Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР ПРЕРОМАНТИЧНИЙ

поширилися в побуті, з ними почали ходити по будинках — колядувати. ► ТЕАТР

БАТЛЕЙКА, ТЕАТР ВЕРТЕП, ТЕАТР КРЕШ, ТЕАТР ШОПКА, ТЕАТР ЯСЕЛКА

ТЕАТР ПРЕРОМАНТИЧНИЙ [ПеРЕДРОМАНТИЧНИЙ] (англ. preromantic the­ atre) — театр періоду, що передував романтизмові і, зберігши деякі риси про­ світницького театру, виявив ознаки романтизму. Сам термін предромантизм уперше впровадив у вжиток Д. Морне (1909). Фундатором преромантизму вважається Ж. Ж. Руссо з його концепцією природної людини. У Німеччині настрої

преромантизму у драматургії найповніше втілив Ф. Шиллер.

РОМАНТИЧНИЙ

ТЕАТР ПРИ СТОЛИКах (пол. teatr przy stoliky або teatr przy stolikach­) — те­ атр кав’ярня, кафе театр.

ТЕАТР ПРИВАТНИЙ (англ. private theatre) — в Англії XVI–XVII ст. — театр, відкритий не для широкої публіки, а лише для глядачів, запрошених на виставу власником; зазвичай ці театри були розраховані на дворянську публіку. У ХХ ст.,

в умовному поділі театрів за формою організації і функціональним призначенням, цим поняттям позначається видовищний заклад, який спирається на приватний капітал і метою діяльності якого є отримання прибутку.

ТЕАТР КОМЕРЦІЙНИЙ

ТЕАТР ПРИГНОБЛЮВАНИХ (англ. theatre of oppresed) — концепція теат­ ру форуму бразильського режисера Августо Боаля, що межує між театром і пси­ ходрамою. Завдання театру — показати пригнічення людини у різних життєвих ситуаціях. Попри протестні дії акторів на сцені, їхній опір завершується поразкою,

що мусить активізувати глядачів, примусити втручатися у дію, і пропонували вихід із ситуації пригнічення.

ТЕАТР ПРИДВОРНИЙ (англ. court theatre; нім. Hoftheater) — умовна назва, що охоплює театри, створені починаючи з XVI ст. при дворах монархів і знатних

вельмож для виконання вистав з нагоди політичних або династичних урочис-

тостей. Абсолютистський характер придворних видовищ чітко виявляється вже

вархітектурі приміщень придворного театру. Так, один з перших придворних театрів — Мантуанський (1501) являв собою не що інше, як храм для здійснення містерії абсолютизму; за словами сучасника, театр справляв враження «вічного і давнього храму небувалої краси», був прикрашений зображеннями тріумфів

Цезаря, написами «я царюю, царював і царюватиму», гербами та іншими атрибу-

тами влади; так само, за словами сучасника, нагадував храм і придворний театр

вУрбіно (1516), у якому було встановлено тріумфальну арку і статуї Перемоги

з трофеями в руках. У Росії придворний театр постав у XVІІ ст. у формі абсолю-

тистського театру, театру царського, а згодом — імператорського. В Україні першим гетьманським придворним театром був палацовий театр Кирила Розумов-

ського (1751–1764). Першою виставою, показаною на його сцені, була комічна

опера «Ізюмський­ ярмарок» невідомого автора, що виконувалася французькою

656

ТЕАТР ПРИМІТИВНИЙ

мовою. Згодом тут виставлялися комедії Мольєра «Витівки Скапена» і «Вимушене одруження». У більшості європейських країн актори придворних театрів

мали відповідні звання. Так, 1781 р. в Польщі було впроваджене звання Актор Національний Його Королівської Величності (Aktorowie Narodowi Jego Królewskiej Mości), а з 1783 року — Актор Національний Придворний Його Королівської Ве­

личності (Aktorowie Narodowi Nadworni Jego Królewskiej Mości). Поняття придво­ рний театр охоплює також аматорські вистави, що влаштовувалися при дворі

з участю членів королівської родини. ► ТЕАТР АБСОЛЮТИСТСЬКИЙ, ТЕАТР ДОМАШНІЙ, ТЕАТР

ІМПЕРАТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ПАЛАЦОВО ПОМІЩИЦЬКИЙ, ТЕАТР САДИБНИЙ

ТЕАТР ПРИМІТИВНИЙ (англ. primitive theatre) — термін, який використовувався на початку ХХ ст. для характеристики ритуалів і релігійних видовищ незахід-

ного і нехристиянського походження, в яких використовувалися маски і контакт

з духами. ► ТЕАТР АРХАЇЧНИЙ, ТЕАТР ЕКЗОТИЧНИЙ, ТЕАТР ОБРЯДІВ

ТЕАТР ПРИНАГІДНИЙ (англ. occasional theatre — сукупна назва вистав, показ яких здійснюється з нагоди якоїсь політичної події і зазвичай тематично пов’яза­­

ний із нею. Видовища подібного типу дістали поширення ще у давньогрецькому театрі: 470 р. до н. е. Есхіл виставив принагідну, спеціально написану на сицилійську тему трагедію «Етнеянки» («Етна») — літературний сценарій масового теа­ тралізованого свята, як його назвали б сьогодні, на честь нещодавно заснованого Гієроном міста Етни. У Римі влаштовувалися принагідні видовища з приводу

виборів, похорону видатних громадян та ін. Найбільший розквіт принагідних видовищ пов’язаний із розвитком театру середньовіччя, зі шкільним та єзуїтським театром. Приміром, першу французьку мімічну містерію було показано 1313 р.

знагоди в’їзду до Парижа короля Філіпа ІV Красивого. Принагідний характер

мала діяльність «Братства Страстей Господніх» у Парижі, яке здійснювало показ мімічних містерій (mystères mіmes) з нагоди різноманітних королівських виїздів тощо. З нагоди влаштовувалися й різноманітні паратеатральні видовища. Так, в Іспанії здійснювалися видовища з нагоди повернення короля (1424); затвердження конституції і привілеїв Каталонії (1458); в Толедо влаштовано аутодафе,

присвячене королеві Єлизаветі Валуа (1560); так само відсвятковано народження

принца, сина Єлизавети Бурбон (1632); на честь шлюбу Марії Луїзи Орлеанської

зіспанським королем Карлом ІІ влаштовано два видовища — спочатку аутодафе, а після нього — бій биків (1673); у Мадриді відбулося аутодафе з нагоди весілля Карла ІІ і французької принцеси Марії Луїзи Бурбон, доньки герцога Орлеансько-

го і племінниці Людовика XІV (1680). Подальший розквіт принагідних видовищ

відбувається на сцені шкільного театру. ► ТЕАТР АБСОЛЮТИСТСЬКИЙ, ТЕАТР ВЛАДИ, ТЕАТР

ЧИТЦЯ, ТЕАТР ШКІЛЬНИЙ, ТЕАТР ЄЗУЇТСЬКИЙ

ТЕАТР ПРИТОКА (англ. tributary theatre) — у США — термін, який, починаючи з 1920 х рр. вживається стосовно всіх театрів поза реальним, тобто бродвейським театром.

657

ТЕАТР ПРОВІЗОРИЧНИЙ

ТЕАТР ПРОВІЗОРИЧНИЙ (пол. teatr prowizoryczne). ► ТЕАТР ПАРКОВИЙ

ТЕАТР ПРОЗАЇЧНИЙ (італ. teatro di prosa) — термін, який, починаючи з ХІХ ст.

уживається в італійському театрі для диференціації розмовної драми (англ.­ spoken drama) і опери (італ. teatro lirico). ► ТЕАТР ДРАМАТИЧНИЙ

ТЕАТР ПРОСТО НЕБА (італ. al fresco, англ. entertainment in the open air, an open air theater, нім. Freilicht theatre, Freilicht bühne; пол. teatr plenerowy) — театральні видовища, показ яких здійснюється просто неба; зазвичай це найперші форми театрів — античний театр та ін. Відродження цих видовищ, з урахуванням дав-

ньої традиції, відбулося у ХХ ст. Ці вистави влаштовувалися у старовинних амфітеатрах, перед замками, на ринках, серед пам’яток архітектури тощо.

