ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 12.07.2020
Просмотров: 629
Скачиваний: 3
2 – кухня без зовнішнього вікна, обладнана газовою плитою;
3 – кухня із зовнішнім вікном, газовою плитою і двофункційним газовим котлом;
4 – кухня з електроплитою.
Дотепер в Україні та інших сусідніх державах найбільш поширеним є перший стандарт кухні.
Згідно з обов’язковими приписами [29] в кухні повинно забезпечуватись притікання зовнішнього повітря (при застосуванні щільних вікон це означає наявність віконних або стінових повітророзподільників). Для приміщення кухні також, переважно, передбачають окремий вентиляційний канал з нерегульованою граткою для витікання розрахункової кількості зужитого і забрудненого внутрішнього повітря. Притікання зовнішнього повітря до кухні передбачають опосередковано з основних приміщень [1, 29] (через підрізані знизу мінімум на 2,5 см кухонні двері або вентиляційну гратку в їх нижній частині з живим перерізом 200 см2 [29]. Для перетікання повітря з основних кімнат в коридор (передпокій) їхні вхідні двері внизу повинні бути підрізані для утворення щілинного отвору висотою 1 см [29]. Очевидно при цьому треба звертати увагу на забезпечення притікання нормативної кількості зовнішнього повітря в основні кімнати. В іншому випадку не буде перетікання повітря з цих кімнат до приміщення кухні в достатній кількості.
Надзвичайно важливим чинником є застосування спеціального устатковання для підвищення ефективності витікальної вентиляції кухонь (наприклад вентиляційних ковпаків (зонтів) над плитками для готування їжі). Якщо в будинку передбачені системи загальної механічної витікальної або механічної притікально-витікальної вентиляції, то приєднання вентиляційних ковпаків до таких СВ має бути забороненим. В іншому випадку це може спричинити розбалансування роботи СВ. Подібна ситуація має місце за наявності збірних трубопроводів (шахт) гравітаційних СВ (щодругий поверх приєднаний до збірного трубопроводу).
Поміркованим розв’язанням є застосування вентиляційних ковпаків, які працюють в режимі повної рециркуляції. В цьому випадку повітря з понад плитки для готування їжі підтікає в ковпак, де очищується від жиру в фільтрі, і знову витікає в приміщення кухні.
Єдиним випадком, коли вентиляційний ковпак (зонт) може функціонувати ефективно, є його приєднання до індивідуального вентиляційного трубопроводу (каналу) кухні. Таке розв’язання застосовується щораз частіше. Однак більшість житлових будинків масової забудови мають СВ зі збірними трубопроводами (шахтами).
Другий стандарт кухні вимагає, щоби помешкання було оснащене механічною витікальною або притікально-витікальною вентиляцією. Але завжди треба пам’ятати про забезпечення притікання зовнішнього повітря до помешкання. В цьому випадку притікання повітря передбачають в основні кімнати, а з них опосередковано через коридор (передпокій) до кухні. Треба пам’ятати і конструкційно забезпечувати перетікання повітря з основних кімнат до кухні (аналогічно як і у випадку першого стандарту кухні) Витікання внутрішнього зужитого і забрудненого повітря з кухні за допомогою механічної СВ через вентиляційну гратку з можливістю періодичного регулювання (збільшення) витрати.
