Файл: культура.doc

Кассандра (грец. Kassandra) – 1) у давньогрецькому епосі дочка троянського царя Пріама та його жінки Гекуби – пророчиця, зловісним пророкуванням котрої ніхто не вірив;

2) передвісниця лиха.

Катарсис (грец. katharsis – очищення) – термін, який запровадив Арістотель у вченні про трагедію (“Поетика”), що означає очищення духу за допомогою страху й співчуття.

Кераміка (грец. keramikos – череп’яний, гончарний) – 1) гончарне мистецтво; 2) вироби з природної глини.

Кіномистецтво – вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінозйомки подій – реальних, спеціально інсценованих або відтворених засобами мультиплікації. К. синтезує естетичні ознаки літератури, театру, образотворчого мистецтва й музики на основі специфічних засобів зображення: монтажу, кадру, ракурсу, плану.

Класицизм (лат. classicus – першокласний, взірцевий) – 1) художній напрям у мистецтві XVII – початку XIX ст. в Європі, для якого були характерні суворі стилістичні нормативи й ієрархія вищих і нижчих жанрів за античними зразками. К. характеризується підвищеною увагою до громадянських проблем, відображає життя в образах ідеальних, які тяжіють до загальної норми, зразка; 2) художній стиль у Європі і відповідна йому естетична теорія, що базувалася на зразках античного мистецтва.

Кобзар – 1) український народний музикант і співець, виконавець народних пісень і дум, який супроводжує спів грою на кобзі (бандурі); 2) назва збірки поетичних творів Т.Г. Шевченка.

Колізей (лат. colosseum – величезний, колосальний) – амфітеатр Флавіїв у Римі – пам’ятка давньоримської архітектури (75 – 80 рр. н.е.), використовувався для гладіаторських боїв та інших видовищ.

Колт – давньоруська жіноча, найчастіше парна, прикраса XI – XIII ст. у вигляді порожнистої підвіски.

Комедія (грец. komodia) – 1) вистава у Стародавній Греції, яка розвинулася з пісень, що виконувалися під час карнавальних процесій на честь бога Діоніса; 2) жанр драми, у котрому характери, позиції й діалоги викликають сміх; 3) удавання, лицемірна поведінка.

Комедія дель арте (італ. comedia dell’arte – комедія масок) – вид італійського театру XVI – XVII ст., спектаклі котрого створювалися методом імпровізації на основі сценарію.

Концептуальне мистецтво (англ. concept – поняття, ідея, загальне уявлення) – напрям мистецтва, котрий розглядає художній твір як спосіб демонстрації понять, що вживаються у наукових дисциплінах: філософії, антропології, соціології, мистецтвознавстві та ін. Для ілюстрації понять використовуються різні матеріали: літературні тексти, графіка, відеозаписи, людське тіло, природні об’єкти, промислові вироби, що дає змогу уникнути асоціацій, пов’язаних із застосуванням традиційних матеріалів.

Кора (грец. kore – дівчина) – у давньогрецькому мистецтві вертикальна статуя дівчини в одязі.

Космогонія (грец. kosmogonia – походження світу) – система уявлень про походження космосу, космічних тіл, втілена у міфах, сказаннях, легендах давнього світу.

Кромлех (бретонський crom – коло і lech – камінь) – один із видів мегалітичних будівель. К. складається з величезних кам’яних плит і стовпів у вигляді круглого муру.

Кругла скульптура – скульптурне зображення, що розраховане на огляд з багатьох точок.

Ксилографія (грец. xylon – зрубане дерево) – гравюра на деревині.

Кубізм (фр. coube – куб) – напрям у мистецтві, який зародився у Франції на початку ХХ ст. Ґрунтується на прагненні художників, розкладаючи предмет на площини, уподібнюючи його найпростішим тілам (кулі, конусу, кубу), створити нову художню реальність, виявивши геометричну структуру об’єкта.

Культура (лат. cultura – вирощування, обробка, виховання, освіта, розвиток) – явище, яке існує і функціонує в людському суспільстві. Існують різні підходи до визначення культури, які фіксують ті чи інші її ознаки і якості: аксіологічний, що вбачає в культурі систему духовних цінностей; гуманітарний, що розглядає культуру як вияв сутнісних сил людини; інформаційний, що розуміє культуру як соціальну пам’ять людства, накопичення соціальної інформації; семіотичний, що уявляє культуру як сукупність знакових систем, де соціальна інформація кодується, зберігається, транслюється; технологічний, що тлумачить культуру як спосіб діяльності; евристичний, що розглядає культуру як творчий потенціал діяльності тощо.

Курос (грец. kuros) – у давньогрецькому мистецтві статуя оголеного юнака-атлета.

Куртуазна література (фр. caurtois – чемний, лицарський) – придворно-лицарська течія в європейській літературі

XII – XIV ст., представлена лірикою трубадурів, труверів, мінезингерів, лицарськими романами.

Левкас (грец. leukos – білий) – крейдяний ґрунт живопису та графіки.

