ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.08.2020
Просмотров: 1119
Скачиваний: 5
-
сімейні ферми, власники яких разом із своїми сім'ями здійснюють виробництво й керівництво, вкладають капітал та значну частину робочої сили;
-
спільні ферми, які утворилися шляхом об'єднання власності двох або більше осіб для спільної діяльності;
-
сільськогосподарські корпорації - акціонерні підприємства з виробництва сільськогосподарської продукції.[5]
Для французького села є характерними два типи господарств: сімейні та товарні.
Земля є найбільшою цінністю для її володаря. Тому забезпеченість країн рілльою різна. Земельний фонд у цілому по всіх країнах світу становить 13 млрд. 435 млн. га, в тому числі 36,2 %, або 4 млрд. 868 млн. га, займають сільськогосподарські угіддя, з них ріллі 1 млрд. 346 млн. га, або 27,6 %. Під природними кормовими угіддями — луками та пасовищами — 3 млрд. 424 млн. га, або 70,3 %, багаторічними насадженнями — 98 млн. га, або 2,0 % площі. Проте використовується цей величезний потенціал сільськогосподарських угідь вкрай незадовільно, оскільки щороку, втрачається близько 25 млн. га сільськогосподарських угідь, що дорівнює втраті продуктів харчування для 84 млн. чол. На жаль, Україна теж не є винятком у цьому.
Найбільші площі сільськогосподарських угідь у Китаї — 496 млн. га, Австралії — 496, США — 427, Бразилії — 245,8, Росії — 210, Казахстані — 221,8, Індії — 181, Аргентині — 169,2, Монголії — 126, Мексиці — 99,2, Канаді — 73,4 млн. га. Україна — велика країна світу і входить до числа 12 країн, що мають найбільше землекористування. Площа її сільськогосподарських угідь становить 42 млн га, в тому числі близько 34 млн га орних земель.
Так світовий запас ріллі збільшується, але це не є позитивною тенденцією адже це здійснюється за рахунок земель несільськогосподарського призначення. Перехід сільського господарства до ринкових відносин неможливий без створення ринку землі.
Об'єктивно визначена ціна на землю дозволить прискорити дію ринкового механізму в агропромисловому секторі, надати власникам землі можливості ширше залучати інвестиції під заставу землі для розбудови сільського господарства.
Кожна країна, яка має пріоритетною галуззю рослинницьку виробляє три основні сільськогосподарські культури, такі як: зернові і зернобобові, цукрові буряки і картоплю. Проте результати діяльності різняться.[2]
Так США виробляє найбільші в світі обсяги продукції, вони посідають друге місце за виробництвом зерна (після Китаю). Вони постачають на світовий ринок 50% кукурудзи, третину пшениці. Вони найбільші виробники сої та цитрусових, належать до провідних країн за збором бавовни та цукрової тростини.
У Франції галузь рослинництва є однією з найрозвинутіших у світі. За виробництвом рослинницької продукції посідає перше місце в Західній Європі. Вона виробляє досить широкий спектор продукції: пшеницю, ячмінь, цукровий буряк, виноград, фрукти, овочі.
Великобританія – один із провідних виробників галузі. Виробництво забезпечує повністю потреби британців у пшениці, ячменю, вівсі, значною мірою покривається потреба у картоплі, вовні, цукру.
Росія хоча і відчула порівняно високий спад виробництва рослинницької продукції проте залишається одним з провідних виробників. Вона посідає четверте місце за виробництвом зернових і зернобобових, а за виробництвом ячменю, вівса й жита на першому місці.[8]
Україна виробляє достатній обсяг зернових і цукрового буряка. Виробництво картоплі на низькому рівні.
Найбільші площі серед технічних культур в Україні займають соняшник і цукрові буряки. За виробництвом цих культур Україна тривалий час посідала провідне місце в Європі і входила до числа світових лідерів. Однак зменшення попиту на український цукор спричинило різке скорочення посівних площ і зборів цукрового буряка. Натомість площі під соняшником різко зросли — до 70% посівних площ усіх технічних культур; Україна разом з Аргентиною очолює список виробників цієї цінної культури у світі (річний збір на рівні 3 — 3,5 млн. т).
Проаналізувавши місце провідних країн - виробників рослинницької продукції у світовому виробництві, можна сказати, що велике значення має і урожайність культур.
Найбільший рівень урожайності має Франція. Він більше ніж у два рази перевищує середньосвітовий по зернових і зернобобових культурах. На другому місці Великобританія, яка майже надоганяє Францію. Рівень урожайності в цій країні постійно зростає. Достатньо високий рівень урожайності і в США. Урожайність зернових в Україні на початку 1990 року була значно вища за світову, а в 2003 році вона вже нище, що свідчить про значне скорочення урожайності. Показники урожайності в Росії значно нище світових.
