Файл: Ветеринарне акушерство, Яблонський, 2006.pdf

Осіменіння тварин

115

тя сперми (підводять бугая до місця одержання сперми, дозволяють йому обнюхати 
тварину, що стоїть в станку і, не дозволивши зробити садку, відводять). Через 3–4 го-
дини заводять його вдруге і дозволяють зробити садку. Якщо названі заходи не допо-
магають, то можна попробувати взяти сперму на ходу – бугая ведуть вздовж слідом за 
твариною, на яку одержують сперму. При виникненні статевого збудження передню 
тварину швидко фіксують у станку або навіть отримають сперму на ходу.

Згасальне гальмування розвивається при відсутності підкріплення умовного реф-

лексу безумовним. У плідників, що утримуються в одному приміщенні із самками, їх 
вигляд та запах спочатку збуджує статеві рефлекси, але коли не дозволити їм стате-
вого акту, тобто не дати підкріплення статевого рефлексу, то самець скоро перестає 
збуджуватися виглядом і запахом самки.

Для попередження згасального гальмування плідників утримують ізольовано від 

самок, систематично змінюють тварин, на яких отримають сперму.

Під  диференціювальним  гальмуванням  розуміють  відмову  від  садки  при  певних 

умовах, з якими у плідника зв’язані неодноразові невдалі спроби здійснити садку, при 
активному прояві статевих рефлексів в інших умовах. Наприклад, якщо при одержан-
ні сперми були допущені болючі для плідника прийоми – необережне, грубе дотор-
кання до статевого члена, дуже низька або, навпаки, висока температура в штучній 
вагіні, груба або незмазана гума приладу, різке підведення вагіни до статевого члена, 
і т. п. – все це пов’язується у плідника з присутністю техніка. Достатньо буває техніку 
відійти або змінити одяг, як плідник зразу ж збуджується і нормально дає сперму на 
штучну вагіну.

Для профілактики вказаного виду гальмування необхідно суворо дотримуватися 

правил підготовки штучних вагін і одержання на них сперми. Не можна ставити в ста-
нок для взяття сперми тварин з широким крупом, оскільки різке відведення статевого 
члена набік (в штучну вагіну) буде викликати біль у плідника.

Гальмування запізнілого рефлексу виникає у тих випадках, коли плідника приво-

дить у манеж задовго до взяття сперми або, привівши його, затримують через якісь 
там неполадки. Спочатку у нього під впливом умовних подразників (манеж, час і т. п.) 
проявляється  статеве  збудження,  але,  оскільки  безумовний  подразник  (садка)  запіз-
нюється, то це збудження поступово згасає і плідник мляво робить садку або відмов-
ляється від неї. У таких випадках плідника виводять з манежу, роблять 10–15-хвилин-
ну проводку, після чого знову заводять в манеж і негайно отримують сперму.

При нерегулярному використанні плідників, відсутності моціону у бугаїв і жереб-

ців часто спостерігається збочення статевих рефлексів у вигляді онанізму.

Профілактика  цього  збочення  базується  на  правильному  режимі  використання  і 

догляду. Щоб запобігти онануванню бугаям зразу ж після вставання дають концен-
трований  корм  у  годівниці,  підв’язують  голову  догори.  Як  тільки  який  з  бугаїв  по-
чинає онанувати, черговий по станції робить різкий окрик або навіть легкий удар. На 
ряді станцій штучного осіменіння для боротьби з онанізмом використовують спеці-
альний прилад – електрострум.

116

Розділ 3

Профілактика  буйної  поведінки.  Буйна  поведінка  плідників  є  результатом  не-

вмілого, грубого обходження з ними, відсутності моціону, нерегулярного одержання 
сперми, нанесення болісних подразнень при ветеринарних обробках і т. п., що врешті 
приводить до вироблення у тварин захисних рефлексів та рефлексів переслідування.

Профілактика цього виду негативних рефлексів полягає в умілому, рівному, суво-

рому, але не грубому, обходженні з плідниками. При чищенні тварин слід обов’язково 
чистити у них лоб та потилицю від пилу. Після садки давати тваринам в стійла ласий 
корм. Перед твариною не можна проявляти ознак страху. В стійлах для тварин пови-
нні бути міцні бар’єри. Для надійної фіксації тварин їм вставляють (у молодому віці) 
носові кільця. Виводять бугая лише за допомогою палки-водила. Позитивні наслідки 
дає фізична робота. Можна також задавати буйним тваринам препарати брому у ви-
гляді 3 %-ного розчину в дозі від 0,4 до 2,8 г на добу протягом 2-х тижнів.

