ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 24.10.2023
Просмотров: 282
Скачиваний: 2
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
В червні 1935 р. посол С. Тимошенко з сеймової трибуни намагався ще раз привернути увагу до проблем духовної освіти на Волині. В промові він наголосив, що переведення семінарії з Кременця до Варшави стане кривдою для краю [19]. Питання семінарії неодноразово піднімалося у місцевій пресі. Так, орган Волинської єпархії “Церква і нарід” у матеріалі під назвою “Про підготовку кандидатів священства” наголошував на небезпеці появи чужого народові пастирства, як в часи Російської імперії, що, безумовно, завдасть шкоди не тільки віруючим, але й духовенству, Церкві й церковно-громадському і релігійно-моральному життю взагалі [20, 221].
Боротьба за духовний навчальний заклад тривала. Ініціативу знову проявила Українська парламентська репрезентація Волині (УПРВ). Посол П. Певний у грудні 1935 р. звертався до польського уряду ще раз розглянути справу ВДС і вирішити її на користь українців [21, 18]. Незважаючи на спроби змінити ситуацію, Волинська духовна консисторія з огляду на реальний стан справ зменшила фінансування семінарії на півтори тисячі злотих. Сума виділених коштів на 1937 р. становила таким чином 6 тисяч злотих.
У травні 1937 р. відбувся черговий випуск семінаристів. Після складання іспитів свідоцтво зрілості отримало семеро чоловік. Закінчення семінарії випускники відзначили прощею до Почаївської лаври під керівництвом професора Филимона Кульчинського.
В останньому 1938/1939 навчальному році семінарія мала лише два класи. В них навчалося 49 осіб. Майже одночасно у Варшаві розпочав роботу богословський ліцей. Викладання предметів у ньому велося польською. Рідна мова студентів викладалася лише протягом двох годин на тиждень [22, 78].
У травні-червні 1939 р. проведено останній випуск учнів семінарії. З тринадцяти допущених до іспитів склали їх семеро чоловік. На усних випробуваннях був присутній представник шкільної кураторії п. Чистовський. Планувалось, що у 1939/1940 навчальному році діятиме один – 9 клас. Друга світова війна внесла свої корективи.
З приходом на Волинь радянської влади духовна семінарія припинила існування. Викладачі змушені були шукати роботу в світських навчальних закладах. Більшість з них залишилась проживати у Кременці. В червні 1941 р. розпочалась німецько-радянська війна. За короткий час німці оволоділи значною територією України. З встановленням у краї нового окупаційного режиму активізувалося церковне життя. Цьому сприяла на початках і політика німців, які дозволяли відкривати церкви, створювати громади віруючих.
Наприкінці 1941 р. на Волині утворилось два центри церковного життя – у Луцьку і Кременці. Перший об’єднував прихильників незалежності Української церкви, а другий – автономії у канонічному зв’язку з Московським патріархатом. Луцький центр очолив владика Полікарп (Сікорський). На чолі автономістів став колишній архієпископ Волинський і Кременецький ПАПЦ Олексій (Громадський). Вже на початку 1942 р. юридично й організаційно оформились Автокефальна і Автономна церкви. Кожна із орієнтацій прагнула створити свій духовний навчальний заклад семінарського типу для підготовки кандидатів у священики. Найпростіше організувати цю справу було митрополитові Олексієві, адже у Кременці перебувала частина викладачів колишньої Волинської духовної семінарії. Створити повноцінну семінарію у Кременці не вдалося через виключні воєнні обставини і політику окупаційної влади. Натомість при Почаївській лаврі почали діяти пастирські курси. Студентам курсів читали основні богословські предмети з семінарської програми. Після закінчення курсів випускники отримували право висвяти на диякона і священика. Завідував пастирськими курсами архімандрит Панкратій (Кашперук) [
23, 36]. Переважна більшість осіб, які закінчували курси, залишалась служити в Автономній церкві на Волині і Поділлі, виїжджали у східні області України.