Третій стандарт кухні є найбільш небезпечний для мешканців. Встановлення двофункційних газових котлів пов’язане зі збільшеними потребами повітря для згоряння палива і забезпеченням ефективного вентилювання приміщення. З погляду на приписи (нормативи) і інвестиційні витрати в помешканнях встановлюють котли з відкритою камерою спалювання газу. При цьому повітря для спалювання забирається з приміщення кухні. А це вимагає безпосереднього постачання (притікання) зовнішнього повітря в приміщення з котлом. Найчастіше для притікання зовнішнього повітря в кухню застосовували підвіконний отвір з вентиляційною граткою [48]. Таке конструкційне розв’язання не є ефективним. Витікання струменя холодного повітря із надпідлогового отвору зовнішньої стіни спричиняє неприємне відчуття холоду, протяг і закінчується закриванням гратки мешканцями або замуруванням отвору. Кращим розв’язанням є наявність у верхній частині вікна горизонтального щілинного повітророзподільника зі сталою витратою зовнішнього повітря. Розміщення повітророзподільника у верхній частині вікна не викликає неприємних відчуттів у мешканців. Крім цього, у випадку встановлення двофункційного котла притікання зовнішнього повітря в кухню мусить бути сталим, оскільки котел працює протягом року. Очевидно, що притікання зовнішнього повітря в кухню буде відбуватись також і опосередковано через основні приміщення помешкання.
Наявність газових котлів повністю виключає застосування вентиляційних ковпаків (зонтів) над плитами для готування їжі. Вентиляційна гратка для витікання повітря з кухні повинна мати незмінний живий переріз, а застосування газового котла можливе лише за гравітаційної або механічної витікально-притікальної вентиляції приміщення.
Четвертий стандарт кухні є найбільш сприятливий для мешканців. Відсутність газу, як палива, не вимагає безпосереднього притікання зовнішнього повітря в приміщення. Притікання повітря в кухню може бути опосередкованим від основних кімнат. СВ кухні може бути гравітаційною або механічною. Вентиляційна гратка для витікання повітря може мати змінний живий переріз, наприклад узалежнений від вологості внутрішнього повітря.
Ідеальна – це самочинна (автоматична) вентиляція, яка забезпечує необхідний повітрообмін без втручання людини і не погіршує умов побуту (проживання).
10.2.3. Особливості застосування і характеристики повітророзподільників
Застосування щільних вікон спричинило майже повне зникнення повітрообміну помешкань і потребу застосування керованих повітророзподільників для притікання зовнішнього повітря.
Ефективна вентиляція це така, яка забезпечує притікання в помешкання (приміщення) відповідної кількості зовнішнього повітря і витікання з помешкання (приміщення) визначеної (нормованої) кількості зужитого або забрудненого повітря.
Безпосередні переваги застосування керованих повітророзподільників:
-
відсутність скраплювання водяної пари на вікнах і інших холодних поверхнях;
-
менші витрати теплової енергії порівняно з нормально відкритими або привідкритими вікнами;
-
тепловий комфорт в приміщенні – відсутність відчуття протягу (чого не спостерігається за привідкритих вікон);
-
автоматизація систем вентилювання.
Конструкційне розв’язання з ручним відкриванням повітророзподільника застосоване у деяких видах віконних блоків. Ці повітророзподільники здатні забезпечити нормативний повітрообмін при правильній їх експлуатації мешканцями.
Вентиляційні потреби помешкань змінюються в часі і залежать від: зміни кількості мешканців, які постійно проживають в помешканні; зміни навантажень приміщень протягом року, наприклад, періоду праці і відпустки, шкільного року і періоду канікул; випадкових змін (гостьові відвідання); тижневих змін (робочі дні – відпочинок); добових змін: нічний відпочинок, ранковий туалет, приймання їжі тощо.
Вентиляційні потреби змінюються також в окремих приміщеннях і ніколи не є однаковими для всіх приміщень; вночі вентиляція більшої продуктивності потрібна в спальнях, в процесі готування їжі – в кухні, а в процесі купання – у ванній кімнаті тощо.
”Умовно автоматичні” повітророзподільники, в яких зміна витрати притікального (зовнішнього) повітря залежить від різниці тисків і температур, виконують подібну функцію як нещільності в звичайних дерев’яних вікнах.
Є такі типи цих повітророзподільників: віконні, так звані шибкові вкладки, розміщені замість фрагменту верхньої частини шибки (ефективні); віконні, які розміщені в рамі або крилі вікна; стінові.
