ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2024
Просмотров: 1665
Скачиваний: 1
ТЕАТР ПАНТОМІМИ
Уперше пантоміма (мім) з’явилася в давньогрецькому театрі (греки називали пантоміму iталiйським танцем); це були побутові сценки, що виконувалися без
масок — і не лише чоловіками, а й жінками. Перший відомий опис пантоміми — вистави, де представлено одруження Діоніса і Аріадни, належить Ксенофонтові («Бенкет», 420 р. до н. е.). Відомо також, що виконавці пантомім супроводжували
грецьких царів під час походів.
За правління імператора Августа пантоміму було запозичено й римлянами (у мімах танцівник у масці грав мовчки, а слова виспівував хор; тему обирали міфологічну, i для кожної вистави писали спеціальне лібрето). Згодом у давньоримському театрі розширилося використання терміна: пантомімами почали називати будь які мімічні сцени (серед яких і сюжетні гладіаторські бої, що являли собою обстановочну феєрію на міфологічний сюжет, і смерть героя, якою п’єса
закінчувалася, розігрувалася у великих стражданнях: виряджений актор катувався: спалювався, розпинався, шматувався звірами відразу на сцені; отже, смерть стала предметом видовища, а її жертва — актором).
Один зі зразків жанру — пантоміма «Орфей» — виконувалася у такий спосіб: засуджений до страти виконував роль Орфея, а у фіналі виходив на сцену вед-
мідь і роздирав Орфея на шматки.
Навіть коли 55 р. до н. е. полководець Гней Помпей побудував у Римі перший постійний театр із каменю на сорок тисяч місць, на честь відкриття цього куль турного осередку було показано трагедію «Клітемнестра» (із шістьма сотнями мулів) і битву венаторів (воїнів мисливців) із левами й слонами, після чого на сцену вийшли засуджені до смерті злочинці.
Мистецтво виконавців пантоміми дуже високо цінувалося у Римі; пантомімісти купували в Римі будинки, на їхню честь споруджували статуї й пам’ятники, їх нагороджували почесним громадянством тощо.
Наступний етап розвитку пантоміми пов’язаний із цензурними обмеженнями
й заборонами театру в Англії (1642 р. парламент заборонив будь які вистави, ре-
комендуючи замість видовищ молитву; та, оскільки чіткої формули театрально го мистецтва ще не існувало, заборона поширилася лише на розмовний театр, давши, таким чином, поштовх для розвитку інших видів театру — театру ляльок, пантоміми тощо; так само завдяки заборонним декретам в Англії поширилася мода на таємні вистави за межами міста — ці спектаклі виконувалися на відстані
трьох чотирьох миль від міської брами, подеколи в маєтках знаті, а на Різдво і під час Ворфоломіївського ярмарку актори, давши хабара комендантові охорони, отримували дозвіл виконувати вистави упродовж кількох днів у театрі).
Першу англійську постановочну пантоміму було здійснено 1702 р. — це була пантоміма «Трактирні шахраї» у театрі «Drury Lane». Пантоміми складалися з двох
частин — серйозної (міфологічної) і протилежної (блазенади), або, за іншою термінологією, з маски й антимаски.
629
ТЕАТР ПАНТОМІМИ
У 1720 х рр. актор Томас Девіс у «Театральній суміші» розповів про особливості цього виду театру: щоб підвищити популярність свого театру, Джон Річ створив
особливий рід небачених досі в Англії видовищ, які він назвав пантомімою. Вони складалися з двох частин — серйозної й комічної. За допомогою красивих декорацій і нарядних костюмів, великої кількості танців, належної музики та інших
прикрас він відтворював історію з «Метаморфоз» Овідія або якусь іншу фантастичну розповідь. Між частинами цього видовища він впровадив комічні сцени, що складалися із арлекінад (любовних епізодів Коломбіни й Арлекіна з різноманітними пригодами й трюками, як несподівані перетворення палаців і храмів на дерев’яні хатинки, перетворення чоловіків і жінок на стільці, дерев — на будинки, колонад — на тюльпани та ін.). З усіх пантомім, що їх виставив Річ, не знайшлося жодної, яка б не сподобалася публіці.
