ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.07.2020
Просмотров: 8980
Скачиваний: 5
Відносини щодо пенсійного забезпечення за рахунок соціального страхування являють собою сукупність таких відносин, як: відносини щодо пенсій за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника.
Серед відносин щодо надання матеріальних допомог можна виділити: відносини, пов'язані з наданням допомог у зв'язку з безробіттям; відносини щодо надання допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; відносини щодо забезпечення допомогами сімей, які мають дітей; відносини з приводу надання допомог на поховання та ін.
Таке доволі багате розмаїття відносин соціального забезпечення або, як зазвичай їх називають, — соціально-забезпечувальних відносин, не впливає на характер їх правової природи, яка зумовлена сутністю соціального захисту громадян як одного з обов'язків і завдань соціальної держави. Разом з відносинами соціального страхування та процедурними відносинами вони становлять якісно однорідну групу суспільних відносин, що існують у життєво важливій сфері суспільства і формують тим самим предмет правового регулювання самостійної галузі права — права соціального забезпечення.
Отже, предметом права соціального забезпечення є комплекс якісно однорідних суспільних відносин, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а та-
26
І
1.3. Методи права соціального забезпечення
кож пов'язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.
1.3. Методи права соціального забезпечення
Важливе значення для характеристики будь-якої галузі права, крім предмета правового регулювання, має і метод, тобто специфічний спосіб впливу держави (законодавця) на відповідні суспільні відносини. Зазвичай такий вплив здійснюється за допомогою правових норм та інших юридичних засобів1. Вважається, що метод, так само як і предмет, є визначальними критеріями, які впливають на побудову системи права, оскільки з їх допомогою можна відмежувати одну галузь права від іншої. Та насправді ці два чинники не є рівнозначними для об'єднання юридичних норм в окрему галузь. Основна роль належить предмету правового регулювання. Він є первинним і визначальним критерієм поділу системи права і формування галузі права. Метод, на відміну від предмета, — всього лиш додатковий критерій. Він є похідним від предмета, визначається характером суспільних відносин, які становлять предмет правового регулювання, і значною мірою залежить від законодавця, який, фіксуючи у Правових нормах різні за своїм значенням приписи, визначає способи впливу на поведінку людей та інших учасників суспільних відносин.
Проте більш суттєво на характер методу впливають самі суспільні відносини, які формують предмет регулювання. Наприклад, при рівноправності учасників відносин використовується один метод правового регулювання, а якщо у відносинах учасники є нерівними і один з них має владні повноваження щодо іншого — метод регулювання відрізняється від попереднього.
У теорії права, у зв'язку з цим, виділяють два основні методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний.
1 І'абінович, 17. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2001. —С. 119.
27
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...________
Диспозитивний (децентралізований) метод передбачає взаємну координацію цілей та інтересів учасників суспільних відносин. Він характерний для галузей права, що належать до сфери приватного права.
Імперативний (централізований) метод регулювання суспільних відносин базується на субординації учасників цих відносин. Завдяки йому регулюються відносини, у яких пріоритетними визнано загальносоціальні інтереси. У державно-організованому суспільстві загальносоціальні інтереси виражає передусім держава, яка здійснює централізоване управління соціальними процесами. Вона наділяє учасників цих відносин владними повноваженнями, які вони використовують в інтересах усього суспільства.
Вже із загальної характеристики цих двох методів, що їх прийнято виділяти в теорії права, стає зрозумілим, що ознаки, які характеризують імперативний метод, найбільше відповідають сутності соціально-забезпечувальних відносин. Тому цілком закономірно, що саме імперативний метод використовується правом соціального забезпечення для врегулювання тих суспільних відносин, що формують його предмет.
Однак не можна обмежитися лише констатацією того, що методом права соціального забезпечення є імперативний метод, оскільки його характеристика при цьому буде неповною. Адже методів правового регулювання існує лише два, а галузей права — понад півтора десятка і кожна з них формується на базі певної групи достатньо самостійних суспільних відносин, що різняться і за змістом, і за суб'єктним складом, і за іншими ознаками. За цих умов не менш важливим для ефективності правового регулювання є спосіб впливу на суспільні відносини, який застосовує законодавець.
