ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 24.10.2023
Просмотров: 326
Скачиваний: 2
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
, тому отримав лише звання випускника [15]. Службу священика проходив на парафіях Волинсько-Крем’янецької єпархії. Під час німецько-радянської війни належав до Автономної церкви митрополита Олексія (Громадського). Проросійська орієнтація Соколовського була належно оцінена Російською церквою – з 1944 р. він виконував обов’язки благочинного, пізніше секретаря Волинсько-Рівненського єпархіального управління, викладав у Волинській духовній семінарії [16]. В 1946 р. ряди викладачів ВДС поповнив о. Григорій Коршун, який був також призначений настоятелем Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору [17]. Отцю Г. Коршуну доручили навчати курсантів майстерності проповідництва.
У вересні 1946 р. пастирсько-богословські курси реорганізовано у семінарію із чотирирічним терміном навчання. За зразок було взято програму середніх духовних навчальних закладів Польської автокефальної православної церкви міжвоєнного періоду. Зокрема, семінаристам викладали психологію, історію, філософію. Авторитет навчального закладу зростав. На початку 1946 – 1947 навчального року надійшло 62 заяви про вступ. Їх географія була така: з Волинської області було 11 бажаючих вступити, найбільше – 46 заяв, подано з Рівненської області, 2 і 3 заяви надійшло з Житомирської і Тернопільської областей [18]. Рівень підготовки вступників був дуже низьким, тому семінаристами стали лише 18 чоловік.
Боротьба навколо персоналій викладачів ВДС тривала. В інформаційному звіті за 1-й квартал 1947 р. М. Діденко писав: “У духовній семінарії перебувають в якості викладачів полікарпівці-націоналісти С. Грушко, Є. Богуславський і ректор і він [єпископ] не в стані замінити їх більш відповідними особами” [19]. Весною 1947 р. викладачем семінарії церковна влада призначила о. Миколу Сагайдаківського, якому доручили читати латинську мову, священну історію Старого Заповіту. Середню і вищу богословську освіти о. Микола здобував у Казанській духовній семінарії і місцевій академії [20]. Службу парафіяльним священиком здійснював на Волині і Холмщині. У 1945 р. о. М. Сагайдаківського переселено з Польщі до Радянської України.
Зміщення неугідних режимові викладачів ВДС залишалось предметом розмов уповноваженого із новопризначеним правлячим архієреєм Волинсько-Рівненської єпархії Панкратієм (Кашперуком). Під час зустрічі, яка відбувалася 29 липня 1948 р. єпископ Панкратій висловив намір звільнити від викладання в семінарії вже відомого нам Є. Богуславського, а також М. Самохваленка [21]
Вступна кампанія восени 1948 р. пройшла з певними особливостями. Значно меншою за попередні роки була кількість поданих заяв – 45. Змінилася і їх географія. Поряд із вихідцями із Волинської і Рівненської областей, яких було найбільше серед бажаючих вступити (19 і 23 заяви), з’являються перші абітурієнти із Галичини [22]. Так званий “Собор 1946 р.” у Львові, який ліквідував Українську греко-католицьку церкву, поклав початок міграції бажаючих отримати священичий сан до семінарій РПЦ, які розташовувалися поблизу. Власної семінарії у Львові режим не дозволив мати навіть духовенству РПЦ. Оскільки найближчим духовним навчальним закладам була Волинська духовна семінарія, кількість студентів галичан у ній, як ми побачимо пізніше, зростатиме. Станом на 1 жовтня 1948 р. у ВДС у чотирьох класах навчалося 54 учні. У першому - 13 чоловік, у другому – 18, до яких з 1 вересня 1948 р. додалося іще троє, в третьому – 22+1 і в четвертому - 14+1 учень [23]. За національністю усі семінаристи були українцями. Траплялися випадки коли учнями семінарії ставали студенти інститутів. Так, уродженець Рівненщини Петро Трохимович Швець у 1949 р. залишив навчання у Рівненському вчительському інституті на фізико-математичному факультеті і вступив до ВДС [24]. Показово, що син ремісника, Петро Швець згодом здобув і вищу богословську освіту.