В анонімному описі пантоміми глядача цієї доби сказано також, що створені Річем ефекти просто не піддаються описові. Диявол на палаючому коні пролітає над сценою, стіл піднімається вгору, у повітрі з’являються вуха віслюка, гендляр відрубає ногу докторові, на сцені з’являються жіночі ноги, одна з яких танцює, дияволи розривають доктора на шматки, на сцені з’являються усі боги та богині,
після чого виконується апофеоз Діани.
Подібну винахідливість і здатність пристосовуватися до мінливого законодавства виявили в боротьбі з абсолютистською бюрократією французькі ярмаркові театри. Коли театр «Comédie Francaise», отримавши від короля монопольне право на влаштування вистав, розгорнув боротьбу проти ярмаркових театрів, внаслідок чого 1707 р. цим театрам було заборонено використовувати діалог, орга-
нізатори ярмаркових вистав створили новий жанр: пантомімічні п’єси монологи.
З1786 р. в Парижі поширився ще один різновид пантоміми — обстановочні пантоміми, які виконувалася в Театрі комічної двозначності, Театрі комічного відпочинку, дитячими трупами пантоміми та ін.
Наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. пантоміма набуває поширення на арені
цирків Астлея (Лондон) і Франконі (Париж), де виставлялися постановочні, батальні, романтичні пантоміми, в яких головна увага приділялася кінним сценам
іфеєричним ефектам). У період утвердження диктатури Наполеона I в цирку Франконі демонструвалися романтичні пантоміми, що звеличували сильну особистість («Смерть капітана Кука», «Фра дияволо», «Мазепа», «Перемога Вілара»,
«Конде, або Перемога при Рокруа»).
Зкінця ХІХ ст. виставляються дитячі пантоміми (1873 р. в цирку Е. Ренца в Берліні, 1875 р. в цирку Г. Чинізеллі в Петербурзі йшла пантоміма балет «Попелюш-
ка», в якій усі ролі виконували діти; 1882 р. там само показувалася пантоміма «Тисяча й одна ніч»).
З1870 х рр. починає влаштовувати обстановочні пантоміми Вiльям Кодi на прiзвисько Буфало Білл; цей ковбой, улюбленою зброєю якого була гвинтiвка
630
ТЕАТР ПАРАТЕАТР
«Спрiнгфiлд 50», влаштував шоу «Видовища Дикого Заходу», з якими впродовж тридцяти п’яти рокiв гастролював світом (з 1883 р. він створив цирк «Дикий За
хiд», де показувалися видовища про перших колонiстiв — родео).
1886 р. в Парижі було показано першу водяну пантоміму — феєричну циркову виставу у манежі з водою.
У ХХ ст. постає форма драматичної пантоміми (її використовують у своїй творчості режисери К. Марджанішвілі, М. Євреїнов, Вс. Мейєрхольд, О. Таїров), у радянський час у цирку розвивається агітаційна пантоміма.
Пантоміма, так само як і інші різновиди театру, має різні жанри й види: трагедія, драма, побутова новела, памфлет, фейлетон, казка, міф, поема, ліричний вірш тощо; вона може мати форму естрадної мініатюри, що виконується одним актором, і багатоактною виставою із розгорнутим сюжетом і великою кількістю
акторів.
На українській етнічній території елементи пантоміми використовувалися в шкільному театрі, а у ХІХ ст. термін пантоміма наповнився новим значенням: так, в останній дії п’єси Юрія Федьковича «Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест» кілька разів зустрічається ремарка пантоміма, що, судячи зі змісту,
означає коротку мімічну сцену.
Велику увагу пантомімі приділяв Лесь Курбас, який у березні 1919 р., виступаючи перед колективом «Молодого театру» і оголошуючи репертуар театру на осінній та зимовий сезон 1919–1920 рр., назвав також «Пантоміми» (експеримент), і «Театр тіней» (експеримент). 1922 р. Курбас здійснив постановку пантоміми «Жовтень» (1922); це, за словами Й. Гірняка, «була інсценізація “повалення цар-
ської імперії”».
