Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР ПОПУЛЯРНИЙ

Особливості п’ятого етапу розвитку політичного театру свідчать, що у ХХ ст. віру у гарну політику і гарних політиків, що базується на засадах альтернативно­

го мислення, остаточно втрачено. Так само втрачено й віру замовників політичного театру у традиційні засоби виразності. Саме тому найпрогресивніші з них, здавалося б, усупереч логіці, віддають перевагу паратеатрові з притаманним

лише йому розмиванням межі між дійсністю й артистичною вигадкою. Саме тому вони дедалі менше довіряють аргументам у своїх агітаційно пропа­ган­дист­сь­ких­ заходах і віддають перевагу, на перший погляд здавалося б абсурдним, гепенінгам і атракціонам, які завдяки засобам масової інформації здатні охопити набагато більшу кількість глядачів і справити на них набагато потужніший ефект, ніж театр у звичному форматі.

Такими атракціонами стали свого часу і підпалення Рейхстагу, і трансльований

усіма державними каналами заплив Мао Цзе Дуна на річці Янцзи, і вбивство Кірова, і атомний вибух над Хіросімою (призначений радше для демонстрації сили, аніж для вирішення стратегічних завдань).

Театральність, отже, стає не оздобленням, а істотною характеристикою явищ соціального життя, котра об’єднує, здавалося б, різнорідні сфери демонстра-

тивної поведінки: усе те, що здійснюється з розрахунку на те, щоб справити враження на спостерігача, а відтак — принаймні у справах політичних — ошукати його. Адже, якщо й справді, за словами Петронія, увесь світ грає (Totus Mundus Hіstrіonem Agіt), то саме в сенсі, визначеному боротьбою за панування, або у значенні, в якому переінакшив цей вислів Геббельс: «Життя — великий мавп’ячий театр. І людина бере участь у ньому як мавпа» (Щоденник, 8.05.1926).

влади, ТЕАТР ВЛАДИ, ТЕАТР МАСОВИЙ

ТЕАТР ПОПУЛЯРНИЙ (фр. théâtre populaіre, пол. teatr popularny) — театр, який естетично послуговується відомими, легко впізнаваними мистецькими фор-

мами, уникаючи складних етичних або політичних проблем. Цей театр апелює

до пересічного, на відміну від елітарного, глядача. У багатьох країнах світу він дістав різні назви: театр бульварів — у Франції; театр Вест Енду — у Лондоні; театр Бродвейський — у Нью Йорку. Інколи його зневажливо називають міщан­ ським, буржуазним, масовим, протиставляючи театрові елітарному. Однак саме цей театр у ХХ ст. популяризував досягнення театру авангардового. Казимеж

Браун відносить до популярного театру творчість багатьох видатних світових

режисерів — «Картелю чотирьох» (Шарль Дюллен, Жорж Пітоєв, Гастон Баті, Луї

Жуве), Тайрона Гатрі, Джона Гілгуда та ін. ► ТЕАТР БУРЖУАЗІЙНИЙ, ТЕАТР МАСОВИЙ, ТЕАТР

МІЩАНСЬКИЙ, ТЕАТР НАРОДНИЙ

ТЕАТР ПОРТАТИВНИЙ (лат. theatrum portatile) — у Росії XVII ст. — пристосу-

вання для показу лялькових вистав. Адам Олеарій, який у 1630 х рр. спостерігав у Москві­ виступи скоморохів, залишив такий опис: «Подобные срамные дела уличные скрипачи воспевают всенародно на улицах, другие же комедианты по-

651

ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ

казывают их в своих кукольных представлениях за деньги простонародной молодежи и даже детям, а вожаки медведей имеют при себе таких комедиантов,

которые между прочим тотчас же могут представить какую нибудь штуку klucht (шалость), как называют это голландцы, с помощью кукол. Для этого они обвязывают вокруг своего тела простыню, поднимают свободную ее сторону вверх

и устраивают над головой своей, таким образом, нечто в роде сцены (theatrum portatile), с которою они и ходят по улицам, и показывают на ней из кукол разные представления».

ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ (англ. рostdramatic theatre; пол. teatr postdrama­ tyczny) — термін, упроваджений і теоретично обґрунтований Гансом Леманном у його однойменній праці (1999). Сама ідея постдраматичного мистецтва зародилася набагато раніше, про що пише сам Леманн, адже Річард Шехнер вживав термін постдраматична драма стосовно п’єс Беккета, Жене, Йонеска (1988). Згодом у Г. Леманна термін трансформувався в постдраматичний те­ атр, що охоплює форми театру ХХ ст., які заперечують драматичний театр (тобто театр, у якому виставляють п’єси; театр, до теоретичних засад якого належать

катарсис, мімезис і акції (дії); театр, у якому домінує літературний текст, dramatis personae — персонаж — та ілюзія; театр функціонального космосу, в якому сцена означає світ; театр, у якому глядач підглядає за стосунками персонажів); драматичний театр закінчується там, де всі ці елементи втрачають роль засадничих регуляторів і стають лише одним із можливих варіантів театрального мистецтва­.

Попри те, що різноманітні форми постдраматичного театру дістали популярність, а надто у молодого покоління, — пише Леманн, — нам і досі не вистачає концеп-

туального інструментарію, щоб сформулювати принципи його сприйняття.

Драматичний театр спирається на принципи катарсису, домінування літера-

турного тексту та його ілюстрації засобами театру. Уникаючи епохального визначення (у сенсі театр доби постмодерну), Леманн намагається виявити ознаки нового театру в царині технологій: дво і багатозначність; плюралізм; неоднорід­ ність; заперечення мімезису; заперечення інтерпретації; нігілістичні форми та ін.

Палітра засобів постдраматичного театру демонструє такі ознаки: паратаксис,

одночасність дії, музикалізація (musicalization), візуальна драматургія (visual dra­ maturgy),­ фізичність (physicality), домінування ситуації / випадку…

Тенденції постдраматичного театру Леманн описує у термінах: нефігуральне, абстрактне або конкретне мистец­тво; серійність або алеаторика; депсихологіза­ ція (depsychologization).

Постдраматичний театр — це театр, який «вичерпав структуру класичної дра-

ми» і «здатен завагітніти поза драмою». Сам префікс post, — пише Леманн, — означає, що артистична практика, вступивши на територію сучасності, все ще про-

довжує посилатися на минуле (заперечуючи його, оголошуючи війну, намагаючись вивільнитись; адже мистецтво­ не може розвиватися незалежно від раніших

652

ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ

форм). «Не звільнившись від базових понять поетики драми — трійці драми, — вважає Г. Леманн, — ми ніколи не будемо здатні зрозуміти, наскільки все, що ми

сприймаємо і відчуваємо в житті, сформовано і структуровано мистецтвом;­ сформоване способами бачити, відчувати, думати. Естетична драма (esthetic drama) та її артикуляції соціальних конфліктів пропонують моделі для їхнього сприйнят-

тя і відповідні способи ритуалізації в реальному громадському житті. Естетична драма створює зображення, структуровані форми розвитку та ідеологічні взірці, що дають замовлення соціальному, його організації і сприйняттю».

У Пролозі до своєї праці Леманн формулює причини настання доби постдраматичного театру. «З кінцем “Галактики Гутенберга”, — пише він, — змінився спосіб сприйняття: одночасність і мультиперспективність витіснили лінійне і послідовне сприйняття <…> Повільне читання, так само, як і театр, ризикує втратити

статус порівняно з вигіднішим зверненням до рухомого зображення. Це призводить до втрати статусу літературою і театром, які естетично взаємозалежні­ <…> Врешті це призводить до емансипації театру від літератури <…> З іншого боку, культурний сектор стає жертвою законів конкуренції і прибутковості, що створює очевидні додаткові незручності: театр не створює матеріальних об’єктів, які

можуть стати ринковим товаром, як відео, диск або навіть книга. Новітні технології стають усе менш матеріальними <…> Разом з тим цей вочевидь застарілий заклад [театр] усе ще знаходить собі культурне місце в суспільстві поряд з новітніми технологіями ЗМІ, що дедалі частіше використовує театральна практика».

Емансипувавшись від літератури, постдраматичний театр заперечує принцип драматизму й остаточно пориває із драматургією, адже роль автора вистави пе-

ребирає на себе режисер, згодом — сценограф.

Ідеї постдраматичного театру кореспондуються з основними театральними формами ХХ ст., спрямованими на заперечення театру драматичного.

