ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 5229
Скачиваний: 5
православ’ю почало впроваджуватися московське, що сприяло втраті українцями національної
самобутності.
Таким чином, невдоволення І.Самойловичем серед громадськості зростало. Потрібний
був лише привід, щоб усунути його від гетьманства. І такий привід знайшовся. Ним став
невдалий похід московського і українського війська на чолі з князем Голіциним – фаворитом
царівни Софії і гетьманом І.Самойловичем у Крим в 1687 р. На гетьмана був посланий донос,
підписаний представниками старшини: Кочубеєм, Лизогубом, Забілою та ін. Самойлович був
заарештований і засланий до Тобольська, а його сина Григорія після тортур стратили в
Сєвську. 27 липня 1687 р. було скликано Військову Раду над р. Коломаком, яка обрала на
гетьмана генерального осавула Івана Мазепу і ухвалила Коломацькі статті договору з
Москвою.
3. Гетьманування Івана Мазепи та нове відродження українських земель на
переломі ХVІІ –ХVІІІ століть. Нову сторінку в історії українського народу відкриває
правління гетьмана Івана Степановича Мазепи (1687–1709 рр.).
В перший період свого правління гетьман І.Мазепа показав себе як вірний соратник
Москви. Використовуючи політичні зміни в Москві і в Московії в цілому, тобто прихід до
влади Петра І, Мазепа не тільки не втратив гетьманство, а ще більше зміцнив свої позиції.
Закономірно постає питання, чому пізніше Мазепа змінює орієнтацію. Щоб відповісти на це
- 97 -
питання, слід ознайомитися з соціально-політичною та економічною ситуацією на українських
землях на рубежі ХVІІ – ХVІІІ ст.
Останнє десятиліття ХVІІ ст. на Україні характеризувалося нестійким політичним
становищем гетьмана. Цьому сприяла діяльність Петра Іваненка (більш відомого, як Петрик) в
1693 – 1696 рр. Однак його спроби підняти народ проти гетьмана не мали результату. В цей час
на Січ продовжували тікати бідні, обездолені люди, незадоволені порядками в Гетьманщині,
котрі потерпали як від старшини, так і царських урядовців. Вірна служба І.Мазепи
московському царю лягла важким тягарем на плечі українському народові. Новий
Московський уряд використовував вірнопідданство гетьмана та його війська. У 1695 р. Петро І
відновлює війну з Туреччиною. І впродовж чотирьох років козацьке військо змушене було
здійснювати далекі походи. Тим часом сама Україна залишалась беззахисною перед
нищівними набігами Кримських татар. Становище на Україні ще більше погіршувалось, коли в
1700 р. Петро І розпочав разом з Польщею війну проти Швеції за вихід до Балтійського моря.
Починаючи з цього року козаки постійно приймали участь в Північній війні. Багато їх загинуло
не тільки на полі бою, але також від важкої служби, знущань зі сторони царських офіцерів,
незвичного клімату. Крім військової служби козаків використовували для будівництва
фортець, прокладання каналів і комунікацій та інших важких роботах.
Важким тягарем на українське населення лягло утримання багаточисленних царських
військ, котрі проходили через Україну. Звичайно, все це викликало незадоволення українського
населення, яке в будь-який момент могло перерости у відкритий опір владі. Мазепа не
відчував. Його побоювання збільшувалися у зв`язку з невдачами московських військ у
Північній війні. До сих пір він опирався на Московську силу і війська, тепер ситуація
змінилася. З кінця 1705 р. становище Москви значно погіршилось. Воєнні дії розгортались так,
що слід було чекати шведів на Україні. Для Мазепи було очевидним, що коли шведи увійдуть в
покинуту московськими військами Україну, там негайно підніметься повстання і народ
приєднається до військ Карла ХІІ, щоб спільно боротися проти своїх гнобителів: московської
влади, гетьмана і старшини. Такі роздуми все частіше приводили гетьмана до думки про зміну
політичної орієнтації. Ми вже згадували про союз козацтва з Швецією (трактат
Б.Хмельницького та І.Виговського). На цей союз у 60-х роках ХVII ст. покладали різні надії,
але він так і залишився не втіленим. Отже, на початку ХVIII ст. гетьман І.Мазепа вирішив
довести до кінця справу своїх великих попередників: спробувати при шведській допомозі
визволити Україну.
