ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 11.08.2020

Просмотров: 807

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

міністерство освіти І НАУКИ україни

національна юридична академія україни

Харків

навчальної дисципліни

“Українська та зарубіжна культура”

ЗАТВЕРДЖЕНО

3. Програма навчальної дисципліни

Розділ I. Культура як суспільне явище

С е м і н а р 2

П л а н

С е м і н а р 3

2.2. Культура давніх цивілізацій (3 год)

П л а н

2.3. Культура середньовіччя (2 год)

П л а н

С е м і н а р 5

3.1. Культура доби Відродження в Західній Європі (2 год)

С е м і н а р 6

П л а н

С е м і н а р 7

П л а н

С е м і н а р 10

П л а н

С е м і н а р 11

4.1. Феномен української культури (2 год)

П л а н

4.2. Прадавня культура на теренах України (2 год)

План

4.3. Культура Київської Русі (2 год)

П л а н

С е м і н а р 14

4.4. Культура України

ХІV – першої половини XVII ст. (2 год)

П л а н

С е м і н а р и 15 – 16

С е м і н а р и 17-18

4.6. Українська культура XIX ст. (4 год)

П л а н

С е м і н а р и 19-20

4.7. Культура України ХХ століття (4 год)

Партесний спів (пізньолат. partes – голоси, у переносному смислі – хорова партія) – стиль української й російської багатоголосної хорової музики без інструментального супроводу, яка створюється як на основі церковних, так і світських текстів. Кількість голосів коливається у межах від 3 до 12, іноді до 48.

Пастораль (лат. pastorallis – пастуший) – 1) жанровий різновид новоєвропейської літератури XIVXVII ст., пов’язаний з ідилічним сприйняттям світу; 2) опера, пантоміма або балет, сюжет яких пов’язаний з ідеалізованим зображенням пастушого життя; 3) вокальний або інструментальний твір, котрий малює картини природи або сцени сільського побуту.

Патерик (грец. paterikon, pater – батько) – збірка життєписів отців церкви, монахів певного монастиря, зазвичай тих, що визнаються церквою святими.

Периптер (грец. peripteron, pert – навкруги, навколо, біля, pteron – крило, бокова колонада) – основний тип давньогрецького храму, у якому прямокутна будівля з чотирьох боків оточена колонадою.

Поезія (грец. poiesis – творчість) – 1) віршована, ритмічно побудована мова; 2) сукупність віршованих творів окремого народу, часу, поета або групи поетів; 3) мистецтво слова; 4) жанр літератури.

Полемічна література – жанровий різновид української літератури, що виник на початку XVI ст., головним змістом якого була боротьба проти католицизму, котрий намагався підкорити українську церкву; пізніше почав набувати виразних рис публіцистики, поєднаної з художністю, був спрямований проти тиску польської шляхти, примусової полонізації, на захист пригноблених верств міщанства, селян.

Поліфонія (грец. poly – багато, phonia – звук, голос) – вид багатоголосся, для якого характерним є одночасне поєднання двох і більше самостійних мелодій.

Поп-арт (англ. pop-art – скорочене popular art – загальнодоступне мистецтво) – напрям у сучасному образотворчому мистецтві, що виник у 50-ті рр. ХХ ст. у США й Великій Британії, особливою рисою якого є поєднання у творі мистецтва реальних побутових предметів (консервних банок, старих речей, частин автомашин тощо), механічних копій (фотографій, муляжів, репродукцій тощо) з їхнім зображенням.

Постмодернізм (лат. pоst – після, франц. moderne – модернізм – повільний, сучасний) – 1) явище в художній культурі останньої чверті ХХ ст., якому притаманні: постійне звертання до минулих історичних форм культури, активна взаємодія різних художніх систем у художніх творах; 2) підвищена увага до гнучкого слова, цитатність, відсутність фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти; єдиного “я” героя, зовнішня необробленість форми художніх творів.

Примітивізм (лат. primitivus – перший, ранній) – художній напрям кінця XIX – ХХ ст., якому притаманне наслідування норм мистецтва ранньої стадії розвитку; відрізняється наївністю образної побудови, цілісністю, виразною простотою форм.


