ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.07.2020
Просмотров: 1704
Скачиваний: 6
Після отримання агремана відбувається призначення глави дипломатичного представництва відповідним державним актом акредитуючої держави, про що повідомляється у пресі. Після цього посол отримує вірчі грамоти, підписані главою держави. Назва «вірчі» походить від слова « вірити». У вірчих грамотах вживається фраза, яка містить прохання «вірити всьому тому», що буде говорити посол від імені своєї держави. Приїзд глави носить урочистий характер, хоча жодною пишністю не відрізняється, а в умовах сучасної демократії це явище досить буденне. Прибулого посла зустрічає директор Департаменту дипломатичного протоколу МЗС, тимчасовий повірений та працівники посольства. Якщо посол прибуває з дружиною, то й співробітники посольства зустрічають також з дружинами. Потім новоприбулий посол складає візит до міністра закордонних справ, де відбувається вручення вірчих грамот. Промови у сучасній практиці посли проголошують дуже рідко. До вручення вірчих грамот посол може скласти візит к дуаєну дипломатичного корпусу, щоб отримати додаткову інформацію про місцеву протокольну практику. Прийом з нагоди початку своєї дипломатичної місії посли влаштовують після вручення вірчих грамот. З метою знайомства складають візити своїм колегам дипломати інших рангів та дружини глав дипломатичних місій.
Закінчення місії посла і його від’їзд також супроводжується низкою протокольних заходів. Після отримання агреману на нового посла акредитований посол визначає дату свого від’їзду і повідомляє її МЗС країни та дуаєну дипкорпусу. Посол складає прощальні візити колу офіційних осіб. З нагоди від’їзду посла міністр закордонних справ влаштовують сніданок чи обід. Від імені міністра послу вручається пам’ятний сувенір. Дипкорпус також влаштовує прийом на честь посла. Перед від’їздом посол організовує прощальний прийом, на який запрошує офіційних представників країни перебування, членів дипкорпусу. У день від’їзду він надсилає МЗС вербальну ноту, а главам дипломатичних місій – особисті ноти, в яких повідомляє про свій від’їзд та про призначення тимчасового повіреного у справах. В аеропорту посла проводжають ті ж офіційні особи, що і при зустрічі.
Лекція 4. Організація і техніка ділового спілкування.
ПЛАН
-
Ділове і дипломатичне листування.
-
Організація дипломатичних візитів. Візитні картки і правила їх застосування.
-
Особливості підготовки і проведення дипломатичних бесід.
1
Кожна форма дипломатичної діяльності (встановлення дипломатичних зносин, початок і завершення представницьких функцій, ведення переговорів, пошуки і збір інформації тощо) супроводжується складанням документів - дипломатичного листування з представниками іноземних держав, офіційного і особистого; внутрішньовідомчого листування (між МЗС і посольствами своєї країни, президентом, урядом, іншими міністерствами і відомствами). Дипломатичне листування є надзвичайно важливим аспектом багатогранної повсякденної дипломатичної практики. Під цим терміном розуміють сукупність різного роду офіційної кореспонденції та документації дипломатичного характеру, а також один з основних інструментів зовнішньополітичної та дипломатичної діяльності держави. За допомогою документів дипломатичного листування здійснюються письмові офіційні зносини між державами, а також висловлюється позиція держави з того чи іншого міжнародного питання. Дипломатичне листування ведеться між суверенними державами, іншими повноважними суб'єктами міжнародного права та їх повноважними представниками. Воно вимагає строгого врахування правової рівності партнерів, взаємної поваги й коректності..
Спілкування між державами в письмовій формі здійснюється державними органами, уповноваженими на представництво цих держав за кордоном. Дипломатичне листування може вестися від імені глав держав (президентів, монархів), урядів (голів уряду, міністрів та міністерств закордонних справ), органів дипломатичної служби (послів, посланників, повірених у справах), вищих функціонерів міжнародних організацій. Дипломатичні документи можуть різнитися змістом, призначенням, протокольними особливостями. На їхньому стилі позначаються традиції, мовні, історичні, культурні особливості окремих країн. Однак з точки зору архітектури документа всі вони мають традиційну схему, включають низку елементів (реквізитів) постійного, незмінного характеру.
