ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 09.12.2020
Просмотров: 519
Скачиваний: 1
Сім'я і школа — потенційні природні партнери у вихованні дітей — часто
виявляються реальними супротивниками, а поміж ними постає дитина, яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що призводить до проявів аморальної поведінки.
Останнім часом психолого-педагогічна наука робить спроби окреслити шляхи
відмови від традиційних і запропонувати нові підходи в розв'язанні проблем взаємодії сім'ї та школи, виховання дітей та підлітків.
Педагог має усвідомити: культура передбачає недоторканість родини й невтручання в сімейні взаємини. Втручатися в життя сім'ї можливо у виняткових випадках, коли нехтуються інтереси дитини, коли її здоров'я, життя, добробут перебувають у небезпеці з вини батьків або інших дорослих членів сім'ї.
Школа — не рідний дім, а сім'я ніколи не замінить школи. Звідси випливає, що логіка шкільного та логіка сімейного виховання не тотожні. Розводячи виховні сфери школи і сім'ї, педагог має враховувати психологію дитинства й
дорослішання дитини і, певним чином зближуючи ці дві сфери, у жодному разі не намагатися підмінити собою батьків і не інструментувати шкільне життя як життя родинне.
Школа не є частиною ринкового простору, оскільки не надає послуг, не торгує крамом, не обслуговує батьків.
Школа - інститут соціальний, її призначення — передавати як естафету духовні надбання людства й учити дитину жити у світі матеріальних продуктів культури.
Школа вільна від батьківських вказівок і настанов в організації своєї професійної діяльності.
Школа незалежна від батьків у будові життєдіяльності школярів . Однак і шкільна, і сімейна сфери не існують ізольовано в житті дитини, яка, приходячи
до школи, репрезентує світ своєї родини, умови життя, спектр соціальних взаємин, звички, манери поведінки, зрештою, рівень інтелекту.
Школа завжди прагнула до взаємодії з сім'єю. Це знаходило своє відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті батьків, у безкінечному обговоренні з батьками з приводу навчання і поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи тощо.
Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови, що обидва суб'єкти усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду. Визначальна умова взаємодії цих двох суб'єктів - батьків і педагога – вичерпне уявлення про зміст виховної діяльності один одного.
Отже, педагог має знати, з якої сім'ї прийшла в школу кожна дитина, яка структура цієї сім'ї, у якому стані перебуває сучасна українська родина і які тенденції зумовлюють її розвиток. Це зробить взаємодію педагога та батьків учнів більш конкретною, осмисленою, результативною.
Тому пропонуємо вашій увазі:
Рекомендації щодо роботи з батьками:
• пізнати кожну дитину;
• знати, як вона мислить, відчуває, сприймає;
• вивчити характер, волю, інтереси дитини;
• вивчити особливості її організму;
• максимально зблизити сім'ю та школу на основі;
• взаємоспілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги.
Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.
Батьки і вчителі повинні стати партнерами, активними співучасникам творчого процесу виховання учнів.
Педагогічний колектив школи ставить своїм завданням дати батькам глибокі
знання виховання . Педагогічна освіта батьків планується відповідно до вікових особливостей дітей, цілей і задач навчально-виховного процесу, конкретних проблем, що виникають у ході спільної діяльності вчителя й батьків.
Родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх практично.
Огляд основних теорій соціалізації особистості у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній науці Поняття "особистість" широко використовується в науках, пов'язаних з вихованням: філософії, педагогіці, психології та соціології. У філософії особистість розуміють як стійку систему соціальне значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти. Іншими словами, є соціальним та психологічним образом людини. " [15, с. 110]. Таке визначення особистості відповідає масштабам і спрямованості проблем філософського дослідження особистості, з яких найважливішими є її біологічні та соціальні детермінанти, ступені свободи особистості стосовно природи, суспільства і самої себе. Філософське визначення особистості містить у своїй структурі як соціологічне розуміння особистості (соціальний образ людини), так і психологічне її розуміння (психологічний образ людини). Тим самим передбачається потреба вивчати особистість з метою розуміння механізмів її поведінки в єдності соціолого-психологічних підходів. У психології, де існує багато різних розумінь особистості, найусталенішим є визначення особистості як деякої неповторної єдності. Цілісності, найвищої інтегруючої інстанції, що керує психічними процесами індивіда і надає його поведінці послідовності й стійкості. " [16, с. 160]. Головною психічною проблемою дослідження особистості академік Леонтьев вважає проблему внутрішньої структури особистості, рівні, що утворюють її, та їх співвідношення. Із цією проблемою пов'язане нове бачення біологічного та соціального співвідношення в людині. Педагогіка, для якої виховання особистості є предметом дослідження, обмежується, як правило, психологічним визначенням особистості, не включаючи часто поняття "особистість" до основних категорій.
