Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ЗЕРНО РОЛІ

підстави визначити зміст терміна зерно вистави як лаконічне, «згорнуте» уявлення про основний процес, що відбувається у п’єсі. Терміни зерно, тема, сюжет,

фабула, наскрізна дія і конфлікт з різним ступенем «згорнутості» або «розгорнутості» віддзеркалюють драматичну боротьбу, що відбувається у п’єсі: тема — узагальнена формула драматичної боротьби; наскрізна дія — відносно відокрем-

лене, одиничне, індивідуально неповторне у цьому процесі; сюжет — основні етапи боротьби; фабула — сюжет у розгорнутому вигляді; зерно — боротьба

у«згорнутому», «конденсованому» вигляді. ► ДІЯ НАСКРІЗНА, СЮЖЕТ, ТЕМА, ФАБУЛА

ЗЕРНО РОЛІ— усистемі Станіславського йупрактиці Немировича Данчен­

ка — найяскравіша риса характеру, домінантна потреба персонажа, «двигун» його наскрізної дії. Практики сцени так визначали зерно ролі: «Базікало» — від слова répéter — зерно Репетилова, Фамусов — «консерватор» («Лихо з розуму» О. Грибоєдова, В. Неми­ро­вич­ Данчен­ко);­ «Влада» — зерно Кабанихи у «Грозі» О. Островського­ (В. Неми­ро­вич­ Данченко); «Я — бог?» — зерно Кавалера у «Господині готелю» К. Гольдоні (К. Станіславський); «Мені вдається все (стан упевненості в собі)» — зерно Тартюфа у «Тартюфі» Мольєра (К. Станіславський). ► ДІЯ

НАСКРІЗНА, ЗЕРНО П’ЄСИ І ВИСТАВИ, НАДЗАВДАННЯ

ЗИНГШПІЛЬ (нім. Singspiel, від singen — співати і Spiel — гра) — у Німеччині й Австрії у другій половині XVIII ст. — музично драматичний жанр, п’єса з музичними

номерами або опера з розмовними діалогами (замість речитативів), переважно комічного характеру. Жанр сформувався під впливом англійської баладної опери («Опера жебрака» Дж. Гея і Пепуша та ін.). Першою постановкою зингшпіля вважається здійснена у Ляйпцигу вистава «Чорт на свободі» з музикою Й. Г. Штандфуса (1752, обробка баладної опери ірландського драматурга Ч. Коффі). «Прозаїчні» сюжети зингшпіля пов’язані із традицією міщанської драми з елементами казковості, ідилічності, іронії. Класичні зразки зингшпіля — «Викрадення з сералю» і «Директор театру» Моцарта. Видозміну жанру здійснив Моцарт у похідній

від зингшпіля комічній опері «Чарівна флейта» (1791). ► ВОДЕВІЛЬ, ОПЕРА КОМІЧНА ЗІРКА (англ. star) — термін, який з’явився в англійському театрі XVIII ст., на по-

чатку доби зірок — провідний актор, ім’я якого є «родзинкою» в афіші театру. Особливо популярними зірки стають за часів народження явища, яке у польському театрознавстві дістало назви gwiazdorstwo (що можна перекласти як «зіркова хвороба»; авторка «Енциклопедії театру польського» Божена Франковска датує це явище початком ХХ ст.) та доби зірок (epoka gwiazd — так у польському театрознавстві називається період 1860–1890 х рр.). В Україні термін зафіксовано

наприкінці ХІХ ст. («зірка усіх українсько руських труп», І. Нечуй Левицький; «ге-

ніальний артист Щепкін, котрий впродовж довгого часу був одною з перших зірок головного театру у Москві», І. Франко). ► АКТОР, АРТИСТ, МИТЕЦЬ, ПРЕМ’ЄР

ЗОНА МОВЧАННЯ — у психологічному театрі — зони, в яких актор, не маючи тексту, діє лише за допомогою засобів виразності театру (міміка, пластика тощо).

241

ЗООДРАМА

У зонах мовчання виявляється «внесок» актора у роль, адже слова ролі йдуть від автора, а зони мовчання — від актора. Особливого значення зонам мовчання

надавав О. Д. Попов, вважаючи, що саме зони мовчання виявляють достеменність (або фальш) існування актора на сцені.