До числа традиційних видів дипломатичного листування відносять:
• ноти (вербальні й особисті (підписні));
• пам'ятні записки;
• меморандуми;
• заяви, послання, телеграми на рівні державного керівництва (глав держав і урядів, керівників зовнішньополітичних відомств);
• напівофіційне листування (особисті листи напівофіційного характеру
До документів дипломатичного листування також відносять:
• виступи, промови представників держави на міжнародних конференціях та в міжнародних організаціях;
• офіційні повідомлення МЗС, інформаційного агентства, комюніке.
Дипломатичне листування є досить консервативною сферою дипломатичної практики, тому, як правило, воно передбачає дотримання традиційних правил дипломатичного протоколу. Вироблені протягом тривалого історичного часу ці правила є загальноприйнятими в міжнародній дипломатичної діяльності, і їх слід розглядати як обов'язкові для використання. и.
Дипломатичне листування вимагає від виконавця високої майстерності, фахового досвіду, глибокого розуміння проблеми, що є предметом листування, високої мовної компетенції. Під час складання дипломатичних документів важливо також враховувати лінгвістично-краєзнавчі особливості кореспондентів.
Дипломатичні документи повинні мати бездоганний зовнішній вигляд. Вони повинні друкуватися на папері вищого ґатунку машинної різки, як правило, формату А-4. Абсолютно не припустимі в текстах оригіналу підчистки й виправлення. Текст повинен бути красиво відформатованим по всьому аркуші. Для відправки дипломатичних документів використовуються конверти, відповідні за розміром і якістю. У дипломатичному листуванні неприпустимі неточності, викривлення фактів. Суттєвим компонентом дипломатичного листування є мова, якою складаються дипломатичні документи. Формально представництва можуть вести кореспонденцію мовою своєї держави. Однак найчастіше представництва ведуть листування мовою країни перебування або додають до оригіналів переклади документів на цю мовуІснує протокольне правило: кожний дипломатичний документ вимагає відповіді..
. Мова дипломатичних документів повинна бути тактовною і ввічливою. При складанні дипломатичних документів необхідно уникати різких випадів, особливо персоніфікованих, дотримуватись принципів міжнародної ввічливості. Таким чином, дипломатичне листування є надзвичайно важливою складовою усього комплексу дипломатичної практики. Повноцінний і дієвий дипломатичний документ, який дозволить спрогнозувати, передбачити відгук на нього країни - адресата, може бути складений лише з урахуванням всіх протокольних та мовних вимог до нього. Грамотно складений, бездоганно сформульований і оформлений документ є більш переконливим і таким, що може принести бажані результати.
Вербальна нота - найуживаніший вид дипломатичних документів в практиці листування між дипломатичними представництвами і зовнішньополітичними відомствами країни перебування, між самими дипломатичними представництвами. Тематика вербальних нот охоплює широке коло питань, які стосуються взаємовідносин держав: зовнішня політика, економіка, культура, підготовка двосторонніх угод.
Різновидом вербальної ноти є циркулярна нота - нота однакового змісту, що надсилається МЗС іноземним посольствам і місіям, які знаходяться у державі, або посольством чи місією іншим посольствам і місіям у країні перебування. До складання циркулярної ноти ставляться ті ж вимоги, що й до складання вербальної ноти.
Різновидом вербальної ноти є урядова нота (дипломатична нота), яка набула поширення після II світової війни. Такими типами документів обмінюються уряди держав за посередництвом МЗС або дипломатичної місії. Урядова нота відрізняється від класичної ноти відсутністю початкової і кінцевої протокольної формули, словосполучення "має честь". Урядова нота завжди призначена для висвітлення важливих питань міжнародних відносин. Нотифікація (від лат. notificare - оповіщати, повідомляти) - поширене в дипломатичній і договірній практиці офіційне оповіщення, повідомлення. Проводиться шляхом вручення відомством закордонних справ, дипломатичним представництвом або консульською установою ноти або інших документів, в яких викладається позиція держави з певних міжнародних питань, висловлюється точка зору в зв'язку з певними подіями або фактами, повідомляється про підписання, ратифікацію міжнародних договорів, приєднання до них або їх денонсацію тощо. У деяких випадках необхідність нотифікації передбачена міжнародними договорами.
