Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ДРУЖИНА

урезультаті істотних змін в уявленнях про театр та у зв’язку з появою концепції

постдраматичного театру, згідно з якою категорії драматичного театру (дія,

конфлікт, боротьба та ін.) перестали бути базовими ознаками. Це, у свою чергу, руйнує уявлення про обов’язкову наявність наративу — історії, що її розповідає театр. Відтак відроджуються започатковані ще наприкінці ХІХ ст. експерименти

уцарині ненаративного — неоповідального, абстрактного­ театру. ►дРАМА дружина — в українському театрі ХІХ ст. — театральна трупа. ► трупа ДУЛОГІЯ (від лат. duo — дві, грец. logos — слово, розповідь) — цикл музич-

но сценічних творів, що складається з двох відносно самостійних творів (оперна дулогія «Троянці» Г. Берліоза­ та ін.).

ДУОДРАМА (італ., нім., пол. duodrama, від duo — два і драма) — у театрі

XVIII ст. — музично сценічний твір для двох дійових осіб. Жанр набув поширення передусім в одноактній драматургії. ► драма одноактова

ЕКСПЛІКАЦІЯ РЕЖИСЕРСЬКА (лат. explication — розгортання, пояснення) — стислий виклад режисерського постановочного плану, який містить відповіді

на питання «що», «як» і «навіщо» буде зроблено у виставі, тобто короткий виклад змісту з роз’ясненням засобів його втілення. ► ПЛАН ВИСТАВИ ПОСТАНОВОЧНИЙ

ЕКСПОЗИЦІЯ (від лат. exposіtіo — виставляти напоказ; виставка, виклад, пояснення; фр. exposіtіon; англ. exposіtіon; нім. Exposіtіon; ісп. exposіcіоn)— композицій­

на частина п’єси, в якій автор знайомить глядача з персонажами, епохою, часом дії й усіма запропонованими обставинами, важливими для розуміння боротьби, зображеної у п’єсі. «Танцовальный словарь, содержащий в себе историю, правила и основания танцевального искусства с критическими размышлениями

илюбопытными анекдотами, относящимися к древним и новым танцам» Ш. Компана, перекладений з французької і видрукуваний у 1790 р. в Росії, подає таке­ визначення: «Аctiоn théatrale. Театральное действие. Все действия, каковыя только на Лирическом театре усматриваются, т. е. трагическия, комическия,

пастушеския, магическия и проч. могут быть приличны танцованию. <…> Каждое театральное представление должно иметь три существенныя части. Живым

разговором или другим произшествием дается сведение зрителю как о материи, имеющей предложиться глазам его, так и о характере, качестве и нравах представляемых лиц. Cиe называется изъяснением (l’Exposition). Обстоятельства

ипрепятствия, раждающияся из существенности материи, не редко запутывают

иудерживают продолжения действия, не останавливая его однакож совсем. Равным образом в действующих лицах случается иногда некоторое помеша-

тельство, потушающее вовсе любопытство в зрителе, которому способ, могучи

отвратить оное, бывает неизвестен; и сие то называют узлом (le Noeud). Из сего замешательства по немногу видна становится неожидаемая ясность, кото-

рая открывает действие и препроводит оное по нечувствительным степеням к замысловатому заключению; именуется развязкою (le Dénouement)».

214

ЕКСПРОМТ

У польському театрі термін ekspozycja зафіксовано з 1771 р. (praelożenie або eks­

pozycja). ► КОМПОЗИЦІЯ, ЗАВ’ЯЗКА, КУЛЬМІНАЦІЯ, РОЗВ’ЯЗКА

ЕКСПРОМТ (фр. іmpromptu; англ. іmpromptu play, extempore play; нім. Slegreіf­ spіel; ісп. madrіgal (іmpromptu) — коротенький твір, репліка або жест імпровізаційного характеру. ► ІМПРОВІЗАЦІЯ, ЛАЦЦІ

ЕКСТЕМПОРАЦІЯ (лат. extemporale) — імпровізовані вставки в роль з прямими натяками на конкретних осіб, події чи обставини.

