Файл: культура.doc

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 336-340; 4, 495-505; 5, 701-763; 6, 246-295; 7, 431-462; 12, 516-549; 14, 514-714; 17, 475-533; 18, 268-297; 19, 347-372; 21, 186-242.

5. Словник основних термінів

української та зарубіжної культури

Абстракціонізм (лат. abstractio – абстрактне) – напрям у мистецтві ХХ ст., котрий особливо проявляється в образотворчому мистецтві. Твори А. являють собою сполучення геометричних форм, плям і ліній, далеких від реальної дійсності.

Авангардизм (фр. avant-gardisme – передовий загін) – назва деяких художніх течій ХХ ст., що прагнуть докорінного поновлення змісту й форми мистецтва. А. є виразом художньої системи модернізму. До А. належать такі течії, як футуризм, дадаїзм та ін.

Агіографія (грец. hagios – святий і grapho – пишу, описую) – вид церковної літератури, який містить описи життя святих.

Агональність (грец. agon – боротьба, змагання) – змагальність. А. створила необхідні соціопсихологічні умови щодо виникнення почуття заздрості, яке стимулювало художню діяльність.

Акварель (фр. aquarelle, лат. aqua – вода) – 1) фарби (зазвичай з клеєм), що розчиняються у воді й легко змиваються; 2) техніка живопису, особливостями котрої є прозорість акварельних фарб, крізь які просвічують тон і фактура основи (найчастіше паперу), чистота кольору.

Амфітеатр (грец. amphi – з обох боків, навкруги, theatron – місце видовищ) – 1) у театрі Давньої Греції – місця для глядачів, які розташовані напівколом на схилах пагорбів; 2) у Давньому Римі – відкрита споруда для гладіаторських боїв, у котрій місця для глядачів розміщені уступами навколо овальної арени; 3) у сучасних театральних, концертних залах, цирках – місця у залі для глядачів, які розташовані за партером.

Анімізм (лат. anima; animus – душа, дух) – спосіб мислення, що ґрунтується на вірі в існування душ і духів. Є основою первісної культури.

Архетип (грец. arche – початок, typos – образ) – 1) першообраз, прообраз, ідея; 2) споконвічні образи, які лежать в основі загальнолюдських художніх творів; 3) найдавніший текст, з якого беруть свій початок інші тексти письмових пам’яток.

Архітектура (лат. architectura, грец. – architekton – будівник) – 1) вид мистецтва, метою якого є створення споруд, що відповідають утилітарним і духовним потребам людей;

2) діяльність щодо проектування й керівництва процесами будування споруд, яка поєднує в собі художні, технічні, наукові начала; 3) сукупність характерних ознак споруд певного періоду загальної історії.

Багатоголосся – вид музики, що передбачає одночасне звучання декількох голосів.

Базиліка (грец. basilike – царський дім) – споруда, прямокутна у плані, що розділена всередині рядами колон або стовпів на повздовжні частини (нави), середні з яких мають більшу висоту, ніж інші.

Балет (фр. ballet – танець) -– 1) вид мистецтва, який поєднує хореографію, музику і драматургічний задум, представлений у танцювально-музичних образах; 2) музично-драматичний твір, який виконується засобами танцю й пантоміми.

Барельєф (фр. bas-relif – низький рельєф) – скульптурне зображення або орнамент, що виступає над площиною фону менш ніж на половину об’єму предмета, що зображується.

Бароко (португ. perrola barroca – перлина неправильної форми; італ. barocco – вибагливий, химерний) – художній напрям у мистецтві кінця XVI – першої половини XVIII ст. Б. властиві контрастність, напруженість, динамічність образів, прагнення до величі й розкішності, поєднання реальності та ілюзій, злиття мистецтв.

Билина – 1) жанр фольклору; 2) героїко-патріотична пісня – сказання про богатирів та історичні події Давньої Русі.

Боді-арт (англ. body – тіло) – течія всередині концептуального мистецтва, яка виникла на Заході у 60 – 70-х рр. ХХ ст. і основана на використанні тіла людини як матеріалу творчості.

