Файл: lab_obstezh_Pilieva_metod.doc

8. Ренін — фермент, що відноситься до класу гідролаз і підкласу пептидгідролаз. Ренін характеризується високою субстратною специфічністю і каталізує перетворення ангіотензіна I від М-кінця молекули ангіотензиногена. Ангіотензин I перетворюється в октапептид — ангіотензин II, що володіє могутньою вазопресорною дією. Таким чином, участь реніну полягає в утворенні речовин, що регулюють кров'яний тиск в організмі, визначає його роль у патогенезі деяких типів гіпертензій.

Ренін присутній у нирках, плазмі крові, мозку, слинних залозах, матці й інших тканинах.

Підвищена активність і збільшення змісту реніну в плазмі крові відзначаються при деяких формах артеріальної гіпертензії, ішемії нирок і інших органів і є ознакою розвитку захворювання. Активність реніну в плазмі крові характеризує вага гіпертонічної хвороби і ризик розвитку її ускладнень.

У нормі активність реніну в сироватці крові складає до 0,03—0,06 мкмоль/л/хв, чи 0,6— 1,0 нмоль/л/с • при використанні як субстрата ангіотензиногена.

ПІГМЕНТНИЙ ОБМІН

Утворення жовчних пігментів починається з руйнування еритроцитів і розпаду гемоглобіну . Ці процеси відбуваються в основному в печінці, селезінці і кістковому мозку. Проміжними продуктами розпаду гемоглобіну є вердогемоглобін і білівердин, що ферментативним шляхом відновлюється в білірубін — основний жовчний пігмент людини. Головними органами утворення білірубіна є печінка і селезінка. Білірубін, що утворився, накопичується в печінці, відкіля разом з жовчю переходить у жовчний міхур і виливається в кишки. За добу з жовчю виділяється близько 200—300 мг білірубіна.

Спочатку білірубін, що утворився, зветься вільним (непрямим). Він. токсичний, погано розчиняється у воді і легко абсорбується білками плазми крові, в основному альбумінами. Вільний білірубін безпосередньо не взаємодіє з діазореактивом Ерліха і дає з цим реактивом позитивну реакцію лише після осадження білків сироватки крові етиловим спиртом, тому він називається непрямим.

Інша форма білірубіна — прямий, чи зв'язаний, виявляється в з'єднанні з моно- чи диглюкуронідом. На відміну від вільного білірубіна, зв'язаний добре розчинний у воді, нетоксичний, легко проходить через мембрани, дає пряму реакцію з діазореактивом Ерліха.

Зміст загального білірубіна в крові дорослої людини відносно постійний — від 8,5 до 20,5 мкмоль/л. Близько 75 % цієї кількості приходиться на частку вільного (непрямого) білірубіна (6,5—15,4 мкмоль/л), а частка зв'язаної фракції в нормі складає 2,1—5,1 мкмоль/л .

Утворення моно- і диглюкуронидів у печінці грає винятково важливу роль як механізм знешкодження токсичного для організму вільного білірубіна. Цей процес може порушуватися при важких захворюваннях печінки, що супроводжуються втратою здатності клітин печінки (гепатоцитів) захоплювати зі струму крові вільний білірубін, а також при ушкодженні транспортної системи, що переносить вільний білірубін до мікросомальної мембрани гепатоцита, де відбувається кон'югація білірубіна з глюкуроновою кислотою. Ці порушення сприяють підвищенню в крові вільного білірубіна, що супроводжується інтоксикацією організму

Таким чином, підвищення рівня вільного білірубіна в сироватці крові є несприятливою діагностичною ознакою. Жовтяничне фарбування шкіри з'являється, коли зміст білірубіна в крові перевищує 34 мкмоль/л. Збільшення рівня білірубіна в крові може спостерігатися при поразках паренхіми печінки і порушенні її білірубінвидільної функції внаслідок інфекційного токсичного й алкогольного гострого гепатиту і цирозу печінки (паренхіматозна жовтяниця), при підвищеному гемолізі еритроцитів (гемолітична жовтяниця), при порушенні відтоку жовчі з жовчних шляхів у кишки (обтураційна жовтяниця).

