ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.07.2020
Просмотров: 8991
Скачиваний: 5
санкції адміністративної та майнової відповідальності. При цьому заходи юридичної відповідальності в основному застосовуються лише щодо громадян, які є носіями суб'єктивних Прав, або щодо їх страхувальників (роботодавців). Відповідальність державних страхових фондів і державних органів, що надають соціальне забезпечення громадянам, не передбачена. Тому для забезпечення виконання ними своїх обов'язків перед застрахованими особами використовуються традиційні методи оскарження дій державних органів і страхових фондів до вищих органів або до суду. Як бачимо, для лпхисту порушених прав учасників соціально-забезпечувальних правовідносин використовується відповідний набір засобів, властивих імперативному методу правового регулювання.
З'ясувавши, таким чином, специфіку прояву додаткових ознак методу правового регулювання стосовно соціально-забезпечувальних правовідносин, можемо сформулювати визначення методу права соціального забезпечення.
Отже, метод права соціального забезпечення має імперативний характер, що зумовлений реалізацією громадянами права на соціальне забезпечення та соціальними ризиками, які лежать в основі правовідносин, передбачають підпорядкованість держави та її органів, централізоване, в основному, встановлення прав і обов'язків суб'єктів, а також адміністративно-судовий захист порушених прав.
1.4. Система (структура) права
соціального забезпечення й
Право соціального забезпечення як окрема галузь права — сукупність правових норм, покликаних регулювати якісно однорідну групу суспільних відносин. При цьому така сукупність правових норм не є якоюсь хаотичною, безсистемною і такою, що позбавлена певної внутрішньої організації. Норми права, які формують галузь права, розташовуються у певному порядку, який об'єктивно зумовлений характером суспільних відносин. Тобто система будь-якої галузі права —
35
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...
це зумовлене характером суспільних відносин внутрішнє розташування правових норм усередині галузі.
Норма права вважається найдрібнішим структурним елементом системи будь-якої галузі права. Та зазвичай суспільні відносини, які формують предмет правового регулювання, за своїм характером не є однорідними. А це дає підстави виділяти всередині кожної з галузей права відносно стійкі групи правових норм, які забезпечують регулювання відповідних груп однорідних суспільних відносин. Вони відомі як інститути права або правові інститути. Зрозуміло, що й у структурі системи права соціального забезпечення можна виділити галузеві правові інститути, які об'єднують близькі за змістом і характером правові норми.
Усі правові інститути залежно від того, чи вони містять норми, які є визначальними для всієї галузі права і мають вплив на увесь комплекс суспільних відносин, що формують предмет правового регулювання, чи їх дія обмежується лише певним видом суспільних відносин, в теорії права прийнято поділяти на загальні інститути та спеціальні.
Такий загальнотеоретичний підхід до розподілу правових інститутів за їх значенням для конкретної галузі права дає підстави для виділеня в системі права соціального забезпечення Загальної і Спеціальної частин1. Відповідно, кожна із цих частин містить властиві їй правові інститути, а останні, у свою чергу, складаються з норм права, які є найнижчою (найдрібнішою) ланкою внутрішньої структури галузі права.
1 У російській правничій літературі при характеристиці системи галузі права поряд із Загальною частиною виділяють «Особенную часть», а не «Специальную». Видається, що ті вітчизняні автори, які услід за росіянами поділяють галузі національного права на Загальну та Особливу частини, не зовсім послідовнішу використанні української термінології. Річ у тім, що українське «особливий» відповідає російському «особенньїй» і «особьш», де «особьій* — це щось надзвичайне. Тому норми, які регулюють певні однорідні види суспільних відносин, що мають специфічні особливості, найкраще об'єднати у Спеціальну, а не Особливу частину.
36
_________'";■ 1-4- Система (структура) права соціального забезпечення
Отже, система права соціального забезпечення — це зумовлена характером суспільно-забезпечувальних та пов'язаних з ними відносин внутрішня структура галузі права, яка виражається у розподілі всіх норм за правовими інститутами, що залежно від їх значимості формують Загальну та Спеціальну частини.
Схематично система права соціального забезпечення може Лути виражена таким чином:
Право соціального забезпечення — • галузь права
— Спеціальна частина І
Розподіл правових інститутів за Загальною та Спеціальною частинами у галузевій юридичній літературі прийнято иизначати з огляду на структуру основного нормативного акта, яким переважно є кодекс. Право ж соціального забезпечення належить до тих небагатьох галузей вітчизняного пранії, які не мають свого кодифікованого акта. Правові норми, котрі регулюють соціально-забезпечувальні та пов'язані з ними відносини, містяться у законах та інших нормативних нктах, що здійснюють правову регламентацію певних груп суспільних відносин. Об'єднання цих актів у єдину систему відбувається фактично на основі галузевої інкорпорації правових норм. Тому при визначенні місця того чи іншого інституту права у структурі права соціального забезпечення, а от-
37
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...