Питання для самоконтролю

1.  Які знаєте види природного парування тварин?
2.  Які позитивні та негативні риси природного парування тварин?
3.  Як необхідно готувати самок до осіменіння?
4.  Які заходи ветеринарного контролю організовують при осіменінні тварин?
5.  Які головні етапи можна виділити в історії розвитку штучного осіменіння?
6.  В чім заслуга І. І. Іванова у розвитку штучного осіменіння тварин?
7.  Які існують методи отримання сперми від самців?
8.  Які переваги методу штучної вагіни над іншими методами отримання сперми від 

самців?

9.  Яку роль відіграє тип нервової діяльності самця у прояві ним статевих рефлексів?
10. Які знаєте види гальмування статевих рефлексів у плідників і чим вони проявля-

ються?

117

4. 

СПЕРМА.
ФІЗІОЛОГІЯ ТА БІОХІМІЯ 
СПЕРМИ

4.1. Сперма та її склад

У  1765  році  вийшла  у  світ  книга  “Таємниці  природи,  відкриті  Антоном  Левен-

гуком”. Сконструювавши мікроскоп, що дозволяв збільшувати досліджувані об’єкти 
у 300 разів, Левенгук вперше побачив у краплі досліджуваної сперми живі рухливі 
“анімалькулі” – спермії, що дало початок сперматології.

Сперма ссавців є складною біологічною рідиною, що утворюється під час еяку-

ляції із сперміїв (сперматозоїдів) – статевих клітин самця і секретів придатка та до-
даткових  статевих  залоз –  передміхурової,  міхурцевих,  цибулинно-сечівникових  та 
уретральних. З суміші вказаних секретів утворюється рідка частина сперми, її плаз-
ма. Складна природа сперми, що обумовлена участю у її утворенні різних залозистих 
структур, накладає свій відбиток на її фізіологію та біохімію.

Сперма, виділена самцем за одну садку, називається еякулятом.
Головною складовою частиною сперми є спермії, оскільки у них закладена спад-

кова основа у вигляді молекули ДНК і лише об’єднуються під час запліднення з яй-
цеклітиною, а плазма сперми є рідким середовищем, що підтримує життєдіяльність 
сперміїв і сприяє здійсненню цього процесу.

Співвідношення  між  об’ємом  сперміїв  та  плазми  у  спермі  різних  видів  тварин 

різне, воно залежить від розвитку у них окремих залоз статевого апарату. Так, у бара-
на спермії складають до 30 % об’єму еякуляту, а у кнура і жеребця – лише 2–7 %. У 
зв’язку з цим сперма барана і бугая більш насичена сперміями, тобто більше концен-
трована, ніж сперма кнура і жеребця. У спермі сільськогосподарських тварин існує 
зворотний зв’язок концентрації сперміїв з об’ємом еякуляту (див. табл. 7).

Спермії

Спермій є однією з найменших клітин організму. Він складається з голівки, шийки, 

тіла та довгого хвостика. Дві останні частини утворюють джгутик (аксонему) спермія.

Кожна структура спермія виконує відповідну функцію: генетичну (голівка), збу-

дження руху (шийка), метаболічну (тіло) й рухову (хвостик).

118

Розділ 4

Таблиця 7

Головні показники сперми свійських тварин і птахів

Вид тварин 

чи птахів

Об’єм 

еякуляту – 

середній та 

коливання, мл

Концентрація 

сперміїв, 

млрд/мл

Об’єм 

сперміїв у 

еякуляті, %

Ступінь розрідження 

густої маси сперміїв 

секретами додаткових 

статевих залоз

Баран

1 (0,6–4)

2–6

29

3 рази

Бугай

4 (2–15)

1–2

10–14

6 разів

Жеребець

100 (40–600)

0,05–0,3

3

30–50

Кнур

250 (150–1000)

0,15–0,2

2–7

90–100

Пес

2 (1–18)

Півень

0,8 (0,2–1,5)

0,6 (1–4)

Індик

0,3 (0,2–2)

2 (1–3)

Гусак

0,1(0,05–1,3)

0,5 (0,2–1)

Немає великої різниці у розмірі сперміїв між окремими видами тварин, як і вза-

ємозв’язку між величиною тварини і розмірами її сперміїв. Так, спермії кита не біль-
ші сперміїв кроля, хоча по живій масі ці тварини відрізняються між собою у декілька 
тисяч разів. Найбільші спермії у дрібних співучих птахів та у дрібних земноводних. 
Наприклад,  спермій  зяблика  досягає  300 мкм  у  довжину,  а  у  південноєвропейської 
жаби круглоязичника – навіть 2 250 мкм (видно неозброєним оком). У бугая і барана 

довжина  сперміїв  75–80 мкм,  у 
цапа –  60–65,  жеребця –  50–60, 
кнура – 50–55 мкм.

