Файл: Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013.pdf

411

Розділ 11 

АНДРОЛОГІЯ 

11.1. УРОДЖЕНІ ХВОРОБИ ОРГАНІВ ПАРУВАННЯ 

 
Гіпоплазія  статевого  члена.  Недорозвинутість  статевого 

члена  молодих  бугаїв,  що  проявляється  під  час  статевого 
збудження  і  характеризується  слабким  проявом  ерекції  та 
малими розмірами пеніса. Бугаї підлягають вибракуванню. 

Гіпоспадія.  Розщеплення  пеніса  (вентральна  щілина)  у 

його нижній частині внаслідок незрощення губ уретри в ділянці 
розщепленої  мошонки  або  на  різних  рівнях  промежини.  Часто 
гіпоспадія  супроводжується  гіпоплазією  (недорозвинутістю) 
печеристих  тіл  статевого  члена.  Такі  тварини  підлягають 
бракуванню. 

Кровотеча з верхівки статевого члена спостерігається у 

молодих бугаїв за ерекції, як уроджена аномалія пеніса. Під час 
клінічного  дослідження  на  верхівці  статевого  члена  виявляють 

Ветеринарна  андрологія – наука  про  патологію 

статевої системи самців.

412

невелику норицю статевого члена у вигляді синювато‐червоного 
горбика  з  валикоподібними  краями  і  заглибленням  у  центрі. 
Кров, потрапляючи в еякулят, згубно діє на спермії. 

Дана  аномалія  може  бути  ознакою  більш  глибоких 

вроджених порушень статевої функції бугаїв, тому таких тварин 
слід бракувати. 

Дисфункція  ретракторних  м’язів  статевого  члена  – 

особливий  вид  парувальної  імпотенції  бугаїв,  за  якої  спостері‐
гається  спазм  ретракторних  мязів  статевого  члена  під  час  садки 
на  корову  чи  отримання  сперми  на  штучну  вагіну,  внаслідок 
чого статевий член не виходить з препуційного мішка. Хвороба є 
спадковою, тому хворих бугаїв вибраковують. 

Спіралеподібне  викривлення  статевого  члена  під  час 

ерекції – проявляється у штопороподібному обертанні кінцевої 
частини  статевого  члена  навколо  своєї  осі  проти  годинникової 
стрілки:  спочатку  справа  наліво  згори  донизу,  а  тоді  зліва 
направо  знизу  вгору  і  вперед.  Хвороба  може  успадковуватися, 
тому носіїв вибраковують. 

Персистуюча  вуздечка  як  збереження  вродженої 

(нерозірваної)  зв’язки  статевого  члена  і  препуціального  мішка, 
що  проявляється  наявністю  складки  слизової  оболонки 
препуція,  яка  виступає  над  швом  статевого  члена  (вільна  або 
розірвана  вуздечка)  і  може  спричиняти  викривлення  статевого 
члена,  гальмування  або  спотворення  статевих  рефлексів. 
Лікування  –  хірургічне.  Вуздечку  розсікають  ножицями  або 
термокаутером. 

11.2. НАБУТІ ХВОРОБИ ОРГАНІВ ПАРУВАННЯ 

 
Механічні пошкодження та запалення. За локалізацією 

механічні  пошкодження  органів  парування  поділяють  на 
екстрапрепуційні  –  коли  пошкодження  завдано  з  боку  шкірно‐
фасційного  шару  крайньої  плоті;  інтрапрепуційні  –  коли 
пошкодження  завдано  зсередини  препуціального  мішка  і 

413

ретропрепуційні  –  коли  пошкоджується  статевий  член  і  навко‐
лишні  тканини  препуційного  мішка.  Названі  пошкодження 
бувають відкритими і закритими. 

Екстрапрепуційними пошкодженнями є забої, рани (поверх‐

неві, глибокі та проникні), абсцеси та флегмони крайньої плоті. 

Інтрапрепуційними  пошкодженнями  вважають  рани  стате‐

вого  члена  та  листків  препуційного  мішка  (забиті,  рвані  та 
різані). 

До ретропрепуційних пошкоджень відносять розриви білко‐

вої  оболонки  статевого  члена  з  крововиливами  та  утворенням 
гематоми; лікування – оперативне, але воно не завжди ефектив‐
не;  вивороти  препуційного  мішка  –  вихід  його  парієтального 
листка  назовні  з  можливими  пошкодженнями,  тріщинами, 
запаленнями; при лікуванні намагаються зняти запальні явища, 
застосовуючи антисептичні та в’яжучі засоби, а згодом – тепло й 
масажі  крайньої  плоті;  випадання  препуційного  мішка  (коли 
препуційний  мішок,  що  випав,  не  може  повернутися  у  вихідне 
положення);  лікування  оперативне  –  відшивання,  резекція  чи 
ампутація  випалої  частини  препуція;  запалення  препуційного 
мішка – акропостит та баланопостит, фімоз, парафімоз. 

Для кращого розуміння захворювань препуція треба знати 

його  будову.  У  бугая  препуцій  утворює  вузьку  піхву  довжиною 
25–30 см, діаметром 3–5 см; у барана – відповідно 10–18 і 1,5–4 см. 
Початкова частина препуція відвисає від черевної стінки у бугая 
на  5–6  см,  у  барана  –  на  2–4  см.  На  її  вільному  кінці  є  отвір 
зірчастої форми у бугая, V‐подібної у барана, за яким розміщене 
переддвер’я,  а  далі  –  передня  порожнина  препуція.  Зовні  на 
шкірі  препуція  є  ніжні,  тоненькі  волоски,  внутрішня  поверхня 
порожнини покрита плоским багатошаровим епітелієм, позбав‐
леним  волосяного  покриву  за  виключенням  звислої  частини 
крайньої  плоті.  Приблизно  на  глибині  3–4  см  в  порожнині 
препуція  на  слизовій  оболонці  є  циркулярні  складки,  які 
формують  так  звану  шийку,  що  відокремлює  кінцеву  частину 
статевого члена, за якою знаходиться фундальна частина. 

