ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 4932
Скачиваний: 5
діяч більшовицької партії” Л.Каганович.
Отож, як тільки в Україні погіршувалася соціально-економічна ситуація, Й.Сталін вбачав
один з найефективніших засобів виходу з неї посилення політико-ідеологічного тиску, пошуки
“ворожої руки” та “шкідників”. Виходячи з цього, Л.Каганович провів чистку українських
національних кадрів. У 1947 р. за націоналістичні ухили зазнали переслідувань Олександр
Довженко, Максим Рильський, Юрій Яновський, Олекса Кундзич, а згодом Андрій Малишко,
Євген Кирилюк та багато інших. Володимира Сосюру критикували за вірш “Любіть Україну!”.
Були піддані гострій критиці праці істориків України, які начебто насичені націоналістичним
духом.
Л.Кагановича після кількамісячного перебування в Києві відкликали назад до Москви і
національна політика на українських землях стала трохи поміркованішою з огляду на стан
політичного напруження на західноукраїнських землях. На початку 1948 р. М.Хрущова удруге
було призначено Першим секретарем ЦК КП(б)У.
В 1949 р. республіканський уряд очолив Леонід Мельников, за звинуваченням якого у
націоналізмі було виключено з лав КП(б)У понад 22 тис. комуністів. З 1951 р. починається
нова хвиля репресій серед літераторів і митців України. За __________націоналізм, за вірш “Любіть
Україну!”, надрукованому ще в роки Другої світової війни, знову піддавався критиці
Володимир Сосюра. Тоді він не був націоналістичним, а вже у період “успішної побудови
соціалізму” викликав ряд надзвичайно гострих випадів і звинувачень у націоналізмі. В
редакційній статті газети “Правда” за 2 липня 1952 р. з приводу цього вірша говорилося навіть
про те, що підписатися під ним міг би “будь-який недруг українського народу ... скажімо,
Петлюра, Бандера та ін.”
Саме тоді почалися цькування Олександра Корнійчука та його дружини польки за
національністю Ванди Василевської, а також композитора Данкевича за оперу “Богдан
Хмельницький”. Будь-який вияв національної самобутності української мистецької інтелігенції
сприймався як прояв українського буржуазного націоналізму, який може зашкодити
вихованню молодих людей у дусі відданості радянським ідеалам, покори тоталітарній державі.
У суспільних науках не допускалося інакомислення, все більше утверджувалися догматизм і
диктат.
Окрім цього, сталінсько-беріївська репресивна машина продовжила нові депортації.
Згідно рішення Державного комітету оборони з Криму в травні 1944 р. було виселено всіх
кримських татар (понад 230 тис. чоловік), греків, вірмен і болгар.
Найбільше репресій випало у цей жахливий час на долю західноукраїнських земель. Саме
звідси сотні тисяч чоловік були депортовані на Далекий Схід і на північ СРСР. Серед причин
виселення – політичні, релігійні мотиви, спротив запровадженню колективізації, співпраця з
ОУН і УПА. Було репресовано багато колишніх військовополонених. На ХХ з`їзді КПРС в
1956 р. Перший секретар ЦК КПРС М.Хрущов у таємній доповіді зазначив, що Й.Сталін
обдумував плани виселення всього українського народу, проте українців було надто багато і не
було території, яка могла б їх всіх вмістити.
- 221 -
Українська повстанська армія на західноукраїнських теренах була дієвою силою спротиву
запровадженню тоталітарного режиму. УПА протистояла примусовій мобілізації українців до
лав Радянської армії, депортації населення, колективізації.
Значною репресивною акцією стала ліквідація Української греко-католицької церкви. Ще
у квітні 1945 р. було арештовано й ув`язнено митрополита Йосипа Сліпого, усіх єпископів,
ліквідовано усі церковно-освітні установи, здійснено арешти серед монахів та монахинь,
духовенства. У березні 1946 р. їх засуджено на довголітнє ув’язнення у так званих до
виправних таборах. У цих умовах ініціативна група на чолі з Костельником, Мельником та
Пальвецьким зібрала санкціонований органами НКВС так званий собор, на якому було
проголошено скасування Унії з Римом і підпорядкування Української церкви Російській
православній церкві. Аналогічне скасування Унії відбулося і на Закарпатті на відповідному
Мукачівському зібрані 28 серпня 1949 р.
Отакі злочинні дії комуно-більшовицьких властей спричинили розгортання українського
національно-визвольного руху.
2. Національно-визвольний рух в роки повоєнного сталінського режиму. Після
закінчення війни, представляючи себе за оборонців “самостійної” України, сталінське
керівництво повело боротьбу з українським революційно-визвольним рухом, УПА. Ситуація
для ОУН-УПА ставала вкрай важкою, але не безнадійною. Політичний розрахунок керівництва
ОУН(б) полягав у тому, що після розгрому Німеччини держави Заходу воюватимуть проти
СРСР. Послаблений війною з фашистським рейхом, Радянський Союз зазнає поразки і ОУН-
УПА зможуть встановити владу в Україні.