Їхні переваги – проста будова і відносно невисока ціна; недоліки – ручне керування (відкрито-закрито); неможливість ефективного очищення (в деяких моделях); слабке заглушування зовнішнього шуму; можливі високі енерговитрати, якщо забувати про їх закривання за відсутності людей в приміщенні.
Потрібно зазначити, що технічне розв’язання, яке уможливлює регулювання інтенсивності вентиляції в залежності від різних чинників існує. В практиці лише три чинники використовуються конструкторами в якості регуляторів витрати повітря: наявність мешканців (або кількість осіб); зміна вмісту СО2; зміна відносної вологості.
Перший регулятор (який реагує на кількість осіб) призначений найперше для приміщень, в яких повітрообмін визначається кількістю осіб, наприклад житлових кімнат. Очевидно, що цей показник може бути помилковим в таких приміщеннях, як кухня чи ванна кімната. Давачі (сенсори) наявності людини використовуються в офісних приміщеннях і то обмежено.
Другий регулятор реагує на вміст СО2 у внутрішньому повітрі. Двоокис вуглецю є стійкою сполукою, що не проникає в огорожі помешкання. Його вміст в зовнішньому повітрі є приблизно сталим і, натомість, у внутрішньому повітрі є змінним (вплив метаболізму живих істот, життєдіяльності кімнатних рослин). Цим регулятором можна забезпечувати потрібний повітрообмін за умови, що не часто виникають причини раптової необхідності збільшення повітрообміну (купання, висушування випраних речей). Недоліком використання СО2 в якості регульованого чинника є те, що давач цього газу дорогий і вимагає регулярного калібрування.
Давачі (сенсори), які реагують на СО2, застосовуються у великих приміщеннях зі змінним режимом використання (кінозали, конференційні зали).
Третій регулятор, який реагує на вміст водяної пари у внутрішньому повітрі, окрім недоліків (легке проникнення в будівельні конструкції і змінний вміст у зовнішньому повітрі), в найкращій мірі відображає не тільки наявність людини в приміщенні (вологовиділення від неї), але і інші чинники, пов’язані з експлуатацією помешкання (купання, прання, готування їжі тощо).
Перевагою використання вмісту водяної пари в повітрі для контролю повітрообміну є також недопущення найважливішої загрози для всього будинку, - скраплювання в будівельних конструкціях надмірної вологи і утворення гриба (плісняви).
Отже, гігрокерування повітророзподільником полягає в узалежненні витрати притікального повітря від вмісту водяної пари у внутрішньому повітрі.
Водяна пара є умовним забрудником внутрішнього повітря, а її кількість залежить від кількості осіб у приміщенні і від виду побутових процесів (прання, готування їжі, сушіння випраних речей тощо). Дослідження, проведені за участю фірми “Aereko” в 1989-1991 р.р. у Бельгії, Голландії і Франції показали, що вентиляція, яка базується на керуванні, пов’язаному із вологістю внутрішнього повітря, є ефективною і вибір гігрокерованих засобів регулювання витрати притікального повітря не спричиняє зростання вмісту інших забрудників, небезпечних для людини, наприклад СО2.
Основним конструкційним елементом гігроскопічного повітророзподільника фірми “Aereko” (рис. 10.4) є механічний первинний перетворювач із пасків гігроскопічного поліаміду, який приводить в дію регулятор витрати повітряного потоку. Фірма випускає також самочинні вентиляційні гратки, повітропродуктивність яких змінюється залежно від відносної вологості витікального повітря. Це запобігає протягам і небажаним втратам енергії з витікальним (теплим) повітрям.
