Файл: Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013.pdf

421

інколи  набряк  переходить  на  черевну  стінку  і  стегна  та 
поступово  спадає,  а  поверхневі  шари  мошонки  протягом  2  –  3 
місяців злущуються або відторгаються. 

Лікування.  Слід  пам’ятати,  що  обморожування  тканин  – 

зворотний процес. Тому чим швидше буде відновлено кровообіг 
у  пошкоджених  тканинах,  тим  швидше  настане  одужання. 
Тварин  з  обморожуванням  мошонки  треба  помістити  в  тепле 
приміщення,  мошонку  окутати  3–4  шарами  матерії  (тільки  не 
вати!),  просоченої  гарячою  водою  (40–45

0

С).  Для  просочування 

тканини  можна  використати  гарячий  чай.  Потім  всю  мошонку 
обкутують  відрізком  овчини  чи  ватника  і  закріплюють  тонкою 
мотузкою.  Через  добу  пов’язку  знімають  і  втирають  суміш  ма‐ 
сел – камфорного і блекоти, взятих в рівних частинах. У випадку 
появи  на  шкірі  мошонки  синюшних  плям,  де  буде  проходити 
відторгнення  шкіри,  їх  змащують  5%  або  10%  розчином  калію 
перманганату,  10%  маззю  АСД  Ф‐3,  що  запобігає  розвиткові 
вологої  гангрени  і  гострого  набряку.  На  початку  лікування 
тваринам 

застосовують 

внутрішньовенне 

введення 

0,5% 

новокаїну  (бугаям  –  100–120  мл;  баранам  –  40–50  мл).  Далі  – 
симптоматичне лікування. 

Абсцеси  мошонки.  Абсцеси  в  стінці  органа  можуть 

виникати внаслідок колотих ран, подряпин, укусів комах, кліщів. 
Проникнення  мікрофлори  через  травматичні  ушкодження 
призводить  до  гострого  гнійного  запалення  з  утворенням 
абсцесів різних розмірів та локалізації. 

Лікування хірургічне. За абсцесів необхідно: зняти больову 

реакцію  і  набряк,  обмежити  патологічний  процес,  прискорити 
дозрівання  абсцесу,  своєчасно  видалити  гній  з  порожнини, 
забезпечити  розвиток  грануляційної  тканини  та  епітелізації 
рани у стислі строки. 

Видаляють волоски в ділянці шийки мошонки і проводять 

циркулярну  анестезію  0,5%  розчином  новокаїну,  наносять  на 
шкіру  10%  іхтіолову  мазь  або  прикладають  шар  вати, 
просочений  10%‐м  спирт‐іхтіоловим  розчином  та  накладають 

422

легку пов’язку. Зрілі поверхневі  абсцеси розтинають, проводять 
кюретаж  та  дренують  з  лініментом  Вишневського.  У  бугаїв 
дренаж змінюють через 3–4 дні, а у баранів – щодня. 

Флегмона  мошонки  –  розлите  гостре  гнійне  запалення 

стінки мошонки частіше трапляється у баранів і рідше – у бугаїв. 
За  флегмони  швидко  розвивається  набряк  тканин  мошонки, 
вона  відвисає  та  перешкоджає  самцю  пересуватися,  він  більше 
лежить.  Підвищується  загальна  і  місцева  температура,  зникає 
апетит.  На  4–5‐й  день  починає  випадати  вовна  на  череві  і 
стегнах,  різко  збільшується  кількість  гною  між  шарами  стінки 
мошонки,  утворюються  нориці,  через  які  виділяється  гнійний 
ексудат з неприємним запахом. 

Лікування  хірургічне.  Виконують  тотальну  ампутацію 

мошонки.  Операцію  проводять  під  наркозом  і  місцевим 
знеболенням.  Роблять  циркулярний  розріз  шкіри  та  глибокої 
фасції  в  ділянці  мошонки  на  2–3  см  нижче  рудиментарних 
сосків,  розтинають  загальну  піхвову  оболонку,  звільняють  її  від 
ексудату,  каструють  тварину.  Перед  розсіканням  перегородки 
мошонки  додатково  проводять  інфільтраційну  анестезію  по 
місцю розрізу, відсікають перегородку, видаляють лімфатичний 
вузол,  що  лежить  збоку  від  пахового  кільця.  Рану  шкіри 
закривають  швом,  який  має  бути  поздовжнім  відносно  білої 
лінії живота. 

