Файл: Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013.pdf

206

Рис. 23. Зображення індивідуального будиночка  

для утримання телят 

 
У  свинарських  господарствах  роль  родильних  відділень 

виконують  окремі  спеціально  обладнані  приміщення,  які  ще 
називають  „маточниками“.  У  цьому  приміщенні  обладнують 
типові  індивідуальні  станки,  куди  переводять  свиноматку  за 
місяць  до  опоросу.  Тут  же  відбуваються  роди  і  свиноматка  з 
поросятами, перебуває у станку, до їх відлучення (рис. 24).   

Рис. 24. Індивідуальні станки родильного відділення для 

свиноматок 

207

Приміщення  „маточники“  в  холодну  пору  року  добре 

утеплюють  та  обігрівають,  щоб  підтримувати  температуру  не 

нижче  16–18 

ºС. У станках, де вже є новонароджені поросята, у 

холодну пору року обладнують спеціальні пристрої для локаль‐
ного  обігріву  поросят  із  забезпеченням  температури  у  перший 
тиждень  життя  –  28–30  °С,  у  другий  –  24–28  °С,  у  третій  –  22–             
24 °С і у четвертий – 20–22 °С.  

Родильні  відділення  для  овець  (тепляки)  у  районах  з 

розрахунковою температурою зовнішнього повітря мінус 20 °С і 
нижче проектують у вигляді утеплених приміщень, ізольованих 
від  інших  приміщень  вівчарні  тимчасовими  перегородками. 
Тепляки,  як  правило,  розміщують  у  середині  вівчарні.  У 
вівчарнях місткістю до  500 овець та вівчарнях Г‐подібної форми 
допускається  розміщення  тепляка  в  торці  будівлі.  Приміщення 
повинно  бути  світлим,  чистим,  без  протягів  і  мати  площу  з 
розрахунку  1,5  м

2

  на  вівцематку,  оптимальна  температура  в 

тепляку – плюс 15 °С. 

Перед окотом тепляк розгороджують переносними щита‐

ми  на  дві  половини:  у  першій,  також  розгородженій  навпіл, 
влаштовують  приймальне  і  родильне  відділення  площею  по 
12−13 м

2

 кожне. Одночасно роблять 30−35 кліток (на 70−80 овець) 

для утримання вівцематок з ягнятами до 3‐денного віку. У другій 
половині  тепляка  обладнують  по  10−12  кліток  для  утримання 
3−4  маток  з  ягнятами  віком  до  восьми  днів.  Клітки  роблять 
розміром  1–1,2  ×  1,2–1,5  м  і  розміщують  так,  щоб  між  ними  і 
загоном  для  окоту  був  прохід  завширшки  0,8–1  м.  На  кожні         
100 вівцематок виділяють 10 щитів розміром 2×1 м і 20 розміром 
1 × 1,2 м, а при зимовому окоті їх кількість збільшують у 1,5 разу. 
Для  підстилки  використовують  солому  або  інші  матеріали,  що 
не  засмічують  шерсть.  В  одному  з  кутів  цього  приміщення 
обладнують  ветеринарно‐акушерський  пункт  –  шафу  з 
медикаментами  та  інструментами,  стіл,  стілець,  рукомийник, 
вішалка для рушників і халатів та ін. 

208

У конярстві жеребних кобил за 2 міс. до жеребіння цілком 

звільняють  від  усяких  робіт  (однак  моціон  зберігається)  і 
ставлять  в  окремий,  закритий  з  усіх  боків  станок  (денник)  з 
високими  яслами.  Тут  кобила  перебуває  після  жеребіння  ще  
2–3 тижні, поки лоша зміцніє і звикне до своєї матері. 

Якщо  денника  немає,  то  для  кобили  в  загальній  стайні 

жердинами  відгороджують  частину  стійла,  де  б  вона  могла 
вільно рухатися. Жеребних кобил утримують неприв’язаними. 

Таким  чином,  родильні  відділення  в  практиці  тварин‐

ництва  мають  важливе  організаційно‐господарське  значення, 
тому що вони сприяють впорядкуванню обслуговування тварин 
в  передродовий  період  і  під  час  родів  та  створюють  сприятливі 
умови  для  нормального  перебігу  родового  акта,  надання 
акушерської допомоги при тяжких та патологічних родах. 

Цими  загальними  положеннями  звичайно  не  вичерпу‐

ються  профілактичні  заходи  в  родильному  відділенні.  У 
кожному  випадку  необхідно  враховувати  специфіку  господар‐
ства,  але  при  всіх  інших  умовах  загальна  чистота,  культура 
обслуговуючого  персоналу  і  дотримання  правил  асептики  і 
антисептики є кращою запорукою успішного завершення родів. 

5.2. ОБ’ЄКТ РОДІВ І РОДОВІ ШЛЯХИ 

 
Плід  з  його  оболонками  та  навколоплідними  водами  є 

об’єктом  родів.  З  усіх  процесів,  що  відбуваються  під  час  родів, 
найкритичнішим  і  відповідальним  є  виведення  плода  із 
материнського  організму.  Під  час  нормальних  родів  плід 
сільськогосподарських  тварин  має  поздовжнє  положення, 
головне  або  тазове  передлежання,  верхню  позицію  і  розправ‐
лене  членорозміщення  голови  і  передлежачих  кінцівок.  Такі 
взаємовідношення вважаються правильними; вони забезпечують 
нормальний  перебіг  родового  акту,  оскільки  об’ємні  ділянки 
плода співпадають з широкими зонами просвіту таза. 

