Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР НЕВИДИМИЙ

у певні дні місяця мав виконувати вистави лише для народу і про народ. Згодом такі самі театри з’явилися в інших країнах Європи (Загреб, 1861; Нові Сад, 1861;

Любляна, 1867; Белград, 1868; Гельсінкі, 1872; Познань, 1875; Бухарест,­ 1875; Прага, 1881; Будапешт, 1884; Краків, 1893; Сараєво, 1898; Осло, 1899; Дублін, 1904; Софія, 1904 та ін.). У Російській імперії у XVIII–ХІХ ст. функції національних (тобто

перших, головних сцен держави) виконували імператорські театри.

В Україні перші державні національні театри створено 1917 р. (Український національний театр, на базі якого 1918 р. постав Державний народний театр на чолі з П. К. Саксаганським). У сучасній Україні національним називається «особливо цінний об’єкт національної культурної спадщини України», який спрямовує свою діяльність на «створення та показ музично театрального й хореографічного мис­ тецтва з метою збереження та розвитку загальносвітових і національних куль-

турних цінностей, прилучення до них глядацької аудиторії в Україні та за кордоном, створення умов для зростання професійної майстерності й спадкоємності артистичної школи».

Згідно з Указом Президента України «Про національні заклади культури» (11 жовтня 1994 р.), «з метою державної підтримки закладів культури, що відігра­

ють визначну роль у духовному житті людини, створення належних умов для їх дальшого розвитку та примноження культурної спадщини народу України» статус національних надано Державному академічному українському драматичному театру імені Івана Франка (м. Київ), Державному академічному російському драматичному театру імені Лесі Українки (м. Київ), Національному академічному театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка та ін. ► ТЕАТР ІМПЕРАТОРСЬКИЙ,

ТЕАТР КАЗЕННИЙ, ТЕАТР НАРОДНИЙ

ТЕАТР НЕВИДИМИЙ (англ. іnvіsіble theatre, нім. unsіchtbares Theater, ісп. teatro іnvіsіble, фр. théâtre іnvіsіble) — термін бразильського режисера Августо Боаля;

за визначенням Патріса Паві, — це імпровізаційна гра акторів серед групи лю-

дей, які знають напевно, що саме належить грі, і яких не вважають глядачами. ►

ТЕАТР ВОЙОВНИЧИЙ, ФЛЕШМОБ

ТЕАТР НЕГАТИВНИЙ — узагальнене поняття, що вживається у критиці для по-

значення театру, який дістав у масовій свідомості осуд або навіть має табуйований характер. Негативний (поганий) театр жодним чином не є театром певного

типу, натомість є радше лайкою. У такому сенсі в певні історичні періоди вживаються, скажімо, словосполучення театр формалістичний, театр мелодрами, театр бульварів, театр розважальний, театр декадентський,­ гопакедія тощо.

ТЕАТР НЕДРАМАТИЧНИЙ (англ. nondramatic theatre) — у ХХ ст. — театр, який

спеціалізується на недраматичній продукції, спираючись на прийоми розмовно-

го або музичного театру, водевільних, гімнастичних і циркових видовищ. Цей театр, за визначенням «New Encyclopa­e­dia­ Britannica», не є наративним; свою увагу

він зосереджує зазвичай на віртуозній техніці виконання. ► ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ

620

ТЕАТР НЕКОМЕРЦІЙНИЙ

ТЕАТР НЕКОМЕРЦІЙНИЙ (англ. non profit theater) — у США — театр, діяльність якого не спрямована на отримання прибутку.

МЕРЦІЙНИЙ, ТЕАТР НЕПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ­

ТЕАТР НЕОКЛАСИЦИСТСЬКИЙ, НЕОКЛАСИЧНИЙ (англ. neoclassic theatre) — термін, який вживається у двох значеннях: театр XVII ст., орієнтований на античну

модель — її сюжети й жанри (П. Корнель, Ж. Расін); у першій половині ХХ ст. — театр, який спирається на образи, теми і сюжети античних міфів (Ж. Ануй, Ж. Жіроду, Ж. Кокто, Ж. П. Сартр та ін.).