Провід ОУН(б) видав Декларацію, в якій визначив завдання подальшої української
визвольної боротьби, зокрема збройної. Наголошувалося також на тому, що слід: “берегти й
розбудовувати максимум революційних сил до часу вирішального, чергового моменту”.
Таким чином, ОУН(б) відкинула орієнтацію на швидке визволення.
Влітку 1945 р. відновилася Польська держава, до якої були включені українські землі на
захід від «лінії Керзона». 16 серпня 1945 р. укладено договір про радянсько-польський кордон.
За винятком двох змін на користь Польщі, це був кордон, утворений в 1939 р. Для оборони
місцевого українського населення і розширення сфери дій, провід ОУН сформував там
окремий Краєвий провід під керівництвом Ярослава Старуха (Стяга), якому була
підпорядкована окрема формація УПА під командою М.Онишкевича (Ореста).
З відновленням більшовицької влади на Україні розпочалися сутички, а потім бої УПА з
частинами НКВС. Першою, досить великою акцією проти УПА була акція ще в квітні-травні
1944 р., а сигналом до неї була засідка відділу під командуванням Енея на конвой командувача
1-м Українським фронтом генерала Ватутіна, який був важко поранений і помер у київському
шпиталі.
Напередодні акції з`явилося “Звернення (перше) до УПА і УНРА”, підписане Хрущовим,
Гречухою та Коротченком, керівництвом УРСР, із закликом до переходу на бік Червоної Армії
для спільної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Проте воно не знайшло
відповідної реакції. Згадана вище акція розгорнулася на північ від залізниці Ковель – Рівне –
Шепетівка. Однак упівці, будучи розбитими, зуміли прорватися з оточення й перейти в
пустомитівські ліси.
Вершиною першої спроби ліквідувати УПА, а також найбільшою сутичкою УПА проти
НКВС став бій під Гурбами, що на Кременеччині в квітні 1944 р. Було оточено (за радянськими
даними) до 4 тисяч повстанців, їм не вдалося під покровом ночі прорватися через застави
НКВС.
- 222 -
Після цієї операції настало затишшя. Почалася деконцентрація відділів УПА. Вони
конспірувалися. Одночасно проводилося пропагандистські акції серед населення та
посилювався військовий, ідеологічний вишкіл бійців УПА.
Керівництво НКВС розуміло, що перші удари по УПА не завдали їй великих втрат. Це
було причиною підготовки нових заходів для ліквідації цієї військової структури. З цією метою
було вирішено перш за все провести широку пропагандистську кампанію. 27 листопада 1944 р.
з`явилося друге “звернення” до населення західних областей України. Його мета полягала в
тому, щоб по-перше, “розбити” ідейні основи українського революційного руху; по-друге,
показати безперспективність визвольної боротьби.
Центральним пунктом “Звернення” була обіцянка широкої амністії для тих, хто залишить
ряди Української повстанської армії та Української народно-революційної армії.
В листопаді 1944 р. почався великий наступ проти УПА та підпілля на Львівщині,
Кременеччині, Волині, Гуцульщині. В січні 1945 р. війська НКВС блокували Бродівщину,
Радехівщину, Сокальщину. В лютому цього ж року найбільша акція проти УПА відбулася на
Волині. УПА мала великі втрати. Але, хоча цей наступ і завдав великих втрат повстанському
руху, однак не досяг ліквідації УПА.
Після невдачі цього наступу керівництво НКВС почало готувати чергову акцію. Наступ
розпочався в березні 1945 р. на Львівщині, в квітні – на Підкарпатті та Карпатах і тривав два
місяці.
Слід зазначити, що після капітуляції Німеччини в травні 1945р. виникло занепокоєння в
рядах УПА, підпілля у широких масах українського народу, що їх підтримувало. Адже кожен
націоналіст розумів, що після закінчення війни, з якої СРСР вийшов переможцем, він матиме
можливість спрямувати великі сили на боротьбу з революційно-визвольним рухом. Це
створювало важку психологічну ситуацію.
У такій обстановці 19 травня 1945 р. керівництво УРСР виступило з новим (третім)
зверненням до УПА й підпілля. М.Хрущов та інші керівники Радянської України,
перестерігаючи “підлих наймитів Берліну” перед “гнівом народу”, визначили термін
зголошення членів УПА для “чесного спокутування своїх злочинів”.
Це звернення частково досягло своєї мети. До НКВС з`явилася значна частина людей, що
ухилилися від мобілізації в Червону Армію, знайшовши притулок в УПА, а також вояки УПА
та підпільники. НКВС відпустила їх до дому, деяким навіть надали посади в місцевій
адміністрації, від інших було взято підписку про переселення на Схід.
Однак основні кадри та сили ОУН-УПА й не думали здаватися. Ситуація вимагала
негайного втручання керівництва ОУН і УПА. Відбулася нарада ГК УПА, після якої появився
наказ генерала Т.Чупринки-Шухевича __________“До бійців і командирів УПА”. Появилася також
“Декларація Проводу ОУН після закінчення Другої світової війни”. У цих документах
містилася така настанова-відповідь: “Ще завзятіша боротьба є нашою відповіддю на всі
підступні звернення уряду УРСР”. Бо “революційний рух поневолених народів та протиріччя
між державами і СРСР зростають”.
