ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 4933
Скачиваний: 5
докорінно поновився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть усі
українці опинилися в межах однієї держави.
Це був час, коли народи СРСР нарешті отримали незначні матеріальні блага від
політичної та економічної потужності радянської країни, коли нерозв`язані проблеми
породжували у пошуках рішень нові підходи, коли відступ від сталінізму і свіжі погляди у
будівництві комунізму виразно спостерігалися в усіх республіках Радянського Союзу. Однак
зростання значення України в СРСР ніяк не змінили того факту, що інтереси України лишалися
цілком підпорядкованими інтересам радянської імперії в цілому. Тему повоєнної історії
України пропонуємо розглянути за таким планом.
1. Народне господарство України після закінчення Другої світової війни. Злочини
сталінізму в Україні в повоєнний час. У вересні 1945 року закінчилась Друга світова війна.
Світ, що відстояв волю і незалежність у двобої з фашизмом, поволі повертався до мирного
життя. Українські землі, котрі волею долі були безпосередньо втягнуті в страшне горнило
війни, жили також надією на визволення, на краще життя і долю.
Що ж являла собою Україна в ті перші післявоєнні роки?
У територіальному плані Україна змінила свої кордони. Так, у червні 1945 року
Чехословаччина відмовилася від Закарпаття, що стало основою для утворення Закарпатської
області. До кінця літа того ж року було вирішено питання про українсько-польський кордон.
Новий кордон проходив вздовж Бугу і на схід від Сяну, по так званій лінії Керзона, і
символізував собою новий етап фальсифікації української історії в угоду кремлівським
політикам. Що стосується південних кордонів, то після війни відновлено кордон з Румунією,
ратифікований ще в 1940 р. Через десять років після війни декретом Верховної Ради СРСР
Україні був переданий Крим.
Про людські та матеріальні втрати України говорилося у попередній темі.
Страшною ціною загибелі мільйонів людей і понівеченою землею Україна дістала право
бути представленою в Організації Об`єднаних Націй (ООН) Рішення про це було прийняте 8
лютого 1945 р. на Ялтинській конференції, 30 квітня 1945 р. делегація УРСР була запрошена в
Сан-Франциско, де її репрезентував народний комісар закордонних справ України
Д.З.Мануїльський. Він став головою Першого комітету (з питань політики і безпеки) першої
- 217 -
сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відкрилася в Лондоні в січні 1946 р. При формуванні
складу основних органів ООН серед 17 країн УРСР була обрана членом Економічної і
Соціальної Ради ООН терміном на один рік.
Українська республіка вступила до численних спеціалізованих органів і агентств ООН:
Статистичної комісії, Комісії з питань прав людини, Комітету в справах біженців і
переміщених осіб та ін. У березні 1947 р. УРСР стала членом Економічної комісії ООН для
Європи. У грудні 1945 р. Україна приєдналася до ЮНРРА (Адміністрації допомоги і відбудови
Об`єднаних Націй) – міжнародної організації для подання допомоги країнам, що потерпіли під
час Другої світової війни. Згодом у Києві відкрилася місія ЮНРРА на правах дипломатичного
представництва. До середини 1947 р. Україна одержала від ЮНРРА промислових та
продуктових товарів на 188,2 млн. доларів.
Водночас Україна була міцно прив’язана до політичної діяльності СРСР на міжнародній
арені. Поряд із спільною боротьбою проти розпалювання військової агресії, припинення
виробництва і випробування атомної та інших видів зброї, УРСР не могла виступати у
самостійних зовнішньополітичних акціях, що принижувало її суверенітет і міжнародне
значення. Так, у травні 1947 р. Україні було заборонено встановити прямі дипломатичні
зв’язки з Великобританією. Це свідчило про те, що членство УРСР в ООН, як і в інших
міжнародних організаціях, залишалося формальним, українські дипломати змушені були
виступити як представники великодержавної політики СРСР.
Уряд СРСР велике значення приділяв відбудові народного господарства України, як
однієї із найбільш економічно важливих складових частин тоталітарної держави. Верховна
Рада СРСР виділила для відбудови України 20,7 відсотків загальносоюзних капіталовкладень
за роки четвертої п`ятирічки (1946–1950 рр.). План відбудови народного господарства
передбачав передусім відродження важкої промисловості: металургії, паливно-енергетичного
комплексу, залізничного транспорту.
Серед першочергових завдань уряд поставив перед українським населенням завдання
відновити роботу металургійних заводів Донбасу та Придніпров`я, відбудувати Дніпровську
гідроелектростанцію, використовуючи нову технологію, вугільну промисловість Донбасу,
спорудити газопровід Дашава – Київ. У машинобудуванні передбачалося відбудувати заводи
вугільного й енергетичного обладнання, паровозо- й вагонобудування,
електромашинобудування та сільськогосподарського машинобудування, заводи хімічної
промисловості, спорудити велику кількість цукрових та молочних заводів, м`ясокомбінатів,
повністю відновити залізниці та вокзали, річковий та морський транспорт, відбудувати й
спорудити підприємства будівельних матеріалів.