Дія самочинних гігрокерованих повітророзподільників є наступною: в конструкції повітророзподільника передбачений первинний перетворювач із восьми поліамідних пасків. Ці паски під впливом змін вмісту водяної пари у внутрішньому повітрі змінюють власну довжину, що спричиняє більше або менше відкривання щілинного отвору повітророзподільника, а тим самим, перетікання в приміщення більшого або меншого за витратою повітряного потоку. Регульовані повітророзподільники діють в межах відносної вологості внутрішнього повітря від 30 до 70%. Якщо відносна вологість повітря менша або рівна 30%, то повітророзподільник майже закритий і в приміщення притікає мінімальна кількість зовнішнього повітря. Зі зростанням відносної вологості внутрішнього повітря повітророзподільник привідкривається і при її величині більшій або рівній 70% забезпечує максимальну витрату зовнішнього повітря. Конструкція повітророзподільників така, що зовнішнє повітря не контактує безпосередньо з сенсором рівня вологості; з ним безпосередньо контактує внутрішнє повітря, яке циркулює в приміщенні (завдяки перетіканню внутрішніх потоків, що спричинені дією вентиляції і явищами конвекції).
а) б) в)
Рис.10.4. Зовнішній вигляд гігрокерованого повітророзподільника фірми “Aereko”:
а) тип ЕММ; б) тип ЕНА; в) тип ЕНТ
Додатковою перевагою деяких гігрокерованих повітророзподільників є підвищена акустична ізоляційність щодо зовнішнього шуму при відкритому або привідкритому положеннях.
Продуктивність повітророзподільників фірми “Aereko”, за перепаду тисків 10 Па, змінюється в межах 5 - 50 м3/год, а гігрокерованих вентиляційних граток, за аналогічної різниці тисків, - в межах 15 - 120 м3/год. Звукопоглинальна здатність повітророзподільників до 42 дБ (А); власний шум вентиляційних граток при тисках 70 -130 Па змінюється в межах від 21 до 34 дБ(А).
Зазвичай на сьогодні найбільш ефективними і відносно недорогими є системи самочинної гігрокерованої вентиляції помешкань.
Переваги застосування самочинних повітророзподільників: забезпечують ефективне вентилювання окремих приміщень і помешкання загалом; винятково велика енергоощадність у порівнянні з традиційними розв’язаннями (до 50%); збереження добрих теплових та акустичних властивостей вікон і теплового комфорту приміщень (уникнення протягів); висока опірність щодо проникання атмосферних опадів і комах; широкі можливості застосування (вікна деревяні, полівінілхлоридні (ПВХ), алюмінієві).
До недоліків можна віднести: неможливість ефективного очищення і можливі витрати енергії за відсутності людей в приміщенні.
10.2.4. Системи гігрокерованої вентиляції помешкань
Система гігрокерованої природної вентиляції помешкання складається принаймні з двох основних елементів: гігрокерованих повітророзподільників, які розміщуються переважно у верхній частині вікон житлових кімнат і гігрокерованих вентиляційних граток, що розміщуються в допоміжних приміщеннях (санвузлах (ватерклозетах), ванних кімнатах). При цьому кожний складовий елемент реагує самочинно і забезпечує необхідний для потреб приміщення, в якому знаходиться, повітрообмін.
При застосуванні гігрокерованих природних СВ забезпечується дотримання вимог щодо якості внутрішнього повітря, а технічний стан будинку не є під загрозою.
Зовнішнє повітря містить зимою менше вологи і є більше придатним для зменшення вологості в помешканні, завдяки чому притікання зовнішнього повітря може бути зменшеним, а отже меншими можуть бути витрати тепла на його нагрівання. Але принциповою проблемою є тоді належне перетікання повітря через помешкання і спрямування притікання зовнішнього повітря до приміщень, де настає така необхідність. Зводиться це до керованого (автоматичного) розрізнення таких потреб, оскільки вони підлягають тривалим змінам як в часі, так і в просторі.
Системи механічної витікальної вентиляції з гігрокерованими вентиляційними гратками у поєднанні з гігрокерованими повітророзподільниками забезпечують необхідний повітрообмін помешкань. Розміщення елементів СВ аналогічне як і в системах гігрокерованої природної вентиляції.