Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ХЛОПЧИКИ ЗОРЯНІ

Поставши з дифірамбів, трагедія впродовж тривалого часу спиралася на хор як необхідний елемент видовища (в Есхіла хор інколи був головною дійовою осо-

бою). Але вже в Софокла хор перестав підпорядковуватися дії, хоча й зберігав з нею зв’язок. У Еврипіда хор остаточно втратив цей зв’язок і його пісні перетворилися на музичний дивертисмент між окремими актами (Аристотель прямо

вказує на вставний характер пісень у творах молодшого сучасника Еврипіда — Агафона). Наприкінці ІV ст. до н. е. деякі драматурги взагалі почали писати трагедії без участі хору.

Процес поступової відмови театру від хору Борис Варнеке пов’язував із зміцненням індивідуалізму­. Поряд із цим слід відзначити жанрову зміну: перехід від монументального театру Есхіла до камерності Еврипіда.

ХЛОПЧИКИ ЗОРЯНІ (фін. tiernan, tahtipojat) — у Фінляндії — група ряджених хлопчиків, які беруть участь у різдвяному обряді чарівної зірки; інколи їх називали також хлопчики Стефана (tapanipojat) на честь Св. Стефана. Один з хлопчиків

у різдвяній процесії ніс вифлеємську зірку, інші — зображували Ірода (Herodex), солдата (knechti), арапського короля (murjaaneen-kuningas). У процесії брали участь також ряджені в масках різдвяних козлів, різдвяний журавель, вершник на коні та ін. Ці групи розігрували драматичні вистави. ► ДРАМА РІЗДВЯНА, ІГРИ РІЗДВЯНІ ХОРАГІУМ (грец. choragіum) — у давньогрецькому театрі — збірна назва механічних пристосувань і предметів, потрібних для вистави (декорації, машини, реквізит, бутафорія, а також сам театральний майданчик і пишна інсценізація). Коли необхідно було показати глядачеві, що він перебуває усередині будинку,

з дверей скени викочували платформу на дерев’яних колесах — енкіклему або еккіклему (enkyklema) разом з акторами й ляльками, що розміщувалися на ній

у вигляді живої картини. Коли ж необхідно було підняти дійових осіб (приміром,

богів) у повітря, застосовували т. зв. mechane або machine — на кшталт підйомного крану (за допомогою mechane або machine Еврипід створив прийом Dеus ех mасhіnа; такі самі машини використовувалися й у Римі, у таємничих вакханаліях, щоб скидати жертви в підземні печери; жертв називали — узяті богами). Інколи ця машина називалася еóрема. Першим почав застосовувати фурки (платфор-

му на колесах і журавля за декораціями, щоб опускати богів на землю) Еврипід. Поява привидів з під землі здійснювалася за допомогою Харонових сходів, які

вели в підвальне приміщення — до царства мертвих. Використовувалася­ також exosta — театральна машина, що розвертала до глядачів внутрішню частину будинку, тобто це був майданчик, який обертався. Виготовляли ці пристосування

спеціальні майстри — skenopoіos — ті, що виготовляли різні атрибути й механіз-

ми для театру. Якщо під час дії треба було змінити обстановки, додаткову сцену (scena ductіlis) прибирали або встановлювали іншу. Невідомо, чи була у класич-

ному грецькому театрі завіса, вона з’являється у пізніші часи під назвами айлая і парапетасма. Ці та інші елементи театральної будівлі відомі, зокрема, з «Оно-

751

ХОРАГІУМ

мастикона» лексикографа ІІ ст. н. е. Юлія Полукса, який у своїй енциклопедичній праці (всі десять розділів якої починаються з хвали на честь імператора Коммода,

а серед інших лексичних перлин наводиться також 52 два вирази хвалебні вира­ зи на честь імператора і 33 — лайливих на адресу збирачів податків) подає докладний опис давньогрецького театру:

«Частини театру: pylis (дверцята), psalis (критий прохід), katatome (круговий прохід), kerkides (клини), сцена, орхестра, logeion (поміст), проскеній, параскеній, гіпоскенії [бік фундаменту, звернений до сцени й усе, що знаходиться під параскенієм]. І сцена належить акторам, а орхестра — хорові.