Дослідження різних фракцій білірубіна дозволяє провести диференціальну діагностику жовтяниць і спостерігати за ходом лікування.

Для паренхіматозної жовтяниці, зв'язаної з ушкодженням гепатоцитів, характерне підвищення в крові рівня непрямого і прямого білірубіна зі значною перевагою останнього. При цьому спостерігається гіпербілірубінурія. Значне підвищення концентрації непрямого білірубіна (більш 34,2 мкмоль/л) свідчить про важку поразку печінки і є несприятливою прогностичною ознакою.

При обтураційній жовтяниці рівень білірубіна в сироватці крові підвищується головним чином за рахунок прямого білірубіна.

При гемолітичній жовтяниці в сироватці крові різко збільшується кількість непрямого білірубіна, що зв'язується з альбуміном і не виділяється із сечею.

Зміни показників обміну жовчних пігментів у крові сполучається з визначенням їхнього змісту в сечі і калі. У складі жовчі міститься зв'язаний білірубін, що надходить у кишечник. У результаті ферментативних перетворень у просвіті кишок з білірубіна утвориться уробіліноген, що частково всмоктується і через воротную вену надходить у печінку, де піддається руйнуванню. Невелика частина стеркобіліногена всмоктується через систему гемороїдальних вен і надходить у кров, відкіля виводиться нирками у формі уробіліну (стеркобіліноген) нормальної сечі.

При захворюваннях печінки зміст уробіліну в сечі різко підвищується, тому що при порушенні функції печінки втрачається його здатність витягати уробіліноген із крові воротної вени. При паренхіматозних поразках печінки уробілінурія звичайно сполучається з білірубінурією. Незначна уробілінурія спостерігається при підвищеному гемолізі еритроцитів, при захворюваннях кишок і станів, що токсично впливають на паренхіму печінки.

Повна відсутність у сечі уробіліну при наявності жовчних пігментів указує на припинення надходження жовчі в кишки внаслідок закупорки жовчного протоку (обтураційна жовтяниця).

ВУГЛЕВОДНИЙ ОБМІН

Вуглеводи грають важливу роль в обміні речовин та енергії і оргнізмі. Вони є головним енергетичним джерелом, що забезпечує велику частину потреби організму в енергії. З їжею в організм людини надходить близько 400—500 м вуглеводів (крохмаль, глікоген, сахароза, лактоза, глюкоза, фруктоза й ін.). Полі- і дисахариди перетравлюються в основному в травному каналі, перетворюючись в моносахариди, і всмоктуються в кров.

Найважливішим механізмом підтримки стабільного рівня глюкози в крові є його нервово-гормональна регуляція, яка тісно взаємодіє з глікогенною функцією печінки — здатністю, цього органа синтезувати глікоген (до 200 м у всій печінці) і розщеплювати його з перетворенням у глюкозу. Сприяють ферментативному розпаду глікогену в печінці вплив деяких гормонів (адреналіну, тироксину, глюкагона), тоді як інсулін активує процеси використання глюкози в синтезі глікогену і ліпідів, що приводить до зниження її рівня в крові.

Участь глюкози і її похідних в енергетичному обміні складається в численних ферментативних реакціях, що супроводжуються перетворенням енергії хімічних зв'язків вуглеводів в енергію специфічних макроергічних фосфатних зв'язків АТФ. Згодом енергія АТФ може використовуватися для роботи м'язів, здійснення процесів біосинтезу різних речовин і забезпечувати усі функції організму.

Обмін вуглеводів відіграє важливу роль у функції серця, головного мозку, печінки й інших органів. Винятково важлива роль процесів метаболізму глюкози в тканинах головного мозку, де вона є основним субстратом клітинного подиху. У 1 хв 100 г тканині мозку людини споживає близько 5 мг глюкози, а весь мозок близько 75 мг. При цьому більш 90 % глюкози окисляється до двоокису вуглецю і води при участі циклу трикарбонових кислот.