Основні постаті і колективи постдраматичного театру (за Леманном): Anna

Tereza de Keerzmaeker, DV8 Physical Theatre, Eli­zabeth LeCompte, Hans Jurgen Sy­ beberg,­ Heiner Goebbels,­ Jan Fabre, Meredith­ Monk, Peter Brook,­ Pina Bausch, Ri­ chard Schechner, Richard Foreman, Robert Wilson, Saburo Teshi­gavara,­ Tadeusz Kantor,­ William­ Forsyte, Heiner Müller, Peter Hand­ke, Анатолій Васильєв, Евдженіо Барба, Еймунтас Некрошус, Єжи Гротовський та ін.

Постдраматичний театр відмовляється від базового для аристотелівського

театру принципу suspenseful drama (тривожної драми, напруженої драми, в якій глядач стежить за розвитком­ драматичного конфлікту).

Відтак, пише Леманн, «драматична дія, перипетія і катастрофа стають ознаками

старомодної вистави».

Завдання постдраматичного театру: реалізація буття через перформенс, буття

у перформенсі («буття як виконання, здійснення» — Мервін Карлсон); організація значень і звуків у певному просторі, тут і зараз.

653

ТЕАТР ПОСТМОДЕРНИЙ

За композиційними принципами побудови видовища постдраматичний театр поділяється на театр деконструкції і мультимедійний.

Основні ознаки постдраматичного театру: візуальна драматургія (visual drama­ turgy), театр візуальної нарації;­ гротесковість; декомпозиція, фрагментарність нарації; діалог між людьми і предметами; інвазія реальності й елементи гіпернату­

ралізму;­ епізація; естетика відеокліпу; естетика ризику; заперечення театру фабули, паратаксис; неоекспресіонізм; пейзажні п’єси (Landscape plays Гертруди Стайн і Торнтона Вайлдера, audio landscape Роберта Вілсона); гетерогенність стилю; поліфонічний дискурс; постантропоцентричний театр; ретеатралізація; рефлексії і сценічні есеї з приводу; симультанність; синестезія; лабіринтове хаотичне нагромадження позаестетичних ва­ртостей; театр енергетичний (energetic theatre, Жан Франсуа Ліотар),­ кінематографічний, конкретний, концептуальний,

інтеркультурний (з усіма негативними наслідками, як несприйняття вистави «Махабхарата» Пітера Брука в індійських культурних колах), театр мікс медіа (змішаних медіа, мультимедіа і перформенс); театр постбрехтівський, театр режисера; тілесність (у т. ч. тіло патологічне — хворобливе, деформоване внаслідок травм, каліцтва); підкреслений несмак; afformance theatre; cool fun — гурток фанів (тяжіє

до клубної культури).

На відміну від драматичного театру, що у ХІХ ст., відкрив принципи історизму, реалізму і діалектики, для постдраматичного театру ці категорії остаточно втратили значення і сприймаються радше як об’єкт заперечення.

АКЦІЙ, ТЕАТР АРИСТОТЕЛІВСЬКИЙ, ТЕАТР ДРАМАТИЧНИЙ, ТЕАТР НЕДРАМАТИЧНИЙ, ТЕАТР ПОСТМОДЕРНИЙ

ТЕАТР ПОСТМОДЕРНИЙ (англ. post modern theatre) — найзагальніше і найширше визначення особливості театру другої половини ХХ ст., що віддзеркалює нове, постмодерне мислення і ситуацію постмодернізму в цілому. Термін постмодернізм дістав популярність наприкінці 1960 х рр., однак статус понят-

тя отримав лише у 1980 х рр. і вживається у сенсі характеристики нового типу

мислення, що заперечує міфологію модернiзму; постмодерна людина відмовляється від головної книги і, опинившись у бібліотеці, із задоволенням гор­тає сторінки різних книжок, прагнучи отримати насолоду від кожної. Постмодерн, це, за словами Ролана Барта, ситуація, в якій смисл дрейфує. Для постмодерного театру або, точніше, театру в постмодерній ситуації, в цілому, характерні такі

ознаки: зміна функції актора (замість виконавця ролі — перформер); домінуван-

ня невербальних засобів виразності; нівелювання психологізму і логіки (відмова

від панпсихологізму і логоцентризму), а отже, й наративу; розмивання жанрових,

видових і родових ознак театру, а врешті й межі між театром і нетеатром, ірраціоналізм та ін. З усіх визначень театру, що вживаються у театрі ХХ ст., поняття

