ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.07.2020
Просмотров: 6335
Скачиваний: 3
18
посередній зв'язок наших предків з природою, І. Крип'якевич відзначає її величезний вплив на формування у них світоглядних орієнтирів і патріотичних почуттів: «Давня людина жила в тісних зв'язках з природою, і як її господарські заняття, так і весь світогляд єдналися з явищами природи... Вся земля була освячена приявністю богів, і це тісно зв'язувало людину з рідною країною, витворювало у ній любов до батьківщини» (І. П. Крип'якевич. Історія України. Львів, 1990, с. 24).
Географічний фактор зберігає сильний культуротворчий потенціал протягом усієї історії народу і нації, він є тим невичерпним матеріалом, з якого творяться всі культурні форми і завдяки якому зберігаються національна унікальність і самобутність
культурного процесу.
Під впливом географічного фактора витворюються схожі господарсько-культурні типи серед народів, що живуть у подібних природних і соціально-економічних умовах.
У рамках господарсько-культурного типу в органічній єдності перебувають усі елементи: традиційні види господарської діяльності, структура виробництва, зафіксований у знаннях і навиках людей технологічний досвід, а також відповідна система цінностей трудової мотивації. За названими параметрами можна виявити генетичне ядро, що є домінантою в подальшому розвитку національних особливостей господарської культури народу і сприятливого передумовою для обміну між спорідненими культурами різних народів. Так, висока землеробська культура українського народу, що бере свій початок з мотичного землеробства доби неоліту (VI—IV тисячоліття до н. є.), була провідним культуротворчий фактором його життєдіяльності на всіх етапах історичного розвитку аж до періоду сталінської колективізації. У структурі господарської культури цементуючим елементом є паціональ-но-світоглядна основа трудової мотивації. Лише зберігаючи 1 закріплюючи цю основу, народ може досягти економічного розквіту. Саме вірність віковим трудовим традиціям, органічно пов'язаним з ритуальними культами, допомогла японському народові здійснити економічне чудо. На Україні труд завжди пов'язувався з християнськими символами; образи Христа, що «іде за плугом», і діви Марії, що «їсти приносить», сприймались хліборобами як вияв Божої благодаті в їх повсякденному спілкуванні
з землею-годувальницею.
Специфіка
національної культури проявляється не
тільки у
традиційних видах господарської
Діяльності, але й у всіх сферах
сучасної
економіки: виробництві, обміні, споживанні,
розподілі й
управлінні. Скажімо, якщо
шведи досяігл'й високого рівня в
роз
поділі національного продукту,
американці традиційно сильні в
менеджменті,
то японці перевершили всіх ефективно
функціоную
чою системою трудової
мотивації.
19
Необхідною умовою окультурення сучасної економіки є вільна підприємницька діяльність, конкурентна боротьба. Тільки економічна свобода в поєднанні з національною культурно-господарською традицією здатні витворити такий тип культурного господаря, для якого культурно-національний аспект товару буде не менше значити, ніж економічний. Досвід сучасних цивілізованих країн показує, що дух вільного підприємництва поступово орієнтує зміст виробництва і споживання на етнічні цінності. При цьому, аби не втратити національну самобутність у бурхливому процесі інтернаціоналізації та інтеграції, національна економіка мусить шукати оптимальні резерви виходу на передові рубежі науково-технічного прогресу у джерелах вітчизняної і світової культури. Ось чому на Заході в школах бізнесу велика увага приділяється вивченню предметів гуманітарного циклу як національного, так і світового рівня. Наприклад, працівник торгівлі володіє декількома іноземними мовами, знаннями з галузі історії, соціології, теорії економічних учень, географії зарубіжних країн.
Отже, національна культура в сфері господарського життя не тільки забезпечує органічний зв'язок господарсько-культурної традиції з модерними галузями економіки, але й збагачує мозаїку світового культурного процесу дорогоцінними каменями з національним відблиском.