Проза (лат. prosa (oratio) – проста (мова) – 1) усна або письмова невіршована мова; 2) сукупність невіршованих художніх творів.

Пропілеї (грец. propylon, propylaia – (місце) перед дверима, вхід) – монументальна споруда, яка визначає вхід у місто або до архітектурного ансамблю.

Пуантилізм (фр. pointillisme – писати крапками) – течія в мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., особливість якої полягає у створенні художніх творів за допомогою окремих мазків правильної овальної або прямокутної форми – в живописі та роз’єднаних паузами або стрибками у музиці – звуків.

Пуризм (фр. puriame, purus – чистий) – течія в західноєвропейському живописі, що виникла у Франції у 1918 р., визначальною особливістю якої є спрощене зображення силуетів звичайних речей.

Реалізм (лат. realis – суттєвий, дійсний) – напрям у мистецтві, представники якого вважали своїм завданням дати найбільш повне й правдиве відображення дійсності.

Рельєф (фр. relief, лат. relevo – піднімаю) – вид скульптури, у якому зображення опукле (або заглиблене) щодо площини фону.

Ренесанс (фр. renessanse – відродження) – епоха в розвитку світової культури, яка прийшла на зміну середньовіччя.

Ритуал (лат. ritualis – обрядовий) – 1) сукупність і встановлений порядок обрядових дій під час здійснення якого-небудь релігійного акту; 2) форма складної символічної поведінки, впорядкована форма дій.

Рок-музика (англ. rookгойдатися, розхитуватися) – напрям сучасної музичної культури, який склався на основі рок-н-ролу й біт-музики, що зародилася у 50-х рр. ХХ ст. у звязку з молодіжним рухом протесту в США, Великої Британії і деяких інших країнах Заходу. Веде своє походження також від негритянського міського пісенно-танцювального фольклору, ритм-енд-блюзу, музики кантрі. Твори Р.-м. – вільні вокально-інструментальні форми, котрі розгортаються у вигляді потоку імпровізації, основані на підкресленій широті інтонаційних формул, багатократних повтореннях того чи іншого мотиву, вільному фразуванні на фоні активної метроритмічної пульсації і виконуються, в основному, електрогітарними й ударними інструментами, рідше – трубами, саксофонами, електроорганами тощо.

Рококо (фр. rocaill – раковина) – 1) художній напрям у мистецтві Європи XVIII ст., для якого є характерним тяжіння до асиметрії композиції, ретельного деталювання та форм, насиченої і разом з тим урівноваженої структури декору, витонченості, контрасту між суворістю зовнішнього вигляду й делікатністю внутрішнього; 2) художній стиль в архітектурі й декоративному мистецтві, що вирізняється примхливою асиметричною орнаментацією й вишуканістю форм.

Романський період, романський стиль (фр. roman, лат. romanus – римський) – 1) період західноєвропейського середньовіччя, у якому переважала орієнтація на римські начала.

Романтизм (фр. romantisme) – 1) художній напрям у мистецтві першої половини XIX ст., для якого характерні підвищений інтерес до особи й духовного світу людини, протиставлення світу реального світу ідеальному, створення образу світу за принципом контрасту з навколишнім життям, з надзвичайними героями й ідеальними прагненнями; 2) світовідчування, якому властива ідеалізація дійсності, мрійливість.


Сакралізація (лат. sacer – священний) – життя людини в системі релігійних культів та ритуалів.

Секуляризація (пізньолат. saecularia – мирський, світський) – звільнення людини від релігійного впливу, у тому числі в художній творчості.

Сентименталізм (фр. sentiment – почуття) – 1) художній напрям у мистецтві другої половини XVIII ст., у якому домінантою людської природи проголошуються почуття, а не розум, йому притаманні пошуки шляхів зображення ідеально-нормативної особи у звільненні й удосконаленні природних почуттів; 2) особливий умонастрій: меланхолійна мрійливість, прихильність до усамітнених роздумів, чутливість.