ЕКСТРАВАГАНЦА (англ. extravaganza — від екстравагантний) — у театрі США — жанр малої форми драматургії для театру естради, який народився у 1857 році; незвичне, фантастичне видовище, насичене мелодраматичними подіями, сценічними ефектами, піснями, танцями, елементами вар’єте й цирковими­ атракціонами. Дія екстраваганци розгорталася переважно у світі духів. Класичним зразком бродвейської екстраваганци, виставленим 1866 р. в Нью Йорку,

був «The Black Crook» — п’яти­годин­ний­ блокбастер, змонтований з французького романтичного балету і мелодрами за мотивами «Фауста» Гете і «Чарівного стрілка» Вебера. Родзинкою вистави були небачені досі сценічні ефекти й трюки: ураган у горах Гарца, шабаш відьом, балет дорогоцінних каменів, карнавал, маскарад, ангели, що злітають до небес у позолочених каретах і т. ін. Найпривабли-

вішим компонентом вистави була балетна трупа, що складалася зі ста красунь білявок, одягнених у прозорі, тілесного кольору, костюми та панчохи павутинки. Виступи церкви проти цієї «диявольської оргії, що видається за спектакль», а також шок, пережитий друкованими органами, стали причиною успіху постановки серед публіки. За 16 місяців спектакль пройшов 474 рази, побив усі тодішні ре-

корди прокату і приніс підприємцям величезний прибуток. У 1892 р. у постановці брали участь тільки танцюристки­ вар’єте. Як і будь яке інше популярне явище, спектакль одразу знайшов послідовників. У 1868 р. на основі казкового сюжету створено екстраваганцу «Хампті Дампті» з піснями, танцями та брутальними жартами. У постановці брали участь акробати, канатні танцюристи і фокусники.

У1929 р. Бернард Шоу почав писати п’єси у жанрі політичної екстраваганци.

ЕЛЕМЕНТИ ТРАГЕДІЇ — у «Поетиці» Аристотеля — «шість складових елементів.

<…> Ці елементи — міф, характери, мислення, сценічна обстановка (opsis), спосіб вислову і музична композиція. <…> Кожна трагедія має і сценічну обстановку,

і характер, і міф, і певний спосіб вислову, і музичну композицію, і мислення. <…> Але найважливіший за все це — зв’язок подій, адже трагедія є відтворення не людей, а подій». Кожна доба інтерпретувала і навіть перекладала цю формулу на свій

лад, висуваючи на перше місце елемент, суголосний сценічній практиці доби. Так,

у багатьох перекладах фігурує фабула замість міфу, оздоблення та обстановка замість opsis (у новітніх перекладах подається як постановка) тощо.

ЕМАНСИПАЦІЯ ТЕАТРУ (англ. emancipation; фр. émancipation; нім. Emanzi­ pation) — термін на позначення процесу вивільнення театру від утилітарних

215

ЕМОЦІЯ АКТОРСЬКА

функцій. Вважається, що цей процес розпочався десь у XVI ст., в результаті відокремлення мистецької творчості від церкви, появи особистісного начала, ін­

дивідуалізації тощо. Зазвичай еман­сипація театру пов’язується­ зі «свідомим використанням християнської міфології саме як міфології», а не релігії, і появою у нього нових, нерелігійних, світських цілей. Проте і емансипація, і секуляриза­

ція — доволі умовні явища, адже, як справедливо зауважував Вальтер­ Беньямін, «зі ствердженням контрреформаторської секуляризації в обох конфесіях релігійні міркування не втратили свого значення: сімнадцяте століття позбавило їх лише релігійного рішення, щоб вимагати замість нього рішення світського — або навіть нав’язати його». У річищі романтичної концепції мистецтва для мистецтва емансипація театру трактується як процес позбавлення залежності від замовника. ► ПУБЛІКА

ЕМОЦІЯ АКТОРСЬКА (рос. эмоция актерская) — у системі Станіславського — рід істерії, штучний подразник, який тримається на системі акторських штампів. Станіславський писав про акторську емоцію: «Наприклад, якщо стискати кулаки, сильно скорочувати м’язи тіла або спазматично дихати, можна довести себе до значного фізичного напруження, що часто сприймається глядачами як вияв

сильного темпераменту, схвильованого пристрастю…»; однак це створює лише ілюзію темпераменту й емоційної гри. ► СИСТЕМА СТАНІСЛАВСЬКОГО

ЕПІЗОД, ЕПЕЙЗОДІОН, ЕПІЗОД[ІЙ] (від грец. epeisodion — випадок, подія; фр. episode; англ. episode; нім. Episode; ісп. episodic) — у давньогрецькому театрі — композиційно завершена частина трагедії. В українському театрі ХІХ ст. термін уживається також у жанровому значенні (епізод на 1 дію «Дурисвітка» М. Кропив-

