Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР НОО

Так само стилізований характер має й музика, спрямована на те, щоб оголити духовну сферу драми, організувати ритм вистави, надавши їй узагальненого

значення ритмів буття. Музика Ноо — це окремі звуки, короткі музичні фрази, поділені паузами. Імпровізація в театрі Ноо виключена — кожний звук жорстко визначений партитурою. Ритмічно виставу побудовано так, що динамічність

її збільшується з кожною сценою.

Декорація в театрі Ноо не є системою оформлення сцени, що відтворює конкретне матеріальне середовище. Вельми обмежено застосовується і бутафорія символічного характеру. Відсутність декорацій компенсується розкішними костюмами і масками акторів. Яскравість вишуканих матеріалів, багатство барв перетворюють костюми на основну прикрасу вистави. Колір костюма пов’язаний із загальним колористичним вирішенням видовища й одночасно є символічним

вираженням настрою або характеру персонажа, вказує на його соціальну належність. Своєрідна ознака костюмів театру Ноо — конструктивність. Окремий елемент костюма може бути використаний у найрізноманітніших поєднаннях з іншими. Щілини для очей у масці дуже малі, тому акторові необхідне особливе просторове сприйняття, що дає йому змогу орієнтуватися на сцені. Освітлення

в театрі Ноо — вогнища і (сьогодні) юпітери. Під час вистави глядачі можуть ходити між рядами, розмовляти між собою тощо.

До репертуару театру Ноо (ноогаку) входять такі жанри: дзьо (нескладні вступні твори, що створюють настрій; героями їх зазвичай є боги); ха, які у свою чергу поділяються на отоко моно (п’єси про чоловіків і відомих воїнів), сюра моно (батальні), онна моно (класичні любовні історії красунь жінок з елегантними

танцями), капура моно (п’єси з перуками), куруї моно (про божевілля внаслідок нещасливого кохання тощо) або кьоран моно (про навіжених); кю (п’єси, побудовані на легендах про тварин, птахів, духів і демонів, якими завершується видовище), до складу яких входять кітіку моно (п’єси про демонів) або кірі моно

(завершальні п’єси).

У ХІV–ХV ст. Сеамі Мотокйо заклав основи теорії драми і визначив основні різновиди вистав театру Ноо (містерійні, героїчні, демонічні), а також канонічні стилі виконання: урочисто святковий; містично чарівний; божественний (головний персонаж — божество); осяйний (у дусі буддійського осяяння); любовний; страждання; долі; нещастя; простодушний; жалісливий.

Вистава Ноо складається з п’яти п’єс основного репертуару. Першими зазвичай виконуються містерійні п’єси (сінгі но но), потім — героїчні, романтичні, демонічні і побутові. Завершується спектакль заключним хором з містерійної п’єси.

Канонічна постановка в театрі Ноо не потребує режисера. За традицією, кожний учасник репетирує роль окремо від інших і вистава йде без попередніх

спільних­ репетицій, адже у жорстко канонізованій постановці усе визначено до найменших дрібниць.

624

ТЕАТР НУДИСТСЬКИЙ

До епохи Сьова (1925 р.) актори театру Ноо виступали лише у дні великих свят. У середньому актори Ноо з’являлися на сцені один і — дуже рідко — два рази

на місяць. Більшу частину життя вони присвячували вивченню поезії. До вистав актори посилено готувалися, бо вважалося, що погана гра може зіпсувати урочистості, накликати гнів богів і на виконавців, і на глядачів.

Даючи загальну характеристику театру Ноо, М. Конрад писав: «Якщо взяти до уваги, що в основу сюжетів багатьох п’єс Ноо покладено різноманітні синтоїстські перекази і храмові легенди, якщо взяти до уваги те особливе значення, яке мають у мистецтві Ноо т. зв. містерійні п’єси, де героями виступають божества, то зв’язок нинішніх Ноо з давніми синтоїстськими містеріями (кагура) буде ще більш безперечним», тим більше, що «на першому місці виставляються завжди п’єси містерійного характеру (сінгі но но), де головним персонажем виступає бо-

жество, а основним­ моментом сюжету є з’ява божества». ► ТЕАТР АБЕТКИ, ТЕАТР КАГУРА

ТЕАТР НУДИСТСЬКИЙ (англ. nude theatre) — у США — театр, який представляє на сцені роздягнених або напівроздягнених акторів у нудистських драмах (nude drama), як «О, Калькутта!» та ін. На відміну від еротичного театру, який має на меті провокацію еротичних фантазій, нудистський театр використовує оголеного акто-