ТЕАТР НЕОРОМАНТИЧНИЙ, ТЕАТР НОВОРОМАНТИЧНИЙ — умовна назва

для естетичних тенденцій кінця ХІХ ст. Так само, як і романтики, неоромантики оспівували мужність, подвиг і героїку, пригоди в екзотичних обставинах тощо. Типовий неоромантичний герой — мужня людина, яка протистоїть суспільству (надлюдина). Данину неоромантизмові віддали драматурги Гуго фон Гофмансталь, Вальтер Газенклевер, Генрик Ібсен, Кнут Гамсун, Станіслав Виспянський, Гарсіа Лорка. Один з найпоказовіших творів неоромантичного театру — героїчна комедія «Сірано де Бержерак» Едмона Ростана. Інколи поняття неоромантизм

необґрунтовано поширюється на театри символізму і футуризму. ► ТЕАТР РОМАН-

ТИЧНИЙ, ТЕАТР СИМВОЛІЗМУ, ТЕАТР ФУТУРИЗМУ

ТЕАТР НЕПРИБУТКОВИЙ ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ (англ. non commercial pro­ fessional theatre) — у США, за визначенням Стивена Ленглі, — театр, який діє як неприбуткова організація і наймає акторів — членів АРА (Асоціації Рівноправних Акторів). Більшість цих театрів називають також постійними. Таких театрів

у США налічується близько ста, і вони утворюють найбільший сегмент професіональної театральної індустрії.

ТЕАТР НЕПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ, ТЕАТР НЕКОМЕРЦІЙНИЙ (англ. non profit theatre) — у США — за визначенням Стивена Ленглі, — творчий заклад, який

складається з аматорів, що не отримують заробітної платні від артистичної діяль-

ності та зайняті в театрі у вільний час: громадські й аматорські театри, діяльність яких не спрямована на отримання прибутку. ► ТЕАТР АМАТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ,

ТЕАТР КОМУНАЛЬНИЙ, ТЕАТР НЕКОМЕРЦІЙНИЙ

ТЕАТР НЕРУХОМИЙ (рос. неподвижный театр) — один з синонімів до теа-

тру символізму — статичного, умовного, — принципи якого під впливом ідей Моріса Метерлінка обстоював Вс. Мейєрхольд у дореволюційні роки, у період роботи у студіях. «Щоб створити план такого Умовного театру, — писав Мейєр-

хольд, — щоб оволодіти новою технікою такого театру, слід було виходити з натяків, що давалися самим Метерлінком. Трагедія, на його думку, виявляється

не в розвиткові драматичної дії, не в розпачливих викриках, а, навпаки, у найспокійнішій, нерухомій формі і в тихо мовленому слові. Потрібен Нерухомий те-

атр. І він не є чимось новим, ніколи не бувалим. Такий театр уже був. Найкращі з давніх трагедій: “Евменіди”, “Антігона”, “Електра”, “Едіп у Колоні”, “Прометей”,

621

ТЕАТР НИЗОВИЙ

“Хоефори” — трагедії нерухомі. В них нема навіть психологічної дії, не лише матеріального, того, що називається сюжетом. Ось взірці драматургії Нерухомого

театру. А в них Рок і становище Людини у Всесвіті». ► ТЕАТР АБСТРАКТНИЙ, ТЕАТР АБСО-

ЛЮТНИЙ, ТЕАТР СИМВОЛІЗМУ, ТЕАТР УМОВНИЙ

ТЕАТР НИЗОВИЙ — стале визначення найпростіших форм масового театру — ярмарковий театр, балаган, райок тощо. ► ТЕАТР МАСОВИЙ

ТЕАТР НОО, НООГАКУ (япон. No, Noh) — у Японії — аристократична театральна забава у річищі самурайської й релігійної традиції. Як і чайна церемонія, театр Ноо і сьогодні не втрачає популярності в інтелектуальних колах Японії.

Ноо в перекладі з японської означає уміння, майстерність, а тому можна при-

пустити, що ранні п’єси та їхнє виконання визначалися доволі високим рівнем. Ці твори не дійшли до нашого часу, адже ще не мали письмової традиції. Якщо виходити із запозичених в інших жанрах ознак, можна припустити, що являли вони собою короткі діалогічні п’єски, розраховані на двох трьох акторів. Діалог природним чином спричинював виконання танцю у супроводі повільної й одноманіт-

ної мелодії в дусі ре­лігійних піснеспівів. Ранні п’єси Ноо йшли шляхом удосконалення мови і драматизації дії (поступового нагромадження елементів драматургії).

Початково театр Ноо був одним з видів народного театру, що поступово професіоналізувався. Перші видовища театру Ноо влаштовувалися у дні масових свят у буддійських монастирях, у замках феодалів і сьогунів.

