ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 11.08.2020
Просмотров: 807
Скачиваний: 1
СОДЕРЖАНИЕ
міністерство освіти І НАУКИ україни
національна юридична академія україни
“Українська та зарубіжна культура”
3. Програма навчальної дисципліни
Розділ I. Культура як суспільне явище
2.2. Культура давніх цивілізацій (3 год)
2.3. Культура середньовіччя (2 год)
3.1. Культура доби Відродження в Західній Європі (2 год)
4.1. Феномен української культури (2 год)
4.2. Прадавня культура на теренах України (2 год)
4.3. Культура Київської Русі (2 год)
ХІV – першої половини XVII ст. (2 год)
Партесний спів (пізньолат. partes – голоси, у переносному смислі – хорова партія) – стиль української й російської багатоголосної хорової музики без інструментального супроводу, яка створюється як на основі церковних, так і світських текстів. Кількість голосів коливається у межах від 3 до 12, іноді до 48.
Пастораль (лат. pastorallis – пастуший) – 1) жанровий різновид новоєвропейської літератури XIV – XVII ст., пов’язаний з ідилічним сприйняттям світу; 2) опера, пантоміма або балет, сюжет яких пов’язаний з ідеалізованим зображенням пастушого життя; 3) вокальний або інструментальний твір, котрий малює картини природи або сцени сільського побуту.
Патерик (грец. paterikon, pater – батько) – збірка життєписів отців церкви, монахів певного монастиря, зазвичай тих, що визнаються церквою святими.
Периптер (грец. peripteron, pert – навкруги, навколо, біля, pteron – крило, бокова колонада) – основний тип давньогрецького храму, у якому прямокутна будівля з чотирьох боків оточена колонадою.
Поезія (грец. poiesis – творчість) – 1) віршована, ритмічно побудована мова; 2) сукупність віршованих творів окремого народу, часу, поета або групи поетів; 3) мистецтво слова; 4) жанр літератури.
Полемічна література – жанровий різновид української літератури, що виник на початку XVI ст., головним змістом якого була боротьба проти католицизму, котрий намагався підкорити українську церкву; пізніше почав набувати виразних рис публіцистики, поєднаної з художністю, був спрямований проти тиску польської шляхти, примусової полонізації, на захист пригноблених верств міщанства, селян.
Поліфонія (грец. poly – багато, phonia – звук, голос) – вид багатоголосся, для якого характерним є одночасне поєднання двох і більше самостійних мелодій.
Поп-арт (англ. pop-art – скорочене popular art – загальнодоступне мистецтво) – напрям у сучасному образотворчому мистецтві, що виник у 50-ті рр. ХХ ст. у США й Великій Британії, особливою рисою якого є поєднання у творі мистецтва реальних побутових предметів (консервних банок, старих речей, частин автомашин тощо), механічних копій (фотографій, муляжів, репродукцій тощо) з їхнім зображенням.
Постмодернізм (лат. pоst – після, франц. moderne – модернізм – повільний, сучасний) – 1) явище в художній культурі останньої чверті ХХ ст., якому притаманні: постійне звертання до минулих історичних форм культури, активна взаємодія різних художніх систем у художніх творах; 2) підвищена увага до гнучкого слова, цитатність, відсутність фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти; єдиного “я” героя, зовнішня необробленість форми художніх творів.
Примітивізм (лат. primitivus – перший, ранній) – художній напрям кінця XIX – ХХ ст., якому притаманне наслідування норм мистецтва ранньої стадії розвитку; відрізняється наївністю образної побудови, цілісністю, виразною простотою форм.
Проза (лат. prosa (oratio) – проста (мова) – 1) усна або письмова невіршована мова; 2) сукупність невіршованих художніх творів.
Пропілеї (грец. propylon, propylaia – (місце) перед дверима, вхід) – монументальна споруда, яка визначає вхід у місто або до архітектурного ансамблю.
Пуантилізм (фр. pointillisme – писати крапками) – течія в мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., особливість якої полягає у створенні художніх творів за допомогою окремих мазків правильної овальної або прямокутної форми – в живописі та роз’єднаних паузами або стрибками у музиці – звуків.
