Файл: 5027.doc

Статевої зрілості птахи досягають у віці, днів: кури яєчного напрямку продуктивності – 145-150; кури м'ясо-яєчного та мясного напрямку продуктивності -180; качки – 210-240; індики – 210-240; гуси – 280-300.

Штучне осіменіння сільськогосподарських птахів – прогресивний зоотехнічний метод і подальше його вдосконалення, особливо технології розбавлення, поліпшення якості синтетичних розріджувачів, розробка технології тривалого зберігання сперми плідників у замороженому ствні, є актуальним завданням біотехнологічної науки, що визначає науково - технічний прогрес галузі продуктивного птахівництва.

Виняткова особливість розмноження птахів полягає ще і в тому, що спермії самців довгий час зберігають запліднюючу здатність у статевому тракті самок. У наслідок чого самки можуть нести заплідненні яйця тривалий час після припинення спаровування чи штучного осіменіння.

Одержання, оцінка та зберігання сперми с.-г. Тварин.

Техніка одержання сперми у самців птахів досить добре розроблена. Інструменти, що для цього використовуються прості і легко доступні. При одержанні сперми дотримуються таких правил: одержують сперму у стерильний посуд; розбавляють сперму свіжоприготовленим якісним розріджувачем; зберігають сперму при температурі 2-4 ^оС; розбавлення здійснюють у співвідношенні 1:1 чи 1:2.

Розбавлену сперму можна використовувати тільки за умови високої рухливості сперміїв (7-10 балів).

Однією з суттєвих особливостей сперміїв є значна перевага у них процесів дисиміляції над процесами асиміляції. А зменшення в них енергетичних запасів обумовлюють загибель сперміїв. Тому при зберіганні сперми необхідно забезпечити значне зниження рівня обміну речовин у сперміях. Це досягається зниженням температури середовища, або ж створення кислотного анабіозу сперміїв.

Зберігати сперму у стані кислотного анабіозу чи при температурі 2-5 ^о С можна протягом декількох днів.

Розбавлену сперму розливають в ампули чи пеніцилінові флакони, після чого ампули запаюють, а флакони закривають гумовими пробками.

Техніка штучного осіменіння курей, індичок, качок і цесарок.

Для штучного осіменіння курей відбирають півнів міцної конституції від високопродуктивних здорових батьків.

Перший відбір півнів проводять у 60-70 денному віці. Для півнів яйценосних порід бажано, щоб вони мали добре розвинутий гребінь, оскільки ця ознака позитивно повязана з якістю сперми.

Півнів відбирають з розрахунку один самець на 10 курей. Другий відбір півнів яйценосних порід проводять у віці 5 місяців. Відбирають добре розвинутих півнів з м’яким животом, які реагують на масаж вивертанням клоаки, ерекція копулятивного органу і виділенням сперми високої якості. У цьму віці відбирають півнів з розрахунку один самець на 20 курей.

При одержанні сперми температура в приміщенні має бути не нижчою 15-18 ^оС, а в спермоприймачі – 40-41 ^оС.

Сперму від півнів одержують через день по 1-2 еякуляти. Другий еякулят отримують лише тоді, коли першого еякуляту недостатньо для осіменіння курей, закріплених за цим півнем.

Проводять осіменіння курей краще в другій половині дня, коли у більшості птахів відбувається яйцекладіння. Доза осіменіння при використанні нерозбавленої сперми становить 0,025 мл, при концентрації сперміїв 3-3,5 млрд/мл. У дозі осіменіння курей має бути понад 80 млн сперміїв з прямолінійно поступальним рухом.

За 7-10 днів до початку племінного сезону приступають до тренування самців для одержання від них сперми. Після першого масажу індиків одержують невеликі об’єми еякулятів (0,05 - 0,15 мл), після другого масажу об’єм зростає 0,15-0,20 мл, а після третього 0,25-0,3 мл.