Голівка  спермія  має  форму 

овальної пластинки, вдавленої з 
одного боку і випуклої з друго-
го.  Вона  поступово  звужується 
спереду  назад.  Основну  части-
ну  голівки  займає  ядро,  оточе-
не тонким шаром протоплазми. 
Наявний  у  ядрі  хроматин,  що 
складається в основному з ДНК, 
не  розсіяний  у  вигляді  зерен,  а 
складає  тут  суцільну  масу.  Ха-
рактерних  для  ядер  інших  клі-
тин  хромосом  при  звичайному 
мікроскопічному  дослідженні 
у  сперміях  не  видно,  для  цього 
потрібна спеціальна обробка.

Рис. 26. Спермії свійських тварин:

1 –  жеребця,  2 –  осла,  3 –  бугая,  4 –  барана,  5 –  цапа,  6 –  кнура,
7 – пса, 8 – кота.

1

2

3

4

5

6

7

8

Сперма. Фізіологія та біохімія сперми

119

Статеві  клітини  (гаме-

ти)  містять  половинний
(гаплоїдний)  набір  хромо-
сом.  У  спермія  бугая  їх  30 
пар,  барана,  кнура –  20, 
жеребця –  33.  Кожній  хро-
мосомі у спермії відповідає 
аналогічна у яйцеклітині.

Зверху  голівка  спермія 

вкрита  тонкою  ліпопро-
теїдною  оболонкою,  яка 
продовжується  на  шийку, 
тіло  і  хвіст.  Під  цією  обо-
лонкою на передній частині 
голівки  є  подвійний  ковпа-
чок –  акрозома  (акросома), 
що  накриває  2/3 голівки.  У 
акрозомі  є  фермент  гіалу-
ронідаза,  а  в  її  внутрішній 
мембрані  фермент  акро-
зин, які відіграють важливу 
роль у проникненні спермія 
у яйцеклітину. Під впливом 
ряду  факторів  (зміна  рН, 
біохімічне та ензиматичне активування, дія електролітів, заморожування та розморо-
жування, зміна осмотичного тиску середовища і т. п.) акрозома може змінювати свою 
структуру, частково чи повністю відриватися від голівки, оголюючи ядро.

У задній частині голівки є своєрідне заглиблення – бокалоподібна капсула, в якій 

розміщені структури шийки спермія – передня чи проксимальна центросома, що при-
лягає у вигляді диска до голівки спермія, дистальна центросома і розташований між 
ними  шар  протоплазми.  Проксимальна  і  дистальна  центросоми  (чи  центріолі) –  це 
кінетичний центр активності спермія. Шийка – найбільш ламка частина спермія.

Від дистальної центросоми відходить вісьова нитка, що проходить вздовж усього 

тіла і хвостика спермія. Вона складається з двох центральних волокенець, оточених 
двома  шарами  периферійних  фібрил  (по  9  у  кожному) –  внутрішні  тонші,  з  діаме-
тром біля 180 ангстрем, що йдуть аж до кінця хвостика, і зовнішні, товстіші, з діа-
метром 700 ангстрем, що є лише у шийці та тілі спермія. Центральні фібрили дуже 
чутливі  до  дії  ферментів,  тоді  як  зовнішні  більш  стійкі.  У  тілі  спермія  периферійні 
волокна оточені подвійною спіральною ниткою, що робить 15 обертів і закінчується 
центросомним кільцем. Вона складається з великої кількості (біля 800) мітохондрій, 
з’єднаних білком у один ланцюжок. Отже, мітохондрії – енергетичний апарат спер-

Рис. 27. Будова спермія:

1 – акросома, 2 – зерна хроматину, 3 – оболонка голівки, 4 – бокалоподібна 
капсула, 5 – проксимальна центріола, 6 – зовнішні волокна, 7 – центральні 
волокна,  8 –  подвійна  спіраль,  9 –  Кільце  Єнсена,  10 –  зовнішня  спіраль 
джгутика, 11 – кінчик хвостика.

8

μ

1

μ

10

μ

50

μ

3

μ

1

2

3
4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

вісьова нитка спермія

рухи вільної частини

хвостика спермія

(за Греєм)