Особисті ноти в минулому були найпоширенішими документами дипломатичного листування. Особисті ноти зазвичай направляються главами дипломатичних представництв, тимчасовими повіреними у справах державним діячам, іншим посадовим особам країни перебування, колегам по дипломатичному корпусу, також міністрами закордонних справ та їх заступниками. В особистих нотах можуть підніматися важливі питання, які вимагають "особистого" засвідчення, авторитету посадовця, який підписав документ. Телеграми президента, уряду, міністра закордонних справ за багатьма ознаками підпадають під поняття "дипломатичне листування". Як і вітальні листи, застосовуються з метою підтримання контакту та дружніх стосунків. З їх допомогою можна привітати адресата з національним святом, з призначенням на посаду, висловити співчуття, дати оцінку певної ситуації.
2
Дипломатичний працівник не може обмежитися лише службовим кабінетом, вивченням місцевої та іноземної преси, електронних ЗМІ. Одне з найважливіших джерел інформації дипломатів - бесіди з впливовими особами країни перебування, а також акредитованими в ній дипломатами. Проведення візитів і бесід - один із найголовніших політичних і професійних обов'язків дипломата за кордоном.
Коло співрозмовників дипломата залежить від його рангу, службового становища, протоколу країни перебування. Ними можуть бути керівні діячі держави; офіційні особи МЗС та інших відомств; члени дипломатичного корпусу; політичні та громадські діячі; парламентарі. Знайомства й контакти з діячами культури та мистецтва, науковцями сприяють підвищенню авторитету дипломата. До думки цієї частини суспільства прислуховуються урядові кола країни перебування. У свою чергу від представників наукових кіл можна отримати інформацію аналітичного характеру. Важливими для дипломатів є контакти з діловими людьми, які є найвпливовішою та найбільш поінформованою частиною суспільства. Згідно з цією класифікацією розрізняють протокольні візити, або візити ввічливості, та ділові візити. Деякі науковці виділяють ще й приватні візити дипломатів. Незважаючи на такий розподіл, усі дипломатичні візити носять політичний характер, оскільки йде мова про контакти представників різних держав.
Протокольні візити, або візити ввічливості
Після вручення вірчих грамот посол наносить візити офіційним особам, політичним і громадським діячам країни перебування, а також своїм колегам - главам дипломатичних представництв, з якими його країна підтримує дипломатичні зносини, починаючи з дуаєна. Оскільки такі візити не передбачають обговорення або вирішення будь-яких важливих питань, проблем, а наносяться з метою особистого знайомства, висловлення уваги особі, їх вважають протокольними, або візитами ввічливості.
Черговість здійснення візитів визначається відповідно до місцевого протоколу. В Україні обов'язковими є візити керівництву МЗС, директору дипломатичного департаменту, який курирує країну посла. Порядок протокольних візитів, які наносяться дипломатичним представникам, визначається їхнім старшинством за дипломатичним списком. Щодо візитів колегам по дипломатичному корпусу, то існує протокольне правило: посол першим наносить візити лише послам. Після отримання особистої ноти про вручення вірчих грамот певним послом та після направлення ноти у відповідь візити до нього здійснюють посланники й повірені у справах, тимчасові повірені у справах як старшому в протокольній ієрархії. Нанесення візитів, підтримання зв'язків - професійний обов'язок всіх дипломатичних співробітників посольств. Протокольний візит ініціюється візитером. Про день і час нанесення візиту домовляються заздалегідь. Візити прийнято замовляти за 4-6 днів по телефону. Тривалість протокольних візитів - 15-25 хвилин. Оптимальний час для проведення візитів і бесід - від 10-ї до 12.30, та від 16-ї до 18-ї години. Важливим правилом дипломатичного етикету є точне дотримання часу прибуття на візит. Запізнення - ознака невихованості та відсутності культури - не може бути виправдане жодними об'єктивними причинами.