На орхестрі знаходиться тимеле (thymele) — рід помосту (bema), або вівтар. А за сценою, перед дверима — агіей [гостроверхий стовп на честь Аполлона] і стіл для жертовних тістечок, який називаєть­ся­ theoris (святковий корабель) або thyoris (жертовний стіл).

Eleos — стіл, на який, до Теспіса, ставав актор, розмовляючи з хоревтами. Гіпоскеній ([у частині], зверненій до театру [до орхестри]), який знаходився під

логейоном, прикрашався колонами і статуями.

Із трьох дверей уздовж сцени — [вхід у] палац, або головний будинок, або пе-

черу, або взагалі [місцеперебування] протагоніста [першого актора] п’єси; праворуч — місце для девтерагоніста [другого актора], а ліва частина відводиться для другорядної дійової особи й означає або опустіле святилище, або місцевість, де ніхто не живе.

У трагедії двері праворуч означають приміщення, де розташовуються гості (xenon), а ліворуч — темницю.

У комедії поряд з будинком міститься намет (klision) <…>

І [там] стайня для робочої худоби; і великі двері намету, що називаються klisiades, очевидно, призначаються для в’їзду візків і навантажених возів (skeophora) <…> Біля двох дверей у середині сцени є ще дві інші, по одній з кожного боку, до яких

прикріплені періакти (тригранні призми).

Із дверей праворуч з’являються прибулі з за міста, а з тих, які ліворуч — прибулі з міста, здебільшого з гавані; через ці самі двері входять і морські божества і всі занадто важкі для перенесення на машині.

Коли періакти повертаються, поворот правої періакти [означає] зміну місцевості (topos), а поворот обох — зміну країни (chora).

З пародів [проходів в орхестру] правий веде із села, з гавані або з міста. Ті, що прийшли з інших місць, входять з лівого боку. Ті, що виходять на сцену по орхестрі, піднімаються сходами. Щаблі ж сходів називаються грядками

(klimakteres).

Також до театру належать: енкіклема, машина, ексостра, башточка (skope), сті­

на, вежа, сторожка (phryktorion), дистегія, пристосування для блискавок (ke­rau­ noskopeion), пристосування для грому (bronteion), поміст для богів (theolo­geion),­

752

ХОРАГІУМ

журавель,­ літальні канати (aiorai), декорації (katablemata), півколо (hemikyklion), строфій, напівстрофій, Харонові сходи і піднімальні машини (anapiesmata).

Енкіклема — високий поміст (bathron) на дерев’яних підпорках (epxylon), на якому стоїть крісло (thronos). За допомогою її показується те, що сховано [від глядачів], відбувається за сценою, усередині житла.

Дія енкіклеми позначається дієсловом enkyklein (обертати). А пристосування, яким енкіклема висувається, називається ейскіклема. І цей пристрій, слід припускати, біля кожних дверей і кожного будинку.

Машина ж показує богів і героїв, які ширяють у повітрі, неначе Беллерофонт, Персей, і знаходиться ліворуч від парода нагорі, над сценою. У трагедії — це машина, а в комедії — крада [рід гака]. Очевидно, крада так називається за подібністю до смоківниці, адже аттицькою мовою смоківниця — крада (krade).

Ексостру ототожнюють із енкіклемою. Башточку (skope) зроблено для вартових або для інших спостерігачів; стіна і вежа призначені неначе для того, щоб дивитися згори. Призначення сторожки (phryktorion) зрозуміле з її назви.