Пуризм (фр. puriame, purus – чистий) – течія в західноєвропейському живописі, що виникла у Франції у 1918 р., визначальною особливістю якої є спрощене зображення силуетів звичайних речей.
Реалізм (лат. realis – суттєвий, дійсний) – напрям у мистецтві, представники якого вважали своїм завданням дати найбільш повне й правдиве відображення дійсності.
Рельєф (фр. relief, лат. relevo – піднімаю) – вид скульптури, у якому зображення опукле (або заглиблене) щодо площини фону.
Ренесанс (фр. renessanse – відродження) – епоха в розвитку світової культури, яка прийшла на зміну середньовіччя.
Ритуал (лат. ritualis – обрядовий) – 1) сукупність і встановлений порядок обрядових дій під час здійснення якого-небудь релігійного акту; 2) форма складної символічної поведінки, впорядкована форма дій.
Рок-музика (англ. rook – гойдатися, розхитуватися) – напрям сучасної музичної культури, який склався на основі рок-н-ролу й біт-музики, що зародилася у 50-х рр. ХХ ст. у зв’язку з молодіжним рухом протесту в США, Великої Британії і деяких інших країнах Заходу. Веде своє походження також від негритянського міського пісенно-танцювального фольклору, ритм-енд-блюзу, музики кантрі. Твори Р.-м. – вільні вокально-інструментальні форми, котрі розгортаються у вигляді потоку імпровізації, основані на підкресленій широті інтонаційних формул, багатократних повтореннях того чи іншого мотиву, вільному фразуванні на фоні активної метроритмічної пульсації і виконуються, в основному, електрогітарними й ударними інструментами, рідше – трубами, саксофонами, електроорганами тощо.
Рококо (фр. rocaill – раковина) – 1) художній напрям у мистецтві Європи XVIII ст., для якого є характерним тяжіння до асиметрії композиції, ретельного деталювання та форм, насиченої і разом з тим урівноваженої структури декору, витонченості, контрасту між суворістю зовнішнього вигляду й делікатністю внутрішнього; 2) художній стиль в архітектурі й декоративному мистецтві, що вирізняється примхливою асиметричною орнаментацією й вишуканістю форм.
Романський період, романський стиль (фр. roman, лат. romanus – римський) – 1) період західноєвропейського середньовіччя, у якому переважала орієнтація на римські начала.
Романтизм (фр. romantisme) – 1) художній напрям у мистецтві першої половини XIX ст., для якого характерні підвищений інтерес до особи й духовного світу людини, протиставлення світу реального світу ідеальному, створення образу світу за принципом контрасту з навколишнім життям, з надзвичайними героями й ідеальними прагненнями; 2) світовідчування, якому властива ідеалізація дійсності, мрійливість.
Сакралізація (лат. sacer – священний) – життя людини в системі релігійних культів та ритуалів.
Секуляризація (пізньолат. saecularia – мирський, світський) – звільнення людини від релігійного впливу, у тому числі в художній творчості.
Сентименталізм (фр. sentiment – почуття) – 1) художній напрям у мистецтві другої половини XVIII ст., у якому домінантою людської природи проголошуються почуття, а не розум, йому притаманні пошуки шляхів зображення ідеально-нормативної особи у звільненні й удосконаленні природних почуттів; 2) особливий умонастрій: меланхолійна мрійливість, прихильність до усамітнених роздумів, чутливість.
Символізм (фр. symbolisme, грец. symbolon – знак, символ) – 1) художній напрям у мистецтві кінця XIX ст. – початку ХХ ст., котрий зосереджувався на художньому виразі за допомогою символу явищ та ідей, що перебувають за межами почуттів сприйняття, намагаються прорватися крізь видиму реальність до нетлінної, трансцендентної суті світу; 2) художня течія й естетична концепція, які стверджують як головне в художній творчості несвідоме, інтуїтивне.