Критерієм відбору індиків за якістю сперми перед початком племінного сезону є наступні показники: об’єм еякуляту не менше 0,25 мл; колір сперми від білого до кремового; концентрація сперміїв не менше 7 млрд.мл; рухливість сперміїв не нижче 4 балів; знебарвлення метиленової синьки відбувається не довше 10 хвилин. Режим одержання сперми від індиків – два рази протягом тижня. Об’єм еякуляту залежить від ряду факторів і в середньому становить 0,35 мл.

Біологічні особливості розмноження гусей ускладнюють їх відтворення методом штучного осіменіння. Гусаки характеризуються досить слабко вираженою репродуктивною функцією, розповсюдженою серед них імпотенцією. Тому відбір гусаків, придатних для племінного використання має особливе значення. Питома вага витрат на утримання гусаків становить 30 %.

Оцінка сперми гусаків проводиться за такими показниками: об’єм еякуляту, колір, концентрація і рухливість сперміїв, виживаність, інтенсивність дихання, відсоток мертвих і паталогічних форм сперміїв.

Об’єм еякуляту у гусаків коливається від 0,1 до 1,3 мл. Густа сперма має білий колір, а рідка – голобуватий відтінок. Концентрація сперміїв у гусаків коливається від 0,2 до 2,5 млрд/мл в залежності від породних й індивідуальних особливостей. У залежності від концентрації сперміїв у спермі її розбавляють у 3-7 разів, щоб у кожній дозі осіменіння було від 20 до 60 млн. рухливих сперміїв.

Для нормального запліднення яєць осіменіння гусок слід проводити повторно через кожні 5-6 днів. Після першого осіменіння яйця для інкубації відбирають починаючи з третього дня.

Відбір племінних качурів для штучного осіменіння починають у 6 місячному віці за зоотехнічними показниками і розвитком статевих органів. Застосовують два способи одержання сперми – з допомогою масажу і з використаням електроеякулятора.

Сперму від качурів одержують один раз протягом дня або через день. Нормальна сперма качурів має молочно білий колір, вершковоподібну концентрацію, запах відсутній. Середній об’єм еякулята у качура становить 0,2 мл з концентрацією сперміїв 3,2 млрд/мл.

Цесарі відрізняються від самців інших видів сільськогосподарських птахів більш диким норовом та лякливістю, тому для застосування штучного осіменіння птахів бажано утримувати в клітках, оскільки відловлювання в таких умовах не викликає сильного стресу.

Об’єм еякуляту цесарів коливається від 0,02 до 0,12 мл з концентрацією сперміїв від 1,5 до 7 млрд. у зв’язку з малим об’ємом еякуляту у цесарів.

Питання для самоконтролю:

1. Як оцінюють спему у півнів.

2. Дози сімені необхідні для осіменіння

3. Отримання сперми від качурів, цесарів.

ЗАНЯТТЯ 18 ДІАГНОСТИКА МАСТИТІВ У КОРІВ

Мета заняття: набуття навиків визначення маститів за допомогою експрес – методів.

Питання:

1. Поняття про мастит

2. Діагностика маститів

3. Діагностика субклінічних маститів

4. Експрес-методи виявлення субклінічних маститів

Мастит - запалення молочної залози, яке виникає у відповідь на дію несприятливих факторів і характеризується патологічними змінами у тканинах і секреті молочної залози. За даними вітчизняних авторів мастит чистіше реєструється у корів (20-75 %); свиней (до 40 %); кіз і овець (до 20 %); у кобил мастит виникає у 5 % випадків. Субклінічна стадія маститу передує клінічний або ж реєструється після клінічного прояву. Запалення молочної залозі супроводжується функціональними розладами у вигляді гіпогалактії і агалактії та погіршенням якості молока і молозива. В середньому молочна продуктивність знижується до 15 % при субклінічному маститі та до 40 % - при клінічному. У зв’язку з масовим поширенням маститів серед корів (до 40 % від інших хвороб) значні економічні втрати реєструються у молочному скотарстві. Крім того, при випоюванні молозива від хворих тварин у новонароджених виникають розлади функції шлунково-кишкового тракту. При цьому до 5 % новонароджених телят гине. Якість виробів із молока хворих тварин знижується. При використанні молока, що містить патогенні мікроорганізми або їх токсини, у людей виникають розлади функції шлунково-кишкового тракту, ангіни, токсикоінфекції тощо. Отже, мастит на субклінічній і клінічній стадіях перебігу зумовлює прояв негативних економічних, біологічних і соціальних наслідків. Профілактика маститу ґрунтується на чіткій уяві про причини і розвиток патологічного процесу, а ефективність лікування залежить від своєчасності діагностики та застосування ефективних методів і препаратів залежно від стадії хвороби і фізіологічного стану самок.