Ліногравюра – 1) вид друкованої графіки, що являє собою відбиток, зроблений на папері із зображення, яке виконано на лінолеумі; 2) гравюра на лінолеумі.

Літографія – гравюра на камені (вапняку).

Літопис – 1) вид розповідної літератури; 2) пам’ятка історичного розповідання XI – XVII ст., історичної прози давньої Русі; 3) один із основних жанрів давньої літератури, де оповідь велася із року в рік, не має аналогів в інших середньовічних літературах.

Літургія – християнське богослужіння, у православних – обідня, у католиків і лютеран – меса. Л. передбачає читання уривків із Біблії, урочистий спів, молитви й певні символічні дії і процеси, у яких алегорично зображується життя і смерть Ісуса Христа.

Літургійна драма (лат. litera – літера) – вид релігійної вистави, що входить до складу пасхальної або різдвяної церковної служби (літургії) і ґрунтується на інсценуванні окремих епізодів Євангелія.

Магія (лат. magia, грец. mageia – чаклунство, чарування) – віра в надприродні здібності людини (чаклуна, мага) впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних духів і богів через чаклунство, чарівництво, чарування, обряди. Визначає культуру первісного суспільства.

Маньєризм (італ. maniera – манера, стиль) – художня течія західноєвропейського мистецтва XVI ст., що виникла в період кризи культури Відродження. М. стверджував нестійкість, трагічні дисонанси битви, владу ірраціональних сил, суб’єктивність мистецтва.

Мастаба (араб. буквально – кам’яна лава) – назва гробниць давньоєгипетської знаті, збудованих у вигляді лежачого бруса з нахиленими до центру стінами, у підземній погребальній камері котрих містилися статуї, рельєфи, розписи.

Мегалітичні споруди (грец. megas – величезний і lithos – камінь) – культові споруди III – II тис. до н.е. з величезних необроблених або напівоброблених кам’яних брил.

Менгіри (бретонський – menhir, men – камінь і hir – довгий) – вид мегалітичних споруд, котрий складається з одного блоку каменя, що вертикально вкопаний у землю (вис. від 4 – 5 м до 20 м). М. іноді створюють довгі алеї або розміщуються у формі кола; можливо, мали культове призначення.

Менестрель (фр. menestrel, пізньолат. ministralis – той, хто перебуває на службі) – 1) співець, потішник і декламатор (звичайно і поет доби Середньовіччя, що перебував на службі при дворі феодального сеньйора або мандрував); 2) в Англії і Франції XIV – XVIII ст. назва музиканта-професіонала.

Менталітет (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, склад душі) – особливий якісний душевний стан людей.

Ментальність (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, склад душі) – сукупність станів, орієнтирів, настанов, спрямованих на сприйняття, усвідомлення, відтворення і зміну світу певним чином.

Меса (фр. messe, пізньолат. missa) – 1) назва літургії, прийнята у католицькій церкві; 2) багатоголосний циклічний хоровий музичний твір на текст літургії; 3) концертний твір, що виходить за межі культової музики.

Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості, спосіб практично-духовного освоєння світу через художній образ, а не через утилітарне освоєння або раціональне вивчення. М. спрямоване до світу почуттів і переживань людини. М. розвивається як система конкретних видів (музика, література, живопис, скульптура та ін.), які основані на специфічних засобах відображення дійсності.

Милування – іконографічний тип зображення Богоматері, яка стоїть або сидить з Немовлям на руках, коли їхні лики торкаються один одного.

Мистецтво абсурду (лат. absurdus – безглуздий) –

1) прояв авангардизму; 2) поняття, що відтворює явища в літературі й театрі Заходу 50 – 60-х рр. ХХ ст., пов’язані з уявленнями про світ як про абсурди, які ґрунтуються на песимізмі, некомунікабельності, передчутті загибелі.

Мімесис (грец. mimesis – імітація) – термін давньогрецької філософії, що характеризує сутність творчості, у тому числі й художньої.

Мінезингери (нім. minnesinger – співець любові) – німецькі поети-співці при германських дворах XII – XIII ст., котрі перейняли традиції провансальських трубадурів. Оспівували лицарську доблесть і самовіддане служіння дамі.

Мініатюра (лат. minium – кіновар: червона фарба для розцвічування заголовних літер; фр. miniature – мініатюра) – 1) художній твір, як правило, живописний, малих розмірів, який відрізняється особливо тонкою технікою накладання фарб; 2) у літературі, театрі, музиці, цирку, на естраді – жанр малих форм, невеликий за обсягом твір; 3) живописні зображення, що прикрашали й ілюстрували середньовічні рукописи у вигляді заставок, сторінкових ілюстрацій, орнаментально прикрашених буквиць.

Містерія (грец. mysterion – таємниця, таїнство) – 1) вид середньовічної західноєвропейської релігійної вистави: вільні, переважно віршовані інсценівки біблійних епізодів, у яких релігійні сцени чергувалися із вставними комедійно-побутовими сценами й розігрувалися на площах під час релігійних свят; 2) у давніх греків і римлян, у народів Давнього Сходу таємничі релігійні обряди, до участі в яких допускалися лише посвячені.