Відвідувачів бажано приймати в спеціальному приміщенні, мебльованому гостинним гарнітуром (диван, крісло, стіл). При цьому почесним місцем для гостя вважається диван. Господар сідає у крісло, яке стоїть під кутом з лівої сторони від дивана. Можна сісти на диван поряд із гостем, який повинен знаходитися обов'язково по праву руку від господаря.
Перед початком ділових зустрічей присутні ведуть неформальну бесіду, яка триває, як правило, 3-5 хвилин, і її тематика не пов'язана з діловими питаннями. Під час бесіди слід пам'ятати, що посмішка - знак дружелюбності, приязності та відкритості. Доцільно запропонувати візитеру каву або чай, інші напої. Пригощення доцільне лише у резиденції.
Завершення візиту ініціює візитер. Винятком є аудієнція в глави держави, який сам дає знати про її завершення. Пауза в розмові під час візиту може бути сприйнята гостем як знак завершення візиту. У резиденції господарі проводжають гостей до вхідних дверей, зупиняючись на сходах. Гості сідають в автомобіль, обмінюючись уклонами з господарями.
Протокольні характеристики ділових візитів: можуть ініціюватися з обох сторін; не існує обмежень щодо часових рамок візиту, який може тривати і 15-20 хвилин, і кілька годин; під час візиту обговорюються конкретні питання дво- і багатосторонніх відносин; візитеру можуть бути запропоновані кава, чай, інші напої. Правила проведення візитів ввічливості й ділових візитів у діловому етикеті споріднені з нормами дипломатичного етикету.
Візитна картка широко використовується у дипломатичній практиці при підтримці зв'язків з офіційними особами, представниками дипломатичного корпусу, ділових і суспільних кіл країни перебування. Візитна картка може "заочно" представляти власника, "діяти" від його імені. Візитна картка в деяких випадках замінює візит. Візитну картку прийнято передавати, надсилати або залишати особисто. Вважається серйозним порушенням етикету, якщо загнуту картку доставляє водій або кур'єр.
Оформлення візитних карток. Візитні картки друкуються на цупкому папері невеликого формату розміром зазвичай 5x9 см, для жінок в якості дружини, а не в силу посади, яку вони обіймають - 4x8 см. Текст на візитних картках друкується мовою країни перебування дипломата. Якщо в країні кілька офіційних мов - дипломату бажано мати окремі картки цими мовами.
Офіційним особам, особливо дипломатам бажано мати кілька видів візитних карток. Реквізитом офіційної візитної картки є елемент державної символіки. На такій візитній картці друкують ім'я, прізвище, посаду власника, у правому нижньому кутку - назву столиці країни перебування, тобто місцезнаходження посольства або консульства.
Правила використання візитних карток. Візитними картками обмінюються при першій зустрічі. Першим вручає свою візитну картку гість, якщо це візит, або (при знайомстві) особа, чий ранг нижчий, або хто молодший за віком, якщо службове становище партнерів однакове. Чоловік перший вручає візитну картку жінці, при цьому жінка не зобов'язана вручати свою у відповідь. У випадку закордонного візиту першими свої візитні картки вручають господарі. Особливо цим правилам слідують японці та корейці. Отримавши візитну картку, необхідно вручити свою. Вручати візитну картку треба правою рукою, причому візитка повинна бути повернута так, щоб партнер зміг одразу прочитати текст. Вручаючи візитну картку, необхідно називати своє прізвище. Прийнявши візитну картку, необхідно виявити до неї максимум поваги, уважно її прочитати. У деяких країнах існують національні особливості в користуванні візитними картками. Наприклад, в Японії візитку прийнято подавати двома руками, а під час переговорів візитні картки розкладають перед собою відповідно до розміщення партнерів, щоб не плутатися в іменах. У країнах ісламу не можна вручати візитку лівою рукою.