Братства – національно-релігійні й просвітницькі суспільні організації XV – XVIII ст. при православних церквах України, які боролися проти національного гноблення, насильницького окатоличування православного населення. За структурою нагадували міські цехи, мали статути. Б. відкривали школи, друкарні, колегіуми.

Ваганти (лат. vagantes – бродячі, блукаючі) – у середні віки в Західній Європі мандрівні актори: втікачі-ченці, студенти, виконавці пародійних, любовних, застільних пісень, учасники гостросатиричних вистав, які складали вірші латинською мовою.

Вертеп (у перекладі з давньослов’янського – печера, місце для укриття; місце, де нібито народився Христос) – 1) народний український ляльковий театр, поширений у VII – XIX ст.; 2) невелика скринька у вигляді двопоперхового будиночка з ляльками-маріонетками, що була місцем для обладнання лялькових вистав за біблійними й комічними сюжетами; 3) народне українське дійство, яке розігрувалося акторами за біблійними й побутовими сюжетами.

Види мистецтва – історично усталені форми художньо-творчої діяльності, що розрізняються засобами матеріального втілення художнього змісту (література, музика, кіно, театр, живопис, скульптура, архітектура тощо).

Вітраж (фр. vitrage, лат. vitrum – скло) – 1) орнаментальна або сюжетна композиція, яка створюється за допомогою прозорого кольорового скла, що пропускає світло, частини якого скріплюються свинцевим переплетінням; 2) вид образо-творчого мистецтва.

Гіперреалізм (англ. hyperrealism – надреалізм, фотореалізм) – художній напрям, що виник наприкінці 60-х рр. ХХ ст., який ґрунтується на імітації властивостей фотографії: на автоматичній візуальній фіксації зримого світу, документальній точності, кольорі, фактурі тощо, на монтажі фотоматеріалу.

Гліптика (грец. gliptike, від glypho – вирізую) – мистецтво різьблення на коштовних або напівкоштовних каменях.

Горельєф (франц. haut-relitf – високий рельєф) – скульптурне зображення, що виступає над площиною фону більш, ніж на половину обсягу предмета, що зображується.

Готичний стиль, готика (італ. gotico – готський, від назви германського племені готів) – 1) художній стиль між серединою XII i XV – XVI ст. у Західній, Центральній і Східній Європі; 2) архітектурний тип собору, основаного на каркасній системі, в якій стрілчасті арки спираються на стовпи, що дає змогу створювати надзвичайні за висотою й обсягами інтер’єри в будівлі, прорізувати стіни величезними вікнами з багатокольоровими вітражами; 3) період західноєвропейського середньовіччя, що відрізнявся посиленим інтересом до реального світу, природи, людських переживань.

Гравюра (фр. gravure) – 1) вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком рельєфного або поглибленого малюнка, що виконується різними засобами гравірування на поверхні спеціальної пластини; 2) пластина, на якій вигрануване зображення; 3) відбиток з гравірувальної пластини.

Графіка (грец. graphike, grapho – пишу, креслю, малюю) – вид образотворчого мистецтва, який включає малюнок і друковані художні твори, основу якого становлять лінія, контраст чорного й білого.

Дадаїзм (фр. dadaisme – безладний дитячий белькіт) – модерністська течія в західноєвропейському, переважно німецькому й французькому мистецтві, що існувала у 1916 – 1924 рр., програмою якої був протест проти традиціоналізму й умовностей у мистецтві засобами абсурду.

Деісус (грец. deesis – моління) – композиція, яка містить зображення Христа (посередині) і звернених до нього в молитовних позах Богоматері й Іоанна Хрестителя.

Декоративне мистецтво – вид мистецтва, пов’язаний із художнім оформленням навколишнього середовища й задоволенням естетичних потреб людини. Включає різні мистецтва, що сприяють прикрашенню творів архітектури, садів і парків, створюють художні вироби для суспільного і приватного побуту.

Декоративно-прикладне мистецтво – різновид декоративного мистецтва, пов’язаний зі створенням художніх виробів, що мають практичне призначення в суспільному й приватному побуті, і художньою обробкою утилітарних предметів.

Документальний кінофільм – 1) кінофільм, створений на основі знімання подій реального життя; 2) вид кіномистецтва.