Лідером по виробництву цукрових буряків, як і по виробництву зернових є Франція. Рівень урожайності цукрових буряків у цій країні має тенденцію до збільшення. На другому місці знаходиться Великобританія. Урожайність Великобританії значно вище світової. Високий рівень урожайності і в США.
В Росії хоча урожайність і нище світової проте спостерігається тенденція до її збільшення. В Україні ситуація абсолютно протилежна урожайність тут постійно знижується.
Важливе значення при вирощуванні культур має технологія їх виробництва. Провідні країни – виробники сільськогосподарської продукції застосовують технології направлені на зниження витрат та охорону навколишнього середовища.[13]
Для прикладу розглянемо технологію виробництва цукрового буряку у Німеччині, адже ця країна одна із провідних по виробництву цієї культури:
Попередники і проміжні культури: використання озимої пшениці в ролі попередника цукрового буряку з 1996 року почало збільшуватися, а озимого ячменю зменшуватися. Інколи як попередників використовують кукурудзу і картоплю. Проміжні культури: гірчиця і редька масляна.
Обробіток грунту і сівба: по всіх регіонах на цукрових плантаціях стерню обробляють культиватором, а за ним дисковими боронами. Основний обробіток грунту проводять плугом. На більшості територій використовують 7-12 рядні сівалки. Міжряддя складає 45 см.
Мінеральне і органічне удобрення: на 1 га посівів вносять до 40 кг мінерального азоту, доза калію – 101 –200 кг/га, фосфора - 10 –100 кг/га.
Боротьба із бур'янами: для цього використовують суспільний обробіток грунту. Основними бур'янами є мар біла, ромашка, щириця.
Міри проти шкідників і хвороб: В останній час посилилась тенденція до зменшення обробітку грунту перед сівбою інсектицидами. Пряма обробка використовується для знищення цукрової мухи. Хвороби листків по всіх регіонах уперше були зафіксовані в 1998 році. Проти цієї хвороби використовують фунгіциди. Фізіологічні хвороби частіше за все попереджують запобіжним чи ціле направленим удобренням мікроелементами.
Збір, зберігання і транспортування: збільшилось використання техніки, яка знаходиться у власності підрядних організацій. Більшість територій збираються шестирядними бункерами цукровими комбайнами. Після цього проводиться попередня чистка цукрового буряку погрузчиками – очисниками. Збільшується площа буртів з укриттям для зберігання. Транспортування відбувається в основному за рахунок машин підрядних організацій.
Наведена технологія сприяє отриманню позитивних результатів при вирощуванню цукрового буряку.
Важливе значення для отримання позитивних результатів господарювання має державне втручання у процеси ціноутворення.
Рослинницька галузь у більшості країн світу поставлена в нерівні умови стосовно інших галузей економіки, що зумовлює необхідність державного втручання, в тому числі у процеси ціноутворення з метою наближення до цінового паритету з галузями матеріально-технічного забезпечення.[7]
Так у США ця функція покладена на Товарну кредитну корпорацію, засновану ще у 1948 році. Її основне завдання створення і розпорядження інтервенційним фондом. На той час цінова підтримка, що її здійснювала корпорація базувалася на концепції формули '' паритетної ціни ''. Паритетна ціна трактується як справедлива ціна одержана фермерами за продану продукцію відносно цін, що вони змушені платити за нефермерську продукцію. В той час була введена нова формула паритету, що використовувала співвідношення цін за сільськогосподарську і несільськогосподарську продукцію за 10-річний період. Тепер для відповідних розрахунків у США використовують 5-річний період. Згідно з методикою підтримувані ціни визначаються щорічно на базі 85% від середніх ринкових цін за останні 5 років, розрахованих з відкиданням найвищих і найнищих цін, потім уточнюються відповідно до рівня запасів, які необхідно використати.
У країнах Європейського Союзу широке застосування знайшли інтервенційні і цільові ціни. Інтервенційні ціни застосовують, коли ринкові ціни знижуються до мінімальних, що гарантуються державою, за межами яких товаровиробники не можуть нормально працювати. Цільові ціни поділяються на контрольні та орієнтовні і установлюються з метою визначення бажаного рівня ринкових цін. Контрольні встановлюються на бездефіцитну продукцію ( зерно, овочі, фрукти ), що йде на експорт, а орієнтовні ціни поширюються на дефіцитну продукцію, щоб стимулювати її виробництво. Крім цього, цільові ціни є базою для визначення рівня порогових і шлюзових цін з метою захисту внутрішніх цін від нижчих світових.
