ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.07.2020
Просмотров: 9011
Скачиваний: 5
1 Поленина С. В. Взаимодействие системи права и системи законодательства в
современной России // Государство и право. — 1999. — № 9. — С. 5.
2 Лившиц Р. 3. Теория права: Учебник. — М., 1994. — С. 115.
42
1.4. Система (структура) права соціального забезпечення
цих галузей права та достатньо тривала практика їх існування у системі вітчизняного права засвідчують недоцільність кодифікації нормативних актів таких галузей. Отже, система законодавства, яке покликане регулювати соціально-за-бс-зпечувальні відносини, фактично відповідає системі права соціального забезпечення.
Право соціального забезпечення як галузь права і суспільне явище є об'єктом вивчення галузевої правничої науки. На сьогодні достатньо виразно визначився такий її напрям, як наука права соціального забезпечення. Вона є системою наукових поглядів, правових знань, ідей стосовно права соціального забезпечення як явища правової дійсності.
Крім вивчення права соціального забезпечення, його структури, характеру норм, окремих інститутів, предмета, методу, принципів, правосуб'єктності учасників правових відносин тощо, наука права соціального забезпечення досліджує також цілий ряд інших важливих у науковому плані аспектів, що мають безпосереднє відношення до цієї галузі права. Як і кожна галузева правнича наука, вона вивчає Історичний аспект становлення і розвитку права соціального ;ійбезпечення, міжнародний досвід регулювання відносин у цій сфері, а також роль та значення актів міжнародних організацій і їх вплив на стан правового забезпечення соціальних прав громадян у нашій країні. Важливим напрямом науки права соціального забезпечення є вироблення наукових рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин та практики застосування галузевих норм у сфері соціального забезпечення.
Як бачимо, предмет науки права соціального забезпечення значно ширший від предмета цієї галузі права.
Важливо зазначити, що достатньо розвинута наука має не-мбиякий вплив на розвиток і вдосконалення галузі права як системи норм. Більше того, багатьма вченими-теоретиками обґрунтовується ідея про те, що право як загальносоціальне нпище — це не тільки акти державної правотворчості, а й правова ідеологія, правова наука і правові відносини. Тому
43
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...________
від фактичного стану правової науки залежить рівень правового забезпечення соціально-забезпечувальних відносин та його ефективність.
Донедавна вважалося, що вітчизняна наука права соціального забезпечення не набула ознак самостійності і є складового науки трудового права1. Однак за останній період, особливо наприкінці минулого століття, відбувся досить виразний процес формування наукової бази саме у сфері соціального забезпечення, що дає підстави вважати науку права соціального забезпечення самостійним напрямом правничої науки. Чималий внесок у її становлення і розвиток внесли Я. І. Безугла, Н. Б. Болотіна, Б. С. Стичинський, І. М. Сирота, С. М. Синчук, Б. І. Сташків та інші вчені.
Наука права соціального забезпечення як система наукових поглядів і знань теж має свою внутрішню структуру. Зазвичай вона будується за аналогією із структурою системи галузі права. Адже вивчення тих чи інших правових явищ є найбільш доступним з огляду на відповідні інститути та норми, що розташовані у закономірній послідовності у структурі галузі. Тому у системі науки права соціального забезпечення традиційно виділяють Загальну та Спеціальну частини, які в свою чергу поділяються на відповідні інститути. Відмінність лише в тому, що самих інститутів є дещо більше. Це особливо характерно для Загальної частини.
Як уже зазначалося, предмет науки права соціального забезпечення значно ширший за предмет галузі права. Тому у структурі Загальної частини мають місце такі інститути, як історія права соціального забезпечення, теоретичні засади становлення і розвитку галузі, міжнародне співробітництво у сфері соціального забезпечення та ін.
Спеціальна частина науки права соціального забезпечення містить наукові знання і теоретичні позиції про конкретні правові інститути та підінститути, що регулюють відповідні види відносин соціального забезпечення.
1 Пилипенко П. Д. Проблеми теорії трудового права. — Л.: Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 1999. — С. 23.
44
1.4. Система (структура) права соціального забезпечення
Подібною до системи науки права соціального забезпечення є система навчальної дисципліни (курсу) «Право соціального забезпечення», яка вивчається у багатьох вищих навчальних юридичних закладах. Система курсу «Право соціального забезпечення» зазвичай відповідає структурі навчальної програми. Відмінність від системи галузевої науки полягає лише в тому, що відповідні інститути тут мають назву «теми». Для прикладу, програма курсу «Право соціального забезпечення» для студентів юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а отже — і система цієї навчальної дисципліни має такий вигляд:
І. Загальна частина передбачає вивчення таких тем:
1. Соціальне забезпечення — пріоритетний напрям соціальної політики держави.
2. Державні соціальні стандарти та соціальні гарантії в системі соціального забезпечення.
3. Поняття, предмет, метод та система права соціального забезпечення.
