльність восени 1700 року «іноземців прусських» Самійла Єлєдова, Христофора Герке і Павла Коцинського, що подали чолобитну про видачу для гастрольної поїздки в «малоросійські міста» проїзних грамот, у відповідь на що вийшов указ, у якому, зокрема, сказано було: «Из Москвы для показания комедийных

штук комедианты иноземцы прусской земли скоморохи сиречь Христофор Герке, Павел Коцинский да с ними русской земли кукольник Ивашка Иванов. И как они в который город приедут <…> всем для показаний тех комедий пожаловать

велеть безо всякого препятствия <…> и для комедийного представления отводить дворы <…> и как они приедут в войска малороссийского гетмана обоих

сторон Днепра <…> ко двору Ивана Степановича Мазепы, повелеть им быть для отправления в малоросийских городах комедий сколько похотят».

524

ТЕАТР ВЕРТЕП, ТЕАТР ВЕРТЕПНИЙ

Одним із завдань гастролерів був показ вистав у військах гетьмана Мазепи. Приїзд лялькарів до війська був своєрідним подарунком Петра для полків,

що мали важливе стратегічне значення. Маршрут групи пролягав через Київ, Білу Церкву, Чернігів, Полтаву, Малин, Прилуки, Миргород, Сорочинці, Ніжин, Гадяч, Стародуб, Суми, Батурин. Змістом вистав театру чудес були польоти, перетворен-

ня, сцени з рицарських романів, біблійних притч та ін. А біля порталів під час дії стояли величезні ляльки — воїни в обладунках і шоломах.

У тексті вертепу, наведеному М. Маркевичем, діють Пономар, Ангели, Пастухи, Ірод, Охоронець Ірода, Три царі східних, Сатана, Смерть, Рахіль, Воїни і Хор, а також Дар’я Іванівна — полюбовниця Солдата, Солдат, Циган, Циганка, Угорець, Поляк, Полька, Жид, Уніатський Піп, Клим, Дячок, двоє Чортів, Мужик, Артилерист, Коза і Запорожець з Хвеською.

Але найголовніший сюжет вертепу, попри містерійне оздоблення, полягає в тому, що усіх ворогів перемагає й розганяє волелюбний Запорожець. Адже відомо, що на Січі було чимало поетів, кобзарів, художників, співаків, танцюристів, народних лицедіїв. При всіх шістнадцяти церквах, що діяли на території «Вольностей Війська Запорозького», існували церковнопарафіяльні, а також діяли три

спеціальні, підвищеного типу школи, учням яких було надано привілеї одержувати прибутки за колядування під вікнами січового товариства і за поздоровлення його на свята Різдва, Нового року і світлого Христового Воскресіння.

Деякі дослідники вважають, що у вертепі відбулася десакралізація містерійних мотивів. Насправді слід говорити про трансформацію сакрального символу. Християнського героя у вертепі витіснив національний герой — козак. Саме тому,

за спостереженням Л. Софронової, «в одній Великодній містерії, “Мудрість Передвічна”, ключовим словом стає свобода, яку дав людині Господь, “неповинно” вмираючи на хресті». Ймовірно, що саме через у 1736 р. в листі до київського митрополита Рафаїла Заборовського Т. Прокопович застерігав архієпископа від дальшого

ходіння бурсаків з вертепом (це, на його думку, принижувало гідність Академії).

«Правдоподібно, — пише Дмитро Антонович, — що і спеціальні утиски проти вертепу і заборона його за Петра і мали причиною вставки та дотепи з натяками на кривди Україні від московського сусіда та сатиричні висміювання москалів та їхньої політики». На бунтівний характер вертепних вистав за доби творення бюрократичної держави Петра І, а пізніше й Катерини ІІ, вказував і В. Всеволод-

ський Гернгросс.

Ставши своєрідним мистецьким літописом, вертеп відгукувався у своїх виставах на політичні події й зафіксував у ньому імена народних героїв. Невипадково

ж у деяких з них Запорожець мав ім’я гетьмана Богдана Хмельницького, Максима Залізняка та ін. Звідси й постала містерія у скриньці — вертеп.

Інколи вертеп називали райком («наші старі вертепи називано також райками» — І. Франко).

525

ТЕАТР ВЕЧІРНІЙ

ТЕАТР ВЕЧІРНІЙ (англ. dinner theatre, pub theatre) — театральна вистава в залі для публіки, що вечеряє; вечірні вистави в ресторані або нічному клубі, зазвичай

з участю зірок.

ТЕАТР ВІДКРИТИЙ (англ. open theatre, пол. teatr otwarty) — термін вживається у кількох значеннях: театр, відвідування якого не має станових та інших об-

межень, тобто загальнодоступний театр; театр без покрівлі, тобто театр просто неба; театр альтернативний, що не має обмежень естетичного характеру і прагне бути відкритим до різних естетик тощо.

ТЕАТР ВІЛЬНИЙ (англ. independent theatre, рос. театр вольный) — у Російській

імперії XVIII–ХІХ ст. — недержавний театр. Уперше словосполучення зафіксовано у назві організованої в Ярославлі трупи Ф. Волкова. 1779 р. в Петербурзі створено «Вольный росссийский театр» (з 1780 р. трупою керував І. Дмитревський). 1783 цей театр став державним, отримавши назву «Городского деревянного театра», або Малого театра (на відміну від Великого). Назву «Вольный театр» мав театр кн. Рєпніна в Полтаві. Поряд з вольным театром уживалися словосполучення вольная труппа, вольные актеры, вольные музыканты, свободные артисты.

Микола Костомаров у праці «Очерк домашней жизни и нравов великоруського народа в XVI и XVII столетиях» уживав термін «вольная труппа» для характеристики скоморохів; він писав: «скоморохи, составлявшие у нас в некотором смысле особенный ремесленный цех, постоянно преследуемый ревнителями благочестия <…> образовывали вольную труппу из гуляющих людей всякого происхож-

дения, иногда же принадлежали к дворне какого нибудь знатного господина».

Удругій половині ХІХ ст., після скасування театральної монополії у більшості

європейських країн, творцями вільних і незалежних театрів, у назві яких вжи-

валися ці позначення, були Поль Фор, Андре Антуан (першим варіантом назви

«Вільного театру» Антуана було «Театр на свободі» — назву запозичено у Віктора Гюго), Жак Руше, Отто Брам, Габрієла Запольська, Коте Марджанішвілі та ін.

У1930 х рр. рух незалежних театрів розгорнувся в країнах Латинської Америки. Так, в Аргентині 1930 р. драматург і режисер Л. Барлетта створив незалежний драматичний­ театр «Ель Пуебло» (Народний театр) та ін. Незалежні театри вели

активну громадську роботу, влаштовували лекції, безкоштовні вистави на ярмарках, площах, у клубах і в бібліотеках.

В Україні першим театром з власною назвою незалежний був «Український Незалежний театр» Товариства «Руська бесіда» у Львові (1920–1921). ► ТЕАТРАРТИСТИЧНИЙ

ТЕАТР ВЛАДИ (англ. theatre of Power) — термін, що ґрунтується на впровадже-

ному Річардом Вортманом понятті про сценарій влади: у кожній добі можна виявити не серію окремих драм, а єдину багатоактну драму — сценарій, у якому одні

йті самі теми розробляються стосовно певних випадків і обставин; цей сценарій

вплітає конкретні події в символічний контекст; будь яка вистава в цьому кон-

тексті є лише окремим епізодом, який пов’язаний із загальним сценарним пла­

526

ТЕАТР ВОГНЮ, ТЕАТР ВОГНЮ І ПАПЕРУ

ном; сукупність видовищ, які здійснюються за цими сценаріями, утворюють Театр Влади, який окреслюється не лише у головних державних дійствах, що виставля-

ються на перших сценах держави, але — у найширшому сенсі — у театральності доби, спрямованій на творення образу влади. ► сценарій влади, ТЕАТР АБСОЛЮТИСТ-

СЬКИЙ, ТЕАТР ДЕРЖАВНИЙ, ТЕАТР ІМПЕРАТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ПАРАТЕАТР

ТЕАТР ВОГНЮ, ТЕАТР ВОГНЮ і ПАПЕРУ (пол. teatr ognia, teatr ognia i pa­pie­ ru) — одна із сучасних форм театру у Польщі; театр предметів із використанням

паперу й вогню.

ТЕАТР ВОЙОВНИЧИЙ, ТЕАТР ГЕРИЛЬЇ (англ. guerilla theatre; нім. Guerillathea­ ter; ісп. theatro de guerilla, фр. théatre de guerilla — театр партизанський) — за визначенням Патріса Паві, театр, заангажований у політичному житті. До передвісників цього типу театру можна віднести театри Вс. Мейєрхольда і Леся Курбаса, Е. Піскатора й Е. Буріана, войовнича термінологія яких віддзеркалилася навіть у таких назвах, як «Барикади театру» (назва друкованого органу «Березоля») та ін. На думку Д. Косинського, одна з особливостей театру герильї пов’язана із його прагненням зруйнувати межу між мистецтвом і політичною маніфестацією (гепенінги тощо).

