Файл: Билеты полит.экономия ШПОРЫ.docx

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 21.02.2019

Просмотров: 984

Скачиваний: 2

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.




30. Концентрація і централізація капіталу, їх розбіжності і взаємозв'язок – 30 б.

Сутність концентрації капіталу, характеристика цього процесу; сутність централізації капіталу, характеристика, форми централізації; взаємозв'язок цих процесів та їх відмінності.

З розвитком капіталізму відбувається концентрація та централізація капіталу.

Збільшення індивідуальних капіталів шляхом нагромадження, тобто капіталізації частки додаткової вартості, називається концентрацією капіталу.

Процес концентрації тотожний процесу нагромадження капіталу. Внаслідок концентрації індивідуальних капіталів зростає весь сукупний капітал суспільства. Джерелом збільшення капіталу при його концентрації є додаткова вартість.

Централізація капіталів – це об’єднання дрібних або середніх капіталів в один великий капітал.

Це об’єднання може бути добровільним або насильницьким, коли більш великі капітали в ході конкурентної боротьби витісняють і поглинають дрібні й середні капітали.

Великі підприємства можуть застосовувати більш досконалу технологію, наймати більш кваліфікованих робітників, тому індивідуальна вартість одиниці товару в них менша, ніж у їхніх дрібних конкурентів. Вони можуть продавати товари за ціною, нижчою, ніж у конкурентів, тим самим, захоплюючи частину ринку своїх конкурентів.

Концентрація виражає відносини між робітником і капіталістами, централізація же характеризує відносини між самими капіталістами. Концентрація означає збільшення не тільки індивідуальних капіталів, але й всього суспільного капіталу. Тоді як централізація досягається без збільшення розміру сукупного суспільного капіталу лише за рахунок перерозподілу капіталу між окремими капіталістами.

Внаслідок централізації сукупний капітал суспільства не зростає. Однак централізація капіталів сприяє процесу концентрації.

Концентрація і централізація прискорюють зміни в технічній будові капіталу, це призводить до змін в органічній будові капіталу.





31. Кругооборот капіталу і його три стадії. Функціональні форми промислового капіталу.

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три взаємозалежних стадії, втілюючись на кожній із них у відповідну матеріальну форму: засобів виробництва, готової продукції і грошових коштів.

Формула кругообороту капіталу

Роб.сила

Г -Т – В – Т’ – Г’

Засоби виробн.

Рух капіталу починається з того, що підприємець направляє його на придбання засобів виробництва і робочої сили. Це перша стадія руху капіталу, в межах якої він виступає в грошовій формі. Вона здійснюється в процесі обігу.

Потім настає друга стадія, в межах якої відбувається споживання цих факторів виробництва. Підприємець організовує процес виробництва, в результаті якого створюється новий продукт. Це продуктивна стадія руху капіталу, що здійснюється в процесі виробництва, в межах якої він з продуктивної форми перетворюється в товарну.


На третій стадії свого руху капітал залишає сферу виробництва і функціонує в сфері обігу. На цій стадії відбувається перетворення товарного капіталу знову в грошовий, тобто вироблений продукт реалізується на ринку.

В процесі кругообороту капітал приймає та скидає 3 функціональні форми: грошову, продуктивну та товарну. Кожна з цих форм має свою функцію, тому вони називаються функціональними

  1. Грошова форма є вихідною формою руху капіталу. Вона створює передумови для процесу виробництва: за допомогою авансованого капіталу капіталіст купує робочу силу та засоби виробництва.

  2. Функція продуктивної форми полягає в тому, щоб виробити товар, який містить додаткову вартість.

  3. Функція товарної форми полягає в тому, щоб перетворитися на грошову форму. Тобто капіталіст продає готовий товар та отримує за нього гроші.

Також можна виділити 3 фігури кругообороту капіталу:

  1. Кругооборот промислового капіталу (ВЫШЕ)

  2. Кругооборот торгового капіталу

Р об.сила РС

Т - В – Т’ – Г’ – Т

Засоби вир ЗВ

32. Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація.

Основний капітал підвергається зношенню. Воно відбувається в двох формах: фізичному і моральному зношені.

Фізичне зношення – це процес, в результаті якого елементи основного капіталу поступово втрачають споживчу вартість під впливом фізичних, хімічних, механічних і інших виробничих факторів (тертя, тиск, температура), а також природних факторів (корозія, іржа). Верстати, машини зношуються внаслідок їхнього використання.

Моральне зношення – знецінення чи повна втрата вартості внаслідок появи більш продуктивних, більш дешевих і економічних засобів праці. Засоби праці можуть застаріти незалежно від ступеню їх фізичного зношення і їхнє подальше використання стає недоцільним, невигідним. Це відбувається завдяки НТП. Моральне зношення буває 2 видів:

  • Моральний знос основного капіталу, викликаний здешевленням виробництва машин попередньої конструкції називається моральним зносом першого роду.