ра як інструмент шокування глядача. ► ТЕАТР АКЦІЙ, ТЕАТР ЕРОТИЧНИЙ,театрконтркультури

ТЕАТР НУЛЬОВИЙ (пол. teatr zerowy) — концепція театру, що її реалізував польський сценограф і режисер Тадеуш Кантор у 1960 х рр. За словами Кантора, нульовий театр — не є нульовою ситуацією; це театр, у якому «лише реальність найнижчого рівня (найбідніша), як сміття (позбавлене користі, що витікає з прак-

тичних життєвих функцій), має шанс стати об’єктом поетичним, тобто предметом мистецтва». У маніфесті «Нульовий театр» (1963) Кантор писав: «Апокаліптична

машина деструкції, що, неначе чудовисько, несе розумове знищення у нашому

чудовому світі техніки і науки, “Deus ex Machina”, у п’єсі Віткевича “Божевільний і Черниця” зібрана зі старих бідних складаних стільців. У методі акторської гри — замість конвенцій, що використовують позитивні форми посиленої емоції, експресії, реакції — застосування негативних — in minus — засобів ослаблення енергії й експресії, охолодження температури, у напрямі до нуля, порожнечі.

Костюм, переставши демонструвати свою красу і живописні принади, позбавляється внутрішнього декоративного шару, він стає бідною, анатомічною моделлю

одягу з її судинами, органами, хворобами…»

ЕНВАЙРОНМЕНТАЛЬНИЙ, ТЕАТР СМЕРТІ, ТЕАТР ХУДОЖНИКА

ТЕАТР ОБІДНІЙ (англ. lunchtime theatre) — в Англії 1960 х рр. — театр, який

виконує вистави під час обідньої перерви в будній день у приміщенні закладу громадського харчування; театр, опозиційний офіційному. ► ТЕАТР АЛЬТЕРНАТИВНИЙ,

ТЕАТР ВЕЧІРНІЙ, ТЕАТР ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ, ТЕАТР КАБАРЕ, ТЕАТР КАФЕ ТЕАТР ОБРАЗІВ ► ТЕАТР ВОЙОВНИИЙ, ТЕАТР ПОЛІТИЧНИЙ ТЕАТР онна-кабукі ► вакасю-кабукі, ТЕАТР КАБУКІ

625

ТЕАТР ОПЕРА ДЕІ ПУПІ

ТЕАТР ОПЕРА ДЕІ ПУПІ (італ. Opera Dei Puppi) — на Сицилії кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. — лицарський театр ляльок. Особливість театру полягає в тому,

що його сюжети спираються на французький героїчний епос (Карл Великий, Роланд та ін.), вистави виконуються циклами, щовечора, а повний цикл із 394 вистав розтягується на цілий рік. Більшість ляльок — воїни в металевих обладунках

заввишки у півтора метри і вагою близько тридцяти кілограмів. У виставах дуже багато сцен поєдинків, боїв. Лялькар зазвичай розповідає зміст епізоду, стоячи в одній з куліс; він же говорить за ляльок, змінюючи голос і постійно імпровізую-

чи. ► ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ, ТЕАТР ЛЯЛЬОК, ТЕАТР ПУШЕНЕЛЬКЕЛЬДЕР

ТЕАТР ОПОВІДАННЯ (фр. théâtre recіt, ісп. teatro relato, англ. story theatre) — форма недраматичного театру, в якому актор оповідач використовує літератур-

ний матеріал (романи, поеми та ін.), не структуруючи його залежно від персонажів і драматичних ситуацій. Це найдавніша форма театру (усна книга), витіснена з плином часу театром драматичним. Серед різновидів театру оповідання — театр мальованих картин, театр читця та ін. ► ТЕАТР ЕПІЧНИЙ, ТЕАТР ЧИТЦЯ

ТЕАТР ОПТИЧНИЙ (нім. Das Theater optisch, фр. le théâtre optique; ісп. el teatro óptico; англ. theatre optical, пол. teatr optyczny) — з XVIII ст. — театр, основний засіб

