Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР ПСЕВДОКЛАСИЧНИЙ

вого походу) привіз краплину крові Христа, яку помістили на золоту підставку

іперенесли до кафедрального собору.

УКонстантинополі у дні всенародних свят влаштовували процесії екзотичних тварин, зібраних з усього світу. Так, зокрема, зберігся опис свята Різдва Христового 1161 року. За описом єврейського мандрівника Веніаміна Тудельского,

цього року у присутності імператора та імператриці було влаштовано показ усіх істот — людей і тварин, що населяють Землю.

До різновидів театру процесій відносяться різноманітні паради, містерії, пе-

дженти, карнавали тощо. ► апофеоз, містерія релігійна середньовічна, тріумф

ТЕАТР ПСЕВДОКЛАСИЧНИЙ (англ. pseudo classic theatre; neo-classic theatre) —

(нео)класичний театр XVII–XVIII ст., орієнтований на імітацію античної моделі дра-

ми (pseudo classic drama). Синоніми: театр класицизму, театр неокласичний. ►

ТЕАТР АБСОЛЮТИСТСЬКИЙ

ТЕАТР ПСИХОДРАМИ (фр. psychodrame; англ. psychodrama; нім. Psychodrama; ісп. psіcodrama) — психотерапевтичний театр експромту (нім. Stegreіftheater),

створений­ на основі техніки театральної імпровізації 1925 р. віденським психіат­ ром Дж. Л. Морено. Основні ідеї Морено викладені у його праці «Машиноман або Вільний імпровізатор». Згідно з ідеями Морено психодрама — це психотерапевтична техніка, метою якої є лікування хворих; це техніка психоаналітичного дослідження, за допомогою якої здійснюється аналіз конфліктів і внутрішніх супер-

ечностей пацієнтів шляхом відтворення у формі гри імпровізованого сценарію з урахуванням деяких обмежень. Відтворюючи типові ситуації фрустра­то­ри,­ хворі позбавляються нав’язливих станів тощо.

ТЕАТР ПСИХОЛОГІЧНИЙ (англ. psychological theatre) — театр переживання; те-

атр, який спирається на принцип психологізму в мистецтві (психологічно літера­ турницький театр, Ю. Смолич). Форму цього театру обстоювали Станіславський та його однодумці. Основою психологічного театру є відтворення найтонших нюансів поведінки і суперечностей психології персонажа шляхом пошуку відповідей на питання навіщо персонаж здійснює той або інший вчинок. Віддзеркалюючи

таким чином дійсність, психологічний театр створює суцільну, психологічно вмо-

тивовану, конфліктну­ й композиційно завершену (таку, що має початок, розвиток і кінець) дію. Це каузальний театр, театр причиново на­слідко­вих­ зв’язків­ та імітації суцільної дії. Основний принцип у концепції психологічного театру — віра в можливість логічного пояснення поведінки людини, а також навколишнього світу. Ме-

тодологія психологічного театру ґрунтується на принципах, закладених системою

Станіславського й удосконалених наступними поколіннями його учнів і послідовників — М. Кнебель, Г. Товстоноговим, А. Васильєвим, П. Єршовим та ін.

психологічна, ТЕАТР АРИСТОТЕЛІВСЬКИЙ, ТЕАТР ПЕРЕЖИВАННЯ, ТЕАТР ВИЯВУ, ТЕАТР ЧЕТВЕРТОЇ СТІНИ

ТЕАТР ПУБЛІЧНИЙ (англ. public theatre; пол. teatr publiczny) — в Англії XVI ст. — театр, який демонструє свої видовища просто неба, поза спеціальними театраль-

661

ТЕАТР ПУРИМШПІЛЬ

ними приміщеннями й будівлями, або приватний театр, опозиційний до придворного театру. З XVII ст. публічні театри поширюються в більшості країн Європи.

У сучасному значенні публічний театр — це загальнодоступний театр, відвідування якого не обмежується ніякими заборонами; сцена неелітарна, котра функціонує поза становими та іншими обмеженнями. ► ТЕАТР ЗАКРИТИЙ

ТЕАТР ПУРИМШПІЛЬ (євр. Purimspieln, Purimspiel) — єврейські народні музично театральні видовища на сюжети Старого Заповіту («Красива нова Пуримська

гра…», 1697; «Гра Ахашвейрос», 1708; «Дійство про Естер і Ахашвейроса», 1720), які виконувалися пуримшпілерами. Вважається, що перший пуримшпіль було виконано 415 р. н. е., а першу п’єсу у цьому жанрі створено в IX ст. Виконавцями пуримшпілів були виключно чоловіки (ремісники і єшиботники — учні вищих духовних шкіл, нижчі синагогальні служки, помічники вчителів традиційних єврей-