  • Моральний знос, викликаний появою більш продуктивних машин і більш дешевих у розрахунку на одиницю потужності, називається моральним знос другого роду.

Щоб відшкодувати вартість елементів основного капіталу, підприємець здійснює процес амортизації.

Амортизація – процес перенесення вартості елементів основного капіталу за мірою їх зношення на створений продукт з подальшим використанням цієї вартості для відтворення засобів праці.

Вартість основного капіталу, що поступово переноситься на вартість створеного товару і повертається до підприємця у грошовій формі після продажу товару, утворює амортизаційний фонд.

Кожне підприємство повинно мати амортизаційний фонд. За його рахунок після повного зношення основного капіталу відбувається відшкодування елементів основного капіталу.


Норма амортизації – це вираження у відсотковому відношенні річної суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу. Норми амортизацій встановлюються диференційовано за окремими видами і групами засобів праці.

33. Час обороту капіталу та його складові частини. Швидкість обороту капіталу.

Час обороту капіталу: сутність, складові частини; час виробництва: сутність, складові частини, шляхи скорочення; час обігу: сутність, структура, шляхи скорочення; швидкість обороту капіталу.

Час обороту капіталу – це проміжок часу від моменту авансування капіталу до моменту повернення в такій самій формі.

Час обороту капіталу дорівнює періоду одного кругообороту капіталу.

На час обороту капіталу впливають пропорції, в яких він поділяється на основний та оборотний. Чим більша в авансованому капіталі питома вага основного капіталу, тим триваліший час обороту капіталу.

Час обороту капіталу складається з двох частин: 1) часу виробництва; 2) часу обігу. Час виробництва - час, впродовж якого капітал знаходиться в сфері виробництва. Він включає в себе:

  1. час безпосереднього впливу робітника на предмет праці, тобто робочий період;

  2. час впливу на предмет праці природних сил;

  3. час, впродовж якого предмети праці знаходяться на складах підприємств у вигляді виробничих запасів.

Час обігу – це час, впродовж якого капітал знаходиться в сфері обігу. Воно складається з транспортування, сортування, продажу готових товарів, а також купівлі засобів виробництва і робочої сили.

Виділяють таку ознаку, як швидкість обороту капіталу. Вона вимірюється кількістю його оборотів, здійснених впродовж року.

Швидкість обороту розраховується за формулою:

де;

n- кількість оборотів

O- прийнята одиниця часу, як правило 12 місяців;

о- час одного обороту даного капіталу.

Фактори які впливають на швидкість обороту капіталу це:

  • скорочення часу виробництва (впровадження досягнень НТП, зростання продуктивності праці)

  • скорочення часу обігу (розширення ринку, розвиток транспорту і зв’язку, удосконалення форми і організацій торгівлі).

37. Вартість товару та капіталістичні витрати виробництва.

Вартість товару: сутність, формула; капіталістичні витрати: сутність, формула; вплив змін витрат виробництва на вартість товару.

Вартість товару включає в себе стару вартість, перенесену зі спожитих засобів виробництва і нову вартість, створену живою працею.

W=c+(V+m)

Формула вартості товару відбиває всі витрати праці, як оплаченої, так і неоплаченої. Вона показує, чого товар коштує суспільству. Тобто визначається сукупність витрат праці. Але капіталісту товар обходиться, значно дешевше, тому що визначається не витратами праці, а витратами капіталу на виробництво даного товару. Для капіталіста стає невадливим поділ капіталу на постійний та змінний. Він і так знає, що частку цього капіталу йому потрібно перетворити на засоби виробництва (постійний капітал), іншу на робочу силу (змінний капітал). Такі витрати капіталу є відокремленою частиною вартості товару і утворюють капіталістичні витрати виробництва. Капіталістичні витрати рахуються за формулою:


К=С+V

Вони показують, скільки товар коштує для капіталіста.

На підставі різниці між цими формулами стає зрозуміло, що простий товаровиробник програє капіталістичному товаровиробнику. У простого вся його праця є необхідною, тому він не може зменшувати ринкову вартість товару, а капіталіст може це зробити шляхом зменшення розміру прибутку.

Капіталістичні витрати впливають на вартість товару. Якщо власник капіталу впроваджує новітні технології – це відповідно збільшить розмір постійного капіталу і вартість товару. Якщо доведеться збільшити розмір змінного капіталу без технологічних причин, то вартість товару залишиться незмінною, але на відповідну величину зменшиться додаткова вартість.

38. Сутність прибутку. Норма і маса прибутку.

Сутність прибутку; відмінність прибутку від додаткової вартості; норма прибутку - формула, економічний зміст; фактори, що визначають норму прибутку; маса прибутку.