Термін театр герильї народився наприкінці 1960 х і пов’язаний з діяльністю бразильського режисера Августо Боаля (1931–2009). На першому етапі діяльності свого інтерактивного театру Боаль залучав глядачів до обговорення вистав, але згодом умови змінилися і глядачам було дозволено зупиняти виставу і пропонувати акторам інші варіанти поведінки персонажів. Одного разу глядачка була

так схвильована, що не змогла пояснити, які саме зміни вона хоче ввести; тоді їй було запропоновано вийти на сцену і показати те, що вона має на увазі у вигляді

послідовних мізансцен з участю акторів. Діяльність Боаля привернула до нього

увагу хунти, що керувала державою, а після виходу його першої книжки «Театр

пригноблюваних» (1971), невдовзі перекладеною двадцятьма п’ятьма мовами, він був заарештований і зазнав тортур; згодом йому було запропоновано емігрувати до Аргентини, але Боаль виїхав до Парижа, де впродовж дванадцяти років викладав свій метод і створив кілька центрів Театру Пригноблюваних. 1981 року відбувся перший міжнародний фестиваль форум театру. Після падіння хунти

у Бразилії 1986 р. Боаль повернувся на батьківщину, де організував головний центр Театру Пригноблюваних. 1992 року, використовуючи форми театральної

агітації, Боаль балотувався на виборах до міської ради і переміг. У 1992–1996 х рр. він озвучує чотири десятки законопроектів, створених міською громадою в інтерактивній формі законодавчого театру (Legislative theatre). Згодом його досвід

використовувався в інших містах, де були ухвалені ще чотири закони за ініціати-

вою законодавчого театру.

У 1990 х рр. міжнародний рух театрів пригноблюваних» (форум театрів) діс-

тає поширення, Боаль влаштовує фестивалі, створює Міжнародну організацію Театру Пригноблюваних (International Theat­re­ of the Oppressed Organisation, ITO).

527

ТЕАТР ВПЛИВУ

Серед найвідоміших його постановок останнього періоду — самба опера за мотивами «Кармен» Бізе (1998).

Дискутуючи із «примусовою системою аристотелівського театру», Боаль висуває власну концепцію Театру Пригноблюваних, до основних форм якого належать: Образний театр (Image theatre), Невидимий театр (Invisible theatre) і Те-

атр форум (Forum theatre).

Театр образів, або Театр Зображень (Image Theatre), за визначенням Боаля, це серія експериментів та ігор, що виявляють внутрішній зміст соціальних відносин. Учасники Театру образів створюють образи з власного життя, почуттів, пошуків і принижень; група пропонує назви і теми, що згодом відтворюються у живих картинах, які й ліпляться з тіл виконавців.

Невидимий театр (Invisible theatre) — це театр, в якому глядач, сам про те не здо-

гадуючись, стає спостерігачем і виконавцем одночасно (spect actor). Приміром, актор входить до магазину жіночого одягу, розглядає, а потім приміряє жіноче вбрання. Підставні актори починають обговорювати, висловлювати своє обурення поведінкою дивака. Таким чином провокується громадське обговорення проблеми, в яку втягуються усі роззяви, що опинилися в цей час поблизу.

Форум театр (Forum theatre) — форма інтерактивного театру, в якому актори розігрують соціальні і побутові ситуації, що пригнічують глядачів у повсякденному житті. При цьому глядачі можуть зупиняти дію, коментувати її та ін. Завдання таких акцій — підказати глядачам вихід із ситуацій, котрі видаються їм глухим кутом.

У концепції Газетного театру (Newspaper Theatre) Боаль спирається на такі прийоми: читання газетних матеріалів та обговорення їх з глядачами; сценічні

імпровізації на теми газетних повідомлень; читання мелодекламації, що підкреслюють або змінюють на протилежний зміст газетних повідомлень; читання і розігрування варіацій на теми газетних повідомлень; ілюстрації газетних повідом­ лень кадрами кінохроніки; конкретизація прочитаних повідомлень — сценічні

ілюстрації, побудовані на натуралістичних прийомах тощо.

Боаль запропонував також оригінальну акторську техніку, яку називає Веселка Бажань (Rainbow of Desire). Одна з вправ цієї техніки спрямована на те, щоб хтось із присутніх глядачів запропонував виконавцям здійснити показ кількох бажань або кольорів цього бажання.

Інший технологічний прийом Боаля — симультанна драматургія (simultaneous dramaturgy): глядачі пропонують виконавцям тему для імпровізації і ті реалізують її на сцені.

ТЕАТР ВПЛИВУ ► ТЕАТР АКЦЕНТОВАНОГО ВИЯВУ

ТЕАТР ВУЛИЧНИЙ (фр. théâtre de rue; англ. street theatre; нім. Strassentheater,

ісп. teatro de caue) — узагальнена назва театрів просто неба, що здійснюють свої вистави за межами традиційних театральних приміщень — на вулицях, майданах та ін. Вистави зазвичай виконуються безкоштовно для глядачів (інколи ці дармові

528