ЗООДРАМА ► ДРАМА ВЕРХОВА, ДРАМА ЗООЛОГІІЧНА, ТЕАТР тварин

ЗООМІСТЕРІЯ — термін, вживаний стосовно священних видовищ, у яких беруть участь «духи тварин». До таких видовищ належать містерії, що виконувалися

ченцями у буддійських монастирях Монголії, Тибету, Індії, Китаю й ін. ► ЗООДРАМА ІВЕНТ (англ. event) — виступ, номер програми, вистава, концерт, показані з га-

ноди якихось урочистостей тощо; подія, інколи — найпростіша форма гепенінга.

► АКЦІОНІЗМ, ТЕАТР АКЦІЙ

ІГРАЧ, ГРАЧ (пол. gracz, igracz) — в українському і польському театрі XVIII– XVIII ст. — актор.

ІГРАЧКА, ІГРАШКА (пол. igraczka) — у польському театрі XVIII ст. — термін, який уживається в кількох значеннях: акторка (синоніми — graczka, komediantka)

і— жарт, коротка забава. Словники ХІХ ст. фіксують також igraszka (І. Франко застосовував цей термін у праці «Русько укра­їнський­ театр» для характеристики короткої вистави­ забави; у цьому жанрі — «іграшка в одній дії з музиками, танцями, співанками» — написана п’єса «Так вам треба!», 1865). ► АКТРИСА, грач

ІГРИ (лат. Ludі, фр. jeu, нім. Spiel) — в античному світі й у середньовічній Європі — публічні розваги з нагоди релігійного свята або політичної події.

Намагаючись відвернути гнів богів від керованого нею народу, римська влада будувала на честь богів храми, приносила їм численні жертви, давала обітниці

івлаштовували публічні ігри — ludі vоtіvі, ludi extraordinarii — ігри за обітницею.

Зплином часу такі ігри ставали постійними (ludі аnnuі, stаtі, оrdіnаrіі), день їх проведення відзначався у календарі як свято і на їх проведення передбачалося відповідне фінансування, тоді як безпосередню організацію дармових ігор здій-

снювали початково консули, після 494 р. до н. е. — курульні і плебейські едили

(аеdіlеs рlеbіs) під наглядом вищих чиновників, а в імператорські часи — претори. Оскільки фінансування держави і громади на такі ігри не вистачало, едили самі, аби завоювати любов народу, здійснювали часткове фінансування цих видовищ. Влаштовувалися також ігри за рахунок приватних осіб (ludоs еdеrе), під час яких закон дозволяв брати гроші за вхід (утім, цим правом майже ніхто не користався,

адже політики усвідомлювали, що найбільші прибутки дають дармові видовища).

Найдавніші ігри були засновані Ромулом; це були перегони колісниць і коней

(соnsuаlіа і еquіrіа). Під час Республіки влаштовували такі ігри:

—Великі Римські Ігри (Ludі Rоmаnі, Mаgnі), вперше влаштовані у IV ст. до н. е. на честь капітолійських божеств (4–14 вересня; під час проведення Римських ігор

влаштовувалася урочиста процесія — pompa, в якій попереду йшли пішки або їхали на конях римські юнаки, за ними учасники перегонів — візничі, вершники,

242

ІГРИ АВГУСТОВІ, АВГУСТАЛІЇ

танцівники, музики, використовувався священний посуд, зображення богів на ношах, а в часи Імперії — ще й зображення обожнених імператорів та їхніх дружин);

—Плебейські Ігри (Ludі Plеbеjі) — вперше влаштовані 220 р. до н. е. на згадку про здобуття рівноправ’я (4–17 листопада; в ці дні відбувалися сценічні ігри);

—Цереалії (Ludі Сеrеаlеs, невдовзі після Плебейсь­ких ігор — на честь богині

Церери, 12–19 квітня);

—Аполлонові Ігри (Ludі Ароllіnаrеs, вперше влаштовані 212 р. до н. е. на честь Аполлона за обітницею про вигнання Ганнібала з Італії; ігри стали постійними після епідемії чуми 208 р. до н. е.; під час їх проведення влаштовувалися сценічні ігри, циркові вистави та ін.). ► ГРА, ТЕАТРИКА

ІГРИ АВГУСТОВІ, АВГУСТАЛІЇ (лат. Augustalіs, Ludі Augustales) — у Стародавньо-

му Римі — свята на честь імператора Августа, справлялися 3–12 жовтня. Сценарій свята передбачав різноманітні ігри: гладіаторські, грецькі (змагання­ атлетів) і музичні (вперше їх улаштував Август на згадку про одну зі своїх перемог; від правління Нерона і до правління Гордіана ІІІ вони влаштовувалися щоп’ять­ років).

ІГРИ АПОЛЛОНОВІ (лат. Ludi Apollinares) — у Стародавній Греції­ — свята на честь Аполлона — сина Зевса й Лето, брата Артеміди, олімпійського бога сон-

ця, який, вважалося, гармонізує й об’єднує небо, землю і підземний світ.