Після відокремлення капіталістичних витрат виробництва в межах вартості товару додаткова вартість виступає як приріст всього авансованого капіталу і перетворюється на прибуток. Це кінцева мета товарного виробництва і показник ефективності будь-якого підприємства. Прибуток є скритою, замаскованою формою додаткової вартості, тому що маскує своє джерело. Дійсно, з точки зору капіталіста немає різниці між постійним і змінним капіталом, прибуток він хоче отримати від кожної одиниці авансованого капіталу. Однак нам відомо, що зростання вартості відбувається за рахунок робочої сили, тільки змінний капітал створює додаткову вартість. Отже, джерелом продукту є неоплачена праця робітника, яка створює m.

Формула прибутку: W=K+p

На поверхні економічних явищ здається, що додаткова вартість та прибуток – це одне й те саме. Але насправді це не так. Додаткова вартість та прибуток можуть відрізнятися між собою. Пояснюється це різницею між вартістю та ціною товару. Справа в тому, що ціна і вартість не завжди співпадають і причина цього в дії законів попиту і пропозиції. Та зазвичай p<m.

Сутність прибутку, як перетвореної економічної форми добре проявляється в показнику норми прибутку:

Вона показує, скільки прибутку приносить кожна сотня авансованого капіталу. Тим самим відбиває рентабельність всього функціонуючого капіталу. рахується як річна, тобто береться відношення річної маси m до величини авансованого капіталу.

маса прибутку, рахується у грошових одиницях.

На норму прибутку впливають наступні фактори.

  1. Норма додаткової вартості. Між m' і p' існує прямо пропорційний зв'язок.

  2. Органічна будова капіталу. Чим менше , тим вища p' і навпаки

  3. Швидкість обороту капіталу.

Чим вище швидкість капіталу тим більше річна маса, а значить вища p'.

  1. Економія на постійному капіталі. Вона призводить до зменшення органічної будови і до збільшення p'.

  2. Застосування досягнень НТП: більш досконала техніка, технологія забезпечують зростання продуктивності праці.



39. Внутрішньогалузева конкуренція та утворення ринкової вартості.

Сутність ринкової конкуренції; внутрігалузева конкуренція: сутність, мета, наслідок; механізм утворення ринкової вартості.

Конкуренція – економічне змагання товаровиробників, боротьба за найбільш вигідні сфери застосування капіталу, за джерела сировини, ринки збуту, кваліфіковану робочу силу. Виробництва будь-якого товару здійснюється не на одному підприємстві, а на ряді підприємств однієї галузі. Конкуренція між підприємцями однієї галузі називається внутрішньогалузевою. Внутрішньогалузева конкуренція може здійснюватися ціновими і неціновими методами. Внутрішньогалузева конкуренція призводить до того, що на ринку залишаються лише найбільш конкурентоспроможні виробники. В процесі боротьби покращується якість товарів, застосовуються новітні технології, що дає змогу зменшити витрати виробництва і отримати зверх прибуток. Наслідки внутрішньогалузевої конкуренції: формування ринкової вартості, розвиток продуктивних сил суспільства, можливість зниження ринкової вартості й ціни товарів. Ринкова вартість формується на основі індивідуальної вартості тих підприємств, де виробляється основна маса продукції даної галузі. Тобто ринкова вартість визначається на основі суспільно-необхідних витрат праці. Внаслідок утворення ринкової вартості ті підприємства, в яких індивідуальні витрати нижче суспільних, отримують зверх прибуток. А ті підприємства, чиї індивідуальні витрати більші за суспільні, зазнають збитків.










40. Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку.

Міжгалузева конкуренція: сутність, мета, наслідок; механізм утворення середньої норми прибутку, формула середньої норми прибутку.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між капіталістами різних галузей за більш вигідні умови застосування капіталу. Різні органічні будови капіталу мають місце не лише всередині галузі, а й в міжгалузевому розрізі. Різною є і швидкість обороту капіталу. Тому і норма прибутку в різних галузях постає неоднаковою.

Але капітали рухаються з однієї галузі в іншу за більш високою нормою прибутку. Міжгалузеві переливи капіталу мали такий механізм: галузі, з яких витік капітал, зменшували обсяг виробництва, тому зростали ціни і норма прибутку. Галузі, в які перетік капітал, збільшують обсяг виробництва, внаслідок чого зменшуються ціни і норма прибутку. Ці постійні переливи капіталу призвели до того, що утворилася загальна для всіх галузей середня норма прибутку. Починає діяти закон: на рівновеликий капітал – рівновеликий прибуток. Тобто капіталісти різних галузей отримують однакову норму прибутку. Середня норма прибутку – це норма прибутку на весь авансований суспільний капітал. Тому середня норма прибутку – це відтворення сукупної маси m, створеної в усьому суспільстві, до сукупного суспільного капіталу. Формула середньої норми прибутку: