2. Світогляд на функція культури проявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму всю сукуп­ність чинників духовного світу особи -— пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну ці­лісність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурно-му вимірі. Слід відзначити також, що і світоглядне мислення, і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії, й нарешті у науковому пізнанні, тоб­то у тих формах суспільної свідомості, що складають зміст куль­тури. Отже, культура і світогляд перебувають у діалектичній єд­ності. Основним напрямком культурного впливу на людину є ормування світогляду, через який вона включається до сфери соціокультурної регуляції.

3. Суть комунікативної функції культури зводить­ся до передачі історичного досвіду поколінь через механізм куль­турної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує з допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання. При цьому одні символічні форми мають яскраво виражений загаль­нолюдський зміст, інші — національний, регіональний, релігій­ний. Залежно від конкретно-історичного плану, характеру сус­пільного середовища; вплив символічного виразу культури про­являється у відносинах між людьми по-різному. Одні сприяють встановленню дружніх контактів між людьми, народами, інші спричиняються до ворожнечі. Таким чином, символічний, зміст культури, забезпечуючи живий зв'язок поколінь, закладає міцний фундамент для становлення духовності людини, розширення її контактів з навколишнім середовищем.

4. О ц і н и о-н о р м а т и в н а фу и к ц і я культури реалізує­ться через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурпо-духопними орієнтирами па певно­му етапі розвитку суспільства. Якщо, скажімо, для епохи Рене­сансу цінністю була універсалізація особи, то для індустріальної доби — її вузька спеціалізація. Однак є цінності, не обмежені історичними рамками, наділені статусом вічності. До них можна віднести заповіді Мойсея, Нагірну проповідь Христа.

Норми у формі моралі, права, звичаїв, традицій, обрядів, ри­туалів служать засобами пристосування цінностей до вимог жит­тя в певному історичному вимірі. Так, цінність «демократія» в античній Греції виражалася зовсім в інших культурних нормах., ніж, скажімо, в ліберальній Англії.

5. Інтегративна ф у ц к ц і я культури виражається в
здатності об'єднувати людей незалежно від їх світоглядної й ідео­
логічної орієнтації, національної приналежності у певні соціа­
льні спільноти, а народи — в світову цивілізацію. Слід, однак,
зауважити, що в культурному розвитку має місце тенденція не
лише до взаємопритягання, але й до взаємовідштовхування, що
проявляється як на рівні культурних тинів, так і окремих куль­
турних напрямків. Історія засвідчує, що зближення культури як
правило, проходило на основі генетичної або функціональної спо­
рідненості. Взяти хоча б культурну близькість народів Прибал­
тики і Скандинавії або Азербайджану і Туреччини.

---

Особливо велика потреба в інтеграційній функції культури відчувається в сучасних умовах, коли в одних регіонах зростає соціальна напруга, а в інших відбувається бурхливий процес ін

---

кості публікацій з проблем теорії культури переважну біль­шість становлять праці, присвячені розробці проблем марксист­сько-ленінської теорії культури з усіма атрибутами класово-ко­муністичної догматики, прийнятої в часи панування неосталініз-му.

Теорія культури посідає особливе місце в системі гуманітар­них наук. По-перше, вона не повинна обмежуватись лише філо­софським рівнем розгляду проблем культури, хоч без філософсь­кого аналізу неможлива розробка культурології як науки. Про­грес теорії культури базується на узагальненні досягнень част­кових культурознавчих дисциплін — історії культури, соціології культури, етнографії, літературознавства, мистецтвознавства та ін. По-друге, теорія культури може розвиватись лише у процесі взаємодії з іншими гуманітарними, а також природничимн та технічними науками. По-третє, теорія культури повинна бути зв'язана з різними сферами соціально-управлінської практики суспільства. Практичне застосування знань з галузі теорії куль­тури спрямоване на виховання в людині цивілізованості, високої культури мислення, гуманізму, моральності.

Доля людської культури і знань про неї залежить від того, чи зуміє людство скористатись закладеним у надрах культури твор­чим потенціалом і зупинити натиск вандалізму, моральної роз­бещеності, тоталітаризму, щоб спрямувати суспільне життя в русло всебічного розвитку та соціальної справедливості.

Література: Витаньи И. Общество, культура, социология. М., 1976; Злобнії Н. С. Культура н общественнміі прогресе. М., 1984; Маркарян 9. С. Теория культури и современная наука. М., 1983; Маркарян 3. С. Очеркн тсо-рии культури. Ереван, 1969; Попов Костадин. Проблеми на теория на куль-турата. София, 1977; Шинкарук В. І. Філософія і духовна культура України// Трибуна, 1991. № 7. ,

Тема 2. КУЛЬТУРА І СУСПІЛЬСТВО

Теоретичні проблеми взаємодії культури і суспільства. Суть взаємодії культури з суспільством, яка має діалектичний характер, виражається у таких аспектах: по-перше, культура ві­дображає стан морального здоров'я суспільства, рівень еконо­мічних і політичних свобод, характеризує його духовний по­тенціал; по-друге, культура функціонує за своїми специфічними законами, сягаючи корінням у традиції попередніх поколінь, син­тезуючи позитивний досвід минулого з сучасним і тенденціями майбутнього; по-третє, певний тип суспільних відносин, економіч­ний уклад, політичний режим, соціально-класова структури, ет­нічні і національні стосунки впливають на зміст і форми куль-

12

турного процесу, з одного боку, а з другого — культура вносить «іідповідні корективи у духовну композицію суспільства, служить передумовою радикалізації і стабілізації всіх сторін суспільного буття і тим самим забезпечує відповідну рівновагу при переході його з одного історично-культурного стану в інший.

---

Конкретизуючи названі аспекти взаємодії культури з суспіль­ством, слід сказати, що в першу чергу культура віддзеркалює пе­ребіг суспільних процесів у певних історичних координатах. Шля­хом виявлення культурних установок у праці, навчанні, політич­ній боротьбі, змаганні ідеологічних і наукових напрямків можна встановити не тільки ступінь живучості старих стереотипів, норм поведінки, тобто міру тяжіння до звичних способів самореалізації особи в рамках уже віджилих суспільних форм, але й моральну готовність людей подолати існуючі кризові явища, позбутися вад, які сковують поступ. Сьогодні в суспільно-політичному і культур­ному житті України ще досить відчутні імпульси до відтворення авторитарних способів мислення і дії. Це проявляється у кон­фліктах між конфесіями, владою і пресою, представницькими і виконавчими структурами влади, окремими регіонами, різними політичними угрупованнями. Причини конфліктів обумовлені, не тільки хворобливою ломкою старих інститутів і норм, а й відсут­ністю демократичних культурних традицій, боязню пожертвува­ти власним уявним благом в ім'я здійснення великої мети. При висвітленні суспільних явищ на підставі культурологічних підхо­дів важливо враховувати динаміку ціннісної переорієнтації під впливом створення правових умов для вільної діяльності людини, аналізуючи такі фактори: 1) законодавче закріплення політич­них, економічних і культурних прав людини і її моральна готов­ність до дії в рамках вільного волевиявлення; 2) диференціація поглядів, переконань як на рівні міжособпетісних контактів, так і на рівні соціальних груп; 3) пріоритет демократичних, правових принципів над особистими чи корпоративними інтересами; 4) прояви критичного осмислення фактів і процесів суспільної дій­сності та пошук шляхів конструктивного вирішення проблем че­рез механізми масової свідомості. Кожен із названих підходів роз­криває той культурний фон, на якому спостерігаються метамор­фози в динаміці суспільного життя під кутом зору спроможності суб'єкта засвоїти розуміння свободи як культурної цінності. Коли людина чи організація з огляду на певні інтереси не хочуть від­мовитись від бюрократичних принципів діяльності, при цьому іменуючи себе патріотами та борцями за демократичні ідеали, їх цілком справедливо можна вважати носіями авторитарної куль­турної традиції.

