ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 24.10.2023
Просмотров: 322
Скачиваний: 2
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
На перший погляд, в даний період ніяких заборон, переслідувань бажаючих вчитися в семінарії зі сторони радянських органів не було. Дійсну картину речей розкриває лист, адресований М. Діденку (середина 1949 р.), в якому повідомлялося: “Рада воказує: “1) Вам не вдалося вияснити причини, які спонукають радянських громадян поступати на навчання в Духовні навчальні заклади. При виясненні цього питання Ви обмежились бесідою з керівництвом семінарії і не звернулись до вивчення заяв і прохань про прийом у семінарію. Ці документи можуть більше розкрити це питання.
2) Правильно вказуючи на недоліки, які спостерігаються в навчанні (особливо змісту викладання, пояснення учням матеріалу окремих предметів і т.д.) Ви, разом з тим, не отримали програм з таких предметів, як психологія та інших і не порекомендували ректору семінарії застенографувати декілька лекцій. Як програми, так і стенограми слід надіслати до Ради. Вам необхідно врахувати ці зауваження і продовжувати вивчати життя і діяльність семінарії”. Даний лист підписаний членом Ради у справах РПЦ при РМ СРСР Уткіним [29, 3].
Цікаве повідомлення під грифом “таємно” надійшло від уповноваженого у справах православної церкви по Волинській області Богданова, датоване 28 квітня 1950 р. за № 96/32 на ім’я Волинського обласного військового комісара, в якому говорилося: “Повідомляю, що з питання призову до армії слухачів духовної семінарії особисто мною отримано лист за №324Т від 22 квітня 1950 р. і таке пояснення голови Ради у справах РПЦ при РМ СРСР тов. Г. Карпова, що слухачам духовних академій і семінарій, крім осіб, які мають сан священика або диякона, відстрочка не надається” [30, 94].
В архівних документах збереглися дані результатів випускних екзаменів у семінарії за 1949/1950 навчальний рік. Всього на початок навчального року слухачів було – 69, залишилось на кінець навчального року – 44. Вибуло під час навчального року: з 1 класу – 9, 2 класу – 2, 3 класу – 13, 4 класу – 1. Відраховано з причин: неуспішність і негативної побутової поведінки – жодного, за особистим бажанням (згідно поданих заяв) – 8, не повернулись у семінарію – не вказано, за порушення дисципліни – 1.
Кількість учнів Волинської духовної семінарії станом на 1 жовтня 1949 р. було всього – 69, а на кінець навчального року (червень 1950 р.) – 44. Що стосується складу викладачів, то ректором семінарії продовжував працювати протоієрей М. Тучемський, який був призначений на цю посаду 1 жовтня 1945 р. Інспектором семінарії теж залишався протоієрей В. Осташевський, який займав цю посаду з 25 жовтня 1945 р. Всього у семінарії працювало 8 викладачів [
30, 95]. Слід зазначити, що тривалий час семінарію очолював протоієрей Миколай Тучемський, педагог з немалим стажем. До того ж раніше він був ректором Віленської духовної семінарії. На цій посаді він працював до 1959 р.
Працював у семінарії педагогічний персонал старшого покоління з вищою богословською освітою: протоієреї Стефан Грушко, Доміан Ясенчук, Василь Осташевський, Леонід Малюжкович, Микола Сагайдаковський, Олексій Соколовський, Михайло Варжанський і світська особа Євген Семенович Богуславський – високоерудований богослов і колишній громадський діяч, який зазнав утисків і репресій. Пізніше персонал поповнено молодими богословами з вищою освітою. Славився хор семінарії під керівництвом Миколи Самохваленка. Існував струнний оркестр, яким керував М. Островський.
Око та вухо НКВС не оминуло у своїх доносах згаданих нами викладачів, колишніх автономістів. Наприклад, один з яскравих москвофілів о. Олексій Соколовський, який, будучи настоятелем храму м. Колки, противився бажанню парафіян і вперто правив у роки війни церковнослов’янською, з 1944 р. удостоївся становища секретаря Волинсько-Ровенського єпархіального управління і викладача семінарії. У М. Діденка ж він дістав характеристику – “у минулому націоналіст” [31, 53], інших викладачів уповноважений розглядав як тимчасових, “а в процесі вивчення цих осіб, у випадку потреби, можна замінити”, бо доки що “інших навряд чи можна підібрати в умовах Волині” [31, 51].
Навіть донедавні автономісти в очах московських наглядачів були самими що не є націоналістами. Під час полювання радянської влади на українських патріотів діставалось і автономістам, незважаючи на їх попередні заслуги. Уповноважений М. Діденко зібрав матеріали і передав їх у “відповідні органи” на Урбанського, працівника Духовної консисторії за митрополита Олексія, а в післявоєнний час на керівника канцелярії єпархіального управління Волинсько-Ровенської єпархії за те, що він за німецької окупації “наговорював на радянську владу…”.
У другій половині 40-х років майже все автокефальне духовенство Волині зазнало репресій і в тому не останню роль відіграли автономісти. За відсутністю автокефалістів колишні олексіївці писали доноси один на одного. На початку 1950 р. інспектор семінарії о. В. Осташевський подав до МДБ компрометуючі матеріали на єпископа Панкратія та інших про життя духовенства у роки німецької окупації [
31, 52].
В кінці 50-х – 60-х рр. Московський патріархат позбувся колишніх автономістів у Волинській духовній семінарії. 9 грудня 1959 р. “через старість і хворобу” на пенсію відправлено ректора семінарії прот. Миколая Тучемського. На початку літа наступного року учбовий комітет при Священному Синоді звільнив о. Олексія Соколовського від викладання у Волинській духовній семінарії.
Про наявність радянського духу в семінарії, “підігрування” сталінській політиці бачимо в усіх формах звітності про діяльність навчального закладу. Так, у звіті отця Василя Осташевського читаємо: “Волинська духовна семінарія
7 червня 1950 р. закінчила свій п’ятий навчальний рік. В цей день були підведені підсумки екзаменів, котрі засвідчили добру успішність учнів та закінчивших семінарський курс” [32, 21]. На наступний день наставники і вихованці семінарії зібралися в кафедральному соборі Луцька на літургію, яку здійснив ректор семінарії прот. М. Тучемський. На подячний молебень після літургії вийшов преосвященний Панкратій, який звернувся до вихованців з настановчим словом. Він благословив учнів на літній відпочинок, а випускників семінарії – на служіння Церкві та Батьківщині. Після закінчення молебня духовенство, викладачі, учні направились у приміщення семінарії на урочисті збори. Вони відкрилися співом молитви “Царю Небесний”. Потім викладач прот. О. Соколовський зачитав річний звіт про успішність і поведінку учнів семінарії. 7 травня 1950 р. семінарський курс закінчило 16 осіб. Учнів молодших класів переведено в наступні, за винятком 6 осіб, які мали перездати екзамени з одного предмету. Як зазначив у доповіді А.Соколовський, поведінка у семінаристів протягом навчального року була зразковою.
Особлива увага студентів зверталась на церковні богослужіння, а в двох останніх старших класах – на твори і проповіді. На урочистостях з нагоди випуску О. Соколовський зазначив, що правильний, продуманий режим і хороші побутові умови сприяли високій працездатності студентів. Після слова О. Соколовського єпископ Панкратій вручив кожному випускнику посвідчення про закінчення курсу семінарії разом з кригою святійшого патріарха Олексія „Слова, промови, звернення, послання, доповіді, статті”. В своїх побажаннях випускникам ректор семінарії прот. М. Тучемський закликав їх міцно триматися євангельських основ пастирського служіння, щоб вони були завжди зразком для вірних у слові, житті, дусі, вірі, чистоті і любові. Від імені випускників семінарії промовив відповідне прощальне слово С. Патєй. Він подякував єпископу за турботи про семінарію, а ректору і викладачам – за працю, навчання і виховання кандидатів священства.
Уповноважений Ради у справах РПЦ при РМ СРСР по Волинській області С. Богданов 7 жовтня 1950 р. лист №255/32 подав у Раду у справах Православної церкви при РМ СРСР інформацію про набір учнів до семінарії.
У 1950/1951 навчальному році вступні екзамени проходили 15 – 17 вересня 1950 р. Було подано 30 заяв, допущено до екзаменів – 28 осіб, прийнято до числа слухачів – 22. Із них зараховано в 1 клас – 12, 2 клас – 7, 3 клас – 3 учні. Мешканці Волинської та Ровенської областей становили переважну більшість вступників.
Штат семінарії у 1950/1951 навчальному році складався з адміністративно-педагогічного і технічного персоналу: ректора, інспектора, семи викладачів, кухарки, прибиральниці, помічниці.
Крім вивчення богослов’я, історії церкви, церковного статуту, семінаристи двічі на тиждень вислуховували лекції адвоката Левицької на теми з праць Леніна, Сталіна, а також вивчали Конституцію СРСР. Разом із всією “радянською країною” учні Волинської духовної семінарії відзначали річниці жовтневої соціалістичної революції, дні Конституції СРСР, пам’яті Леніна, приймали участь у виборах депутатів трудящих до Верховної Ради СРСР.