414

Під  час  ерекції  слизова  оболонка  препуція  (за  винятком 

початкової  частини)  вивертається  назовні,  щільно  облягаючи 
статевий член. 

До  хвороб  препуція  відносять  такі  запальні  процеси  – 

акропостит  (acroposthitis)  –  ураження  тканин  в  ділянці  вільно 
звислої  частини  препуція;  постит  (posthitis)  –  запалення 
слизової  оболонки  в  ділянці  її  поздовжніх  та  циркулярних 
складок;  баланопостит  (balanoposthitis)  –  одночасне  ураження 
слизової  оболонки  фундальної  частини  препуція  та  головки 
пеніса;  дифузний  постит  (posthitis  diffusa)  –  запалення  усіх 
шарів препуція. 

Aкропостит у бугаїв зазвичай має екзематозно‐ виразкову 

форму.  Кінцева  частина  препуція  при  цьому  набрякає,  стає 
болючою,  на  ній  з’являються  ділянки  некрозу,  після  від‐
торгнення  та  інфікування  яких  розвивається  гнійне  запалення. 
На  поверхні  виразок  з’являється  густий,  тягучий  гній,  що  за 
висихання утворює товсту кірку. 

У  баранів  і  валахів  екзематозно‐виразкова  форма  акропости‐

ту  виникає  в  березні‐квітні  у  вигляді  болючого  припухання 
кінцевої  частини  препуція.  Її  шкіра  стає  синюшною,  тварина 
часто  б’є  тазовою  кінцівкою  по  череву.  На  шкірі  препуція 
утворюються папули, заповнені серозною рідиною. Припухання 
збільшується,  кінцева  частина  препуція  звисає  на  5–6  см  від 
стінки  черева,  на  її  шкірі  виникають  невеликі  виразки,  вкриті 
струпом. 

Фолікулярно‐виразкова  форма  акропоститу  у  баранів  і 

валахів  розвивається  на  слизовій  оболонці  препуція.  Внаслідок 
закупорки  порожнин  та  проток  сальних  залоз  і  розвитку 
гнійного  фолікуліту  в  порожнині  препуція  з’являються  гній‐
ники,  на  вершині  яких  стирчить  волос.  Гнійники  лопаютьсяі  на 
їх  місці  утворюються  виразки,  покриті  гноєм.  Захворівання 
виникає  в  спекотну  погоду,  коли  є  багато  мух,  які  відкладають 
личинки  навколо  гнійних  фолікулів.  Проникаючи  у  тканини 
препуція  на  глибину  7–8  см,  личинки  ускладнюють  перебіг 

415

хвороби.  При  цьому  виникає  гострий  запальний  набряк  з 
підвертанням шкіри отвору препуція всередину і подразненням 
парієтального  листка  препуційного  мішка,  що  викликає  зву‐
ження  отвору  препуція  та  фімоз.  Запущені  випадки  зумовлю‐
ють розвиток виразкового акропоститу. Лікування спрямовують 
на забезпечення спокою для ураженого органа, зняття запалення 
і запобігання ускладненням. 

Постит  (posthitis)  –  запалення  слизової  оболонки 

препуція  від  звислої  частини  до  циркулярних  складок  (шийки 
препуція),  яке  може  мати  гострий  та  хронічний  перебіг, 
серозно‐фібринозну та гнійну форми і проявляється витіканням 
тягучого  прозорого  ексудату,  що  склеює  волоски  навколо 
препуціального  отвору,  гіперемією  та  набуханням  слизової 
оболонки  –  за  серозного  поститу,  десквамацією  епітелію  і 
виділеннями з плівками фібрину, що відкладаються на слизовій 
оболонці та важко знімаються за серозно‐фібринозної форми, а 
також  витіканням  гнійного  ексудату  і  сильною  болісністю 
препуція – за гнійного поститу. 

Запаленню  сприяють  анатомічні  особливості  будови 

препуція  самців.  У  бугая,  наприклад,  порожнина  препуція 
надто довга, вузька, статевий член під час сечовиділення іноді не 
виводиться  з  препуція.  Тому  навіть  незначні  подразнення 
слизової  оболонки  препуція  призводять  до  її  запалення,  тим 
більше,  що  тут  постійно  є  різноманітна  мікрофлора.  Особливо 
велика  кількість  її  накопичується  у  дивертикулі  слизової  обо‐
лонки  препуція  у  кнура.  У  баранів‐плідників  виникненню 
баланопоститу  певною  мірою  сприяє  сезонний  характер  пару‐
вання  і  накопичення  в  зв’язку  з  цим  у  препуціях  великої 
кількості  сперми  і  з  нею  –  мікрофлори  в  період  статевого 
спокою. 

Баланопостит  (balanoposthitis)  –  запалення  внутрішнього 

листка  фундальної  частини  слизової  препуція  та  головки 
статевого  члена,  що  виникає  внаслідок  травматичних,  хімічних 
та  термічних  пошкоджень  і  може  ускладнюватися  розвитком