Розрізняють три основні способи поведінки учасників суспільних відносин: чинити тільки так (припис); так не чинити (заборона); чинити так, як вважають за потрібне (дозвіл)1. Кожен із цих способів поведінки знаходить своє
'Лившиц Р. 3. Теория права: Учебник. — М., 1994. — С. 96.
28
!
1.3. Методи права соціального забезпечення
відображення у нормі права, яка визначає вчинки учасників суспільних відносин. І залежно від набору комбінацій зазначених способів та від того, які з них переважають у правових нормах, визначається метод правового регулювання. Наприклад, для імперативного методу характерним є переважання приписів, а для диспозитивного — дозволів. Спосіб заборон може проявлятися і у першому, і в другому випадках і тим самим впливати на специфіку методу окремої галузі права.
Загалом, імперативний та диспозитивний методи застосовуються у поєднанні і є фактично наскрізними для усіх галузей права. Тим не менше, як зауважує С. С. Алексєєв, «галузеві методи не можна звести до найпростіших прийомів. Кожен галузевий метод як складне, багатогранне правове ивище виражає особливий юридичний режим регулювання, який існує лише у конкретному нормативному матеріалі і тісно пов'язаний з відповідною групою суспільних відносин — предметом правового регулювання»1. Тому для характеристики методу кожної конкретної галузі застосовують додаткові юридичні ознаки, завдяки яким проявляється специфіка тих суспільних відносин, які формують її предмет. Такими ознаками є: характер юридичних фактів, що виступають підставами для виникнення правових відносин; правове становище суб'єктів правовідносин; характер встановлення прав та обов'язків; характер юридичних засобів впливу для забезпечення виконання зобов'язань (санкції).
Передбачаючи загалом імперативний характер методу права соціального забезпечення, в якому переважають нор-ми-приписи, поглянемо, яким чином впливають на специфіку методу додаткові ознаки. При цьому не варто забувати, що предмет права соціального забезпечення формують декілька видів самостійних відносин: соціально-забезпечу-иальні, соціально-страхові та процедурні. А тому названі ознаки можуть по-різному проявлятися щодо кожного із них
' Алексєєв С7с. Теория права. — X.: Изд-во БЕК, 1994. — С. 157.
29
|
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце..._________ і тим самим комплексно впливати на специфіку методу правового регулювання. Характер юридичних фактів, що виступають підставами для виникнення правових відносин1. Найбільш суттєво ця ознака методу проявляється стосовно соціально-забезпечувальних правовідносин, які становлять ядро предмета. І це, зрештою, характеризує усі галузі соціального права. В основі правовідносин за правом соціального забезпечення лежать соціальні права людини. Вони хоч і не породжують безпосередні правовідносини, але саме факт юридичного проголошення цих прав презюмує появу в перспективі правовідносин щодо кожного з них. Тобто держава, встановлюючи в імперативному порядку приписи — гарантувати, надати, сплатити, забезпечити тощо, визначає спосіб реалізації громадянами своїх прав на соціальне забезпечення. Ще однією обставиною, яка досить суттєво впливає на характер методу права соціального забезпечення, є те, що реалізація права на соціальний захист можлива, як правило, тільки з настанням обставин, незалежних, як правило, від волі людини (подій), так званих соціальних ризиків — смерті, каліцтва, хвороби, втрати роботи та ін. Але ці соціальні ризики не породжують фактичних правовідносин. Вони лише є підставою для звернення заінтересованої особи до уповноважених органів про призначення їй відповідного виду соціального забезпечення. Без такого звернення особи матеріальне забезпечення не надаватиметься. І, нарешті, завершальною ланкою у цій низці обставин, яка стане підставою для виникнення відносин соціального забезпечення, є 1 Відзначаючи цю ознаку методу правового регулювання (юридичні факти), деякі вчені акцентують увагу не лише на підставах виникнення правовідносин, а й на відповідних підставах зміни та припинення їх. Однак при характеристиці методу зосереджуються переважно тільки на підставах виникнення, залишаючи поза увагою інші юридично значимі факти (див., напр.: Иосифиди Д. Г. Право