Знаходячись у гущі політичних подій, Мазепа вів подвійну політику. З одного боку, він
продовжував вести лінію вірного московського слуги, з другого з 1707 р. вів таємні переговори
із Швецією через поставленого Карлом ХІІ польського короля Станіслава. Переговори велись у
глибокій таємниці навіть від найближчих соратників Мазепи. Це дало можливість приховувати
свої наміри гетьману до останньої хвилини. І навіть, коли в весною 1708 р. військовий суддя
Кочубей і полковник Іскра відкрили царю Петру зраду гетьмана, він не повірив доносу і
наказав засудити їх на смерть. В той же час, слід відмітити, що такі підпільні переговори про
перехід на сторону шведів не принесли користі і самому гетьману. Помилкою І.Мазепи було
те, що він вважав український народ готовим до повстання. Однак не підготовлений та не
організований належним чином народ, який втратив віру у свою старшину не виправдав надій
гетьмана. Але цього ще не знав гетьман. Він запропонував Карлові ХІІ перейти р. Десну і
з`єднати війська. В 20-х числа жовтня Мазепа покинув свою гетьманську резиденцію Батурин,
залишив там вірного йому полковника Чечеля і артилерію, яка в нього була, а сам направився
із 5-тисячним військом у шведський табір. Тільки на шляху до шведського табору козацьке
- 98 -
військо взнало про плани гетьмана. Що стосується населення, то воно взнало про це ще пізніше
і не від свого гетьмана, а від царя Петра, який вже ввів свої війська на Україну. Страшною
звісткою прокотилася по Україні новина про падіння Батурина і жорстокі розправи Петра І над
козаками і населенням. Не дивлячись на розіслані грамоти Мазепи та шведського короля, які
запевняли про прагнення повернути Україні минулі вольності і права, український народ не
відважився повстати проти страшної московської влади. Отже надія гетьмана на всенародне
повстання не виправдалася. Але І.Мазепа ще сподівається на силу шведської армії. Йому
вдалося умовити Карла ХІІ залишити свої війська зимувати на Україні. Але зимівля у чужій
країні остаточно деморалізувала шведську армію. Єдиним __________успіхом цієї акції було приєднання
до І.Мазепи і шведів запорожців. У березні 1709 р. запорізьке військо на чолі з кошовим
отаманом Костем Гордієнком прибули у шведський табір. Для того, щоб забезпечити собі
постійний зв`язок із Запоріжжям, Карл ХІІ завів свою армію ще більше вглиб України і
остаточно застряг під Полтавою. Взнавши про “Зраду” запорожців Петро І направляє туди своє
військо, яке з допомогою зрадника колишнього січовика Галагана захопило Січ і вчинило
страшну різню. Залишки січовиків після цих кривавих подій перенесли свій “кіш” на територію
Туреччини. Невдовзі після розгрому Січі така сама доля спіткала й шведську армію під
Полтавою (27 червня 1709 р.).
Залишки шведської армії тікали за Дніпро на турецьку територію. Карл ХІІ з І.Мазепою
через степи втекли в Тягин (нині Бендери), звідки прагнули втягнути Туреччину у війну з
Росією. Що стосується гетьмана, то він не витримав такої поразки, краху своїх надій і
сподівань. 22 вересня 1709 р. він помер. Похований у православному монастирі в Галаці. Однак
справа його не загинула. В нього знайшлися енергійні послідовники. Одним з них став Пилип
Орлик.
5 травня 1710 р. козацька рада в Бендерах вибрала П.Орлика гетьманом в еміграції. Він
був тут же визнаний турецьким султаном і шведським королем. Із шведським королем було
заключено спеціальну угоду, у якій він зобов’язувався надавати допомогу Україні поки вона не
звільниться з-під влади московського царя. Але набагато цінніший був той договір, який був
складений самим Орликом із своїми виборцями та запорожцями. Це так звана Конституція
Пилипа Орлика. Вона цікава як показник рівня політичної думки тогочасної України, Мазепи,
Орлика та їх сподвижників. За своїм змістом, ідеями – це була найдемократичніша конституція
свого часу і перша у світі. Звичайно, написати – одне, а втілити в життя – це зовсім інше. На що
міг розраховувати Орлик? У 1711 р. він організував 16-тисячну українську армію і вирушив на
Правобережну Україну. Але всі його спроби пов’язані з визволенням Правобережжя зазнали
невдач. Він змушений був емігрувати. Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 р. десь у тодішніх
турецьких володіннях, проживши 70 бурхливих літ.
Таким чином, що ж принесло гетьманство Мазепи на Україні? По-перше, у результаті
домовленості між Росією і Туреччиною Лівобережна Україна з м. Києвом залишилася під
владою Москви, яка відмовлялася від Правобережної України і Січ. На правобережну Україну
відразу заявила свої права Польща. По-друге, спадкоємці Мазепи – новоообраний П.Орлик із
своїми соратниками не змогли добитися успіху у справі визволення Правобережної України,
оскільки опиралися не на український народ у своїх визвольних змаганнях, а на зовнішні сили.
По-третє, московський уряд використав т. зв. “зраду” І. Мазепи та його сподвижників для
ліквідації залишків автономії України і повному її зрівнянні з російськими провінціями. Отже,
невдала спроба Мазепи з допомогою чужоземних військ принести свободу і незалежність на
українські землі зазнала поразки і була використана царським самодержавством для посилення
своїх позицій на Україні.
- 99 -
Тема 8.