ТЕАТР ПАРАТЕАТР (від грец. para — біля, поряд; те, що відхиляється від норми, порушення; досл. біля театру) — театральна поведінка, що не вписується в за-
гальноприйняті форми театру (обряд, церемоніал тощо); видовища, в яких мож-
на вирізнити елементи театральності, спрямовані, однак, не на вирішення естетичних завдань; публічна діяльність, що запозичує засоби виразності в театру, однак не має на меті отримання естетичної насолоди глядачем. Загалом складні слова, що починаються з пара…, мають негативне значення, адже підкреслюють елемент підробки, штучності (паразит, паранаука та ін.; у медицині назви низки
захворювань починається з пара). Однак у мистецтві ці терміни свідчать радше
про динаміку уявлень, про подвійне ставлення до описуваного явища: з одного
боку, ніби театр, а з іншого — зовсім не театр. Нечіткість терміна надає явищам,
стосовно яких він уживається, забарвлення неповноти і невідповідності «досте-
менному» театрові, однак свідчить, що саме явище тим часом дрейфує у нашій свідомості у бік достеменності. Найчастіше термін уживається стосовно релігій-
них і соціальних обрядів, нерозвинених форм релігійного театру тощо.
ВЛАДИ, ТЕАТР ОБРЯДІВ, ТЕАТР ПОЛІТИЧНИЙ, ТЕАТР САКРАЛЬНИЙ, театр убогий
ТЕАТР ПАРКОВИЙ, ТЕАТР ЛІТНІЙ, ТЕАТР САДОВИЙ
ТЕАТР ПАРКОВИЙ, ТЕАТР ЛІТНІЙ, ТЕАТР САДОВИЙ (англ. garden theatre) — відкритий літній парковий театр просто неба, характерний для придворного театру
XVІІ–XVІІІ ст., у якому розрізнялися: театр провізоричний (тимчасові майданчики у парках і на міських майданах, зведені з нагоди свята); театр постійний (у парках, на кшталт античних театрів); театр зелений (будувався з рослин, де куліси вмон-
товувалися у зелені насадження). Наприкінці XVІІІ ст. з’являється інтимніший різновид театру просто неба — під парковими деревами, над струмками тощо.
Серед найвідоміших постановок паркового театру — спектаклі, що їх здійснив Мольєр у замку Во ле Віконт 1661 року.
Особливу популярність паркові театри здобули в ХІХ ст.
Так, у Москві найвідомішим парковим театром був театр В. Лентовського «Ермітаж» (відкрився 5 травня 1878 р.). Тут демонструвалися «Пташки півчі», грав
струнний оркестр під керівництвом Золотаренка й оркестр із Праги «Слов’янське братство». На спеціальному майданчику при електричному освітленні виконував номер повітряного польоту артист Річард; на відкритій естраді виступали жонглери, коміки куплетисти, хор, читець на прізвище Пушкін, знаменитий драматичний актор і читець Андрєєв Бурлак, поет сатирик Шумахер. Біля озера роз-
ташувався із шатрами циганський табір, тут же даючи концерти.
Крім того, у ХІХ ст. у містах Російської імперії поширився звичай влаштовувати на травневі свята громадські чаювання на лоні природи — у садах, парках тощо. Ці чаювання супроводжували балаганні видовища, каруселі, гойдалки, виступи шарманщиків, хорів та ін.
УКиєві 1863 р. створено театр «Шато де Флер» («Парк Квітів»), в Александрів-
ському парку і Купецькому саду розташовувалися перші київські кабаре. З 1 травня і до кінця літа у Царському Саду (нині стадіон «Динамо») грав великий струнний оркестр, а в літньому театрі давали вистави українські трупи. Вечорами сад ставав місцем відпочинку київської аристократії. Вхідний квиток до саду кошту-
вав 40 копійок.
Під час революції 1917 року в парку на схилах Дніпра готувалася до постановки містерія «Комунізм завойовує світ», а 1920 року — видовища «До світової комуни» і «Здобуття Бастилії».
Упарку «Софіївка» Лесь Курбас здійснив постановку «Свободи» М. Потешера. Полюбляли паркові видовища й фашистські ватажки: Герман Герінг влаштову-
вав грандіозні нордичні свята (авіаційні шоу й античні сатурналії у стилі Петронія; фінські вершники в хутряних шапках і зі списами в руках охороняли ворота маєтку, в озерах плавали човни вікінгів, у парках розігрувалися поєдинки серед-
ньовічних рицарів; демонстрація цих атракціонів засліплювала навіть іноземних послів, які запевняли уряди своїх країн, що війни з Німечиною ніколи не буде.
Містерійне видовище «Ваговоз BL 18» на замовлення Бенітто Муссоліні у флорентійському парку створив і кінорежисер Александро Блазетті. Це була історія
632