ВУЛИЧНИЙ, ТЕАТР ЗЕЛЕНИЙ, ТЕАТР ПАРКОВИЙ, ТЕАТР ПОЛОТНЯНИЙ, ТЕАТР ЯРМАРКОВИЙ

ТЕАТР ПРОСЦЕНІУМ (англ. proscenium theatre) — театр, у якому сцена обрамлена аркою просценіуму.

ТЕАТР ПРОФАННИЙ (від лат. profanus — неосвічений; той, хто не бере участі в богослужінні і не втаємничений у містерії) — одне з визначень, яким характе-

ризується нерелігійний театр середньовіччя (фарс, соті, система жанрів ярмаркового театру тощо), що, вважається, протистоїть театрові сакральному. Одна з відмінностей сакрального театру від профанного (який подеколи може виряджатися у сакральні шати) пов’язана з часом показу видовища. Сакральний театр — це театр святковий, календарний, присвячений черговій річниці якоїсь

релігійної події.

Абсолютний профанний театр — це театр репертуарний, який може показувати страсті свого бога ледве не щовечора. Однак це радше ідея профанного театру, ніж реальність, адже, щовечора піднімаючи свою завісу, репертуарний театр

також розповідає міфи про якихось богів. Навіть фарс можна вважати зразком профанного театру лише умовно, оскільки він народжується у лоні сакрального театру. Як залежну від сакрального центру сприймали, приміром, і оперету Оффенбаха «Орфей у Пеклі», яку сучасники інтерпретували як паплюження «священної і славної античності» (тоді як Ніцше цю оперету вважав «найвищим ви-

явом духовності»). Територія профанного — це одна з умовностей, про що свід-

чить зокрема первісно подвійне значення терміна sacer (священний і … брудний), а сьогодні — ще й притаманна постмодернізмові «сакралізація десакралізації» (О. Пахльовська).

Дуже точно визначає стосунки сакрального і профанного у сучасному контек-

сті Гадамер: «… Цілком закономірними є прояви відносності протиставлення са-

крального й світського, профанного. Досить лише пригадати значення й історію поняття світськості: світське — це простерте перед святинею. Поняття світсько-

го, невтаємниченого (профана) і похідне розуміння профанації, таким чином,

завжди передбачають присутність священного <…> Викінчена, довершена світ-

ськість — це вже поняття монстр. Відносність світського та сакрального не лише

658

ТЕАТР ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ

полягає у сфері діалектики поняття, але й впізнається у вигляді реальних стосунків у феномені зображення <…> Врешті решт, кожний твір мистецтва несе в собі

щось таке, що чинить опір профанації».

Cистема жанрів профанного театру подеколи може сприйматися як формальний дублікат офіційно визнаного сакрального театру, або навпаки — у нео-

фіційних формах продовжувати офіційно визнаний сакральний театр. Відтак і питання, до якого типу театру — профанного чи сакрального — належить те або інше видовище, вимагає визначення пастви цього театру. Адже сакральне — це конвенція, домовленість між творцем видовища та його споживачем, так само як профанне — лише теоретично можлива абстракція незалежності від сакрального.

Безперечно, мав рацію Кліфорд Гірц, який писав, що «на практиці не завжди лег-

ко провести межу між релігійними та художніми чи навіть політичними виставами, бо символічні форми, як і соціальні, можуть використовуватися для різних цілей».

Словосполучення театр світський, на відміну від профанного театру, вживається стосовно тих театральних систем, які у процесі емансипації вже остаточно втратили залежність від сакрального театру: єлизаветинський театр, театр

придворний, театр абсолютистський тощо. ► ТЕАТР САКРАЛЬНИЙ ТЕАТР ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ — театр, діяльність якого сприймається як про-

фесіональна (виходячи з уявлення про професію і професіоналізм, яке панує

упевному середовищі); інколи словосполучення професіональний театр вживається у значенні досконалий, майстерний.

Відлік історії професіонального театру ведуть зазвичай від 1402 р., коли було засновано «Братство Страстей Господніх» у Парижі — перший театр із постійним

приміщенням (але ця подія розтягується в часі — у Мадриді «Братство Страстей»

з’являється­ лише 1565 р., а перше постійне театральне приміщення — 1579 р.). Інша можлива точка відліку — 1410 рік, яким датовано перші світські п’єси —

чотири нідерландські абелеспели та шість сотерні. Або від 1545 р., коли одночасно у Франції й Італії з’явився перший відомий акторський контракт, що й вважатиметься інколи точкою відліку історії професіонального театру (К. Чамберс датує

перші акторські контракти в англійських виконавців педжентів 1392–1393 рр.).