Як бог родової аристократії Аполлон протиставлявся Діонісові — богові землеробства й родючості. Аполлон був пов’язаний з уявленням про традиційну мудрість, канон семи мудреців, «підпорядкованість» йому мусічних агонів, отже, з усією громадською сферою. У храмі Аполлона на Делосі зберігалася скарбниця

Делосського союзу грецьких полісів і тут відбувалися збори його членів. У Дель-

фах Аполлонові був посвячений також театр, що неподалік від храму.

Піфійські ігри у Дельфах вперше влаштовані 586 р. до н. е. на честь перемоги

Аполлона над змієм Піфоном­ і відуувалися щочотири роки (спортивні, музичні

й поетичні змагання).

Серед музичних змагань у Дельфах на першому місці стояло виконання пі­ фійського нома — складеної за певною схемою композиції, що виконувалася на флейті одним солістом у супроводі кількох музикантів.

Піфійські ігри відігравали настільки значну роль серед греків, що врешті по-

чали визначати моду у мусічних змаганнях по всій Греції, а піфійський ном став обов’язковим і найголовнішим видом у сольних агонах музикантів.

На Піфійських іграх було встановлено також додаткові змагання: крім змагань флейтистів, кіфаристів і кіфаредів, — трагічний агон та інші видовища.

У Спарті Аполлонові присвячувалися також Гіакінфії і Карнеї.

Не буде перебільшеним твердження, що прямо чи опосередковано Аполло-

нові присвячувалися усі свята греків, адже так чи інакше вони були пов’язані з триєдиною хореєю — співом, грою на музичних інструментах і танком, якими

опікувався саме Аполлон Мусагет, покровитель Муз.

243

ІГРИ ГЛАДІАТОРСЬКІ

УРимі Аполлонові ігри відомі з 212 р. до н. е.; влаштовувалися вони у квітні

івпродовж двох днів на честь Аполлона показувалися театральні вистави. ► АПОЛ-

ЛОНІВСЬКЕ ТА ДІОНІСІЙСЬКЕ, БОГ ТЕАТРУ

ІГРИ ГЛАДІАТОРСЬКІ (лат. munus, muneris) — у Давньому Римі, починаючи з 264 р. до н. е., — бої гладіаторів.

Перші бої гладіаторів були влаштовані під час поховальних ігор (ludi funebres) на честь Децима Юнія Брута. Вони являли собою своєрідну гру зі смертю, що завершувалася жертвопринесенням.

Наступні гладіаторські бої були влаштовані 206 р. до н. е. Гладіаторів, які брали участь у боях біля могил, називали бастуаріями, тобто спалювачами трупів. Три-

валий час основним мотивом для влаштування гладіаторських боїв була пам’ять про померлих правителів, представників знаті, однак від 122 р. до н. е. гладіаторські ігри починають влаштовувати з політичною метою. Так, зокрема, вчинив народний трибун Гай Гракх. Коли для народу були оголошені гладіаторські бої, для яких влада звела поміст на форумі і почала продавати місця, Гай почав вимагати, щоб цю споруду розібрали, надавши можливість незаможним дивитися змагання безкоштовно. Але ніхто до його слів не прислухався, і тоді він, діждавшись ночі напередодні ігор, зібрав своїх людей і позносив помости, а вранці народ побачив

форум очищеним. Щодо популярності цих гладіаторських ігор, то, як писав Цицерон, «більшого скупчення народу, ніж те, яке було під час цих боїв гладіаторів, не бувало ніколи…» Народ хвалив Гая і називав його справжнім чоловіком.

Використання видовищ із політичною метою змусило римський сенат ухвалити закон Туллія (63 р. до н. е.) про заборону всім майбутнім магістратам за два роки до їхнього обрання на посади влаштовувати гладіаторські бої, крім випадків, коли до цього їх зобов’язував чийсь заповіт; за влаштування видовищ і дармових пригощань передбачалося покарання вигнанням на десять років.

До програми публічних свят гладіаторські бої вперше включені 105 р. до н. е.

Порядок показу гладіаторських боїв був таким: зранку влаштовувалися бесті­ арії, після обіду — бій між гладіаторами; між ними, неначе антракт, розігрувався мім. Бої гладіаторів, які називалися Munus або у множині — Munera, контролювалися жрецькими колегіями і зазвичай підпорядковувалися якомусь сакральному сюжетові: приміром, гладіатори билися на стінах Іліона або Фів; злочинці, засу-

джені до страти, зустрічали смерть на вогнищі Геракла або на колесі Іксіона і т. ін.