Центром підготовки духовенства автокефальної орієнтації став Луцьк. Пастирські курси при Луцькому Свято-Троїцькому кафедральному соборі розпочали роботу в липні 1942 р. [24, 59]. Їх організатором виступив митрополит Полікарп (Сікорський) і найближчі співробітники о.о. Стефан Грушко, Юхим Преварський, Микола Малюжинський і інші. Значної праці для організації курсів доклав ключар Свято-Троїцького собору, член Луцької духовної консисторії і Адміністратури Автокефальної церкви протоієрей, магістр богослов’я Варшавського університету отець Миколай Малюжинський. Для курсів він уклав програми з догматичного і порівняльного богослов’я, викладав слухачам ці предмети [25, 46]. Перший випуск курсів було проведено у грудні 1942 р. Після заборони курсів навчання вдалося відновити у 1943 р. Серед тих, хто закінчив Луцькі пастирські курси отці: Микола і Никифор Олійчуки, Лев Ліхтанський, Василь Шах, Семен Говдій і інші.
У підсумку наприкінці 1943 р. вже більше сотні священиків Волині здобули освіту на пастирських курсах Луцька і Почаєва.
26 жовтня 1945 р. відбулось офіційне відкриття в Луцьку богословсько-пастирських курсів у складі духовного училища і першого богословського класу, які були формально відкриті першого вересня 1945 р.
З початку 1946/1947 навчального року планувалося відкрити другий богословський клас, який повинен бути випускним. Та цей випуск не відбувся в зв’язку з тим, що 4 вересня 1946 р. пастирсько-богословські курси були реорганізовані в середній духовно-навчальний заклад із чотирирічним терміном навчання, який повинен діяти під назвою Волинська православна духовна семінарія в Луцьку. За зразок було взято програму середніх духовних навчальних закладів Польської автокефальної православної церкви міжвоєнного періоду. Семінарія була розміщена біля Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору.
У річному звіті семінарії за 1946/1947 навчальний рік повідомлялося, що: “Навчально-виховна і адміністративно-господарська діяльність керівництва семінарії і всього його колективу регулюється “Положенням про Православні духовні семінарії” [26, 2].
Першим ректором семінарії був призначений протоієрей Тучемський Микола Михайлович, який почав виконувати обов’язки ректора з першого жовтня 1945 р. М. Тучемський народився 1893 року, освіта – вища, кандидат богослов’я, магістрант Петербурзької духовної академії.
Досліджуючи статистику поданих заяв в Луцьку семінарію у 1946/1947 навчальному році бачимо, що з Волинської області було подано 11 заяв, Ровенської – 46, Житомирської – 2, Тернопільської – 3 заяви.
Архівні документи свідчать про те, що у 1945/1946 навчальному році навчання велося українською мовою. На практиці на уроках Святого письма учні читали з слов’янського тексту. Усне пояснення тексту робилося російською мовою, лише окремі моменти, для розуміння більш складні, – українською.
До навчального плану занять у Луцькій семінарії на 1946/1947 навчальний рік були включені такі предмети: Конституція СРСР – 4 уроки на тиждень, церковнослов’янська мова – 7, російська мова – 6, грецька мова – 2, латинська мова – 2 уроки. На 30 травня 1946 р. бібліотека нараховувала 2528 примірників книжкового фонду. Більшість книг передано до бібліотеки з Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору. Витрати на утримання семінарії здійснювали із коштів, які виділяло єпархіальне управління. В першому півріччі з 1-го вересня до 31 грудня 1946 р. виділені кошти складали – 189711 крб. 50 коп. За 1946 календарний рік на утримання семінарії всього використано 489419 крб.
У другому році існування семінарії склад адміністрації залишився попереднім. Обов’язки інспектора виконував Василь Іванович Осташевський, освіта – вища, закінчив богословське відділення Варшавського університету. Секретарем семінарії працювала Іраїда Андріївна Лупиніна.