Вагіноліт  –  запалення  загальної  піхвової  оболонки,  що 

виникає  як  післякастраційне  ускладнення  і  як  самостійне 
захворювання. Описане у баранів. 

Клінічні  ознаки:  поверхневі  шари  мошонки  рухомі, 

збираються  в  складку,  набряк  відсутній.  Сім’яник  і  його 
придаток не промацуються. Пальпується розростання фіброзної 
тканини  в  загальній  піхвовій  оболонці,  яке  у  вигляді  панцира 
опускається 

від 

підшкірного 

пахового 

кільця 

на 

всій 

протяжності  мошонки.  Вагіноліт  спостерігається  у  одній  або 
обох половинах мошонки. 

423

Причини  виникнення  хвороби  і  лікування  поки  що 

невідомі. 

Гематоцеле  –  накопичення  крові  у  порожнині  загальної 

піхвової  оболонки  мошонки.  Причинами  крововиливів  можуть 
бути  рани  чи  забиття  стінки  мошонки,  сім’яного  канатика, 
сім’яника  чи  його  придатка.  Це  супроводжується  рівномірним 
або  однобічним  збільшенням  мошонки,  флуктуацією.  З  часом 
кров  зсідається,  що  зумовлює  крепітацію  за  промацування 
мошонки.  Кров  розсмоктується  повільно,  можливе  утворення 
фіброзних спайок у місцях відкладання фібрину. 

Лікування. В гострих випадках на мошонку накладають 5 – 

6 шарів марлі та прибинтовують її бинтом. Після цього пов’язку 
густо  просочують  настоянкою  календули  чи  арніки.  На  другий 
день  уводять  в  ділянці  колінної  складки  тканинний  препарат: 
бугаям – в дозі 10 мл, баранам – 3 – 4 мл. 

Гідроцеле  –  водянка  порожнини  загальної  піхвової  обо‐

лонки мошонки. Розвивається як наслідок порушень кровообігу 
сім’яника  чи  як  симптом  асциту  проявляється  збільшенням, 
заокругленням, відвисанням мошонки та її флуктуацією. 

Мошонкова  та  піхвова  грижа,  одно‐  або  двостороння,  – 

проникнення  у  порожнину  загальної  піхвової  оболонки  через 
паховий  канал  кишок  або  сальника  і  здавлювання  ними 
сім’яника  та  його  судин,  внаслідок  чого  виникає  сильний  біль 
під час садки. З часом розвивається атрофія сім’яника. 

Лікування оперативне. 
 

11.4. НАБУТІ ЗАХВОРЮВАННЯ СТАТЕВИХ  

ОРГАНІВ БУГАЇВ 

 
Периорхіт,  орхіт,  епідидиміт  –  запалення  оболонок 

сім’яника,  сім’яника,  придатка  сім’яника,  яке  може  бути  одно‐ 
або  двостороннім,  гострим  або  хронічним,  асептичним  або 
гнійним.  Виникає  на  ґрунті  травм або  бактеріальної  чи  вірусної 

424

інфекції  (при  бруцельозі,  туберкульозі,  вірусному  пустульоз‐
ному баланопоститі та епідидиміті). 

При  гострому  орхіті  та  периорхіті  виявляють  значне 

збільшення сім’яника, набряки, підвищення місцевої температу‐
ри  і  сильну  болючість.  Об’єм  еякуляту  спочатку  збільшується, 
дещо  підвищується  його  рН,  спостерігається  аглютинація 
сперміїв. 