" [17, с. 10]. Такий підхід навряд чи можна визнати виправданим, оскільки тим самим створюються передумови для виникнення "розриву" між педагогічною системою виховання та її центральною ланкою - особистістю. Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається як на відправну точку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення - соціальну систему, в яку вона входить, і соціальні ролі, які вона виконує в цій системі. У межах загального соціологічного підходу об'єднано ряд концептуальних підходів до розуміння особистості як специфічного утворення, що виводиться з тих чи інших соціальних факторів, які відокремлюються як головні. Основними соціологічними концепціями особистості згідно з класифікацією Д. В. Ольшанського" [18, с. 162].є такі:1. Теорія "дзеркального я". У ній особистість розглядається як функція, похідна від повністю соціальне зумовленого "я" людини. Самосвідомість особистості формується в результаті соціальної взаємодії дивитися на себе очима інших людей. Зі стійких уявлень про людину і інших людей, формується та об'єктивна якість, яка і є особистістю.2. Рольова теорія, її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись у процесі соціалізації в ті чи інші соціальні групи, індивід засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різнобічність особистості визначається багатством "соціального репертуару" - багатоманітністю соціальних груп, в яких протікало соціальне життя індивіда в процесі соціалізації.3. Необіхеворізму (від англ. Behavior - поведінка) теорія особистості. Підтримуючи ідею попередніх концепцій про те, що особистість є результат навчання людини правилам життя і поведінки, прихильники даної концепції найбільш послідовно дотримуються її в своїх поглядах. Особистість розглядається як проста сукупність соціальне придатних відповідей на сукупність стимулів.4. Теорія соціальної установки. Згідно з цією теорією особистість є результат тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.5. Концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством. Згідно з цією концепцією особистість є змінюваними з розвитком суспільства рівнями сукупностей соціальних потреб і орієнтацій. У цих рівнях можуть відбуватися як суспільні (у цілому), так і групові потреби та орієнтації, що забезпечують варіабельність особистості. До наведеної класифікації теорій особистості слід додати також теорію референтної групи. Автором терміну "референтна група" вважають американського соціолога Г. Хаймена, який під цим терміном розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку (від сім'ї до класу, нації). За тією роллю, яку референтна група відіграє у формуванні характеристик особистості та її соціальної поведінки, розрізняють два типи таких груп . Перша - "компаративна" - це стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й інших . Друга група - "нормативна" - це реальний або уявлюваний колектив (група), з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє. До розглянутих теорій слід додати марксистську теорію особистості. Основними її принципами є такі:1. Визнання залежності особистості від об'єктивних суспільно - економічних, соціально-культурних і предметно діяльнісних особливостей її соціалізації.2. Виділення як головної характеристики особистості її місця в соціальній типології зумовлюється способом життя.3. Уявлення про особистість як носій соціальних рис. Сутність особистості складає сукупність усіх суспільних відносин. Ця теорія не заперечує, що на формування особистості впливають біологічні та психологічні фактори. Проте індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей.
1 .2. Форми та методи роботи з батьками.
Форми соціально-педагогічної роботи - варіанти організації взаємодії соціального педагога з клієнтами, спрямовані на створення умов для позитивної активності дітей та молоді, вирішення відповідних завдань соціалізації, надання допомоги і підтримки. У практиці соціально-педагогічної роботи фахівці використовують значну кількість різноманітних форм, проте всі вони мають специфічні ознаки: функціональність (пріоритетність для певного напряму соціально-педагогічної діяльності); структурність (відповідність спеціальним вимогам до підготовки та проведення окремих типів форм); інтегративність (результати, отримані при використанні одних форм, сприяють впровадженню інших). У соціально-педагогічної роботи форми класифікують за кількістю учасників (індивідуальні, групові, масові); домінуючим засобом впливу: словесні (лекції, бесіди, диспути); практичні (аукціони, тренінги, ярмарки послуг тощо); наочні (газети, плакати, соціальна реклама, показ відеофільмів тощо); відповідно до напрямів соціально-педагогічної діяльності: соціальна профілактика (лекції, бесіди, тренінги, буклети, відеоматеріали і т.д.); корекційно-реабілітаційна роботи (вправи з формування певних навичок, супровід, консультування і т.д.); соціально-педагогічна захист (патронаж, консультування, листування, оформлення документів тощо)
Вивчення практики застосування вчителями та соціальними педагогами форм роботи з батьками, теоретичний огляд наукових праць з питань організації навчання дорослих дозволяють говорити про те, що традиційно використовується лекційна система, хоча доведено, що найкраще засвоюються знання, які здобуті самостійно, в активній діяльності (А . Дистервег, В. І. Лозова, П. І. Підкасистий). І.М. Трубавіна наводить приклади форм, які дозволяють активізувати пізнавальну діяльність батьків.