Створення ринкового механізму, як переконує досвід країн з розвинутою економікою, є постійно діючою системою активного державного втручання через економічні підйоми в управлінні виробництвом сільськогосподарської продукції.
Практика свідчить про необхідність державної підтримки таких формувань: аграрних бірж, маркетингових формувань, систем кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва, створення умов для конкуренції, система підготовки та перепідготовки кадрів.
Всі перераховані напрями сприяють ефективному функціонуванню галузі в розвинутих країнах. Зарубіжні країни майже повністю забезпечують себе продуктами харчування, а також здійснюють її експорт в різні країни.
Проте Україна майже не використовує досвід розвинутих країн, про що свідчать незадовільні результати господарювання. Маючи таку кількість наявних ресурсів для вирощування сільськогосподарської продукції.[16]
1.3 Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу собівартості виробництва продукції рослинництва.
Сучасні умови господарювання надають підприємствам повну самостійність з питань виробництва та реалізації продукції: планування і організація технологічного процесу, обсяги виробництва, структура продукції, контрагенти та напрями реалізації тощо. Правильно обрана стратегія виробництва та відповідні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації та фінансові результати – прибутки, що відповідають масштабам цієї діяльності. При цьому необхідно враховувати, що виробнича діяльність підприємства зумовлена загальною економічною ситуацією, галузевими пропорціями та платоспроможним попитом населення.
Метою аналізу собівартості виробництва продукції рослинництва є знаходження шляхів зменшення собівартості продукції, збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції порівняно з конкурентами, розширення частки ринку при максимальному використанні виробничих потужностей і, як результат – збільшення прибутку підприємства.
Основне завдання комплексного аналізу собівартості виробництва продукції рослинництва – аналіз статей калькуляції собівартості продукції.
Джерела інформації, що використовуються при проведенні аналізу виробництва та реалізації продукції, наведені в таблиці 1.1
Таблиця 1.1 Інформаційна база для аналізу собівартості виробництва продукції рослинництва.
|
№ п/п |
Група |
Джерела інформації |
|
1 |
Первинні документи |
Акт приймання, акт про брак, відомість випуску готової продукції, відомість про брак, накладна на здачу готової продукції на склад, прибутково – видаткова накладна, приймально – здальні документи, рахунок – фактура, свідоцтво про якість товару, сертифікат відповідності державній системі сертифікації, товарно – транспортна накладна |
|
2 |
Дані рахунків бухгалтерського обліку |
23 „Виробництво”, 26 „Готова продукція”, 36 „Розрахунки з покупцями та замовниками”, 90 „Собівартість реалізації” та інші |
|
3 |
Облікові регістри |
Журнал 5, 5А |
|
4 |
Фінансова звітність |
Ф.№1 „Баланс”, ф.№2 „Звіт про фінансові результати”, ф.№5 „Примітки до річної фінансової звітності” |
|
5 |
Статистична звітність |
Ф.№1 – підприємництво „Звіт про основні показники діяльності підприємства”, ф.№1-Б „Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість”, ф.№1-П (термінова) „Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (робіт, послуг)”, Ф.№1- послуги „Звіт про обсяги реалізованих послуг” |
|
6 |
Інші джерела |
Рапорти про випуск продукції, здачу готової продукції, дані про простої обладнання, журнал техніко – економічних показників роботи цеху, робочі наряди, дані про якість продукції, планові матеріали відповідного відділу, результати попередніх аналітичних досліджень |
Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу.
Оперативний аналіз проводиться за даними первинного обліку (за інформацією на рахунках 23, 26, 36, 90 тощо).
1.4 Методичні підходи до аналізу собівартості виробництва продукції рослинництва.
Обчислення собівартості сільськогосподарської продукції:
Визначення собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється у такій послідовності:
-
Розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів на об’єкти планування та обліку витрат;
-
Обчислюють собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних та підсобних промислових виробництв, які надають послуги основному виробництву;
-
Розподіляють витрати на зрошення, осушення земель, списують послуги бджільництва по запиленню сільськогосподарських культур;
-
Розподіляють загально виробничі витрати;
-
Визначають загальну суму виробничих витрат по об’єктах планування та обліку;
-
Обчислюють собівартість продукції рослинництва;
-
Розподіляють витрати на утримання кормоцехів;
-
Визначають собівартість продукції тваринництва;
-
Визначають собівартість живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі;
-
Визначають собівартість продукції підсобних промислових виробництв по переробці сільськогосподарської продукції.