Національна побутова культура, функціонуючи за межами виробничої і суспільно-політичної діяльності, включає в себе засоби задоволення потреб людини у їжі, одязі, житлі, охороні здоров'я, а також різні механізми засвоєння духовних благ, мережу закладів відпочинку, спілкування, розваг, сімейні і родинні відносини. Вона охоплює як матеріальні елементи, так і широкий спектр духовних явищ: фольклор, народне образотворче мистецтво, народні філософські знання, релігійні вірування. До матеріальних чинників можна віднести домашні промисли та ремесла, традиційний гужовий транспорт, типи поселень та різновиди народного житла, його інтер'єр, господарський двір, народний одяг, харчування. Всі названі складники мають етнічну і національну специфіку. Взяти хоча б систему харчування: набір харчових продуктів, способи їх обробки, приготування страв, харчові обмеження, режим повсякденного харчування, асортимент обрядових страв. Та й самі широковживані терміни «національна кухня», «національний одяг» переконливо свідчать про національний характер побуту.
Важливими чинниками побутової культури є звичаї, традиції, обряди, ритуали, які, поєднуючись з відповідними матеріальними елементами, виражають глибокий духовний смисл.
Звичай — усталений спосіб людської діяльності або правило поведінки, характерні для етнічної групи чи народу. Традиції (лат. іхасШіо — передача) — процес позабіологічної передачі від 20
покоління до покоління усталених культурно-побутових особли-іюстей. Обряд — колективні символічні дії, виконувані з нагоди найважливіших подій у житті людини, сім'ї, колективу. Ритуал (лат. ritualis — обрядовий) — сукупність обрядів (Культура і побут населення України, с. 232). Взаємодіючи між собою, ці складники національно-побутової культури відтворюють неперервний процес одухотворення нащадків з надр сивої давнини. 'Гак, поховальний обряд на Україні, що супроводжувався звичаєм класти хліб на віко труни небіжчика, посипати" долівку зерном після виносу його з хати, символізував неперервність людського роду, прагнення зберегти живий зв'язок поколінь.
Завдяки певному консерватизмові, яким відзначається побутова культура, забезпечується ефективна дія механізму культурної спадкоємності, без якого неможливий розвиток нації. Правда, деякі компоненти побуту набувають рудиментарної форми, стають анахронізмом до вимог часу. Скажімо, викрадення нареченої чи викуп за неї, що мають місце в побуті закавказьких народів, у сьогоднішніх умовах сприймаються вже як явища антикуль-турного гатунку. Суть культури полягає в тому, щоб шляхом розумного селекційного відбору здійснювати синтез позитивних моментів і сучасного в побутовій сфері. Таким чином, побутова культура, маючи глибокі народні корені і розгалужену систему судин, по яких циркулюють потоки культуротворчих актів широких верств народу, є одним із головних факторів національної
самоідентифікації.
Політична культура характеризує стан і функціонування політичної системи з точки зору вираження і гармонізації інтересів різних соціальних категорій, забезпечення організації господарського і духовного життя народу, гарантування прав і свобод громадян, захисту національних інтересів на міжнародній
арені.
Дія, політичної культури поширюється на такі елементи політичної системи, як держава, право, відносини між соціальними групами, партіями. Національна специфіка політичної культури полягає в тому, що вона, по-перше, синтезуючи різні складники духовного життя під кутом зору національного інтересу, забезпечує консолідацію соціальних верств народу в боротьбі проти іноземного поневолення; по-друге, акумулюючи політичний досвід своєї нації й інших народів, спрямовує процес будівництва держави у відповідності з національно-культурними традиціями і тенденціями розвитку політичних, систем у масштабах світової
цивілізації.
Держава, будучи продуктом розвитку національної культури, одночасно служить передумовою культурного прогресу. Якщо державні інститути є логічним витвором тенденції розвитку національно-культурної традиції, то вони зберігають свою міцність
21
протягом століть. Так, в Англії старовинні політичні традиції у формі королівської влади і палати лордів вплетені в сучасні державні структури й успішно функціонують у сьогоднішніх умовах. Це пояснюється тим, що в Англії давній інститут влади — парламент — є, за словами Є. Маланюка, органічним складником національної культури, в той час як в інших країнах він залишається лише ознакою цивілізації (Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури //Українська культура, 1991, № 2, с. 9)_. Тому-то сьогодні у процесі побудови української демократичної держави необхідно не тільки враховувати політичний досвід Заходу, а й використовувати демократичні традиції державного і громадського життя нашого народу.