Символізм (фр. symbolisme, грец. symbolon – знак, символ) – 1) художній напрям у мистецтві кінця XIX ст. – початку ХХ ст., котрий зосереджувався на художньому виразі за допомогою символу явищ та ідей, що перебувають за межами почуттів сприйняття, намагаються прорватися крізь видиму реальність до нетлінної, трансцендентної суті світу; 2) художня течія й естетична концепція, які стверджують як головне в художній творчості несвідоме, інтуїтивне.

Симфонічна музика – інструментальна музика, яка призначається для виконання симфонічним оркестром і являє собою великі твори, що складаються з багатьох частин, а також дрібні музичні п’єси.

Синкретизм (грец. synkretismos – об’єднання) – злитність, нерозчленованість, що характеризує стан первісної культури.

Синопсис (грец. synopsis – огляд) – 1) зведене, сумарне викладання різних поглядів з якогось питання; 2) перший навчально-історичний твір, виданий у Києві, який містив відомості про походження й побут слов’ян, історію Давньоруської держави.

Синтетичні мистецтва – види мистецтв, основані на поєднанні різних мистецтв у нове художнє начало.

Складень – складна ікона з двох (диптих), трьох (триптих) або декількох (поліптих) частин.

Скульптура (лат. scuiptura, sculpo – висікаю, вирізую) – 1) вид образотворчого мистецтва, котрий засвоює світ у пластичних художніх образах і створює об’ємні зображення, які виліплюють із м’якого матеріалу (глини, воску), висікають з каменю, вирізають з деревини або виливають з бронзи, гіпсу тощо; 2) твори цього виду мистецтва, а також їхня сукупність.

Смальта (нім. smalte, італ. smalto – емаль) – кольорове напівпрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, що застосовується для виготовлення мозаїк.

Соборність – якість переважно російської культури, що базується на ройовому началі, прагненні до єдності, поєднання любові й волі, що не знає над собою зовнішнього авторитету і ґрунтується на незалежному духовному житті кожного.

Солярність (лат. sol – сонце) – культ Сонця і сонячного світла, який відображався в давній міфології, орнаментах, символіці кольорів.

Соціалістичний реалізм – 1) напрям у художньому житті СРСР, який ґрунтувався на принципі зображення життя у світі ідеалів соціалізму; 2) художній метод, в основі якого лежить комуністичній суспільно-політичний та естетичний ідеал; 3) естетична теорія.


Спадкоємність – 1) звязок між явищами й процесами у природі, суспільстві й культурі; 2) одна із закономірностей розвитку художньої культури.

Станкове мистецтво – 1) рід образотворчого мистецтва, твори котрого мають самостійний характер і не мають прямого декоративного або утилітарного призначення; 2) твори мистецтва, створені із застосуванням спеціального станка (мальберта чи скульптурного станка).

Стела (грец. stele – стовп) – вертикальна кам’яна плита з написом, рельєфним або живописним зображенням.

Ступа (санскр. – купа землі, каміння) – в індійській архітектурі монументальна буддійська символічна й меморіальна споруда, сховище реліквій.

Супрематизм (лат. supremus – найвищий) – різновид абстракціонізму в живописі початку ХХ ст., особливістю якого є комбінування кольорових геометричних фігур або об’ємних форм.

Сюрреалізм (фр. surrealism – надреалізм) – 1) художній напрям, що виник у 20-ті рр. ХХ ст. у Франції, представники якого проголосили сферу підсвідомості (інстинкти, сновидіння, галюцинації тощо) формами мистецтва; 2) естетична теорія, що ґрунтується на розриві логічних зв’язків і заміні їх суб’єктивними асоціаціями.

Ташизм (фр. tache – пляма) – течія в живописі ХХ ст., яка базується на методі безсвідомості й автоматизмі творчості, пов’язана зі створенням експресивних композицій з вільно покладених плям та мазків.


Театр (грец. theatron – місце для видовищ, видовище) – 1) вид синтетичного мистецтва, у котрому образне відображення дійсності відбувається у формі вистави, яку грають актори перед глядачами; 2) творчий колектив, трупа, що дають спектаклі; 3) особливий тип будівлі, що призначається для театральних вистав.

Телебачення (грец. tele – вдалину, далеко) – 1) засіб масової аудіовізуальної комунікації й екранне видовище, котре відрізняється періодичністю зв’язку з аудиторією, камерністю середовища сприймання, здатністю передавати інформацію про події, обминаючи стадію попереднього запису, можливість звертання до мільйонів фізично роз’єднаних глядачів; 2) передача зображення на відстань; 3) вид мистецтва, що типологічно близький до кіномистецтва.

Тотемізм (англ. totem – із мови індійців, що означає “його рід”) – образ мислення, оснований на вірі у кровну спорідненість даної родової групи з твариною, рослиною, предметом або явищем природи, на якому базується розвиток культури.

Трагедія (грец. tragodia – пісня козлів) – 1) драматичний жанр, в основі котрого лежить напружена боротьба, особиста або суспільна катастрофа, нерозв’язувана колізія, що звичайно закінчується загибеллю героя; 2) велике нещастя, тяжка подія із згубними наслідками.

Традиція (лат. traditioпередача) – елементи соціального й культурного наслідування, що передаються від покоління до покоління і зберігаються ним.

Тріумфальна арка – 1) криволінійне перекриття простору між двома опорами на честь воєнних перемог і знаменних подій; 2) тип давньоримської монументальної архітектурної споруди.


Трубадури (фр. troubadour, trobar – вишукувати, вирішувати) – 1) провансальські поети-співці XIXIII ст., що оспівували лицарську куртуазну любов, радість життя; 2) поетична школа, яка розробляла любовно-лицарську тематику.

Трувери (фр. trouvere – знаходити, придумувати, складати) – французькі поети-співці XIIXIII ст., які змагалися з трубадурами і культивували любовно-лицарські теми.

Фаталізм (лат. fatalisроковий, fatumрок, доля) – віра у невідворотність долі, обумовленість, рок, на якій базується розвиток культури.

Фетишизм (португ. feitico – чародійство, амулет) – спосіб мислення, оснований на вірі у надприродні властивості окремих неживих предметів, на якому базується розвиток культури.

Формалізм (лат. formalis – те, що належить до форми) – художній напрям, що виник наприкінці XIX – початку ХХ ст. і виходив із визнання принципової суверенності й автономності форми.

Форум (лат. forum) – 1) площа, ринок у Давньому Римі; 2) місце виступів, 3) широкі представницькі збори, з’їзд.

Фреска (італ. fresco – свіжий) – 1) живопис на свіжій вогкій штукатурці фарбами, розведеними водою; 2) твори, які виконуються в цій техніці; 3) вид образотворчого мистецтва.

Функції мистецтва:

естетична (спрямована на формування й розвиток естетичних смаків, здібностей і потреб людини, вироблення ціннісних орієнтацій, пробудження творчого духу і бажання творити за законами краси, формування вміння здійснювати естетичну діяльність);

пізнавальна (забезпечує пізнання світу, формування світогляду);

сугестивна (передбачає навіювання відповідних думок і почуттів, певний гіпнотичний вплив на психіку людини);

виховна (спрямована на формування цілісної особистості);

комунікативна (забезпечує спілкування людей);

прогностична, кассандрівська (полягає у передбаченні майбутнього);

компенсаторна (забезпечує зберігання й відновлення психічної рівноваги людини);

катарсична (сприяє очищенню, оновленню людської душі через потрясіння, викликане співпереживанням з героями художнього твору);

гедоністична (дає людині радість естетичної насо-лоди);

розважальна (сприяє відпочинку й розвазі).

Футуризм (лат. futurum – майбутнє) – художній авангардистський напрям у європейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст., який стверджує культ техніки, індустріальних міст; для нього є характерним динамізм, телеграфний стиль у мистецтві, заумлена мова, дисгармонія кольору й форми у живописі тощо.

Хепенінг (англ. happening – те, що трапляється, відбувається) – 1) імпровізована безфабульна театралізована дія; 2) вид сценічного мистецтва.

Хорал (нім. choral – пізньолат. cantus choralis – хоровий спів) – рід релігійних хорових співів у католицькій і протестантській церквах.

Хореографія (грец. choriea, танок + ... графія) – 1) весь обсяг танцювальних компонентів, що входять до балету або танцю; 2) запис танцю, мистецтво створення танцю; 3) вид мистецтва.