Дольмени (фр. dolmen, бретон. tol – стіл і men – камінь) – один із видів мегалітичних будівель. Д. складаються з величезних кам’яних брил і плит, поставлених вертикально й перекритих зверху однією або кількома плитами.

Драма (грец. drama – дія) – 1) один з основних родів художньої літератури (поряд із лірикою й епосом), який являє собою твори, написані в діалогічній формі для виконання на сцені; 2) окремий твір, що належить до цього роду літератури й відзначається психологічною глибиною конфліктів.

Драматичний театр – вид театру, де вистави створюються на основі драматургічних творів.

Дума – епічно-ліричний жанр української словесно-музичної народної творчості XV – XVII ст. Д. мали історичний зміст, відрізнялися вільною ритмікою, імпровізаційністю, складали основну частину репертуару співаків-кобзарів (бандуристів), оповідали, головним чином, про боротьбу українців проти іноземних гнобителів.

Експресіонізм (фр. expression – вираження, виразність) – художній напрям у західноєвропейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст., який проголосив вираження суті сучасної дійсності через неспокійний рух, зіткнення сил, що ворожі природній людині.

Емаль (фр. email) – міцне склоподібне покриття, яке наносять на металевий предмет і закріплюють випалюванням.

Епос (грец. epos – слово) – 1) давня історико-героїчна пісня; 2) рід художньої літератури.

Естамп (фр. estampe) – 1) відбиток художнього зображення з друкарської форми, нанесеної на камінь, метал, деревину, лінолеум за допомогою різних матеріалів і різних технік; 2) техніка отримання графічного зображення; 3) вид графіки.

Есхатологія (грец. eschatos – останній і ...логія) – релігійне вчення про кінець світу, покладене в основу багатьох художніх творів.

Жанр (фр. genre – рід, вид) – 1) внутрішній розподіл в усіх видах мистецтва, що склався історично; 2) живопис, що втілює побутові сюжети (жанровий живопис); 3) тип художнього твору в поєднанні специфічних ознак його форми і змісту.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, специфіка якого полягає у створенні художніх творів за допомогою кольору, який наносять на будь-яку поверхню.

Зиккурат – давня культова споруда у вигляді вежі, яка складається з поставлених один на одного паралелепіпедів або зрізаних пірамід (від 3 до 7), що не мають інтер’єру (виняток – верхній об’єм, у якому містилося святилище).

Іконопис – християнський культовий станковий живопис.

Іконостас (ікона + грец. stasis – місце стояння) – перегородка з іконами і різьбленими дверима в православному храмі, яка відокремлює вівтар від центральної частини.

Імпресіонізм (фр. impressionisme, impression – враження) – напрям у мистецтві останньої третини XIX – початку ХХ ст., який характеризується прагненням відбити світ у його рухомості, мінливості, передати короткочасні враження від цього світу.

Інструментальна музика – музика, що виконується на музичних інструментах, на противагу вокальній (співу).

Калокагатія (грец. kalos – прекрасний, agathos – добрий) – гармонійне сполучення зовнішніх (фізичних) і внутрішніх (духовних) позитивних якостей людини, яке ґрунтується на ідеалі єдності добра і краси.

Канон (грец. kanon – норма, правило) – 1) зведення положень, твердо встановлених і загальноприйнятих; 2) біблійний К. – сукупність книг Біблії, що визнаються церквою богонатхненними і застосовуються під час богослужіння як Священне писання; 3) церковний К. – встановлені християнською церквою правила у сфері віровчення, культу, організації церкви; 4) К. у мистецтві – сукупність художніх прийомів або правил, що вважаються обов’язковими в той чи іншій період, а також твори, які вважаються взірцем; 5) К. у музиці – форма багатоголосної музики; велика хорова композиція (у православній церкві).

Канопа (грец. kanobos – від назви міста у Давньому Єгипті) – посудина для зберігання нутрощів бальзамованого небіжчика у Давньому Єгипті або попелу після кремації в Етрурії, кришка якої мала вигляд голови померлого або бога.

Кант (лат. cantus – спів, пісня) – рід побутової багатоголосної пісні (спочатку на релігійні тексти), поширеної у Польщі, Білорусії, в Україні й Росії в XVII – XVIII ст., яка виконувалася ансамблем, співаком або хором без супроводу.