Зіншого боку, професіоналізацію можна зіставити й з іншою подією — появою

наприкінці XVI ст. поняття жанр (уперше це поняття з’являється у Франції і свідчить про усвідомлення і мистецької діяльності, і різновидів її творів).

На думку авторів Театральної Енциклопедії (М., 1965), професіональний театр

постає в різних країнах неодночасно: у Франції — 1545 року (початок процесу

професіоналізації пов’язаний із діяльністю «Братства Страстей»); в Англії — наприкінці ХVІ ст.; у польському театрі — з появою у ХVІ ст. перших професіональ-

них об’єднань франтів і першого цехового статуту; у мексиканському театрі —

уХVІ ст.; у турецькому театрі — з появою у ХVІІ ст. цехової організації «Меддахі

659

ТЕАТР ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ НЕПРИБУТКОВИЙ

еснаф», члени якої, професіональні виконавці, виступали в кав’ярнях та інших громадських­ місцях; у Росії — у ХVІІІ ст., з появою перших антреприз; в азербайд­

жанському­ і єврейському театрі — наприкінці ХІХ століття. В Україні датою народження професіонального театру вважається 1819 рік — рік постановки «Наталки Полтавки» і «Москаля чарівника» І. Котляревського.

Провідною ознакою професіонального театру зазвичай вважається постійна оплата праці виконавців (відтак альтернативою професіональному театрові стає театр аматорський). Однак постійне вживання цього терміна свідчить про те, що він, цей термін, втратив своє значення і вживається, неначе замовляння, для підняття статусу виконавців. ► ТЕАТР АМАТОРСЬКИЙ

ТЕАТР ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ НЕПРИБУТКОВИЙ (англ. nonprofit, non for pro­ fit) — у США — театр або театральна трупа, що діє як неприбуткова організація

інаймає акторів — членів АРА (Асоціація Рівноправних Акторів). Згідно з американським законодавством такий театр звільняється від сплати податків на власність і продаж, а також має право на отримання інвестиції як від держави, так

івід приватних і юридичних осіб. Більшість театрів цієї категорії називаються «постійними», позаяк вони є членами Ліги Постійних Театрів і ними опікується менеджерська асоціація.

Постійні театри — це найчисленніша група театрів у Америці (таких театрів налічується близько ста — «Арена Стейдж» та ін.). Постійні театри зазвичай не мають постійної трупи, набираючи виконавців за контрактом на визначений термін (сезон, прокат конкретної вистави тощо). Як пише американський професор Стівен Ленглі, «неприбутковий театр відрізняється від комерційного ще й тим, що він надає митцям можливості для експерименту, роботи з одним складом акторів у різних постановках, здійснення постановки класичних творів або ри­ зикованих і зовсім нових п’єс; при цьому неприбутковий театр з приємністю усвідомлює, що його не закриють завтра, незважаючи навіть на негативні рецензії

або низький дохід від продажу квитків <…> Саме неприбуткові професіональні

театри прокладають цей нелегкий шлях до справжнього національного театру

Америки». ► ТЕАТР КОМЕРЦІЙНИЙ, театр професіональний

ТЕАТР ПРОЦЕСІЙ (від лат. processіo, prosessus, processіons; англ. Processіonal

Theater) — узагальнена назва паратеатральних дійств, які розгортаються у процесі пересування учасників видовища вулицями міста.

У Давньому Римі до жанрів театру процесій відносилися тріумфи й апофеози.

Бурхливий розвиток театру процесій відбувається за доби середньовіччя — у ХІІ ст. з’явилися масові видовищні жанри, спрямовані на оспівування основної

рушійної сили хрестових походів — лицарства.

Так, з 1150 р. у Бельгії, у місті Брюгге, щорічно влаштовують театральне видо-

вище під назвою Процесія Святої Крові (Processіe Van Het Helіg Bloed), що вперше була здійснена після того, як один з лицарів (очевидно, повертаючись із хресто-

660