Політична культура як елемент національної культури може втратити свій вплив на суспільство у випадках, коли народ не має держави або коли держава перебуває в стадії тоталітарного чи авторитарного режиму. Тоталітарна держава можлива при відсутності громадянського суспільства як сукупної суспільної опозиції до неї. Громадянське суспільство, включаючи цілий спектр недержавних інституцій (партій, рухів, вільних профспілок, підприємницьких і просвітницьких організацій), не тільки формує органи влади і управління, а й впливає на їх діяльність задля адекватного вирішення суспільних потреб, сприяє поступу правової самосвідомості. Отже, діалектична взаємодія держави з громадянським суспільством розширює вплив політичної культури на всі сторони національного життя. На підставі сказаного можна зробити висновок, що національно-творчий потенціал політичної культури перебуває у прямо пропорціональній залежності від громадянського суспільства і обернено пропорціональній від держави.
Правова культура нерозривно зв'язана з політичною і має аналогічні структуру та сферу застосування, однак, на відміну від неї, включає в себе механізм правотворчої діяльності, носить яскраво виражений нормативний характер. Необхідною умовою правової культури є розуміння права як суспільно необхідного самообмеження суверенітету особи в ім'я її власної свободи і свободи інших людей.
Основою права для європейських народів стала римська правова традиція, виражена в принципі «Dura lex, sed lex» («Закон суворий, але він — закон»). Ця особливість підкреслює національний характер правової культури, оскільки висока правоздатність народу знаходиться біля старовинних джерел звичаєвого і державного права.
Національна духовна культура реалізує свій зміст через мову, філософію, науку, релігію і мистецтво.
Мова є становим хребтом національної культури, служачи засобом людського спілкування, мислення і самовираження у різно-
22
манітних формах духовного виробництва і споживання. Крім того, мова — специфічний національний засіб збереження і передачі соціокультурної інформації, управління поведінкою людей. Будучи формою об'єктивації мислення людини, мова забезпечує творчий процес у науковій і мистецькій діяльності. Чим ширша сфера застосування національної мови у всіх ділянках суспільного життя, тим сильніший культуротворчий потенціал народу, тим вищий його духовний розквіт. Тотальна русифікація на Україні в часи панування більшовицького режиму витіснила національну мову на периферію суспільного життя, сприяла денаціоналізації народу, руйнувала цілісність культури. Підкреслюючи визначну роль мови в системі національної культури, треба відзначити, що збереження національної самобутності не завжди перебуває в прямій залежності від долі мови. Так, Ірландський народ майже втратив свою власну мову, але зберіг національну
культуру.
Національна специфіка філософії полягає в тому, що вона черпає свій зміст із джерел народної мудрості, яка знаходить яскравий вираз у міфології, легендах, піснях, казках, віруваннях тощо. Філософські проблеми походження світу і самої людини, питання про смерть і безсмертя, про сенс людського життя поставлені Ще в міфології раннього етапу становлення етносів. Розвинута міфологічна свідомість народу закладає фундамент для його філософського мислення. Наприклад, високий зміст античної філософії обумовлений перекладом на філософську мову багатої на світоглядні проблеми давньогрецької міфології.
Філософія як сфера теоретичного розв'язання світоглядних проблем, на відміну від інших наук, пс може перифікувати свої дослідження, вона лише крізь призму національного світовідчуття і світосприймання задовольняє прагнення людний збагнути смисл вищих моральних цінностей, граничних начал буття в певних історичних координатах. Зміна цих координат обумовлює ї зміну характеру філософського осмислення світу.
На національну специфіку філософії вказує Д. Чижевський, вбачаючи національні особливості у формі вияву філософських думок, у методах філософського дослідження та в .побудові системи філософії.
Форма вияву філософських думок є найбільш зовнішня національна риса у філософії. Наприклад, для англійців властиве прагнення до простоти і пропорцій, для французів — до симетрії і схематизму, а для німців —- відкриття «діалектичних моментів». Емпіричний та індуктивний методи характерні для англійської філософії, раціоналістичний метод — для французької, для німецької ж — трансцендентальний і діалектичні методи. Що стосується побудови філософських систем, то можна говорити про максимально цінні і максимально помилкові національні ідеї. Йдеть-
23