виразності якого — освітлювальні й оптичні ефекти (театр тіней, камера обскура, панорама, туманні картини, проекція фото, кіно і комп’ютерних зображень у супроводі виконавців тощо). У період становлення кінематографа оптичними театрами називалися кінотеатри і кіномистецтво. ► ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР МЕХАНІЧНИЙ ТЕАТР ОФ БРОДВЕЙ(англ.Off Broadway —позаБродвеєм)—рухальтерна­тив­ них, авангардових, позабродвейських театрів, який розвинувся в 1910 1930 х рр. і дійшов розквіту наприкінці 1940 — на початку 1950 х рр. Найвищий розквіт позабродвейських театрів пов’язується з іменем режисера Хозе Кінтеро (який створив 1952 р. експериментальний театр «Коло у квадраті», на сцені якого з великим успіхом виконувалися п’єси Т. Вільямса, Ю. О’Ніла та інших). Сам термін

уперше вжито в сезоні 1934/1935 року. Помітне місце серед позабродвейських

театрів належить також «Театрові 4 ї вулиці» Девіда Росса (у репертуарі твори Ібсена, Чехова), «Фенікс» Норріса Хоутона, вашингтонському театрові «Арена Стейдж» Зелди Фічендлер, «Лівінг тіетр» («Живий театр» під керівництвом Джудіт Мелайна і художника Джуліана Бека, 1951). Саме в оф бродвейському театрі починали тріумфальну ходу світовими сценами мюзикли «Hair» (уперше

виставив Джозеф Папп 1967, повторено на Бродвеї 1968 р.), авангардове ревю «О, Калькутта!» (створив англійський критик і драматург Кеннет Тайнен, 1969; повторено на Бродвеї 1970 р.; виставу показано майже шість тисяч разів). Сьо-

годні оф бродвейський театр втратив своє експериментальне значення і став

майданчиком для випробовування бродвейських вистав перед показом на широку публіку; його місце посів спочатку театр оф оф-Бродвей, а в 1970 х рр. —

оф оф оф Бродвей. ► ТЕАТР БРОДВЕЙСЬКИЙ, ТЕАТР ОФ-ОФ-БРОДВЕЙ

626

ТЕАТР ОФ ОФ БРОДВЕЙ, ТЕАТР ТРЕТІЙ

ТЕАТР ОФ ОФ БРОДВЕЙ, театр ТРЕТІЙ (англ. Off off Broadway, Third The­atre —

театр поза-поза Бродвеєм, третій театр) — у США — експериментальні театри

(до 100 місць), які здійснюють показ своїх вистав здебільшого в кав’ярнях, майстернях, церквах, складах, цехах заводів та інших приміщеннях, не призначених для показу спектаклів; вистави здійснюються на вулицях і площах міст під час ви-

борів, виступів студентів, демонстрацій перед урядовими установами. Щорічно на сценах оф оф-бродвейських театрів виставляється кілька десятків повнометражних п’єс підкреслено політичних, агітаційних. Назва поза поза Бродвеєм народилася 1967 р., щоб наголосити на віддаленості (топографічній та естетичній) цих творчих угруповань від мейнстріму — комерційного театру, розташованого на Бродвеї, й оф бродвейського» театру. Місце комерціалізованого оф Бродвею посів у 1960 х театр оф оф-Бродвей, а в 1970 х — оф оф оф-Бродвей. Найвідо-

міші серед оф оф-бродвейських театрів — «Ель театро кампезіно» («Театр сільськогосподарських працівників», створений Луїсом Вальдесом, 1965), «Mobile Theatre» («Пересувний театр» Джозефа Паппа), «Bread and Puppet» («Хліб і лялька» Петера Шуманна); «Мімічна трупа» Сан Франциско; «Open Theatre» Джозефа Чайкіна; «Ontological Hysteric theater» (OHT Річарда Формана, 1968). Відмінність

між театрами Off-Broadway і Off-off-Broadway здебільшого визначається тим, що рух Off-Broadway театрів поширився в 1950-х, а Off-off-Broadway — у наступному десятилітті, отже вони були ангажовані етичними, політичними та естетич-

ними ідеями іншої доби — доби хіппі. ► ТЕАТР БРОДВЕЙСЬКИЙ, ТЕАТР ОФ-ОФ-БРОДВЕЙ

ТЕАТР ПАНІЧНИЙ (фр. théâtre panique; англ. panic theatre, theatre of panic —

від імені давньогрецького бога — козлоногого Пана) — модель театру, що її запропонував Фернандо Аррабаль у п’єсі «Триколісний велосипед». Прем’єра п’єси 1957 р. в Іспанії скінчилася скандалом (глядачі пустили в хід парасольки), що привернуло увагу до автора, а згодом до його творів зверталися Пітер Брук, Хорхе Лавеллі, Віктор Гарсіа та ін.