Діагностика маститів

Ефективність лікування тварин, хворих на мастит, залежить від правильного і своєчасного діагнозу. Для цього хвору тварину досліджують, а саме: збирають анамнестичні дані, проводять клінічне дослідження вим’я, всього організму та визначають якість молока. Збираючи анамнестичні дані насамперед визначають: 1) вік тварини і кількість отелень; 2) час останнього отелення; тривалість сухостійного періоду; 3) загальний стан тварини до і після захворювання; 4) умови утримання, годівлі та догляду; 5) стан молочної залози до і після родів, перебіг родів, стан тварини у післяродовий період; 6) захворювання молочної залози у попередні роки; 7) коли і як почалося захворювання і чим воно зумовлене; 8) величину добового надою до захворювання та надій за останню лактацію; 9) якість молока за зовнішніми ознаками, його кількість; 10) який перебіг мало дане захворювання, яку допомогу надавали тварині та її ефективність; 11) метод доїння, технічний стан та якість знезараження доїльної апаратури; 12) догляд за вим’ям та порушення правил технології машинного доїння; 13) поширення захворювання молочної залози в господарстві і в районі; 14) стан документації результатів досліджень на захворювання молочної залози. Після збирання й аналізу анамнестичних даних розпочинають клінічне дослідження, яке складається із загального дослідження і дослідження вим’я. При загальному дослідженні звертають увагу на загальний стан тварин, визначають температуру тіла, частоту пульсу і дихання, стан слизових оболонок, лімфатичних вузлів. У разі потреби досліджують органи травлення та ін. Клінічне дослідження вим’я проводять до і після доїння шляхом зовнішнього огляду, пальпації, пробного доїння та визначення якості молока. Звертають увагу на розміри і форму вим’я в цілому, окремих часток і дійок, симетричність правої і лівої половини, стан шкіри та волосяного покриву. Пальпацією визначають консистенцію часток вим’я, їх місцеву температуру, болючість, консистенцію і больову чутливість стінок молочної цистерни та кінчиків дійок. Температуру окремих ділянок вим’я визначають порівнянням теплового відчуття тильною поверхнею долоні руки симетрично розташованих точок. Для визначення болючості і консистенції всі ділянки вим’я по черзі злегка здавлюють. У здорових корів шкіра молочної залози ніжна, легко збирається в складки, зміщується, а паренхіма промацується у вигляді пружної дольчатої тканини. Пальпують також надвим’яні лімфатичні вузли, які розміщені біля верхніх меж задніх часток. В нормі ці залози рухливі, еластичні, не болючі, з голубине яйце або трохи більші, приплюснуті. Потім прощупують дійки і видоюють молоко. Дійки беруть вказівним і великим пальцями, трохи здавлюють, розминають між пальцями і переміщують до верхівки, виявляючи морфологічні зміни і болючість. Пробним доїнням визначають тонус дійкового каналу, а пальпацією верхівки дійки – її морфологічні зміни. Для визначення якості молока за зовнішніми ознаками його збирають (особливо перші порції) при пробному доїнні у чисту посудину і звертають увагу на колір, консистенцію, запах, наявність пластівців казеїну, згустків фібрину, гною, крові. Під час масових обстежень молочних стад для виявлення у молоці цих домішок користуються спеціальними кухлями місткістю 0, 5 л з кришками з тонкої сітки або темної тканини. Для дослідження молоко видоюють на поверхню кришки. Пластівці казеїну, згустки фібрину, згустки гною та крові залишаються на поверхні і їх видно при огляді. Для зручності постановки діагнозу на мастит наведемо їх диференційну діагностику