ницького; «Оригинальный эпизод» Л. Глібова, 1867). ►АТРАКЦІОН, АРХІТЕКТОНІКА, ЕПІЗОД

РЕЖИСЕРСЬКИЙ, КОМПОЗИЦІЯ

ЕПІЗОД РЕЖИСЕРСЬКИЙ (від грец. epeisodion — епейзодіон, епізодій — випадок, подія; фр. episode; англ. episode; нім. еpisode), шматок режисерський (рос. ку­ сок режиссерский), дійовий кусок (В. Василько) — у системі Станіславського —

композиційна­ одиниця п’єси і вистави; один з етапів розвитку сюжету і сценічної боротьби. «Шматком, — писав Є. Вахтангов, — називається те, що утворює

етап у наближенні мети наскрізної дії до фіналу. <…> Щоб краще зрозуміти п’єсу та її наскрізну дію, п’єса з її актами поділяється на дрібніші шматки. Поділ цей можна робити або за діями, або за настроями; у першому випадку знаходиться межа, за якою дія п’єси отримує інший напрямок, завершуються і починаються нові події; у другому випадку акти поділяються на частини з однаковим настроєм, і там, де починається новий настрій, починається новий шматок. Частини

п’єси, що відрізняються одна від одної своїм настроєм, утворюють режисерські,

або безумовні шматки. Настрій режисерського шматка мусять грати всі учасники даної сцени, створюючи, таким чином, загальний настрій, ансамбль; настрій усієї

п’єси, її лейтмотив є результатом виконання наскрізної дії». ► ЕПізод, ПОДІЯ

216

ЕПІЛОГ

ЕПІЛОГ (від грец. epіlogos, epіlogus — післяслово, післямова, заключна частина мови; фр. epіlogue; англ. epіlogue; нім. Epіlog; у французькій мові слово епілог відо-

ме з XII ст., у російській — з початку ХІХ ст.; у поетиці шкільної драми вживалося також німецьке Beschlussrede, а з XVIII ст. — Nachspiel) — заключна частина вистави, в якій автор звертається до глядачів, пояснюючи свій задум, або повідомляє

про подальшу долю героїв після розв’язки.

Вантичній трагедії після епілогу хор залишав сцену; у комедії після епілогу починалися бешкетні танці й пісні.

Вєвропейській комедії XVІІ–XVІІІ ст. епілогом називається декламаційне або пісенно танцювальне звернення до глядачів із проханням поблажливого став­ лення до автора й акторів.

ВАнглії XVII–XVIII ст. епілог — це розв’язка або остання сцена вистави (dénoue­ ment); інколи — звернення до глядачів по закінченні вистави від імені персонажа або автора із проханням бути поблажливими, зазвичай у віршованій формі.

Інші назви епілогу в українській шкільній драмі — скончеватель і навіршение річи (українська шкільна драма «Алексій, человек Божій», 1673).

Ушкільній драмі епілог інколи мав характер апофеозу («Дійство на страсті

Христові списане», 1685; «Торжество Естества Человіческаго»; «Мудрость Предвічная», 1703 та ін.). В епілозі трагедії С. Полоцького «О Навходоносоре царе, теле злате и триех отроцех в пещи не сожженных» цареві Олексієві Михайловичу бажали мирного царювання, звитяг, довголіття й небесного вінця: «Пресвітлий царю і благочестивий, богом вінчаний і христолюбивий! Благодарим тя о сей благодати, яко ізволі дійства послушати. Світлое око твое созерцаше комидийное

сие дійство наше…» Завершує дійство ремарка Полоцького: «“Многа літа!” Игра-

ние». ► АПОФЕОЗ, АРХІТЕКТОНІКА, РОЗВ’ЯЗКА, ФІНАЛ

ЕПІТАЗИС, ЕПІСТАЗИС (лат. epistasis — напруження) — у теорії драми давньоримського й шкільного театру XVI–XVIII ст. — композиційна частина п’єси.

Діяч єзуїтського театру Я. Понтан роз’яснював у своїй «Поетиці», що епітазис

містить розвиток того, що дано у протазисі. Митрофан Довгалевський зазначав, що епістазис — «це розвиток тих дій, які зображуються в протазисі».