Першу офіційну виставу театру Ноо — священне саругаку, рід містерії — зіграно у присутності сьогуна Асікага Йосіміцу. Вистава сподобалася імператорові, який взяв під опіку ці видовища. Трупу очолював актор, режисер і драматург Кан-

намі Кійоцугу (1333–1384 рр.).

Втративши зв’язок з народним театром, Ноо став театром шляхти — вишука-

ним за формою, доступною для розуміння лише вузькому колу глядачів.

В основі театру Ноо — текст, що складається з різноманітних літератур­ но стильових частин: ритмічної прози, віршів, ораторської і побутової мови. Значне місце в театрі Ноо відводиться хорові, що активно втручається в дію, пояснює ситуації, виявляє свої емоції і ставлення.

У п’єсі беруть участь двоє акторів: сіте — той, що діє (протагоніст), який вико-

нує головну роль, і вакі — помічник (девтерагоніст); у деяких п’єсах зустрічається

функція цуре — супутника, тобто дійової особи, що не має самостійних функцій (часто навіть тексту). Усі ролі виконують чоловіки.

Герої театру Ноо — боги (персонажі буддійського і синтоїстського культів), чо­ ловіки (придворні, аристократи, воїни, люди з народу), жінки (придворні дами,

наложниці знатних феодалів, служниці), божевільні (люди, що пережили горе)

і демони.

Маски розрізняються за віком (старий, стара, молодий чоловік, молода жінка),

за характером (старий добрий і злий, божество грізне і доброзичливе, воїн мо-

622

ТЕАТР НОО

гутній і переможений), за зовнішністю (жінка вродлива і потворна, демон людиноподібний і демон звір). Маски жорстко класифіковані, а кількість їх сягає 200.

Драматургія Ноо спирається на два естетичних принципи — мономане (відображення дійсності) та юген (внутрішній зміст), що й зумовлюють її особливості. Основна схема п’єс Ноо — вступ, кульмінація, фінал (відповідно для виконан-

ня — повільна частина, швидка, стрімка, фінальна кода). Головний сюжет драми — перетворення героїв (спочатку людина, потім бог; спочатку воїн, потім його потойбічний дух).

Вистава у театрі Ноо складається, відповідно, з двох актів: герой до перетворення і після перетворення (виконавець одягає маску).

«У театрі Ноо, — писав Поль Клодель, — лише двоє персонажів: вакі і сіте. Кож­ ного з них можуть супроводжувати численні цуре, тобто прислужники, допоміж-

ні персонажі, радники, тіні, — урочистий ескорт, що прямує за шлейфом одягу. Вакі — це той, хто сидить, хто спостерігає і чекає, той, хто приходить чекати. У нього ніколи немає маски — це людина <…> Він чекає, і хтось з’являється. Бог, герой, відлюдник, дух або демон, сіте — це завжди посланець Невідомого, і в цій своїй якості він завжди носить маску».

Вистави театру Ноо відбуваються на квадратному майданчику, відкритому з трьох боків, під дахом, що спирається на чотири стовпи (такий майданчик споруджується і в закритому приміщенні). З лівого боку майданчика майже перпендикулярно до нього знаходиться місток (хасігакарі) — відкрита для глядачів галерея, що веде за лаштунки (вхід прикрито завісою,що піднімається при появі героїв). Ця галерея являє собою доповнення до сценічного майданчика. Усі сце-

ни сіте та вакі (головного героя та його помічника) розігруються на спеціально відведених для них місцях майданчика. У глибині — задник із зображенням на золотому полі зеленої сосни (символ довголіття і доброзичливе вітання глядачеві). Задник залишається незмінним упродовж усієї вистави. Біля задника розташову-

ються музиканти, з правого боку майданчика — хор, місця для глядачів — з ліво-

го боку і спереду.

Кількість дійових осіб — двоє або троє, але іноді доходить до шести, не рахуючи кількох музик та хору. Сама ж п’єса зрідка обсягом більш як 6–7 друкованих сторінок. Тому за одну виставу показують кілька п’єс.

Щодо жанрового визначення драми Ноо, то більшість дослідників поділяє дум-

ку М. Конрада, який називав ці п’єси ліричними драмами.

Техніку актора театру Ноо можна охарактеризувати як пантомі­міч­но­ танцю­­ вальну­ стилізацію; рухи можуть передавати дії, емоції, настрої персонажа, позна-

чати пейзаж. Малюнок ролі в театрі Ноо завдяки канонічним стилізованим рухам позбавлений характерності, типажності. Вирішення конкретного сценічного об-

разу здійснюється шляхом максимального узагальнення. Сценічна мова театру Ноо стилізована.

623