Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ШЛЕЙФ РОЛІ

і програму навчання театральним професіям; 1922 р. створено Інститут сценічних мистецтв — з 1962 р. Ленінградський державний інститут театру, музики і кіне-

матографії, а з 1993 р. — Санкт-Петербурзька державна академія театрального мистецтва.

ВУкраїні розвиткові театральної освіти сприяли музичні школи, відомі ще

зкінця XVIII ст., а з другої половини ХІХ ст. — спеціальні театральні школи.

1904 р. у Києві створено Музично-драматичну школу Миколи Лисенка (з 1913 р. носила ім’я М. Лисенка, а з 1918 р. перейменована на Музично-дра­матичний інститут імені М. В. Лисенка). 1934 р. на базі школи створено Київську консерваторію і Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Ка- рого (Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Кар-

пенка-Карого). ► ТЕАТР академічний, ТЕАТР ШКІЛЬНИЙ

ШЛЕЙФ РОЛІ — у системі Станіславського — сукупність запропонованих обставин минулого, що, неначе шлейф, тягнуться за персонажем, визначаючи його поведінку на сцені.

ШОУ ІНДУСТРІАЛЬНЕ (англ. industrial show) — у США — видовище, в якому демонструється і рекламується певна продукція для бізнесменів; за характеристи-

кою Стивена Ленглі, це «найбільш комерційні з усіх видів комерційних видовищ», які «практично не мають мистецьких цілей».

ШОУ КНИЖКОВЕ (англ. book show) — в англомовному театрі — музичне шоу на основі лібрето (музична комедія), на відміну від ревю, що будується як серія естрадних номерів без сюжету.

ШОУ НІМЕ (англ. dumb show) — в англійському театрі XVI–XVII ст. — драматичне видовище, в якому віддається перевага мімічній грі, а не діалогові (інтерлюдії та ін.).

ШОУГЕ(Р)Л (англ. showgirl — видовищна дівчина) — термін, який відомий в англомовному театрі з 1836 р.; актриса, яка виконує декоративну роль у виставі. Ге(р)лз шоу (girls show), на відміну від шоуге(р)л — це видовище з участю дівчат.

ШПІЛЬ (нім. Spіel — гра) — у середньовічній Німеччині — сукупна назва жан-

рів і форм релігійного театру; згодом — будь яка п’єса, вистава, видовище. Термін використовується також у складних словах, у яких подається жанрове визначення п’єси: гастшпіль, заубершпіль, зингшпіль, кайзершпіль, люстшпіль,­ ма­ рієншпіль, міменшпіль, містерієншпіль, люстшпіль, парадизшпіль, поссеншпіль, процесіоншпіль, ташеншпіль,­ телльшпіль,­ трауершпіль,­ турніршпіль та ін.

ШПІЛЬМАН (нім. Spіelmann, від Spіel — гра, spіelen — грати і Mann — люди-

на) — у німецькомовних країнах (а згодом і на Русі, від 1284 р.) — мандрівні актори, які були одночасно поетами, співаками,­ акроба­та­ми,­ музикантами й танцю-

ристами; вони ви­ступали під час свят, ярмарків, при­дворних урочистостей тощо

із вико­нан­ням­ творів героїчного народного епосу, власних новел і шванків.

З XIV ст. більша частина­ шпільманів перейшла в розряд про­фесіо­наль­них­ місь-

761

ШТАБ РЕЖИСЕРСЬКИЙ

ких музикантів, які бу­ли організовані в цехи і гільдії (Zunft), що об’єднувалися під керівництвом короля або графа музикантів. Цехи (братства) щорічно збиралися

на з’їзди, щоб відстояти свої привілеї. ► АКТОР

ШТАБ РЕЖИСЕРСЬКИЙ — у практиці Мистецького об’єднання «Березіль» — форма навчання у процесі театрального виробництва. 1923 р., коли була ство-

рена ця форма, вона носила назву режисерської лабораторії, однак з 4 березня 1925 р. змінила назву на режисерський штаб. До складу Режштабу входили такі станції: 1. Фіксації і систематизації досвіду — узагальнення й розроблення науки про театр; 2. Клубна (підготовка режисера-інструктора для клубів та сільських будинків культури); 3. Репертуарна — розроблення нового революційного ре-

пертуару, а також перекладання п’єс; 4. Станція сільського театру — утворення революційного театру спеціально для села; 5. Станція мови й театральної термінології; 6. Станція НОПу; 7. Музейна станція. ► театр-лабораторія, ШКОЛА ТЕАТРАЛЬНА

ШТАМП (від італ. Stampa — печатка) — у системі Станіславського — позбавлений внутрішнього змісту часто повторюваний зовнішній акторський прийом

(інтонація, міміка, пластика тощо), який застосовується безвідносно до змісту, що його породив. «Прийоми ремісничої гри, — писав Станіславський, — ми називаємо нашою мовою штампами <…> Штамп — це примітивне, формальне, зовнішнє зображення чужих почуттів ролі, не пережитих і тому не пізнаних самим актором, який виконує роль; це просто мавпування». «Штамп, — говорив Товсто-

ногов, — це не банальне пристосування, а використання цього пристосування поза процесом <…> Штамп — гра результату, його показ поза процесом».