Разом з активізацією пропагандистської діяльності з першої половини червня 1945 р.
відділи УПА вдалися до зачіпних акцій. Криза, викликана закінченням війни, була подолана.
Ситуація, що склалася в західних областях України була досить таки напруженою. Її
ускладнювали репресії проти населення, що розпочалися знову. В ході боротьби проти УПА
вони здійснювалися також і проти цивільного населення, яке висловлювало своє невдоволення
у зв`язку з ліквідацією Української греко-католицької церкви, примусовою колективізацією,
- 223 -
жорстокістю дій НКВС. Саме вони були однією з головних причин збройного опору ОУН-УПА
в цей час.
Крім того, діяльність ОУН-УПА в другій половині 1945 р. були спрямовані на
збереження організацій та військових відділів, їх реорганізацію стосовно нових умов. Так
курені УПА реорганізовувалися у відділи (сотні) та підвідділи (чоти). Деякі з них, не зважаючи
на складність ситуації, здійснювали свою діяльність за межами українських земель. У квітні
1946 р. керівництво УПА послало кілька сотень в “пропагандистський марш” у
Чехословаччину. Метою його було налагодження контактів і встановлення ділового
співробітництва зі словацькими націоналістами, підтримка Демократичної партії в ході перших
післявоєнних виборів, які відбулися в травні 1946 р. Для досягнення своєї мети було висунуто і
всіляко пропаговано гасло: “Єдність слов`ян проти Праги, Варшави і Москви!”.
Дії підрозділів НКВС не знищили УПА і тому в першій половині 1946р. його керівництво
підготувало новий наступ на УПА та підпілля. Ця нова акція тривала півроку і ввійшла в
історію як період “великої блокади”. Але навіть у той час дії упівців не обмежувалися
обороною. Відділи УПА вели наступальні акції політичного та воєнного характеру. Перш за
все вони вели завзяту противиборчу агітацію на виборах до Верховної Ради СРСР (лютий 1946
р.).
Слід зазначити, що з листопада 1944 р. до червня 1946 р. війська НКВС провели три
великі наступальні операції проти ОУН і УПА, які зазнали великих втрат. Але сили й основна
структура революційного руху залишилися . Підпілля зберегло свою організацію.
В складній ситуації продовжувалися дії УПА і на Закерзонні. Закерзоння, як відомо,
українські землі за так званою лінією Керзона, тобто Лемківщина, Посяння, Холмщина,
Підляшшя. Згідно з договором між Польщею та УРСР, який був підписаний 8 вересня 1944 р.,
відбулася репатріація із західних теренів України польського населення до Польщі, а
українського – з його етнічних вищезазначених територій до УРСР. В 1946–1947 рр. близько
800 тисяч поляків із західноукраїнських земель переселено до Польщі.
Як свідчать факти, переселення ж українців із Закерзоння до України добровільним
назвати важко. Так звана “добровільність” виявилася терором, який здійснювали польська
армія, міліція, а також підпільні антиурядові організації, головним чином армії крайової. На
початок серпня 1946 р., коли офіційно оголошено про зміцнення “репатріації”, на територію
України було переселено близько 500 тис. українців.
Примусова переселенська акція викликала рішучий спротив української спільноти. На
боці українського народу стало революційне підпілля, військові відділи УПА. Проти них вели
боротьбу польські дивізії та спеціальні частини безпеки. 29 березня 1947 р. керівництво
Польської робітничої партії, очолюване В. Гомулкою, прийняло рішення про нове виселення
українців. 17 квітня була сформована так звана оперативна група “Вісла”, перед якою було
поставлене завдання: за участю радянської та чехословацької армій розгромити сили УПА і
переселити українське населення у західні воєводства Польщі, тим самим ліквідувати в країні
українську національну меншість. Переселенська акція під кодовою назвою “Вісла”
розпочалася __________28 квітня 1947 р. Насильно було виселено 150 тис. українців у північні і західні
регіони Польщі. В таємних документах зазначалося, що головною метою акції є асиміляція
українців у польському середовищі. “Не вживати у відношенні до цих переселенців
окреслення: “українець». Для тих, хто чинив спротив при переселенні, польське партійне
керівництво створило табір в Явожно, який знаходився на території гітлерівського концтабору
Освенцім. Над “непокірними” з 1 травня по 31 липня 1947 р. було виконано 133 смертні
вироки. З 1947 р. до 1950 р. військові суди засудили на смертну кару 342 українців.
- 224 -
В травні 1947 р. був укладений договір про проведення Польщею, СРСР й
Чехословаччиною спільної акції проти УПА. Згідно з ним радянські і чехословацькі війська
заблокували радянсько-польський кордон, а польська армія розгорнула наступ проти УПА.