Дигестія ж — іноді надбудова на царському палаці, наче та, звідки Антигона в “Фінікіянках” [Еврипіда] дивиться на військо, а іноді — черепичний дах, звідки

кидаються черепицями. У комедії з дигестії підглядають звідники, дивляться вниз старі або дружини.

Із пристосувань для блискавки й грому одне — високе, періакта, а пристосування для грому — наповнені каменями міхи, які катають за сценою по міді.

З помосту для богів, що над сценою, з’являються у височині боги, як Зевс та його оточення у “Зважуванні душ” [Есхіла].

Журавель — це механізм, який опускається згори для підняття трупів, яким користується Аврора, піднімаючи труп Мемнона.

Літальними канатами називаються мотузки, що звисають зверху і підтримують героїв, коли ті летять у повітрі, або богів.

Декораціями були картини на тканині або на дошках, відповідно до змісту п’єси;

вони навішувалися на періакти, зображуючи море, річку і т. ін.

Півколо <…> застосовується <…> для показу віддалених від міста місцевостей або осіб, які пливли морем, неначе строфій, на якому з’являються обожествлені герої або особи, що загинули в морі або на війні.

Хароновими сходами, що знаходяться біля входів на місця для глядачів, вихо-

дили привиди.

А піднімальні машини знаходяться на сцені для появи річкових божеств та інших подібних до них істот; вони містяться біля сходинок, якими сходять Еринії».

Відомо, що вже Аристотель ставився критично до машин, вважаючи, що «машиною слід користуватися для відтворення того, що відбувається поза дією, або

того, що сталося раніше і чого людина знати не може, або того, що станеться пізніше і потребує провіщення або втручання богів».

753

ХОРЕГІЯ

ХОРЕГІЯ (грец. choregіa) — у давньогрецькому театрі — форма натуральної повинності (leіtourgіa — літургії), що покладалася на заможних громадян і була

спрямована на забезпечення проведення театральних змагань.

Головними видами літургій були: триєрархія (спорядження військового корабля), гімнасіархія (влаштування гімнастичних змагань), гестіасіс (влаштування для

членів дему святкового бенкету); аррефорія (сплачують батьки молодих дівчат, які тчуть пеплос для Великих Панафінеїв і несуть його в урочистій процесії під час свята); архітеорія (витрати на священне посольство, що відправляється на великі панеллінські свята); хорегія (choregіa, від choragus — хорег — choreg — той, що влаштовує бенкет) — підготовка хору для державних свят і драматичних змагань.

Діяльність, спрямовану на організацію хору для театральних змагань, давньогрецька мова закріпила у відповідних термінах: choregeіon (хорегей — міс-

це для проведення репетицій), choregos (хорег, керівник хору), choregіa (хорегія), choregіo (керувати хором), chorevtos (учасник хороводу на честь божества), choreіa (хороводний танець), choros (хор, хоровод).

Існувало кілька родів змагань хорів і видів хорегії. Сере­д змагань хорів відомо агони десяти хорів чоловіків і десяти хорів хлопчиків на Великих Діонісіях, Пана-

фінеях, Таргеліях (на останньому святі змагалося по п’ять хорів чоловіків і хлопчиків і обиралося по одному хорегові від двох філ), а також дифірамбічні змагання на Гефестіях, Прометіях, Антестеріях, Осхофоріях. Інший вид змагань хорів — драматичний — змагання хорів, які брали участь у драматичних виставах. Відома також хорегія пиріхічна, що призначалася для організації змагань пиріхистів — виконавців військового пісні танцю — пиріхи. Усе це були хорегії різної якості. Якщо

ліричні хореги обиралися за філами, то драматичні хореги філ не стосувалися. Драматичний хор не обмежувався участю представників однієї філи, адже дра-

матична хорегія вважалася державною службою.

У зв’язку з особливим характером драматичної хорегії до виконання цієї літур-

гії допускалися метеки (на Ленеях), що заборонялося під час виконання літургій

для філ.