Резерви глюкози в тканинах головного мозку невеликі (близько 750 мг, тобто усього на 10 хв його роботи). Цим порозумівається висока чутливість цих тканин до різкого зниження рівня глюкози в крові, що може привести до непритомності і гіпоглікемічній комі при передозуванні інсуліну, гіпофізарній кахексії, гіпотіреозі.

Крім того, вуглеводи використовуються як компоненти внутрішньоклітинних структур, та беруть участь у побудові імуноглобулінів і інтерферону. Вуглеводні компоненти глікопротеідів — глікозаміноглікани (гіалуронова і хондроітінсерчана кислоти) входять до складу основної речовини сполучної тканини, містяться в клітинних оболонках синовіальної рідини й в інших тканинах і рідинах організму. До біологічно активних глікопротеідів, що виконує захисні функції, відносяться α-, β- і γ-інтерферони, побудовані з білкового (160 амінокислотних залишків) і -полісахаридного компонентів. Найважливіші біологічні функції виконують глікопротеіди плазми крові, до яких відносяться глобуліни, трансферрин, церулоплазмін, деякі ферменти. Глікопротеіди беруть участь в імунологічних реакціях, іонному обміні, процесах міжклітинної адгезії, визначаючи групову характеристику еритроцитів крові.

1.Глюкоза міститься в крові здорових людей у кількості 3,1—5,5 ммоль/л, 0,8—1,2 г/л .

Гіперглікемія (підвищена концентрація глюкози в крові) може бути панкреатичного і позапанкреатичного походження. Панкреатична гіперглікемія зустрічається при цукровому діабеті, гемохроматозі (бронзовому діабеті), захворюваннях підшлункової залози.

Позапанкреатична гіперглікемія може виникати при аліментарних порушеннях, нервово-емоційному порушенні, підвищенії гормональної активності гіпофіза, наднирників, щитовидної залози, травмах, токсичних ушкодженнях центральної нервової системи, пухлинах мозку, епілепсії, отруєннях оксидом вуглецю, стріхніном.

Гіпоглікемія (зміст глюкози в крові нижче 3,3 ммоль/л) спостерігається при збільшеному виділенні інсуліну (гіперінсулінізмі), адисоновій хворобі, зв'язаної з розладом функції наднирників, пухлинах мозку, що локалізуються в області гіпоталамо-гіпофізарної системи, передозуванню інсуліну.

Визначення змісту глюкози в крові після навантаження глюкозою має велике значення для виявлення порушень вуглеводного обміну. У здорових людей навантаження глюкозою, як правило, не викликає глюкозурію (виділення глюкози із сечею). При цукровому діабеті, акромегалії, гіпертиреозі, гепатиті, цирозі печінки і глікогеновій хворобі після навантаження глюкозою- спостерігається різке збільшення рівня глюкози в крові (до 22,2 ммоль/л) і уповільнене його зниження.

2. Піровиноградна кислота є одним з головних метаболітів проміжного обміну речовин. У крові здорової людини її міститься 0,05—0,14 ммоль/л; 0,3— 0,9 мг/100 мл.

Підвищення концентрації піровиноградної кислоти в крові спостерігається при цукровому діабеті, паренхіматозних захворюваннях печінки, серцевої недостатності, посиленому фізичному навантаженні, недоліку тіаміну, після введення деяких лікарських препаратів — стрихніну, адреналіну.

3. Молочна кислота — кінцевий продукт гліколізу і гліко-геноліза, у нормі її зміст у венозній крові складає 0,55—2,22 ммоль/л; 5—20 мг/100 мл. Збільшення кількості молочної кислоти в крові визначається при посиленій м'язовій роботі, недостатності серцевої діяльності, деяких захворюваннях печінки.

4. Сіалові кислоти являють собою ациліровані похідні нейрамнової кислоти. Вони входять до складу глікопротеідів, гліколіпідів (гангліозідів), муцинів і інших глікокон`югатів. Сіалові кислоти беруть участь у формуванні ряду біологічно активних з'єднань, що містять вуглеводи.

У здорових людей рівень сіалових кислот у сироватці крові коливається у межах 2,0-2,33 ммоль/л (135-200 ум.од.) Ці показники значно зростають при різних запальних і некротичних процесах, що супроводжують артрит, зокрема ревматоідний, поліартрит. Рівень сіалових кислот відбиває ступінь активності ревматичного процесу, деяких гострих і хронічних запальних захворювань.