ських шкіл). Вистави пуримшпілерів здійснювалися лише раз на рік — під час єврейського свята Пурим, яке справлялося у пам’ять про порятунок євреїв від підступу Амана, що домігся наказу перського царя Ахашвероша (Артаксеркса) про їхнє знищення. Завдяки Естері, дружині володаря, та її дядькові Мордехаєві цей наказ було відмінено, а Амана страчено. Справляється свято Пурим на 14 й день місяця адара, за місяць до Великодня. У країнах Сходу євреї здавна влаштовували пуримські пантоміми: у синагогальному дворі встановлювали шибеницю, на яку вішали дерев’яну фігуру, що зображувала Амана; навколо шибениці водили хоро-

води і врешті спалювали опудало; процедура спалювання опудала супроводжувалася піснями і танцями. Цей звичай відомо з V ст. н. е. і збережено до нашого часу на Сході, у деяких єврейських громадах Кавказу, в євреїв Провансу у Франції (середньовіччя), в Італії (де поряд з елементами карнавалу відома процедура спалювання зображення Амана), у єврейських громадах Швейцарії, у Моравії та ін. Іншим джерелом пуримшпілів були пісеньки на злободенні теми, що виконували народні потішники — бадхени, маршалеки, бродерзінгери, які виступали в будинках заможних громадян під час релігійних свят. Бродерзінгери (вважаєть-

ся, що назва broder singer походить від галицького містечка Броди, де вони впер-

ше з’явилися) розважали завсідників винних погребів і літніх садів пісеньками, сатиричними куплетами, діалогізованими жартівливими сценками на злобу дня. На думку М. Береговського, «керівники єврейських громад середньовіччя і клерикальні кола не потребували театру як органу пропаганди ідей і догм релігії», адже «їхнє коло діяльності було обмежене виключно єврейською масою і вони мали достатньо засобів, щоб здійснити своє керівництво». Виконуючи п’єси на запрошення хазяїна, пуримшпілери одержували винагороду безпосередньо

від нього (грішми, частуванням); при публічних показах — від продажу квитків,

які заздалегідь розносилися по будинках. Частину вирученої суми від публічних постановок зазвичай спрямовували на благодійні цілі, але нерідко і виконавці, які ходили по будинках, віддавали зібрані ними гроші або їх частину на ті самі

662

ТЕАТР ПУШЕНЕЛЬКЕЛЬДЕР

цілі. Публічні вистави зазвичай відбувалися у синагозі, у більш менш великій залі, у просторому сараї тощо. Виконавці влаштовували подіум зі столів, дощатий на-

стил, найпростіші декорації, а також завісу. Виконання п’єси могло тривати цілий вечір. Інакше відбувалися домашні постановки. Упродовж усього дня і вечора свята пуримшпілери ходили по будинках своїх одновірців і там виконували свою

п’єсу з усними декораціями, але в театральних костюмах і в гримі. Повсністю вони виконували свою виставу лише в будинках заможних хазяїв, де могли розраховувати на кращу винагороду і рясне частування. В інших будинках пуримшпілери виконували дві три коротенькі сцени. До традицій пуримшпіля активно зверталися національні театри у ХХ столітті. Так, «Пуримшпілем» Е. Лейтера у постановці О. Грановського 6 грудня 1925 р. відкрився Харківський єврейський театр. ►

ТЕАТР НАРОДНИЙ, ТЕАТР РЕЛІГІЙНИЙ

ТЕАТР ПУШЕНЕЛЬКЕЛЬДЕР (бельг. Pouchanellekelder) — у Бельгії, починаючи з кінця XVIII ст. — ляльковий «театр Пульчінелли» або «театр підвальний». Вистави лицарської тематики (Карл П’ятий, Женев’єва Брабантська, Ватерлоо) здійснювалися в підвальних приміщеннях пролетарських кварталів. Стилістично театр наближений до гіньйолю. Одна з особливостей театру — металева сітка пе-

ред сценою, що убезпечувала виконавців від надмірного вияву емоцій глядачів, які в разі неприйняття вистави мали звичку кидати на сцену помідори, капусту, моркву.

ТЕАТР РАЙОК, РАЙОК (пол. raik) — у ярмарковому театрі XVІІІ–XІХ ст. — різновид театру мальованих або статичних картин, у якому дід райошник показував глядачам райок — скриньку з панорамою (косморамою) якогось міста, видатною

подією або з портретами відомих осіб; показ супроводжувався римованим ко-

ментарем райошника.