А виконувати це було нелегко. Не вистачало техніки, досвідчених кадрів, нової
технології, зрештою найнеобхіднішого для життя. Незважаючи на це, вже у 1947 р. стали до
ладу турбіни Дніпровської ГЕС, були відбудовані теплові електростанції, такі як Зуєвська,
Штерівська, Курахівська в Донбасі. В 1948 р. відновили свою діяльність Новокраматорський
комбінат, Харківський турбогенераторний, тракторний заводи. Почали випускати продукцію
такі нові заводи, як Київський мотоциклетний, Харківський підшипниковий, Львівський і
Вінницький інструментальні заводи та ін.
Цікавим є те, що у 1952 р. в Україні було створено МЕСМ – малу електронну лічильну
машину – першу на європейському континенті ЕОМ. Саме з її допомогою прораховували
найважливіші термоядерні процеси, космічні польоти. Одним з учасників створення ЕОМ був
Б.М. Малиновський. Невдовзі в Україні було налагоджено серійний випуск ЕОМ. У вузах
готували спеціалістів для їх обслуговування. Системи ЕОМ використовували в навігації, для
- 218 -
виявлення надводних і підводних човнів, у серійному випуску чотирьох поколінь ракетних
комплексів, у цифровій елементній базі калькуляторів і т.п.
З великими труднощами, значно повільніше відбудовувалися і ставали до ладу
підприємства легкої промисловості. Так, у 1948 р. відновив свою роботу Дарницький шовковий
комбінат. Зростало виробництво цукру в Україні, що дало можливість забезпечувати СРСР в
три рази більше цукром, ніж у довоєнні роки. Проте, досить повільними темпами розвивалась
будівельна промисловість, що загострювало і до того важке становище з житлом.
Нелегко доводилося здійснювати і відбудову західноукраїнських областей. Труднощі
відбудови і розвитку промисловості тут були зумовлені нестачею обладнання, сировини,
кваліфікованих кадрів, репресивними діями нової влади проти місцевої науково-технічної
інтелігенції. Депортувавши національні кадри інтелігенції, сталінський режим вимушений був
масово спрямувати на роботу у західні області України понад 20 тис. кваліфікованих
робітників, 2 тисячі інженерів, 44 тисячі вчителів, 27 тисяч медичних працівників та інших
фахівців. І в скорому часі, завдяки спільній праці вони зуміли лише на Галичині підняти
випуск валової продукції у 6–8 разів, за __________рахунок будівництва нових підприємств і розширення
старих зросли показники промисловості майже у 4,5 рази протягом 50-х років. За роки 4-ї
п`ятирічки обсяг валової продукції промисловості в західних областях України зріс більше як у
3 рази, а питома вага валової продукції становила 7,2 відсотків обсягу виробництва УРСР.
Однак, незаперечним залишається той факт, що якби не антинародна сталінська
національна політика, наша країна набагато швидше піднялася б після воєнного лихоліття.
Незважаючи на геноцид і сталінську диктатуру, український народ зумів за короткий час
піднести свою землю з руїн. Тільки за офіційними даними, в 1950 р. Україна вже виробляла
47,8 відсотків всесоюзної продукції чавуну, 30,6 – сталі, 33,2 – прокату, 53 – залізної руди, 30 –
вугілля, 71,6 – цукру. Обсяг валової продукції промисловості України протягом 1946–1950 рр.
збільшився в 4,4 рази і перевищив рівень 1940 р. на 15 відсотків. Сільське господарство в 1950
р. давало 91 відсоток продукції довоєнного рівня.
Не треба забувати, що відбудова народного господарства відбувалася у важких умовах
тоталітаризму, відсутності грамотної, добре продуманої економічної стратегії, яка
замінювалася “голим ентузіазмом” та нелюдською працею цілого покоління людей.
Український народ добре пам`ятає і завжди буде шанувати представників усіх республік, котрі
у важкі роки допомогли йому у відбудові свого рідного краю.
Водночас, відзначаючи деякі успіхи у відбудові промислового комплексу України, слід
сказати і про катастрофічне становище, що складалось у сільському господарстві республіки.
Не перший раз відбудовувала Україна своє господарство, але коли після Першої світової
війни і громадянської розрухи вона опиралась на закони вільної економіки, розумного
державного регулювання ринку, з допомогою кредиту, системи контрактації, налагодження
еквівалентного обміну між містом і селом, то в 40-х роках ситуація була вкрай відмінна.