же — і приналежність його до Загальної чи Спеціальної частини, крім об'єктивних чинників, використовуються й і суб'єктивні критерії. Йдеться передусім про наукове обґрун- І тування розміщення відповідного інституту права у певному 1 місці системи права соціального забезпечення. 1
У навчальній літературі, зокрема, точиться дискусія щодо 1 сформованості Загальної частини права соціального і забезпечення. Російські вчені М. Л. Захарові Є. Г. Тучкова, | азнимийД.Г. Іосіфіді вважають, що на сьогодні формуван- І ня цієї частини ще не завершене, оскільки повністю несфор- 1 мованими виявились її основні інститути1. 1
Враховуючи, що деякі аргументи, наведені авторами в 1 обґрунтування своєї позиції, не є достатньо переконливими,'" а також ту обставину, що крім об'єктивних чинників на формування системи права відповідний вплив мають суб'єктивні підходи різних авторів, можна вважати, що Загальна частина права соціального забезпечення на даний час усе ж є сформованою і реально відображає стан соціально-забезпечувальних відносин у нашій державі.
Як уже зазначалося, склад Загальної частини формують ті правові інститути, які відображають специфіку галузі права і мають визначальне значення для більшості інститутів Спеціальної частини. Такими є, зокрема, інститут, що визначає сферу дії та об'єкт правового регулювання; інститут пра-восуб'єктності учасників правових відносин; інститут дер- ■ жавних соціальних стандартів та соціальних гарантій; інститут соціальних ризиків; інститут, що визначає принципи права соціального забезпечення; інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування; інститут оформлення реалізації права на соціальне забезпечення (процедурні норми).
Серед цих правових інститутів, що формують Загальну частину, найбільш вагоме місце відводиться нормам, які визначають сферу дії та об'єкт впливу. І якщо у тих галузях
1 Захаров М. Л., Тучкова 9. Г. Вказ. праця. — С. 83; Иосифиди Д. Г, Вказ. праця. — 1
с. зо. ч
38
1.4. Система (структура) права соціального забезпечення
права, де існує кодифікований акт (кодекс), це визначається спме у ньому, то для права соціального забезпечення визначальними у цьому плані є норми, які містяться у ст. 46 Конституції України. Тут у концентрованому вигляді окреслено той комплекс суспільних відносин, що потребує самостійного правового регулювання, тобто визначено предмет галузі п [шва.
Не менш важливим для Загальної частини права соціального забезпечення є інститут правосуб'єктності учасників гоціально-забезпечувальних та пов'язаних з ними правових иІдносин. Тут, зокрема, визначаються основні елементи пра-нового статусу цих учасників. Цей інститут має комплексний характер, оскільки його норми містяться не лише у актах національного права — Конституції України, законах, иідзаконних актах, а й у деяких міжнародно-правових документах (угодах, укладених між державами — учасницями ('І ІД), на які було надано згоду Верховною Радою України.
Відносно новим для вітчизняного права соціального забезпечення є інститут Загальної частини — соціальні ризики. Після ухвалення Основ законодавства України про загально-сібов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. норми цього інституту дістали своє довершення і зайняли чільне місце у структурі галузі права. Ще більш повним цей інститут став після прийняття низки законів щодо окремих видів соціального забезпечення: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою итратою працездатності та втратами, зумовленими народженням та похованням*; Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Комплексним інститутом, що теж був фактично заново сформований у структурі Загальної частини права соціального забезпечення, став інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування. Він вважається чи не
39
найбільшим правовим утворенням цієї галузі. А тому можна у його структурі виділити норми, що мають якісну однорідність та слугують регулятором відносно самостійної групи соціально-страхових відносин — відносин страхового стажу. Тобто у складі комплексного інституту загальнообов'язкового державного соціального страхування виділяється самостійний підінститут — страховий стаж.
Загальний характер цього підінституту і його вплив та вирішальне значення для більшості норм Спеціальної частини є очевидним. Тому не можна погодитися з деякими вченими, які слідом за В. С. Андрєєвим намагаються обґрунтувати місце цього інституту у структурі Спеціальної частини права соціального забезпечення1. Норми, які регламентують страховий стаж осіб, що мають право на соціальне забезпечення, єдині для більшості видів соціального забезпечення, а тому недоцільно виводити їх за межі Загальної частини, а тим більше вилучати із структури норм, які формують комплексний інститут загальнообов'язкового державного соціального
страхування.