Симфонічна музика – інструментальна музика, яка призначається для виконання симфонічним оркестром і являє собою великі твори, що складаються з багатьох частин, а також дрібні музичні п’єси.
Синкретизм (грец. synkretismos – об’єднання) – злитність, нерозчленованість, що характеризує стан первісної культури.
Синопсис (грец. synopsis – огляд) – 1) зведене, сумарне викладання різних поглядів з якогось питання; 2) перший навчально-історичний твір, виданий у Києві, який містив відомості про походження й побут слов’ян, історію Давньоруської держави.
Синтетичні мистецтва – види мистецтв, основані на поєднанні різних мистецтв у нове художнє начало.
Складень – складна ікона з двох (диптих), трьох (триптих) або декількох (поліптих) частин.
Скульптура (лат. scuiptura, sculpo – висікаю, вирізую) – 1) вид образотворчого мистецтва, котрий засвоює світ у пластичних художніх образах і створює об’ємні зображення, які виліплюють із м’якого матеріалу (глини, воску), висікають з каменю, вирізають з деревини або виливають з бронзи, гіпсу тощо; 2) твори цього виду мистецтва, а також їхня сукупність.
Смальта (нім. smalte, італ. smalto – емаль) – кольорове напівпрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, що застосовується для виготовлення мозаїк.
Соборність – якість переважно російської культури, що базується на ройовому началі, прагненні до єдності, поєднання любові й волі, що не знає над собою зовнішнього авторитету і ґрунтується на незалежному духовному житті кожного.
Солярність (лат. sol – сонце) – культ Сонця і сонячного світла, який відображався в давній міфології, орнаментах, символіці кольорів.
Соціалістичний реалізм – 1) напрям у художньому житті СРСР, який ґрунтувався на принципі зображення життя у світі ідеалів соціалізму; 2) художній метод, в основі якого лежить комуністичній суспільно-політичний та естетичний ідеал; 3) естетична теорія.
Спадкоємність – 1) зв’язок між явищами й процесами у природі, суспільстві й культурі; 2) одна із закономірностей розвитку художньої культури.
Станкове мистецтво – 1) рід образотворчого мистецтва, твори котрого мають самостійний характер і не мають прямого декоративного або утилітарного призначення; 2) твори мистецтва, створені із застосуванням спеціального станка (мальберта чи скульптурного станка).
Стела (грец. stele – стовп) – вертикальна кам’яна плита з написом, рельєфним або живописним зображенням.
Ступа (санскр. – купа землі, каміння) – в індійській архітектурі монументальна буддійська символічна й меморіальна споруда, сховище реліквій.
Супрематизм (лат. supremus – найвищий) – різновид абстракціонізму в живописі початку ХХ ст., особливістю якого є комбінування кольорових геометричних фігур або об’ємних форм.
Сюрреалізм (фр. surrealism – надреалізм) – 1) художній напрям, що виник у 20-ті рр. ХХ ст. у Франції, представники якого проголосили сферу підсвідомості (інстинкти, сновидіння, галюцинації тощо) формами мистецтва; 2) естетична теорія, що ґрунтується на розриві логічних зв’язків і заміні їх суб’єктивними асоціаціями.
Ташизм (фр. tache – пляма) – течія в живописі ХХ ст., яка базується на методі безсвідомості й автоматизмі творчості, пов’язана зі створенням експресивних композицій з вільно покладених плям та мазків.
Театр (грец. theatron – місце для видовищ, видовище) – 1) вид синтетичного мистецтва, у котрому образне відображення дійсності відбувається у формі вистави, яку грають актори перед глядачами; 2) творчий колектив, трупа, що дають спектаклі; 3) особливий тип будівлі, що призначається для театральних вистав.
Телебачення (грец. tele – вдалину, далеко) – 1) засіб масової аудіовізуальної комунікації й екранне видовище, котре відрізняється періодичністю зв’язку з аудиторією, камерністю середовища сприймання, здатністю передавати інформацію про події, обминаючи стадію попереднього запису, можливість звертання до мільйонів фізично роз’єднаних глядачів; 2) передача зображення на відстань; 3) вид мистецтва, що типологічно близький до кіномистецтва.