социального обеспечения Российской Федерации: Учебн. для вузов. — М.: Право и государство, 2003. — С. 24-25). Очевидно, що це не випадково, адже насправді специфіка методу виражається тільки фактами, які лежать в основі виникнення правовідносин. Юридичні факти, що змінюють чи припиняють правовідносини, залежать від попередніх, а тому не є визначальними для методу. ЗО 1.3. Методи права соціального забезпечення рішення компетентного державного органу про призначення того виду соціального забезпечення, на який претендує особа. Схематично виникнення соціально-забезпечувальних відносин виглядає таким чином: Право на соціальне забезпечення Соціальний - ризик Звернення особи (її волевиявлення) Рішення компетентного - органу про призначення матеріального забезпечення Соціально-страхові відносини, що теж є предметом права соціального забезпечення, мають підставами своєї появи юридичні факти, які випливають із імперативних приписів про обов'язкову реєстрацію страхувальників та обов'язкову сплату ними страхових внесків. Цей аспект методу є домінуючим для соціально-страхових відносин. Тим не менше, система загальнообов'язкового державного соціального страху-ішиня допускає можливість також добровільного соціального страхування певних категорій фізичних осіб. А отже — підставами виникнення соціально-страхових правовідносин може бути добровільний вступ до них фізичних осіб і набуття у зв'язку з цим статусу і страхувальників, і застрахованих осіб. Що ж до процедурних правовідносин, які пов'язані із истановленням юридичних фактів, то вони лише доповнюють соціально-забезпечувальні правовідносини і є типовим иидом адміністративних (управлінських) правовідносин, мри цьому суттєво не впливають на характер методу права соціального забезпечення. Правове становище суб'єктів правовідносин. Така додаткова ознака методу правового регулювання, на перший погляд, навряд чи матиме вплив на визначення його специфіки, оскільки саме з огляду на правове становище суб'єктів правових відносин прийнято виділяти два основні мотоди правового регулювання. Нагадаємо: якщо учасники рівноправні, то метод має диспозитивний характер, а якщо один з них має владні повноваження щодо іншого, то в наявності — імперативний метод. 31 |
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...________
Тим не менше, з'ясування цієї додаткової ознаки не може вважатися зайвим, оскільки диспозитивні чи імперативні відносини самі по собі не є однорідними і специфіка рівноправності чи підпорядкованості (субординації) може по-різному проявлятися щодо певної групи суспільних відносин. Підпорядкованість (субординація) учасників адміністративних, кримінальних, фінансових, земельних правовідносин є неоднаковою. Аналогічно, правове становище учасників соціально-забезпечувальних правовідносин має свою специфіку, яка істотно впливає на характер імперативного методу права соціального забезпечення.
Загалом, коли стверджується, що «правове становище суб'єктів правовідносин соціального забезпечення має таку особливість, що між ними немає ні відносин рівності, ні відносин субординації»1, то складається враження, що ми маємо справу не з правовим явищем (правовідносинами), а з таким видом соціальних стосунків, які не потребують правового регулювання. Очевидно, що це не так. У соціально-забезпечувальних правовідносинах, як це і належить відносинам імперативного характеру, суб'єкти перебувають у підпорядкуванні один стосовно іншого. Але їх підпорядкування (субординація) все ж відрізняється від класичної субординації, що властива, наприклад, адміністративному праву.
Якщо в управлінських (адміністративних) правовідносинах субординація суб'єктів майже завжди одностороння і держава та її органи мають владні повноваження щодо інших учасників правовідносин, то у соціально-забезпечувальних правовідносинах субординація суб'єктів виглядає дещо інакше. Тут держава і її органи виступають зобов'язаними суб'єктами стосовно інших основних учасників цих відносин, які наділені правом вимагати відповідної поведінки від них. Така субординація спостерігається вже на етапі так званих абсолютних правовідносин, коли держава, проголосивши відповідні соціальні права, бере на себе зо-
1 Иосифиди Д. Г. Вказ. праця. — С. 29.