Штамп буває не лише акторський, а й режисерський, штамп сценографа, драматурга та ін. Приміром, Б. Алперс видрукував 1929 р. фейлетон про радянські

постановочні штампи, в якому писав: «Народився цілий асортимент ходових постановочних стандартів: перший — стиль a la Мейєрхольд, другий — a la Театр імені МГСПС. І нарешті, третій — “щось подібне до Камерного театру”. Наївно вважати, що кожен режисер спеціалізується в якомусь одному стилі. Ні, для нього обов’язкове володіння усіма <…> 1. Дуже впертим і живучим виявився постано-

вочний стиль a la Мейєрхольд, що народився з вистави “Озеро Люль” і “Д. Є.” <…>

Молоді режисери понад усе люблять вправлятися саме у цьому жанрі…» Далі критик окреслює ознаки жанру, серед яких провідною є смакування загнивання капіталізму (фокстрот, дівчата і т. ін.). 2. Стиль Театру МГСПС — це «режисерський рецепт для фабрикації в необмеженій кількості бадьорих, життєрадісних

вистав. Будь яка тема з радянського побуту, навіть наймоторошніша, песимістич-

на за настроєм, може зазвучати зі сцени свіжо, яскраво, молодо й оптимістично». Для цього достатньо лише «створити прошарок — інтермедії, в яких юнаки й ді-

вчата в кольорових майках весело грають у футбол, перекидаючи “величезний

життєрадісний м’яч”, роблять гімнастичні вправи, крокують під оптимістичну му-

зику. А після сцени ґвалтування молодої героїні зводять живу піраміду, що сим-

762

ШТАНКЕТ

волізує здорове товариське єднання чоловіка й жінки. У фіналі вистави виходять піонери <…> 3. Менш популярний стиль Камерного театру. Але й він експлуату-

ється доволі широко — за допомогою східних шалей і відповідних пластичних рухів, стрибків замість ходи, наспівної декламації замість розмови. У фіналі героїня драми піднімає повстання в Індії, повільно виходить до рампи, з куліс ви-

бігають оголені танцівниці. Симфонія рухів, на тлі якої лунає агітаційний монолог героїні. Повільно опускається завіса».

Своєрідними енциклопедіями штампів, власне, дошкульними пародіями на театральні штампи, можна вважати оперу пародію «Вампука, Наречена африканська, в усіх відношеннях взірцева опера», постановку якої здійснено в театрі «Криве дзеркало» в Петербурзі 1909 р., і «Театрик “Зелений гусачок”» К. І. Галчин-

ського. ► ТЕАТРАЛЬЩИНА

ШТАНКЕТ (англ. barrel, амер. pipe) — дерев’яний брусок або металева штанга, розміщена паралельно до рампи і призначена для піднімання й опускання за допомогою штанкетних підйомів підвішених елементів декорацій. Уперше використано у театрі XVII ст. Штанкет, — пояснював Марко Кропивницький, — це «планки, на которых набивается декорация; каждый шириною в 2 вершка, а толщиной

в 3 четверти». ► ДЕКОРАЦІЇ, СЦЕНА

ШТУКА (від нім. Stüсk, пол. sztuka) — у польському театрі XVIII ст. — мистецтво,­ мистецький твір, п’єса, вистава, мистецтво­ театральне. Відомо такі словосполучення з цим терміном — штука акторська, ателанська, бенефісова, драматич­ на, інтригова, історична, класична, комічна, лірична і драматична, міфологічна,

моральна, одноактова, поетична, рицарська, сценічна, театральна, трагічна, характеристична та ін. З ХІХ ст. фіксується також термін штучка (sztuczka) або

мала штучка (mala sztuczka) — маленька п’єса, одноактівка. В українському теат­

рі термін відомо з кінця ХІХ ст. (штука артистична, драматична, театральна, штука для штуки, штука сценічна, штука чиста та ін.).► вистава, мистецтво теа-

тральне, спектакль, театр

Я У ЗАПРОПОНОВАНИХ ОБСТАВИНАХ (рос. явпред лагаемых обстоятель­

ствах) — у системі Станіславського — основний принцип роботи актора над

роллю. ► ВІРА У ЗАПРОПОНОВАНІ ОБСТАВИНИ, ОБСТАВИНИ ЗАПРОПОНОВАНІ, ЯКБИ

ЯВА (лат. scena, нім. Auftritt, рос. явление) — завершена частина акту (дії), в якій кількість дійових осіб не змінюється і визначається їх входом і виходом. Уперше

поділ на яви зафіксовано в рукописах давньоримських комедій (Плавт, Теренцій), звідки переходить в учену комедію, в іспанську драматургію (Лопе де Вега,

Кальдерон). В українському театрі вживалися також синоніми — исхождение (в уривках Різдвяної містерії XVIII ст.), сцена, явленіе («Мудрость Предвічная»,

1703), схід («Як козам роги виправляють» Ю. Федьковича), виступ («Муж старий, жонка молода», домовая забавка в єдном действіи, з громадських повісток уло-

жена» о. Степана Петрушевича), вихід та ін. ► АРХІТЕКТОНІКА П’ЄСИ І ВИСТАВИ

763