ЗНИЩЕННЯ РОСІЙСЬКИМ САМОДЕРЖАВСТВОМ
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Пропонована тема дає можливість заглянути в суть подій XVIII ст., які розкривають
трагічну сторінку історії України – періоду, коли після антимосковського наступу І. Мазепи
російські самодержавці крок за кроком підбирали під себе українські землі. До кінця XVIII ст.
всі автономні регіони України – Гетьманщина, Слобожанщина і Запорізька Січ – втратили
статус автономії, перетворившись у рядові провінції безмежних просторів Російської імперії.
1. Наступ російського царизму на автономні права Гетьманщини і Слобожанщини.
Невдала спроба гетьмана І.С. Мазепи вирвати Україну з московських пут дорого коштувала
українському народу. Російський цар Петро I (1682—1725 рр.), який до цього часу принаймні
робив вигляд, що шанує українську автономію, тепер серйозно взявся за втілення своєї мети –
"прибрати Україну до рук".
Свій план він втілював, не форсуючи подій, крок за кроком знищуючи всі ознаки
української державності. Він систематично і послідовно ослаблював Україну, здійснюючи тут
свого роду політику геноциду: фізично знищуючи населення, грабуючи його матеріальні та
природні ресурси, викачуючи з нього інтелектуальні сили. Здійснити задумане до кінця Петру I
не судилося, але "успіхів" на цьому поприщі досяг значних.
Перш за все Петро I взявся за ліквідацію автономії Гетьманщини. Вже під час виборів
нового гетьмана лівобережної України царський уряд почав диктувати свою волю. Слід
відзначити, що до Глухова на цю "процедуру" з'їхалося небагато старшини. Всі хотіли вручити
гетьманську булаву чернігівському полковнику Павлу Полуботку, як людині досить
авторитетній у козацькому середовищі. Але заявивши, що з Полуботка може вийти новий
Мазепа, Петро I наказав обрати гетьманом стародубського полковника Івана Скоропадського,
людину вже старшу й тихої, лагідної вдачі.
Після виборів гетьмана за традицією потрібно було підписати нові "статті" (тобто
відновити договір між Україною і Московською державою), але Петро I відмовився це зробити,
посилаючись на складну військову ситуацію. Єдине, на що відважився покірний московському
престолу український гетьман, було те, що він звернувся до царя з проханням підтвердити
права і вольності Гетьманщини, щоб козаки в походах залишалися під командою своєї
старшини, а не московських офіцерів, віддати українському урядові гармати, забрані в
Батурині та інших містах, щоб московські воєводи не втручалися до внутрішнього правління на
Україні, не обтяжувати українське населення постоями московських військ і т.п. У відповідь
І.Скоропадський отримав "Решительный указ" царя від 31 липня 1709 р., відповідно до якого
по суті козацтво підпорядковувалося російському трону. Відтепер царським воєводам
дозволялося цікавитися внутрішніми справами України, втручатися в місцеве судочинство.
Новим у стосунках між Україною і Росією було й те, що в 1709 р. до козацького гетьмана
приставили регента-стольника Ізмайлова, який мав таємну інструкцію слідкувати за
інакомислячими українцями, не допускати будь-якої їх самостійності. Гетьманська резиденція
переносилася в Глухів теж з певною метою: він розташовувався на московському кордоні, де
постійно перебували два російські полки, які підпорядковувались царському воєводі, тобто це
давало можливість царю повністю контролювати дії українського гетьмана і тримати під
наглядом "український сепаратизм".
- 100 -
Формально залишивши попередній устрій Гетьманщини, цар повністю ігнорував
автономні права України, владу самого гетьмана. Петро I видав наказ, який скасовував
колишній порядок виборів полкової і сотенної старшини: тепер полкові і сотенні ради
визначали тільки кандидатів, а гетьман з дозволу російського міністра-резидента призначав
одного з кандидатів, який давав клятву в присутності царського радника. А далі гірше – цар
сам призначав полковників і, як правило, росіян або інших чужинців: німців, сербів і т. п. Вони
держали себе зовсім незалежно від гетьмана, ігнорували місцеву українську владу, грабували і
тероризували українське населення на свій розсуд, самовільно захоплювали землі й маєтки
разом з населенням, заводячи там жорстокі кріпосницькі порядки. Гетьманська ж влада була
безсила захистити інтереси свого народу.
Другий напрям політики Петра І супроти Гетьманщини полягав у цілеспрямованому
винищенні його населення. З цією метою десятки тисяч українських козаків виганялися на
далеку північ на важкі примусові роботи, такі як копання каналів, будування міст і оборонних
споруд. До цих акцій, як правило, залучались десятки тисяч найбільш фізично витривалих і
економічно забезпечених рядових козаків, селян та міщан. Додому ж поверталось лишень 30–
60 % усіх мобілізованих, решта гинули від важких умов життя, епідемій, каліцтва, голоду.
Третій аспект колонізаторської політики російського царизму – стосувався ділянки