1973 р. в колективному збірнику «Паніка» Аррабаль видрукував маніфест,

у якому проголошував що Символом діонісійства є козлоногий бог Пан (звідси Панічний театр) — бог плодючості й еротичної сили; саме тому основними формами Панічного театру мають стати фарс, балаган, буфонада, чорний гумор та ін.

У маніфесті «Людина панічна» Аррабаль писав: «Характеристика людини панічної: це порядна людина своєї доби; божевільний талант; ясний ентузіазм; різно-

манітні заняття як у часи Ренесансу; відмова від ризикованих авантюр (приміром, вона не накладає на себе руки); здійснює критику процесу пізнання, розкриваючи його механізми; і насамперед: відмова від сили тяжіння. Її мистецтво жити: лю-

бов до життя й обачність; культ щастя; ніжність, доброта, оскільки вони корисні

і приємні; мораль у множині; відмова від єдиної моралі, від чистоти та інших поліцейських формул <…> отже, анти чистота; зручність навіть у свободі; самотність

усередині групи (без башти зі слонової кістки); прийняття концепцій і мистецтва

627

ТЕАТР ПАНТОМІМИ

життя, протилежних власним; панічний герой — це дезертир. Панічне — це спосіб існування, визначений плутаниною, гумором, жахом, випадком та ейфорією».

В есеї «Театр як панічна церемонія» Аррабаль зауважив: «У мене немає ніякої теорії театру. Творчість приходить до мене як пригода, а не як плід знання й досвіду. Кілька місяців тому наша панічна вистава, здійснена в Парижі, пропонува-

ла публіці такі картини: Алехандро Ходоровскі відкриває ящик, звідки вилітають п’ятдесят голубів, потім він відрубує голову живій гусці, і вона повільно втрачає кров, ляскаючи крилами. Сьогодні спектакль “US” Пітера Брука в Лондоні завершується появою актора, який піднімається на сцену, дістає коробочку з безліччю метеликів, вибирає найбільшого і підпалює йому крила; комаха судомно спурхує й, обвуглившись, гине. Схоже, що не тільки в Лондоні і Парижі, але також у Нью Йорку, Мехіко і Токіо, словом, усюди зараз можна побачити щось подібне.

Такі збіги в інтересах постановників, які навіть не знайомі один з одним, свідчать про одну й ту саму пристрасть до театру (додам, що всі вони, як і я, охарактеризували б сцени, які я щойно навів або їм подібні, як нестерпні). Зараз усілякі панічні особистості намагаються створити екстремальну форму театру. Незважаючи на величезні відмінності між нашими спробами, ми намагаємося зробити з теа-

тру свято, жорстко організовану церемонію. Трагедія і гІньйоль, поезія і вульгарність, комедія і мелодрама, любов і еротика, гепенінг і теорія ансамблів, поганий смак і естетична вишуканість, святотатство і сакральність, умертвіння і захоплення життям, брудне і піднесене, — усе природно входить у це свято, в цю панічну церемонію. Я мрію про театр, де гумор і поезія, паніка і любов утворювали б єдине ціле <…> Але щоб досягти цього, спектакль повинен ініціюватися чіткою теа-

тральною ідеєю або ж, якщо мова йде про п’єсу, її композиція має віддзеркалювати хаос і плутанину життя. У наші дні це — єдиний шанс, а сучасна математика дає змогу майстерно сконструювати найтоншу, найскладнішу п’єсу. Так само абсолютно необхідно щоб під покривом видимого безладу постановка являла зразок

точності. Театр, який ми намагаємося створити зараз, не належить ні до модерну,

ні до авангарду, це не новий театр, не театр абсурду, — він просто прагне стати кращим з усіх і безмежно вільним. Театр в усій своїй пишноті — це найдорожче дзеркало образів, яке може запропонувати нам сьогоднішнє мистецтво».

ТЕАТР ПАНТОМІМИ (від грец. pantomimes, pantomimes — відтворення удаванням — той, хто імітує усе; фр. pantomime; англ. pantomime; нім. Pantomime;

ісп. раntomima; у французькій мові до середини XVIII ст. слово пантомім вживалося у значенні актор) — різновид театру, до репертуару якого входять мі-

ніатюри або мімодрами — самостійні пантомімічні вистави (без тексту або з мінімальним текстом), вирішені засобами пластики; театр, який, використовуючи

пластичну виразність людського тіла, розповідає сценічну історію за допомогою жестів і міміки. Виражаючи внутрішні імпульси, пантоміма тяжіє до символіки,

імпровізації, імітації руху, гри з уявними предметами тощо.

628