4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення.
5. Соціальні ризики як підстава виникнення у особи права на соціальне забезпечення.
6. Організаційно-правові форми соціального забезпечення.
7. Принципи права соціального забезпечення.
8. Форми права соціального забезпечення України.
9. Організація загальнообов'язкового державного соціального страхування.
II. Спеціальна частина містить такі теми:
1. Система страхових пенсій за законодавством України.
2. Державні (нестрахові) пенсії.
3. Система страхових допомог за законодавством України.
4. Державні допомоги.
5. Соціальні пільги як вид соціального забезпечення.
6. Соціальне обслуговування.
7. Міжнародні стандарти соціального забезпечення.
45
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...________
1.5. Місце права соціального забезпечення у системі права України
Право соціального забезпечення як самостійна галузь вітчизняного права за останні декілька десятків років цілком закономірно утвердилось на чільних позиціях системи права України. Зародившись у надрах колишнього радянського трудового права, спочатку як самостійний інститут, воно з середини 60-х років минулого століття сформувалося в окрему галузь соціалістичного права. У нашій державі право соціального забезпечення набуло свого довершеного вигляду лише з прийняттям Конституції України, яка закріпила основні права громадян у сфері соціального захисту.
Ухвалення низки законів, що визначають систему соціального страхування та гарантії реалізації соціально-економічних прав нашими громадянами в умовах ринкової економіки, посилення їх соціальної захищеності ще більше зміцнило позиції цієї галузі у системі вітчизняного права. Закономірно, у зв'язку з цим постає питання про необхідність з'ясувати місце права соціального забезпечення у цій системі та встановити співвідношення і взаємодію його з іншими суміжними галузями права.
Відомо, що система права є внутрішньою побудовою (структуру), яка передбачає єдність та диференціацію правових норм. При цьому важливо зауважити, що основна мета цієї системи полягає в обґрунтуванні водночас інтеграції та поділу нормативного масиву на галузі й інститути для одержання системної характеристики позитивного права загалом. Не зайвим буде наголосити також і на тому, що система права (його структура) зумовлює форму права (систему законодавства), тобто обидва ці системні утворення є дуже тісно пов'язаними і взаємозалежними одне від одного.
Увесь історичний шлях становлення і розвитку права засвідчує, що всі правові системи сучасного позитивного права тією чи іншою мірою базуються на диференціації останнього на приватне й публічне право, де перше усі свої регулятивні властивості спрямовує на задоволення потреб і захист
46
1,5. Місце права соціального забезпечення у системі права України
Інтересів окремих осіб, а друге забезпечує регулювання затильних інтересів держави й суспільства.
Такий поділ позитивного права на дві відносно самостійні Групи не дістав належного схвалення радянською правовою доктриною, а тому лише після розпаду Союзу з'явилися наукові доробки, де сучасні теоретики правової науки поверталися до відомої ще з часів римського права концепції приватного і публічного права. Та попри всі зрушення у цьому напрямку і фактичне утвердження у сучасній правничій науці Ідей про розподіл усіх галузей права за двома відомими напрямами, варто зазначити, що не лише радянська правова наука, а й правові школи і наукові течії у різні часи не .шнжди однозначно ставилися до диференціації системи пранії на публічне і приватне1.
Достатньо виразно у пізнавальному плані історію зародження і розвитку ідей «публічного» та «приватного» в праві показав Ю. А. Тихомиров у своєму підручнику «Публичное право», виданому в Москві у 1995 р. Відзначаючи повернення на теренах колишнього СРСР до концепції приватного і публічного права, він, зокрема, наголошує, що зміни, які сталися на початку 90-х років минулого століття, повалення тоталітарних основ державності і відродження ідей природного права посилили деструктивні процеси у сфері форму-іімпня системи права.
Підтримуючи ідею дуалізму в праві, вчені-юристи вважали за потрібне підкреслити пріоритети приватного права, яке подавалось як головний чинник системи права, як носій правового прогресу. Вважалося, що завдяки йому відбу-иасться захист і розвиток основних цінностей цивілізованого гніту — свободи особи, приватної власності, ринкових відносин2. Відома теза про те, що приватне і публічне право як дві рівнозначні частини системи права, що логічно доповнюють одна одну і тим самим утворюють паритетну, цілісну структуру» була порушена на користь надання пріоритетів приват-
1 Тихомиров Ю. М. Публичное право: Учебник. »Т«мсамо. — С. 20.
М.:Изд-во БЕК, 1995. —496 с.
47
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...________
ному праву. Знаний авторитет радянської (а тепер і російської) правової науки С.С. Алексеєв писав з приводу цього, що саме приватному праву належить виражати особливий правовий устрій та правовий порядок, який формується на основі свободи людини, а тому в новій правовій системі на ■ перших позиціях має бути приватне, цивільне право. Він наголошував, що право лише тоді право, коли у ньому високе місце займає приватне право1.