Другий аспект взаємодії культури з суспільством розкриває яаконрмїриості її функціонування як відносно самостійної суб­станції. Визначаючись суспільними відносинами і одночасно впли-

13

---

ваючи на них, культура все ж має свої специфічні особливості розвитку. Це пояснюється тим, що культурний процес не завжди перебуває в прямій залежності від даного типу суспільства, він черпає свою енергію в традиціях культури минулого.

Тому часто спостерігається культурний ренесанс у тих краї­нах, які знаходяться на значно нижчому щаблі суспільного про­гресу. Наприклад, Німеччина у XIX ст. помітно поступалась Ан­глії і Франції щодо ступеня розвитку цивілізації, зате переважа­ла їх у культурному поступі.

Прогрес у' галузі культури здійснюється через механізм спад­коємності як способу репродукції складових культурного гено­фонду і новаторства як способу продукування цінностей, спів­звучних новому часу. Співвідношення між репродуктивним і но­ваторським моментами у соціокультурних рамках може мати такі варіанти: 1) традиції і новаторство співіснують при домінанті традиційних елементів; 2) традиції і новаторство активно взає­модіють, створюючи при цьому синтезований образ нової культу­ри; 3) традиційні норми активно витісняються, а нові ідеї, втра­тивши зв'язок з минулим, не вписуються в нове культурне сере­довище, що може привести до занепаду культури.

Третій аспект взаємодії культури і суспільства передбачає аналіз деяких закономірностей впливу суспільних факторів на культуру, з одного боку, та ролі культурної бази в процесі рево­люційних суспільних змін — з другого.

Серед суспільних факторів, що впливають на становлення куль­тури, можна виділити: спосіб виробництва, політичний режим, сощ'ально-класову структуру, становище індивіда в соціальній групі, яке характеризує міру вияву його індивідуальної свободи або залежності від колективних форм співжиття, ступінь сакра-лізації свідомості.

Спосіб виробництва визначає не тільки задоволення матеріа­льних потреб людини, але й міру вияву її творчих потенцій під кутом зору граничних можливостей історичного прогресу. Уявімо собі на мить розширення свободи особи до нинішніх масштабів у далекому минулому, при тодішніх обмежених можливостях ви­робництва. Це, безумовно, мало б трагічні наслідки для людства, бо парадокс культурного прогресу якраз у тому, що в стародав­ні часи при низькому рівні виробництва жорсткий позаекономіч­ний примус відіграв позитивну роль, оскільки створював необхід­ний фундамент для вільної, культурно зорієнтованої діяльності ли­ше незначної частини суспільства. Таким чином, досягнення куль­тури базувались не тільки на свободі людний, але й на позаеко­номічному примусі, обумовленому як історично обмеженими мож­ливостями виробництва і споживання, так і границями сприй­няття та розуміння людьми суті природного і суспільного середо­вища.

14

Піднесення культури хоч і залежало від способу виробництва матеріальних благ, але в значно більшій мірі визначалося типом державності, політичним режимом. Демократичний суспільний і державний устрій завжди створює сприятливі умови для духов­ного поступу, розвитку творчих потенцій особистості, орієнтації громадської поведінки в рамках моральних і правових норм; і навпаки, тоталітарний політичний режим паралізує духовне жит­тя, культивує в масових масштабах споживацький егоїзм, полі­тичну інфантильність і правовий нігілізм.

---

Смотрите также файлы

• Учебник Трофимова Курс физики.doc

• методичка по ЕС3.doc

• Методичка по философии.doc

• Психогимнастика в тенинге (Хрящева).doc

• ftiziatrija-0003.doc