Обсяг навчальної програми по класах становив:
1 клас. Біблійна історія Старого заповіту, біблійна історія Нового заповіту, катехізис, церковний статут, Конституція СРСР, церковний спів, церковнослов’янська і російська мови.
2 клас. Святе письмо Старого заповіту, Святе письмо Нового заповіту, катехізис, церковний статут, загальна церковна історія, історія Російської церкви, історія і розкриття розколу, церковний спів, церковнослов’янська і грецька мови.
3 клас. Святе письмо Старого заповіту, Святе письмо Нового заповіту, догматичне богослов’я, моральне богослов’я, основне богослов’я, літургіка, загальна церковна історія, історія Російської церкви, історія розкриття розколу і сектантства, гомілетика, практичний посібник для пастирів, церковний спів, грецька, латинська і німецька мови.
4 клас. Святе письмо Старого заповіту, Святе письмо Нового заповіту, догматичне, моральне, основне і порівняльне богослов’я, практичний посібник для пастирів, гомілетика, літургіка, загальна церковна історія, Російська церковна історія, історія розкриття розколу і сектантства, церковний спів, грецька, латинська і німецька мови. Семінарія своєї церкви не мала, але поруч знаходився кафедральний Свято-Троїцький собор.
Аналізуючи 1952/1953 навчальний рік уповноважений Ради у справах РПЦ при РМ СРСР по Волинській області С. Богданов 9 жовтня 1952 р. писав: “Прийом заяв від бажаючих вступити до семінарії проводився до 15 серпня 1952 р. Вступні екзамени до семінарії проходили 1-2 вересня, навчання почалося 16 вересня. Загальна кількість поданих заяв до семінарії становить таку кількість як і в 1951 році – 38 абітурієнтів” [
32, 230].
Найбільше число заяв надійшло із Ровенської області. З 14 осіб з Ровенської області – 6 осіб не мали 18 років. Далі С. Богданов повідомляв: “У деяких школах Ровенської області не на належному місці виховна робота серед учнів. У зв’язку з цим я відправив уповноваженому Ради у справах РПЦ при РМ СРСР по Ровенській області П. Дубовику списки осіб, які подали заяви до вступу у Духовну семінарію із Ровенської області для відома і відповідного
реагування” [33, 70].
Ректором семінарії і у 1952/1953 навчальному році продовжував залишатись протоієрей М. Тучемський. У цьому навчальному році корпорація викладачів поповнилась новим працівником. У семінарію прийшов працювати Влодек Петро Афанасійович, призначений учбовим комітетом при Священному Синоді.
В 1952 р. бібліотека семінарії нараховувала 3126 примірників книг, із них релігійних – 2542 примірників. Бібліотека була зареєстрована у Луцькому міському відділі культурно-освітньої роботи 27 грудня 1946 р. за №18 як бібліотека закритого типу.
Слухачі Луцької духовної семінарії у 1952/1953 навчальному році за віком поділялись: від 18 до 20 років – 13 учнів, від 21 до 30 років – 29, від 31 до 40 років – 8, від 40 і більше – 3. Всього в чотирьох класах – 53 учні. Серед абітурієнтів у 1952 р. було: дітей священиків – 5 (до екзаменів допущено 3), псаломщиків – 2, селян –14, колгоспників – 8, робітників – 4, вчителів – 2, службовців – 3 [31, 65].
У 1953 р. виявилось бажаючих навчатись в семінарії 56 осіб, з яких стало слухачами 43. Бюджет семінарії у 1953 р. складав 963 тис. крб., 1954 –
1200 тис. крб.
Новим у 1954 р. було те, що асигновано 68 тис. крб. на одяг для слухачів семінарії (по 500 крб. для осіб не в сані і 1200 крб. для дияконів і священиків).
Єпископ Волинський і Ровенський Палладій 27 травня 1954 р. №1689 інформував патріархію про те, що при Волинській духовній семінарії відкрито пастирські курси для священиків терміном на 1 місяць – з 25 червня по 25 липня 1954 р. з благословіння патріарха Московського і всієї Русі Олексія.
У 1953/1954 навчальному році кількість слухачів скоротилась з 80 до 72, випускні екзамени складало всього 10 осіб [34, 205]. У наступному навчальному році до Волинської семінарії подало заяв про вступ 154 особи, допущено до екзаменів – 77, з яких прийнято – 42 особи [34, 259].
У жовтні 1955 р. уповноважений С. Богданов повідомляв уповноваженому Ради у справах РПЦ при РМ СРСР в УРСР Г. Корчевому про те, що: “У 1955 році по питанню вступу до Волинської духовної семінарії усно і письмово звернулося 134 особи. Було прийнято заяв з проханням про прийом до числа слухачів від 75 осіб. Решті 59 громадянам у прийомі заяв було відмовлено” [