Спеціальна частина права соціального забезпечення, на відміну від Загальної частини, є менш сформованою. Принципово основні інститути цієї структурної ланки визначені достатньо повно, і проблем щодо належності їх саме до Спеціальної частини фактично не існує. Є лише проблеми із внутрішнім нормативним наповненням самих інститутів цієї частини права соціального забезпечення.
Реформування системи законодавства у сфері соціального захисту і приведення його у відповідність до Конституції України та ринкових перетворень у нашій країні призводять до якісних змін і оновлення цілого ряду правових інститутів. Суттєво змінився інститут страхових та державних (нестра-хових) пенсій. Після прийняття та набрання чинності Законом України «Про державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. повністю оновлено ту частину інституту, яка
1АндреевВ.С. Право социального обеспечения в СССР. — М.: Юрид. лит-ра, 1987. — С. 43; Захаров М. Л., Тучкова 9. Г. Вказ. праця. — С. 85.
40
^___________1.4. Система (структура) права соціального забезпечення
формувалася за рахунок норм, що регулюють страхові пенсії. Загалом цей інститут набув ще більш виразного соціального характеру.
Що ж до такого важливого інституту Спеціальної частини, як інститут страхових та державних допомог, то його сформованість і наповненість виглядають більш стабільними І визначеними. Нормативні акти, норми яких становлять .іміст цього правового інституту, пройшли апробацію впродовж декількох останніх років і засвідчили свою ефективність у забезпеченні відносин щодо надання допомог по безробіттю, в разі тимчасової непрацездатності, у зв'язку з ішгітністю і пологами та ін.
Достатньо вагоме місце у структурі Спеціальної частини права соціального забезпечення займає інститут соціальних пільг та соціального обслуговування. Тут об'єднані норми, икі спрямовані на забезпечення медико-реабілітаційних, соціально-трудових, житлово-побутових та інших соціальних пільг, які надаються для підтримання життя особи з настанням соціальних ризиків, а також на здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг.
Для Спеціальної частини характерна комплексність її основних інститутів. Наприклад, інститут страхових та державних (нестрахових) пенсій має у своїй структурі принаймні два відносно самостійні утворення — страхові пенсії ти державні (нестрахові) пенсії. При цьому норми, які формують кожен із цих підінститутів, можна об'єднати у менш іначні за обсягом групи, що забезпечуватимуть регулювання подібних за характером груп соціально-забезпечувальних «ідносин: пенсій за віком, у зв'язку з інвалідністю, втратою годувальника тощо.
Крім системи права соціального забезпечення, розрізняють також систему науки права соціального забезпечення та систему навчальної дисципліни: «Право соціального забезпечення». Існує також поняття «система законодавства щодо соціального забезпечення».
41
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...________
Система законодавства, на відміну від системи галузі права, є сукупністю взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів, покликаних забезпечити певну сферу суспільних відносин.
Вважається, що система права має вплив на характер системи законодавства. Оскільки система права є об'єктивним формуванням, то її розвиток зумовлює трансформацію системи законодавства, яку творить законодавець1. Можна погодитися з таким трактуванням, якщо розглядати право як загальносоціальне явище, котре формується не лише з нормативних актів державних органів, а й з актів договірного характеру, судової практики. Коли ж об'єктивне юридичне право розглядати лише як результат правотворчості уповноважених державних органів, то віднайти особливі відмінності між системою права і системою законодавства практично неможливо. Р. 3. Лівшиць з цього приводу висловив думку, що «неможливо провести межу між нормою права і нормативним актом, оскільки у кінцевому підсумку і одне, і друге — всього лише сукупність правових норм, а отже як сукупності і галузі права і галузі законодавства виявляються тотожними за змістом»2.
Право соціального забезпечення якраз і належить до тих галузей, які базуються фактично на нормативно-правових актах, а це дає підстави вважати, що система соціально-забезпечувального законодавства є аналогічною системі права соціального забезпечення. Та обставина, що не існує єдиного кодифікованого акта, який виражав би собою структуру системи законодавства у цій сфері, не впливає на формування системи соціально-забезпечувального законодавства. Адже існує цілий ряд галузей права (фінансове, аграрне, екологічне), у яких нормативний матеріал розкидано по різних юридичних актах і на єдиний кодифікований акт тут годі й сподіватися. Більше того, комплексний характер предмета