Теофан Прокопович писав: «у другій дії нехай починається розвиток самої фабули, яка називається епітазис». Дмитро Антонович, подаючи уривок з поетики Прокоповича, так коментує цей елемент: «Своїми правилами творення трагікомедії Прокопович став реформатором нашого барокового театру: до нього драматичні твори не мали твердо установлених форм, вони бували здебільшого на дві дії, але могли мати дій і більше, і менше; не були установлені число дійових

осіб і правила їх виходу та відходу зі сцени; не було установлено і самого порядку

та розвитку драматичної дії. Все це упорядкування драматичної форми в українському театрі провів Прокопович, базуючись головно на класичних взірцях, тому

Теофана Прокоповича вважаємо, з одного боку, реформатором українського те-

217

ЕТЮД БІОМЕХАНІЧНИЙ

атру, а з другого боку — основоположником в українському театрі т. зв. псевдо­ класичності. Головні правила Прокоповича зводяться до того, що “актів у драмі

мусить бути не більше й не менше п’яти: цьому навчає як правило Горація, так

іприклад всіх старих трагіків і коміків. Сцен у акті може бути багато, але число їх не повинно переходити десяти; в трагедіях, навпаки, одна сцена може містити

цілий акт, як це можна бачити у Сенеки. З постійних прикладів письменників деякі зробили висновок і досить справедливий, що більше трьох осіб в одній сцені не повинно розмовляти, хоча самих осіб може бути багацько. Варто також уваги

іте, що всі особи можуть виходити з кону лише по скінченні дії, але з попередньої яви мусить завжди лишатися хоч одна дійова особа в наступній сцені. Хоч під діями розуміються головні частини п’єси, але наставники дивляться за таким порядком їх, щоб у першій дії розвивалася та частина п’єси, що містить у собі голо-

вний зміст цілого (і ця дія зветься в трагедії пролог чи protasis, бо в комедії пролог чи передмова, надана всій п’єсі, мається поза дією), щоб у другій почала розгортатись сама подія (res ipsa fieri incipiet), яка зветься epistasis; в третій виникають перепони та сум’яття, — ця частина зветься catastasis; в четвертій відбувається приступ до розв’язання справи, — це також відноситься до catastasis’y; в п’ятій

кінчається вся дія, — ця частина зветься звичайно catastropha”».

Поняттю епітазиса, вважає Патріс Паві, відповідає сучасніше криза. ► АРХІТЕКТО-

НІКА П’ЄСИ І ВИСТАВИ, КОМПОЗИЦІЯ, КРИЗА, розв’язка

ЕТЮД БІОМЕХАНІЧНИЙ — вправи, що входили до дисципліни «Біомеханіка», що її започаткував у 1921 р. Вс. Мейєрхольд. У вправах втілювалися основні принципи просторово часової організації сценічної дії: контраст, повтор і варіації,

крупний план жесту, пластичний акомпанемент, гальмування, відмова та ін. ►

БІОМЕХАНІКА, РУХ ВІДМОВИ

ЕТЮД ДРАМАТИЧНИЙ (фр. etude — вправа, вивчення) — один з малих жанрів драматургії, одноактівка, в основу якої покладено певний епізод «з життя». Цей епізод може мати характер комедійний («По ревизії» М. Кропивницького; етюд

з натури «Ошибка провзойшла» М. Кропивницького); драматичний («Зимовий вечір» М. Старицького; «В катакомбах». Драматичний етюд Лесі Українки, 1906;

«За батькові діла прийшла одвітить пора». Драматическій етюд в 1 д. Гарин Дмитрій, 1888; «Йоганна, жінка Хусова». Драматичний етюд Лесі Українки, 1909); філо­ софсько ліричний («Прощання» Лесі Українки, «Осінь» Олександра Олеся); трагі­ комічний («Знайся кінь з конем, а віл з волом». Трагікомічний етюд в 2 картинах. Соч. М. Ф. Сластина, 1899) та ін. ► драма одноактова

ЕТЮД СЦЕНІЧНИЙ — вправа, спрямована на розвиток і вдосконалення актор-

ської техніки; складається з різних сценічних дій, імпровізованих або заздалегідь

підготовлених режисером. Окрім навчальних, існують також етюди, спрямовані на опанування запропонованих обставин у процесі роботи режисера й акторів

над виставою. ► МЕТОД ЕТЮДНИЙ

218