постмодерного театру є найширшим, адже охоплює найвпливовіші театральні

системи другої половини ХХ ст. — акційний театр, антропологічний, пластичний,

фізичний, вербатім, флешмоб, театр танцю та ін. Естетичним відповідником фі-

654

ТЕАТР ПОШУКОВИЙ

лософського терміна постмодернізм можна­ вважати театральний термін пост­ драматичний театр, який виявляє специфічні ознаки постмодерного мислення

в царині театру. Вважається, що основнi тенденцiї постмодерного театру дістали найяскравіше втілення у творчості таких режисерів, як Джозеф Чайкiн, Річард Шехнер, Річард Форман, Роберт Вiлсон та ін. ► ТЕАТР АКЦІЙ, ТЕАТР АНТРОПОЛОГІЧНИЙ, ТЕ-

АТР ВЕРБАТІМ, ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ

ТЕАТР ПОШУКОВИЙ (пол. teatr poszukajacy, рос. театр исканий) — термін, що його вживав Вс. Мейєрхольд у праці «Про театр» (1912). Пошуковий театр Мейєрхольд­ протиставляв театрові натуралістичному і вважав, що до пошукового театру, крім керованої ним студії, належали вистави Станіславського (почина-

ючи від «Драми життя» Л. Андреєва), Гордона Крега і Макса Райнгардта. ► ТЕАТР

АВАНГАРДОВИЙ, ТЕАТР ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ, ТЕАТР СТУДІЯ

ТЕАТР ПРЕДМЕТІВ (англ. theatre of objects, performing objects; нім. Theater der Gegenstande; ісп. teatro de objetos, фр. théâtre d’objects; пол. teatr przedmiotu) — відносно новий термін, хоча окреслювані ним форми театрів відомо набагато раніше. Термін застосовується зазвичай до традиційних форм театру, які були дискриміновані естетикою реалістичного театру ХІХ ст., або зародилися в експе-

риментальному театрі ХХ ст. (механічний театр, театр ляльок, театр сценографа, інсталяції, різноманітні способи поєднання у виставі живого актора і ляльки, те-

атр акцій тощо). ► ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР АКЦІЙ, ТЕАТР ЛЯЛЬОК, ТЕАТР МЕХАНІЧНИЙ, ТЕАТР ФІГУР

ТЕАТР ПРЕЗЕНТАЦІЙНИЙ (англ. presentational theatre, рос. театр представ­ ления) — в англомовному театрі — термін, який охоплює театральні видовища, в яких (на відміну від театру ілюзії, що спирається на принцип четвертої стіни)

відкрито демонструється й підкреслюється умовність театру. ► ТЕАТР АКЦЕНТОВАНО-

ГО ВИЯВУ, ТЕАТР ІЛЮЗІЇ, ТЕАТР ПЕРЕЖИВАННЯ, ТЕАТР ЧЕТВЕРТОЇ СТІНИ

ТЕАТР ПРЕЗЕПІО, АУТО ДЕ ПРЕЗЕПІО (лат. autos de presepіo, від лат. auto —

дійство і presepіo, praesepіs, praesepіo — хлів, ясла, житло, кабак, притон; італ. presepіo, presepe, praesepe, oratorium sanctum quod praesepe dicitur, camera praesepii; ісп. nacіmіentos; каталонськ. pessebres; португальськ. presepіos) — статичний театр лялькової містерії в католицькому світі; різдвяні ясла з глиняними,

порцеляновими або картонними фігурками Св. Марії, Св. Йосипа, Христа та інших персонажів. За переказом римської церкви, ясла, про які сказано в Євангелії, нібито збереглися, були перевезені до Риму, заключені у срібний ковчег і сховані в підземній галереї одного з римських храмів. Щороку на Різдво їх виставляли перед віруючими для огляду. Невдовзі, за часів Франциска з Асижу, на цій основі виник нерухомий італійський театр презепіо і французький театр крешів. Звичай

влаштовувати в костелах презепіо перенесли до католицької церкви ченці фран-

цисканці у XІІІ ст., а наприкінці XVІІ ст. вони впровадили жанрові сценки, рухомі фігурки. Однак наприкінці XVІІІ ст. духовною владою такі видовища у храмах були

заборонені через те, що їхній зміст не відповідав святості костелів. Тоді презепіо

655