209

У  плода  домашніх  тварин  є  три  об’ємних  анатомічних 

відділи 

(анатомічні 

ділянки), 

які 

можуть 

спричинити 

затягування  родового  процесу:  це  –  голова,  плечовий  і  тазовий 
пояси.  Найбільша  ширина  черепа  у  плода  співпадає  з  лінією, 
що  з’єднує  вершини  скулових  дуг  (кобила,  свиня,  сука)  або 
лобних  відростків  у  жуйних.  Максимальна  ширина  плечового 
пояса  знаходиться  між  плечовими  суглобами,  а  ширина 
тазового пояса – між маклаками. 

Найбільша висота в ділянці голови вимірюється відстанню 

від  тім’яних  кісток  (у  жуйних  від  лобних)  до  кута  нижньої 
щелепи; у ділянці плечового пояса – від холки до грудної кістки, 
а  в  ділянці  таза  –  від  крижових  хребців  до  тазового  зрощення. 
Найбільш непіддатлива ділянка – голова плода, оскільки кісткові 
шви  його  черепа  на  час  родів  (за  винятком  м’ясоїдних) 
скостенілі. 

Плечовий  пояс  може  зменшуватися  в  об’ємі  за  рахунок 

пружності  грудної  клітки  –  і  переміщення  осі  між  плечовими 
суглобами.  

Тазовий  пояс  може  стискатися  за  рахунок  ще  не 

скостенілих кісткових швів таза. 

Родові  шляхи.  Таз  тварин,  як  шлях  для  виведення  плода, 

має  важливе  значення  в  практичному  ветеринарному  акушер‐
стві.  Тому  основна  увага  акушера  повинна  зосереджуватися  на 
врахуванні  даних  щодо  просвіту  таза  в  його  окремих  ділянках  і 
факторах,  обумовлюючих  зменшення  або  збільшення  його 
порожнини і об’єму. 

Таз в цілому має форму каналу (конуса), що звужується до 

виходу,  утвореного  сполученням  кісток  і  зв’язок.  Родові  шляхи 
складаються  із  кісткової  основи  (таза)  і  м’яких  тканин,  що 
утворюють  родовий  канал.  Від  будови  таза,  його  діаметра 
залежить  характер  перебігу  родів,  так  як  він  утворює  шлях  для 
проходження плода. 

210

У тазі розрізняють:  
• вхід,  що  сполучається  з  черевною  порожниною  і 

обмежений крижовою, клубовими та лобковими кістками; 

• вихід,  що  сполучається  з  навколишнім  середовищем  і 

утворений  хвостовими  хребцями,  сідничними  горбами  і 
крижово‐сідничними зв’язками; 

• порожнину  таза  –  простір  між  входом  і  виходом;  вона 

має склепіння – верхню стінку, бокові стінки і дно.  

Склепіння таза утворюють крижова кістка і перші хвостові 

хребці. 

Крижова 

кістка 

прилягає 

своїми 

суглобовими 

поверхнями,  що  розміщені  на  її  крилах  до  відповідної  поверхні 
на  клубових  кістках  і  закріплюється  в  цьому  положенні  за 
допомогою  сумкових  зв’язок.  Бокові  стінки  таза  сформовані 
безім’яними  кістками  і  широкими  крижово‐сідничними 
зв’язками, а дно його – гілками обох лобкових і сідничних кісток. 

Кожна безім’яна кістка складається із лобкової, сідничної і 

клубової кісток, що розвиваються із самостійних сегментів. 

Окостеніння  сегментів  безім’яних  кісток  в  ділянці 

суглобової  ямки  і  дна  таза  відбувається  у  крупних  тварин  на 
другому‐третьому,  а  у  дрібних  –  на  першому‐другому  році 
життя.  Тому  таз  молодих  тварин  може  розширятися  під  час 
родів, а таз плода – зменшуватися в об’ємі. 

Значна  частина  бокових  стінок  складається  із  широких 

крижово‐сідничних  зв’язок,  які  випинаються  в  боки  при  виве‐
денні  плода  і  тим  самим  сприяють  його  легкому  проходженню 
по тазовій порожнині. 

Дно таза утворено гілками лобкових і сідничних кісток, що 

зрослися  по  медіанній  лінії  і  створюють  плоску,  випуклу  або 
ввігнуту поверхню залежно від виду тварин. Таким чином тазова 
порожнина  з  боків  обмежена  клубовими  кістками  та  крижово‐
сідничними  зв’язками:  зверху  –  крижовою  кісткою  та  першими 
хвостовими  хребцями;  спереду  –  вона  безпосередньо  межує  з 
черевною  порожниною  і,  нарешті,  ззаду  –  з  шкірно‐м’язовою 
стінкою, так званою діафрагмою таза. Діафрагма таза має у своїй