ЛІПІДНИЙ ОБМІН

Ліпіди являють собою велику групу з'єднань, що істотно розрізняються по своїй хімічній структурі функціях, які виконують. Існує кілька класифікацій ліпідів. Вони характеризуються наступними загальними ознаками: нерозчинні у воді, розчинні в неполярних розчинниках, таких як ефір, хлороформ; містять у своєму складі вищі алкільні радикали; широко поширені в живих організмах. Приведемо характеристики деяких з них.

1. Холестерин — незамінний компонент клітинних мембран. У крові його зміст складає 3,35—6,26 ммоль/л. На ефіри приходиться 60—70 % від загальної кількості холестерину.

Гіперхолестеринемія (підвищення концентрації холестерину в крові) спостерігається при мікседемі, менінгіті, цукровому діабеті, атеросклерозі, механічній жовтяниці, нефротичному синдромі, есенціальній гіперхолестеринемії, уродженої атрофії жовчних шляхів, хворобі Іценко-Кушинга, ожирінні.

Гіпохолестеринемія (зниження рівня холестерину в крові) виявляється при хронічній серцевій недостатності, гострих інфекційних захворюваннях, гострому панкреатиті, гіпертиреозі, адисоновій хворобі, колітах, ракової кехексии, голодуванні.

Зменшення кількості ефірозв`язаного холестерину відбувається паралельно підвищенню ступеня порушення функції печінки і різке зниження рівня холестерину є поганою прогностичною ознакою, що свідчить про глибоку поразку печінки.

2. Загальні ліпіди містяться в крові в кількості 4,5— 7,0 г/л.

Підвищення рівня ліпідів визначається при цукровому діабеті, ліпоідному нефрозі, нефротичному синдромі, біліарному цирозі печінки, гострому гепатиті, есенціальній гіперліпемії, атеросклерозі, гіпотіреозі, панкреатиті, зловживанні спиртними напоями, хронічному недоїданні, голодуванні.

3. Тригліцериди — нейтральні жири, містяться в крові в концентрації 0,7-1,7 ммоль/л.

Підвищення рівня тригліцеридів у крові спостерігається при вагітності, атеросклерозі, ішемічній хворобі серця, цукровому діабеті, нефротичному синдромі, панкреатиті, жировій інфільтрації печінки, сімейній есенціальній гіперліпемії.

Зниження концентрації тригліцеридів відзначається при гіпотіреозі.

4. Фосфоліпіди — ліпіди, що містять залишок фосфорної кислоти. Рівень фосфоліпідів у крові складає: по фосфору 1,97—4,68 ммоль/л, 6,1 — 14,5 мг/100 мл; загальних —1,52— 3,62 г/л, 7,9—18,7 ммоль/л, 152,5—362,5 мг/100 мл.

Підвищення рівня фосфоліпідів спостерігається при важкій формі цукрового діабету, обтураційній жовтяниці, печіночній комі, нефрозах і хронічному нефриті, есенціальній гіперліпемії, ожирінні.

Зниження змісту фосфоліпідів виявляється при виснаженні різної етіології, гіпертиреозі.

При атеросклерозі коефіцієнт фосфоліпіди/холестерин зменшується (норма—1,5).

5. Ліпопротеіни (ЛП) — білково-ліпідні комплекси. За кількістю білка в комплексі розрізняють α- і β-ліпопротеіни, пре-β-ліпопротеіни і хіломікрони. Перші містять значну кількість білка і є ЛП високої щільності (ЛПВЩ). Концентрація α-ЛП у крові складає >0,9 ммоль/л. β-ЛП є ліпопротеінами низької щільності (ЛПНЩ), у крові визначаються в кількості 1,68-4,53ммоль/л. Пре-β-ЛП являють собою ліпопротеіни дуже низької щільності (ЛПДНЩ), у крові містяться в концентрації 0,26—1,04 г/л. Хіломікрони (ХМ) —ліпопротеіни мізерно малої щільності.