Педагогічний десант - виступи педагогів на підприємствах, в установах, де працюють батьки, в мікрорайонах, на літніх майданчиках з проблем, які хвилюють батьків. Можливе попереднє опитування на предмет виявлення актуальних тем. Здійснюється також по гарячих слідах події небажаної події, яке хвилює батьків. Може включати в себе відповіді на запитання батьків, групові та індивідуальні консультації, пересувні виставки педагогічної літератури, тематичні стендовики, анкетування батьків. Мета: надання послуг просвітницького характеру, профілактика небажаних явищ в сім'ї, налагодження контакту з батьками, вирішення їх проблем педагогічними методами, залучення їх до співпраці в батьківських клубах, комітетах, курсах тощо .
Доцільно поєднання колективних, групових та індивідуальних форм взаємодії. Критерієм класифікації є кількість батьків, включених у взаємодію з класним керівником або педагогічним колективом. Якщо форма роботи - елемент організації, то метод - це засіб впливу. Між собою вони органічно пов'язані, обумовлюють один одного, складають таке тісне діалектичну єдність, що нерідко між ними буває важко провести лінію [6, с.82]. Зміст всіх форм роботи школи з родиною полягає в організації активного виховного їх взаємодії, спрямованого на всебічний розвиток підростаючого покоління. В основі цієї взаємодії - постійна увага школи до розвитку дитини, своєчасні і педагогічно обгрунтовані конкретні рекомендації вчителів, вивчення особливостей і можливостей кожної сім'ї, надання практичної допомоги сім'ї при труднощі у вихованні [4, с.64-65].
Батьківські конференції - форма роботи з батьками, яка була популярною в 60-ті роки. Передбачала доповіді педагогів і батьків з актуальних проблем сімейного виховання, відповіді на запитання та обмін досвідом сімейного виховання з певної проблеми. Тема конференції повідомлялася заздалегідь. Її проведення супроводжувалося виставкою педагогічної та дитячої літератури, іграшок, дитячого одягу, страв для дітей, поширенням пам'яток для батьків і дітей. Оскільки у 60-ті роки ці конференції проводилися за допомогою партійних, профспілкових, радянських організацій, то зараз ця підтримка відсутня, необхідно залучати спонсорів, стимулювати виступи батьків та педагогів на конференціях, розробляти буклети, пам'ятки, брошури для батьків з актуальних проблем сімейного виховання .
Консультації - форма роботи з батьками, яка передбачає надання спеціалістом допомоги батькам, які звернулися за нею з різних проблем сімейного виховання. Ці проблеми є непередбаченими для консультанта, тому вимагають від нього не лише глибокої підготовки, а й умінь проаналізувати проблеми, виділити їх причини та наслідки, володіти системним підходом у вирішенні проблем. Консультації можуть бути: а) за кількістю сімей: масовими, груповими, індивідуальними; б) за участі членів родини: з усією родиною, з батьком, матір'ю та дитиною, в) за місцем проведення: у стаціонарному приміщенні (школі, центрах соціальної допомоги) і не в стаціонарних умовах, виїзні (на підприємствах, установах освіти, за місцем проживання, клубах). Консультації передбачають проведення анкетування, бесіди, спостереження, тестування, і тому консультанти повинні мати всі необхідні кошти для цього на своєму робочому місці. Доцільним було існування на підприємствах консультаційних бюро, пунктів для батьків з питань сімейного виховання, тому що не всі батьки можуть звернутися за консультацією в центр соціальної допомоги, а на перерві або після роботи це можливо. У таких бюро, пунктах висвітлювався досвід сімейного виховання окремих сімей, пропонувалася література для самостійного опрацювання, пам'ятки, буклети, брошури.
Сімейна шкатулка - підбір матеріалів з досвіду сімейного виховання. Може включати опис традицій, сімейних свят, щоденник матері, опис складних ситуацій з варіантами їх вирішення. Сім'ї запрошуються до читання та обміну матеріалами.
Ще однією формою соціально-педагогічної роботи з батьками є поширення серед них буклетів і брошур про права дитини, попередження насильства в сім'ї, подоланні стресу, конфліктів, дитячих примх, про навчання дітей безпечній поведінці. Цю роботу здійснює в Україну міжнародний гуманітарний центр «Розрада» в м. Києві. Їх буклети розповсюджуються в школах, райвно, психологічних службах, центрах соціальних служб для молоді безкоштовно, але керівники центру вважають, що вони повинні бути скрізь: у лікувальних закладах, на роботі, закладах відпочинку тощо. Ці буклети містять цитати з міжнародних документів про права дитини, роз'яснення їх, поради щодо їх застосування, адреси установ, куди слід звертатися у разі порушення цих прав, опис типових ситуацій та шляхи їх вирішення, конкретні поради і рекомендації щодо поведінки в екстремальних ситуаціях.