Як пише Аристотель в «Афінській політії», серед найперших справ, які здійснював архонт, обійнявши посаду в гекатомбеоні (липні­ серпні),­ був прийом хорегів — вони обиралися філами з найзаможніших громадян на Діонісії (для хорів дорослих і хлопчиків для комедій) і на Фаргелії (для дорослих і хлопчиків). Ар-

хонт відбирав з претендентів трьох хорегів і призначав їх для виконання трагедій. Після цього він улаштовував обмін майна між хорегами і, в разі необхідності, давав хід умотивованим заявам про відмову (якщо особа раніше виконувала вже

цю літургію або не підлягала цій літургії, тому що виконувала іншу і ще не минув час звільнення її від повинностей, або якщо особа ще не досягла належного віку:

наприклад, особа, що виконувала обов’язки хорега при хорі хлопчиків, повинна була мати не менш якж сорок років). Розподіляючи таким чином хорегії, архонт

754

ХОРЕГІЯ

вимагав також і свідоцтва про благонадійність драматургів (адже драматургам і акторам, на відміну від учасників хору, держава сплачувала гонорари).

На власний розсуд архонт міг відхилити або задовольнити прохання драматурга. Перевагу, звісно, віддавали відомим драматургам, що змушувало новачків інколи подавати свої перші спроби під ім’ям когось із відоміших драматургів. Так

чинив, наприклад, Аристофан.

Архонт передавав набраний хор у розпорядження драматурга — офіційно це називалося дати хор поетові (хорон дидона), який заявляв про свій намір підготувати виставу до майбутнього свята. Після чого в Народних зборах під керівництвом архонта за жеребкуванням відбувалося призначення хорегів: для дифірамбів — двадцятьох хорегів, для показу трагедій — трьох, а згодом і для показу комедій — п’ятьох хорегів (у пізніші часи хорегів обирали не архонти, а філи).

Вважається, що хорегія була надзвичайно почесним громадським обов’язком,­ однак приємність ця була обтяжливою, принаймні з фінансової точки зору, адже клала на хорега велике податкове навантаження. Одним з пояснень такої форми податкових навантажень є бажання тиранів виснажити заможних, тобто конкурентоспроможних громадян — у сенсі боротьби за владу — за допомогою літургій.

До обов’язків­ хорега входила організація хору, постачання йому святкового одягу й надання вчителя — дидаскала (dіdaskalos — автор і постановник трагедій), флейтиста, місця для репетицій, а також утримання хору впродовж усього періоду підготовки вистави.

У разі перемоги хорег увічнював ім’я філи і свою участь у цій перемозі в написі, що залишався на базисі триніжка.

Хореги пізньокласичного часу не обмежувалися простими присвятами на базисі триніжків, але споруджували грандіозні монументи у формі невеликих храмиків, де й установлювали триніжки. Написи, залишені на цих монументах, відбивали зрослі амбіції хорегів: переможцями в них названі вже не філи (як було

у V ст.), а самі хореги.

Урешті в Афінах з’явилася вулиця, що називалася вулицею Триніжків — на ній виставлялися призи за перемоги в Діонісійських змаганнях. Навколо цих святинь вешталися, однак, звичайнісінькі свині — не тому, що їм належала сакральна роль у жертвопринесеннях, а через те, що, незважаючи на величну архітектуру, місто втопало в лайні.

Для полегшення тягаря хорегії наприкінці ІV ст. впроваджується синхорегія (syn­ choregia), учасники якої називалися синхорегами (synchoregos, sunchoregus). У синхорегії обов’язки одного хорега розподілялися між двома або трьома особами.

Витрати на трагічний хор становили до п’яти тисяч драхм, на комічний — півтори тисячі. За всі ці витрати, інколи доводячи себе до банкрутства, у разі пере-

моги хорег міг дістати нагороду у вигляді бронзового жертовника, на якому писалося його ім’я. Щоправда, за афінськими законами, особі, що не вважала себе

755