Такі сюжетні гладіаторські бої називалися пантомімами; від звичайних гладі-

аторських ігор вони відрізнялися тим, що були не просто сутичкою двох борців,

а обставлялися як феєрії на міфологічний сюжет, де смерть героя «розігрувалася» у стражданнях, а вирядженого актора, що стікав кров’ю, спалювали, вбивали,

розпинали, розривали хижаки на очах у глядачів.

Пантоміма «Орфей» виконувалася у такий спосіб: засуджений до страти викону-

вав роль Орфея, а у фіналі на сцену виходив ведмідь і роздирав його на шматки.

244

ІГРИ ГОНОРАРНІ

Навіть коли 55 р. до н. е. полководець Гней Помпей побудував у Римі перший постійний кам’яний театр на сорок тисяч глядачів, на честь відкриття цього куль­

турного осередку показано трагедію «Клітемнестра» (із шістьма сотнями мулів) і битву венаторів (воїнів мисливців) із левами й слонами, після чого на сцену вийшли засуджені до смерті злочинці.

Мистецтво гладіаторів високо цінувалося, отож коли гладіатор перемагав у багатьох змаганнях (що підтверджувалося маленькими дощечками — tesserae gladіa­ torіae), він нагороджувався почесним мечем, який ставав знаком волі. Переможців наймали за підвищену плату для боїв і навчання новачків.

ІГРИ ГОНОРАРНІ (лат. ludi honorarii) — у давньоримському театрі — ігри, організовані на замовлення приватних осіб, а надто під час виборів до магістрату,

як дармове видовище для народу. ► ІГРИ ПРИВАТНІ

ІГРИ ГРЕЦЬКІ (лат. ludi Graeci, ludi Graeci astici) — у Давньому Римі, починаючи з 240 р. до н. е., — п’єси, перекладені й адаптовані з грецького оригіналу. Термін уведено для того, щоб розмежувати грецькі ігри і латинські (ludi Latini), під час яких здійснювався показ оригінальних римських творів. Грецькими іграми називалися також змагання атлетів і деякі інші спортивні видовища. ► ІГРИ ЛАТИНСЬКІ

ІГРИ ЕКСТРАОРДИНАРНІ (лат. Ludi extraordinarii) — у Давньому Римі — ігри, що влаштовувалися з якоїсь нагоди (на відміну від постійних календарних — Ludi annui, stati, ordinarii) або за обітницею (Ludi votivi). Інколи такі ігри повторювали, залежно від обітниці, до річниці тієї події, з нагоди якої вони були обіцяні. Таким чином ігри ставали щорічними і постійними.

ІГРИ ІНАВГУРАЦІЙНІ (англ. inaugural games) — у Давньому Римі — ігри, що влаштовувалися з нагоди інавгурації імператора. ► ІНАВГУРАЦІЯ

ІГРИ КАПІТОЛІЙСЬКІ (лат. agon Capіtolіnus, Ludі Capіtolіnі, Capіtolіnus) — у Давньому Римі — змагання на честь Юпітера, встановлені імператором Доміціаном

у86 р. н. е. З усіх римських ігор ці ігри трималися найдовше; влаштовувалися на-

весні. У програмі змагань були, зокрема, музичні конкурси і виступи читців. Змагання влаштовувалися в Одеоні, зведеному за наказом Доміціана архітектором Аполлодором і розрахованому на десять одинадцять тисяч глядачів. Переможців­

узмаганнях відводили на Капітолій, де імператор увінчував їх вінками. ► ОДЕОН ІГРИ ЛАТИНСЬКІ (лат. ludi Latini) — у Давньому Римі — вистави латинською

мовою (претекстата, тогата та ін.) за творами римських драматургів. ► ІГРИ

ГРЕЦЬКІ, трагедія антична

ІГРИ МЕГАЛЕЗІЙСЬКІ, МЕГАЛЕЗІЇ (лат. ludi Megalenses,­ Megalesia) — у Давньо-

му Римі — ігри, вперше влаштовані 204 р. до н. е. на згадку про прибуття Великої Матерi богiв Кiбели (Mаgnа Mаtеr). Ігри тривали впродовж 4–10 квiтня, і в ці дні

відбувалися театральні вистави.

ІГРИ НЕМЕЙСЬКІ (грец. Nemea, лат. Ludi Nemei)— у Стародавній Греції — ігри на честь Немейського Зевса (вперше влаштовані 576 р. до н. е.); під час їх про-

245