Бруцельозний 

орхіт 

характеризується 

накопиченням 

великої кількості рідкого ексудату в порожнині мошонки, тоді як 
гнійний і туберкульозний орхіт супроводжуються формуванням 
тут одного або кількох абсцесів, які можуть проривати у піхвову 
порожнину  з  розвитком  гнійного  фунікуліту  і  перитоніту.  У 
тварин  спостерігається  пригнічення,  підвищується  температура 
тіла,  гальмуються  статеві  рефлекси,  знижуються  показники 
якості  сперми,  у  ній  спостерігається  аглютинація  сперміїв, 
з’являються їх патологічні форми, лейкоцити. 

Оскільки  орхіт,  периорхіт  та  епідидиміт  можуть  бути 

симптомами  інфекційних  хвороб,  при  постановці  діагнозу 
обов’язково  треба  проводити  відповідні  дослідження  на  ці 
хвороби. 

Лікування  ефективне  лише  на  початкових  стадіях  орхіту, 

периорхіту  та  епідидиміту.  При  асептичному  запаленні 
застосовують сухий холод, новокаїно‐ та антибіотикотерапію. На 
3–4‐ту  добу  призначають  тепло,  втирання  мазей,  тканинну 
терапію. 

Дегенерація,  атрофія  та  фіброз  сім’яників  виникають  на 

ґрунті  місцевих  патологічних  процесів  (варикозне  розширення 
та тромбоз судин сім’яного канатика; накопичення в порожнині 
загальної піхвової оболонки транссудату, ексудату, крові; набряк, 
дерматит  та  екзема  мошонки),  порушень  зоогігієнічних  норм 
утримання,  годівлі  та  використання  плідників,  при  тривалому 
застосуванні  препаратів  йоду,  миш’яку,  нітрофуранів  та 
антибіотиків.  Перебігає  хвороба  хронічно  в  субклінічній  формі 
та  характеризується  дегенеративними  змінами  зародкового 

425

епітелію  сім’яних  канальців  всього  сім’яника  чи  окремої  його 
частки,  що  викликає  спочатку  гальмування,  потім  –  розлади 
сперміогенезу.  При    цьому  в  спермі  поряд  з  олігоспермією 
виявляють  велику  кількість  юних  та  мертвих  сперміїв 
(азооспермія  та  некроспермія),  а  також  окремі  круглі 
одноядерні  чи  багатоядерні  клітини  (тератоспермія).  Якщо 
одночасно  розвивається  і  атрофія  сім’яника,  то  сперміогенез 
припиняється.  Поступово  паренхіма  сім’яника  заміщується 
фіброзною тканиною, у якій можуть відкладатися солі кальцію. 
Процес  поширюється  і  на  клітини  Лейдига,  що  супроводжу‐
ється зменшенням або припиненням виробництва тестостерону. 
Сім’яники  зменшуються,  ущільнюються,  статеві  рефлекси 
згасають, зникають вторинні статеві ознаки. 

Лікування  на  початкових  стадіях  зводиться  до  усунення 

причин  та  створення  для  тварин  нормальних  умов  утримання  і 
годівлі.  Бугаїв  забезпечують  вітамінами  А,  D

2

  та  Е,  вводячи 

щодня  внутрішньом’язово  концентрати  названих  вітамінів  або 
комплексні  препарати.  Доцільно  також  робити  внутрішньо 
аортальні  введення  0,5%‐го  розчину  новокаїну  з  інтервалом  48 
годин. 

У  випадках  припинення  сперміогенезу  бугаїв  вибрако‐

вують. 

Фунікуліт  –  запалення  сім’яного  канатика  (як  перехід 

запального процесу із сім’яника, придатка чи інших органів), що 
супроводжується глибокими змінами в сім’янику, його судинній 
системі  з  порушенням  прохідності  сперміопроводів  та 
аспермією. 

Кісти  сім’яників  –  уроджені  чи  набуті,  одно‐  або 

багатокамерні,  що  виникають  внаслідок  заростання  сім’яних 
канальців,  сперміовиносних  проток  або  каналу  придатка 
розміром  від  мікроскопічних  до  порожнин  діаметром  1  –  5  см. 
Кісти  зумовлюють  імпотенцію  та  аспермію,  тому  за  двосто‐
ронніх кістозних уражень самців вибраковують.