Насправді ж фактичні реалії розвитку суспільних відносин вкотре продемонстрували невідворотність об'єктивних законів і їх вплив на формування системи позитивного права. Ринкова економіка, як це не парадоксально, не може функціонувати без держави та її органів, роль яких усе більше зростає. А досвід розвинутих країн засвідчує, що держава при цьому активно впливає на стан ринкових процесів, надаючи особливого значення розвитку соціальної сфери. Тобто значення публічного правового напряму регулювання суспільних відносин у сучасний період зовсім не зменшується. Інша річ, що публічне право вже не те, що було раніше, воно набирає якісно нових ознак. Акценти його правового впливу починають зміщуватися з охорони інтересів держави на задоволення потреб та інтересів окремих осіб. Ще минулого століття у структурі публічного права розпочинають формуватися якісно нові правові норми, які формуються завдяки так званому соціальному законодавству, що історично розвинулось наприкінці XIX ст. і було пов'язане з необхідністю охорони інтересів найманих працівників.
Після Другої світової війни соціальний напрям у сфері публічного права продовжував активно розвиватися вже за рахунок посилення соціальної функції держави, в результаті чого утворилась ціла правова спільність, яка зрештою отримала назву соціального права.
\Алексеев С. С. Не просто право — частное право // Известия. — 1991. — 19 октября.
48
1,5. Місце права соціального забезпечення у системі права України
І Поява цього, як пише Ю. А. Тихомиров, «третього партнера» у системі права є цілком закономірним і об'єктивним пнищем. Адже «соціальне» стає «публічним» через те, що гиїтове співтовариство, суспільство і держава беруть на себе •обов'язання гарантувати громадянам реалізацію стандартів ІХ особистих прав на освіту, здоров'я, безпечне для життя і адоров'я довкілля тощо, маючи на меті добровільну згоду і- громадян скористатися цими гарантіями без втручання в [і си-обисту сферу1. Соціальна держава як гарант прав і свобод «■моїх громадян стає суб'єктом правових відносин, які є підмінними від традиційних публічних, адміністративних : відносин. Соціальна спрямованість таких відносин зумовле-■ мп передусім захистом особистих інтересів членів суспільства, а не загальносуспільних інтересів, як це існує в класичному публічному праві.
Важливою ознакою відносин, котрі регулюються соціальним правом, можна вважати і те, що їх формування відбувається під безпосереднім впливом держави та пов'язане із вдійсненням нею своєї соціальної функції2. Тобто соціальна функція держави дістає своє втілення у соціальному праві, •ікс може розглядатися як окреме структурне утворення у системі права, поряд із традиційними її складовими — Публічним та приватним правом. Соціальне право об'єднує правові норми, покликані регулювати відносини соціального захисту громадян та забезпечувати їм гарантії реалізації : основних соціально-економічних прав.
Отже, соціальне право — це не окрема галузь у системі і права, а своєрідна правова спільність, яка об'єднує в собі І Цілу низку самостійних галузей, для яких визначальним | чинником є забезпечення соціального захисту громадян, котрі в силу об'єктивних обставин потребують допомоги держави як основного соціального гаранта.
'Тихомиров Ю. А. Вказ. праця. — С. 26.
' Мпикова О. Е. Роль функций государства в формироваяии предметного и фуяк-
ционального критериев вьіделения отраслей в системе права // Вестник
ОмГУ. — 1998. — Вьгп. 3. — С. 84.- , • „лЧ\ ч
49
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...________
Зародження соціального права пов'язують із появою трудового права, яке з'явилось у зв'язку зі становленням капіталістичних ринкових відносин та найманої праці. Робото-давці-підприємці, для яких основною метою було отримання прибутку, намагалися досягти його завдяки надмірній експлуатації робочої сили, що викликало невдоволення найманих працівників. Розпочалися масові акції протесту останніх з вимогами нормування робочого часу, гарантій оплати праці, охорони праці тощо. Для запобігання загрозі соціальних конфліктів в цей процес змушена була втручатися держава, яка шляхом встановлення обмежень тривалості робочого дня, заборони використання праці неповнолітніх, інших соціальних пільг у сфері праці встановила певні стандарти найму робочої сили. Тобто держава як політична організація виступила своєрідним гарантом трудових прав найманих працівників, взявши на себе їх охорону як сторони потенційно слабшої у системі суспільно-трудових відносин. Трудові відносини, які ще донедавна базувались на приватних правових засадах і найм робочої сили відбувався за правилами цивільного (приватного) права, дістали свій подальший розвиток завдяки втручанню у їх сферу публічно-правових засад. Ця обставина суттєво вплинула на стан подальшого регулювання праці, що зрештою виявилося у формуванні трудового права як права, спрямованого на захист інтересів найманих працівників. Держава тут відіграла досить значну роль, реалізуючи свою, на той час не зовсім сформовану, соціальну функцію.