Тотемізм (англ. totem – із мови індійців, що означає “його рід”) – образ мислення, оснований на вірі у кровну спорідненість даної родової групи з твариною, рослиною, предметом або явищем природи, на якому базується розвиток культури.
Трагедія (грец. tragodia – пісня козлів) – 1) драматичний жанр, в основі котрого лежить напружена боротьба, особиста або суспільна катастрофа, нерозв’язувана колізія, що звичайно закінчується загибеллю героя; 2) велике нещастя, тяжка подія із згубними наслідками.
Традиція (лат. traditio – передача) – елементи соціального й культурного наслідування, що передаються від покоління до покоління і зберігаються ним.
Тріумфальна арка – 1) криволінійне перекриття простору між двома опорами на честь воєнних перемог і знаменних подій; 2) тип давньоримської монументальної архітектурної споруди.
Трубадури (фр. troubadour, trobar – вишукувати, вирішувати) – 1) провансальські поети-співці XI – XIII ст., що оспівували лицарську куртуазну любов, радість життя; 2) поетична школа, яка розробляла любовно-лицарську тематику.
Трувери (фр. trouvere – знаходити, придумувати, складати) – французькі поети-співці XII – XIII ст., які змагалися з трубадурами і культивували любовно-лицарські теми.
Фаталізм (лат. fatalis – роковий, fatum – рок, доля) – віра у невідворотність долі, обумовленість, рок, на якій базується розвиток культури.
Фетишизм (португ. feitico – чародійство, амулет) – спосіб мислення, оснований на вірі у надприродні властивості окремих неживих предметів, на якому базується розвиток культури.
Формалізм (лат. formalis – те, що належить до форми) – художній напрям, що виник наприкінці XIX – початку ХХ ст. і виходив із визнання принципової суверенності й автономності форми.
Форум (лат. forum) – 1) площа, ринок у Давньому Римі; 2) місце виступів, 3) широкі представницькі збори, з’їзд.
Фреска (італ. fresco – свіжий) – 1) живопис на свіжій вогкій штукатурці фарбами, розведеними водою; 2) твори, які виконуються в цій техніці; 3) вид образотворчого мистецтва.
Функції мистецтва:
– естетична (спрямована на формування й розвиток естетичних смаків, здібностей і потреб людини, вироблення ціннісних орієнтацій, пробудження творчого духу і бажання творити за законами краси, формування вміння здійснювати естетичну діяльність);
– пізнавальна (забезпечує пізнання світу, формування світогляду);
– сугестивна (передбачає навіювання відповідних думок і почуттів, певний гіпнотичний вплив на психіку людини);
– виховна (спрямована на формування цілісної особистості);
– комунікативна (забезпечує спілкування людей);
– прогностична, кассандрівська (полягає у передбаченні майбутнього);
– компенсаторна (забезпечує зберігання й відновлення психічної рівноваги людини);
– катарсична (сприяє очищенню, оновленню людської душі через потрясіння, викликане співпереживанням з героями художнього твору);
– гедоністична (дає людині радість естетичної насо-лоди);
– розважальна (сприяє відпочинку й розвазі).
Футуризм (лат. futurum – майбутнє) – художній авангардистський напрям у європейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст., який стверджує культ техніки, індустріальних міст; для нього є характерним динамізм, телеграфний стиль у мистецтві, заумлена мова, дисгармонія кольору й форми у живописі тощо.
Хепенінг (англ. happening – те, що трапляється, відбувається) – 1) імпровізована безфабульна театралізована дія; 2) вид сценічного мистецтва.
Хорал (нім. choral – пізньолат. cantus choralis – хоровий спів) – рід релігійних хорових співів у католицькій і протестантській церквах.
Хореографія (грец. choriea, танок + ... графія) – 1) весь обсяг танцювальних компонентів, що входять до балету або танцю; 2) запис танцю, мистецтво створення танцю; 3) вид мистецтва.