32
_____________________________1.3. Методи права соціального забезпечення
бов'язання забезпечити реалізацію їх потенційними суб'єктами при настанні соціального ризику. Класичний варіант субординації адміністративного характеру властивий лише процедурним правовідносинам, які виникають при потребі встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення для виникнення матеріальних правовідносин. У цих відносинах державні органи мають владні повноваження і ннраві вимагати від осіб, що претендують на соціальне забезпечення, відповідних документів та вчинення ними певних дій.
Фактичні соціально-забезпечувальні правовідносини позначені субординацією, що є аналогічною абсолютним право-иим відносинам. Уповноважені державні органи виступають тут зобов'язаними суб'єктами, і їх діяльність врегульована на основі категоричних приписів. Вони не вправі на власний розсуд вирішувати, призначати (виплачувати) чи не призначати (не виплачувати) певний вид соціального страхування. Отже, у соціально-забезпечувальних правовідносинах правове становище суб'єктів є відмінним від класичного адміністративного варіанта субординації (підпорядкування). Належним, зобов'язаним суб'єктом виступають держава та її органи, що уповноважені здійснювати забезпечення соціальних прав громадян. Такий варіант субординації є результатом проголошення державою соціальних прав та здійснення мою соціальних функцій.
Характер встановлення прав та обов'язків. Імперативний мотод правового регулювання, як уже зазначалося, має й Іншу назву — централізований. Тому, зрозуміло, що за такої назви може йтися лише про централізоване встановлення прав і обов'язків суб'єктів, а на виявлення якихось додатко-их ознак, характерних для методу права соціального забезпечення, годі сподіватися. Тим не менше, специфіка предме-цієї галузі позначилася і на юридичній природі правил, які гулюють соціально-забезпечувальні відносини. Зрозуміло, о умови, порядок, види соціального забезпечення визначався законами і не можуть бути змінені на договірному
1141
33
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...________
рівні. Однак у соціально організованому суспільстві реалізація соціальних прав неможлива без залучення до участі у формуванні правових інститутів усіх соціальних партнерів — держави, роботодавців та профспілок. Тому генеральна, галузеві та регіональні угоди, що ухвалюються за взаємної згоди усіх соціальних партнерів, містять спеціальні договірні норми, спрямовані на поліпшення прав і обов'язків суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин.
Договірне регулювання можливе і на рівні колективного договору. Роботодавці та профспілки, що представляють інтереси найманих працівників, вправі передбачити у колективному договорі підвищені розміри допомог сім'ям з дітьми, допомог одиноким матерям тощо.
Фактично у сфері договірного регулювання перебувають відносини, що визначають умови матеріального забезпечення поза державною системою соціального забезпечення.
Отже, встановлення прав і обов'язків учасників соціально-забезпечувальних правовідносин відбувається переважно на централізованому рівні, хоч допускається застосування і договірних норм, які ухвалюються в результаті соціально-партнерських стосунків.
Характер юридичних засобів впливу для забезпечення виконання зобов'язань. Цю додаткову ознаку іноді називають — санкції. І у такому варіанті намагаються показати наявність самостійних санкцій, що використовуються для захисту порушених прав учасників правових відносин. Однак санкції за своєю юридичною природою не є численними, і вони властиві тільки для деяких самостійних галузей права: адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, фінансового і деяких інших. Натомість чимало галузей права не мають своїх власних санкцій, а тому при необхідності захисту порушених прав суб'єктів правовідносин використовують засоби впливу (санкції), що містяться в інших галузях права. Право соціального забезпечення саме і належить до таких галузей. Основними способами впливу на порушників соціально-забезпечувальних правовідносин вважаються
34
1.4, Система (структура) права соціального забезпечення