Міф (грец. mythos – сказання, легенда) – синкретичне відтворення дійсності у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій і живих істот, що мисляться цілком реальними.

Міфологія (грец. mythos – легенда, сказання і logos – слово, мова) – 1) сукупність міфів (оповідань, розповідей) про богів, героїв, демонів, духів та інше, що відтворювала уявлення людей про світ, природу і людство; 2) наука, що вивчає міфи; 3) форма свідомості людей.

Модерн (фр. modern – сучасний) – стиль у мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., для якого характерне прагнення до зовнішньої декоративності, м’якість та плавність форм.

Модернізм (фр. moderne – новітній, сучасний) – 1) загальне позначення напрямів мистецтва кінця XIX – XX ст. (кубізм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм, дадаїзм, футуризм тощо). Основа М. – антитрадиціоналізм і антинормативізм; 2) естетична теорія.

Мозаїка (фр. mosaigue) – 1) зображення або візерунки, виконані з використанням кольорових камінців, смальти, керамічних плиток тощо, що застосовувалися переважно для прикрашення будівель; 2) вид образотворчого мистецтва.

Монументальна скульптура (лат. monumentum – пам’ятник) – вид скульптури, твори якої створюються для конкретного архітектурного середовища й існують у вигляді монумента або пам’ятника, декоративної скульптури, що прикрашає мости, будинки, сади, парки, надгробки тощо.

Монументальне мистецтво – рід образотворчих мистецтв, твори яких створюються для конкретного архітектурного середовища, відрізняються значимістю змісту, узагальненістю форм, масштабністю.

Монументальний живопис – вид живопису, твори якого створюються для конкретного архітектурного середовища й існують у вигляді мозаїки, фрески, вітражу тощо.

Музика (грец. musike, буквально – мистецтво муз) – вид мистецтва, який відтворює дійсність у звукових художніх образах. М. ґрунтується на здатності людини асоціювати слухові відчуття із власними переживаннями, станами та процесами зовнішнього світу.

Нава (неф) (фр. nef, лат. navis – корабель) – витягнуте в довжину приміщення храму (або частина його), як правило, прямокутне у плані, відокремлене рядом колон чи стовпів.

Натуралізм (лат. nature – природа) – напрям у мистецтві останньої третини XIX ст., котрий характеризується старанним, безстороннім відтворенням дійсності, намагається подолати умовність мистецтва, перетворити художній твір на точну копію факту.

Неореалізм (грец. neos – новий, пізньолат. reals – матеріальний, дійсний) – напрям у літературі й кіно 40 – 50-х рр. ХХ ст., спрямований на зображення справжньої, неприкрашеної дійсності.

Образотворче мистецтво – сукупність видів мистецтва, що відтворюють дійсність у зорових образах. До О.м. належать: живопис, скульптура, графіка, іконопис, у значній мірі, декоративно-прикладне мистецтво.

Ода (грец. ode – пісня) – 1) урочистий, патетичний, хвалебний твір; 2) оркестрово-хоровий твір урочистого характеру, що оспівує якусь значну подію або подвиг; 3) жанр ліричної поезії й музики.

Одигітрія (грец. hodegetria, hodos – шлях) – іконографічний тип зображення Богоматері, котра стоїть або сидить з Немовлям на руках, їхні лики не торкаються одне одного.

Оп-арт (англ. op-art, скорочено від optical art – оптичне мистецтво) – течія в європейському, американському живописі й графіці, яка виникла в 40 – 60-ті рр. ХХ ст. і для якої є характерним застосування оптичних і кольорових ефектів.

Опера (італ. opera, буквально – твір) – 1) синтетичний музично-театральний твір, у якому поєднується слово, сценічна дія й музика і який втілюється за допомогою інструментальної (оркестрової) та вокальної (сольної, хорової) музики; 2) жанр музично-драматичного мистецтва.

Оперета (італ. operetta, франц. operette, буквально – маленька опера) – 1) музично-театральний твір, переважно комедійного характеру, у якому вокальні й інструментальні музичні номери, а також танці поєднуються з діалогом; 2) жанр музично-драматичного мистецтва.

Оранта (лат. orans – підіймаючий) – іконографічний тип зображення Богоматері в молитовній позі з піднесеними догори руками.

Ордер (лат. ordo – ряд, порядок) – один із видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин – підпір у вигляді колон, стовпів і горизонтальних частин – антаблементу.

Пантеїзм (грец. pan – все, theos – бог) – філософське вчення, яке зближує поняття “бог” і “природа”, ототожнює їх і розглядає природу як втілення божества, визначає спрямованість художньої діяльності.

Пантеон (лат. pantheon, грец. pantheion – місце, присвячене всім богам) – 1) у давніх греків і римлян храм, присвячений всім богам; 2) сукупність всіх богів того чи іншого культу; 3) усипальниця видатних людей.

Парсуна (викривлене слово “персона”) – умовна назва творів українського, російського й білоруського портретного живопису кінця XVI – XVII ст., які зберігають прийоми іконопису.