Райок являв собою систему лубочних картинок, склеєних у довгу стрічку, що пе­ ремотувалася за допомогою барабана (або картинки прикріплювалися на де­ рев’яну вісь); цю система вмонтовано у скриньку, із двох боків якої містилися отвори­ зі збільшувальними скельцями. Райошник пересував картинки і супроводжував їх показ напівімпровізованими розповідями. Спочатку за допомогою

скриньок зображували біблійні притчі й історії (Адам і Єва в Раю, звідки й похо-

дить назва), згодом тут з’явилися і світські сюжети.

В одній з російських афіш часів правління Катерини ІІ було зазначено: «По Всемилостивейшему Ее Императорского Величества позволению, сего февраля 8 дня, будет представлять… натуральное показание Света, чего здесь еще не ви-

дали. А прежде сего в Дании и Голландии, Франции и Германии… Мудрые Пер-

спективные маши­ны,­ через которые Небо и Земля, Месяц с рождения своего и до полна и последней четверти, также и Звезды, Воздух, и Вода, Горы, Леса,

Города, и Замки, и Гавани, Корабельные ходы, и с них стрельба, и многие другие вещи и прочее. Город Рим. Со стороны реки Тибр, где видеть можно крепкий

663

ТЕАТР РАНГОВИЙ

и изрядный костел Санкт Анжела, у так названного Ангельского моста Церковь Святого Петра, и палаты Папской. Вольный имперской город Гамбург. При том

из пушек поздравляются, и из пушек со города палить будут. Все вышеописанное показано будет у Красных Триумфальных ворот. Начало пополудни о четвертом часе. В первом месте платить по 50 копеек. Во втором — по 25 копеек. В послед-

нем по 12 копеек».

Райок дістав поширення у країнах Східної Європи, в Україні, Росії. Інколи райком називали також вертеп («наші старі вертепи називано також райками» —

І.Франко). ► ТЕАТР ВЕРТЕПНИЙ, ТЕАТР СТАТИЧНИХ КАРТИН

ТЕАТР РАНГОВИЙ (англ. rank theatre). ► ТЕАТР ЯРУСНИЙ

ТЕАТР РАЦІОНАЛЬНИЙ (нім. Rationaltheater) — у Німеччині — театр, вистави

якого відзначаються надто раціональною побудовою. Передусім — постановки

раціональної драми (Rationaldramen, rational Lustspiele, rational Schauspіel). Ляйпцизький «Лексикон театру» початку ХІХ ст. пов’язує термін з традицією, закладеною у XVIII ст. Лессінгом і підтриманою театром ХІХ ст.

ТЕАТР РЕВЮ (від фр. revue — огляд) — естрадний театр, репертуар якого складається з оглядів, які, у свою чергу, передбачають номери різних жанрів, об’єд­

нані­ наскрізною темою і дійовими особами, що беруть участь у різноманітних епізодах; театральне видовище, що складається з невеличких драматичних і комічних сцен, музично вокальних і танцювальних номерів, які зазвичай об’єднані сюжетом, у якому головний герой або група персонажів беруть участь у якихось пошуках, влаштовують якийсь концерт усупереч чиїйсь волі, стають учасниками

або глядачами молодіжного або музичного фестивалю, досягають успіху всупе-

реч перепонам, що їх чинять батьки, викладачі, оточення та ін.

Уперше термін ревю зафіксовано 1728 р. у назві вистави «Revue­ de Theatres»,

що її здійснив актор і драматург М. Романьєзе у Парижі. Під час французької рево-

люції жанр літературно артистичного ревю (revue lіtte­raіre­ et artіstіque) поступився місцем злободенно публіцистичним оглядам (revue d’actualіte), які відгукувалися на політичні події і завоювали міцні позиції здебільшого у бульварних театрах.

Наступний етап розвитку цієї театральної форми датується другою половиною ХІХ ст., коли літературно мистецькі і злободенно публіцистичні ревю з’явля­ють­

ся в репертуарі комедійних театрів у формі оглядів подій поточного року (revue de la fіn d’annee) — політичних, економічних, наукових, літературних і побутових.

Так постало велике постановочне ревю (фр. grande revue a spectacle, нім. grosse Ausstattungsrevue) — розважальне видовище, що характеризується запереченням сюжетної дії, зведенням до мінімуму фабульної основи сценарію, уведенням

фарсово еротичних ситуацій, швидкою зміною феєричних картин, насичених

естрадно цирковими атракціонами тощо.

Нова видозміна жанру відбулася 1894 р., коли створено перше ревю у США,

а згодом американський продюсер Флоренс Зигфельд (1867–1931) здійснив по-

664