На перше вересня 1948 р. у семінарію було подано заяв: з Волинської – 19, Ровенської – 23, Дніпропетровської – 1, Кам’янець-Подільської – 1, з Станіславської – 1. Всього було подано 45 заяв [27, 25]. Кількість учнів у семінарії на 1 жовтня 1948 р. становила в першому класі – 13, другому – 21, третьому – 23, четвертому – 15. Всього – 54 учні. За національною приналежністю всі були українцями [27, 26]. До 1948 р. кількість бажаючих вступити на навчання в семінарію коливалась від 111 до 65 абітурієнтів, або 2 – 3 особи на вакантне місце. Після 1948 р. число бажаючих навчатися у семінарії зменшилося на 30%. Про зниження популярності, зацікавленості у семінарії свідчать дані про відрахування протягом навчального року слухачів. У 1946/1947 та 1947/1948 навчальних роках відрахування за бажанням слухачів не перевищувало 10%, а у 1949/1950 та 1950/1951 навчальних роках рівень сягнув 22%. За перші три місяці 1951/1952 навчального року відраховано з цих причин 15%. У 1951 р. подано заяв – 38, у 1950 – 30.
Протягом існування семінарії в Луцьку вона в основному забезпечувалася за рахунок вступників з Ровенської та Волинської областей і частково Львівської, Тернопільської, Станіславської, Дрогобицької, Кам’янець-Подільської та Вінницької областей. Із всіх перерахованих найбільше число вступників дала Ровенщина. У 1946 р. вони становили 74% загального числа вступників, 1948 – 50%, 1949 – 54%, 1950 – 33%, 1951 – 45%. Число вступників з Волинської області весь час, починаючи з 1949 р., знижувалося.
Загальне число слухачів семінарії станом на 1 жовтня було: у 1945 р. –
40 осіб, 1946 р. – 47 осіб, 1946 р. – 47 осіб, 1947 р. – 80 осіб, 1948 р. – 72 особи, 1949 р. – 69 осіб, 1950 р. – 49 осіб, 1951 р. – 54 особи.
Якщо проаналізувати соціальне походження слухачів, то більшість складали вихідці із селянських сімей, за ними йшли – діти церковних служителів. Але починаючи з 1950 р. число дітей церковних працівників серед вступників різко зменшилося. До 1948 р. серед слухачів на першому місці були працюючі у власному сільському господарстві, на другому – утриманці, на третьому – з родин працівників церкви. В 1948 та 1949 рр. на першому місці були працюючі у сільському господарстві, а на другому – працівники церкви. У 1950 р. на першому місці працівники церкви, на другому – працюючі в сільському господарстві. У 1951 р. на перше місце виходять працівники церкви (псаломщики, послушники тощо), на друге місце – утриманці та учні. Слухачі семінарії були забезпечені безкоштовним трьохразовим харчуванням.
До 1950 р. утримання семінарії здійснювано виключно за рахунок коштів Волинсько-Ровенської єпархії. Починаючи з 1949 р. на утримання семінарії Житомирська єпархія повинна була виділяти 20 тис. крб., Кам’янець-Подільська – 70 тис. крб. і Волинсько-Ровенська єпархія – 215 тис. крб. на рік. Житомирська і Кам’янець-Подільська єпархії ці кошти перераховували патріархії, а Волинсько-Ровенська єпархія мала давати дотацію Луцькій семінарії. Дотацію у сумі 85 тис. крб. патріархія дала із загально-церковних сум лише у 1950/1951 навчальному році. Луцька семінарія готувала кадри для Волинсько-Ровенської єпархії, але своїми випусками не покривала природні втрати духовенства (смерть, старість).
З 1945 р. число випускників почало зменшуватися. У 1948 р. їх було 9, 1949 – 14, 1950 – 16, 1951 – 11, у 1952 передбачалося випустити 7 осіб. Наступні роки тенденції до збільшення не спостерігалось [28, 152].
Згідно §12 “Положення про Православні духовні семінарії” ректор керував семінарією з участю очолюваного ним правління, до якого входили педагогічні збори. До компетенції педагогічних зборів належали всі справи навчально-виховного змісту і розпорядчих зборів, які відали господарськими справами.
У річному звіті від 9-го липня 1949 р. ректор семінарії протоієрей
М. Тучемський повідомляв, що до основних предметів, які вивчалися зараховано французьку мову (два уроки на тиждень) та історію філософії.
Перед Волинською духовною семінарією постало завдання – поповнювати ряди духовенства для трьох єпархій: Волинсько-Ровенської, Житомирської і Кам’янець-Подільської.