Сталінська тоталітарна держава не могла та й не бажала перейти до економічних методів
господарювання, оскільки останні суперечили командно-адміністративній системі, що склалася
в СРСР. Саме тому нової аграрної політики не було запропоновано. Механізм командування,
способи викачування ресурсів із села, зневажливе ставлення до умов життя сільських трударів
не тільки не ослабли, а навпаки набирали дедалі потворніших форм. Заміна об`єктивних
економічних законів догматичними теоріями, коли методами керівництва стає екстремальність
та злочинне ставлення до свого народу, звичайно приводить до страшного лиха.
На кінець 1945 р. в Україні були відновлені практично всі колгоспи. Посівні площі
досягли 65,6 відсотків рівня 1940 р. З цих земель був зібраний непоганий урожай. Такі
- 219 -
результати при значному зменшенні, порівняно з довоєнним періодом, трудових і матеріальних
ресурсів, були досягнуті завдяки збільшенню обсягів обов`язкових поставок. Фактично люди
працювали на межі своїх можливостей, віддавали останнє, виконуючи розпорядження
“центру”.
Однак не рахуючись з об`єктивними умовами, уряд висунув перед українським народом
завдання, спрямовані на форсоване відновлення всіх повоєнних оброблюваних площ.
Піднімаючи зобов`язання для сільських трударів, центральні органи не забезпечували їх усім
необхідним. Так, у 1945 р. більшість тракторного парку республіки вимагала капітального
ремонту. Не забезпечувались колгоспи і насінням, добривами тощо, повністю була відсутня
наукова агротехніка. На великих площах сівбу провадили вручну, в основному
недокондиційним насінням. Важке становище склалося і в тваринництві. На кінець 1945 р.
поголів`я всіх видів худоби досягло 43 відсотків довоєнного рівня, а кормових культур було
засіяно лише 29 відсотків.
Отже, вже наприкінці 1945 р. у сільському господарстві України, як і в ряді інших
регіонів СРСР, склалася вкрай несприятлива ситуація, яка вимагала серйозного перегляду
аграрної політики і, передусім, відмови від подальшого адміністративного форсування
посівних площ без відповідного нарощування матеріальних ресурсів, перегляду заготівельної
політики, підвищення __________матеріальної зацікавленості колгоспників, відмови від силового
адміністративного втручання у справи колгоспників.
Труднощі сільського господарства пояснювалися і вкрай несприятливими погодніми
умовами. Зима 1945–1946 р у більшості районів була малосніжною, весна видалась
посушливою. Це призвело до масової загибелі посівів озимих і ярих культур. У 120 районах
Харківської, Луганської, Сумської, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей не зійшло
майже 550 тис. зернових культур або 20 відсотків посівів.
Замість того, щоб надати потерпілим районам реальну допомогу, республіканські органи,
виконуючи розпорядження союзного керівництва, уже з весни 1946 р. розпочали “битву за
врожай”, яка переросла у битву за вилучення у них останнього хліба. Так, липневий 1946 р.
пленум ЦК КП(б)У, незважаючи на катастрофічне становище, що склалося у південно-східних
областях, зажадав безумовного виконання планів завищених хлібозаготівель і оголосив це
найважливішим завданням всіх партійних і радянських органів. Саме на вилучення зерна, а не
на врятування від голоду селян, вони змушені були мобілізувати всі сили і засоби.
Партійні органи з метою успішного виконання хлібозаготівельної кампанії вдалися до
репресивних дій проти голів колгоспів та радгоспів, здійснювали кампанію тиску через пресу,
пошук ворогів і диверсантів серед колгоспників. Тільки за перший квартал 1947 р. було
розглянуто 1681 кримінальну справу про злочини голів колгоспів, які майже усі були ув’язнені
як “вороги народу”. Особливу старанність проявляли адміністративні органи Київської,
Кам`янець-Подільської, Чернігівської, Луганської, Одеської областей. Основними видами
злочинів залишались господарські, пов’язанні передусім з невиконанням державних замовлень.
Через посуху і надмірні хлібозаготівлі колгоспам нічим було платити трудодні селянам,
що призвело взимку 1946–1947 рр. до голоду в Україні. В цілому на душу населення в
колгоспах України у 1946 р. припадало лише 36 кг зерна, що, зрозуміло, не могло забезпечити
навіть мінімальні потреби населення. Намагаючись відвернути голод, уряд України на чолі з
М.Хрущовим звернувся за допомогою до центру. У допомозі було відмовлено.
А тим часом у селах республіки складалася катастрофічна ситуація. Внаслідок недоїдання
серед сільського населення поширилася дистрофія. До літа 1947 р., за неповними даними, в
Україні було зареєстровано більш як 1 млн. хворих на цю хворобу. Поширювався тиф.
- 220 -
Зростала смертність. Голод спотворював моральні норми, штовхав людей на злочини,
приводив до божевілля.
Особисті дії М.Хрущова, як керівника республіки, спрямовані на порятунок людей від
голодної смерті та звернення по допомогу до Сталіна, обійшлося йому усуненням з посади
першого секретаря ЦК КП (б)У в березні 1947 р. На його місце був призначений “видатний