1949 – 1950 навчальний рік позначений значною кількістю відрахованих учнів. На початку року в семінарії нараховувалось 69 чоловік, а до червня 1950 р. їх кількість скоротилася на 9 осіб [25]. Основна причина вибуття – військова повинність. У семінарію поступали молоді люди до набуття ними призовного віку. У попередні роки влада погоджувалася надавати семінаристам відстрочки, однак на початку 50-х рр. така практика відійшла у минуле. 7 червня 1950 р. у ВДС відбулось закінчення навчального року. Випускниками стало 16 чоловік [26].
Діяльність семінарії перебувала під постійним контролем спецслужб. В “Огляді політ-економічного стану Волинської області Української РСР” на 1950 р. зазначалося: “В теперішній час у Волинській православній семінарії навчається – 49 чоловік, які очолюються дев’ятьма викладачами, які мають великий досвід у церковній роботі. Основна ланка викладацького і слухацького складу семінарії є елементом куркульсько-попівським, яке реакційно налаштоване стосовно радянської дійсності. Встановлено, що окремі семінаристи використовують семінарію, як сховище, для ухилення від переслідувань за націоналістичну діяльність” [27].
У вересні 1950 р. у ВДС проведено черговий набір учнів. Заяви про вступ подало 30 чоловік, з них допуск до іспитів отримало 28 і прийнято на навчання 22 особи [28]. Із загальної кількості прийнятих 12 стали навчатися у першому класі, 7 і 3 чоловіки зараховано до 2 і 3 класів. Якщо проаналізувати динаміку подачі заяв про вступ до семінарії з 1945 по 1950 рр. виявляється, що кількість бажаючих навчатися зменшилася з 111 до 30. Найбільша кількість зарахованих припала на початок роботи семінарії - 1945 р. У 1946 р. відбулося різке падіння – до 18 прийнятих осіб, тоді як 1947 р. дав дещо вищій показник – 32 учні. Чисельність учнів на початку трьох останніх, аналізованих тут, років у середньому трималася кількості двох десятків чоловік. Вихідці з Волинської і Рівненської областей складали серед вступників 1945 – 1950 рр. 92-95%.
Показники загальної кількості учнів семінарії у перші п’ять років її існування були такими: 1945 р. – 40 осіб, 1946 р. – 47, 1947 р. – 80, 1948 р. – 72, 1949 р. – 69 і у 1950 р. було 49 чоловік. У 1950 – 1951 навчальному році адміністративно-педагогічний штат семінарії складався із ректора, інспектора і 7 викладачів.
У доповідній записці Волинського уповноваженого, датованій січнем 1952 р., зазначалося, що після 1948 р. число бажаючих навчатися у семінарії зменшилося на 30%, зросла кількість відрахованих з навчального закладу. Якщо у 1946 – 1947 та 1947 – 1948 навчальних роках відрахування не перевищувало 10%, то у 1949 – 1950 і 1950 – 1951 навчальних роках кількість відрахованих сягнула 22%.
Найбільшу кількість вступників давала Рівненська область. У 1946 році вони становили 74 % від загальної кількості, у 1948 р. – 50%, 1949 р. – 54%, 1950 р. – 33% і у 1951 р. – 45%. Скоротилась і кількість вступників із “базової” Волинської області. Уповноважений стверджував, що більшість учнів семінарії складали вихідці із селянських родин, за ними йшли діти священно- і церковнослужителів. Симптоматичним названо різке зменшення після 1950 р. серед вступників дітей церковних працівників.
Одним із завдань, яке стояло перед уповноваженим у справах РПЦ по Волинській області, було домогтися зменшення кількості вступників. У серпні-вересні 1952 року проводився черговий набір слухачів у ВДС. Як зазначав С. Богданов, прийом заяв тривав до 15 серпня. Вступні іспити відбулись 1-2 вересня. Зараховані і їх колеги старшокласники розпочали навчання з середини вересня 1952 р. Оскільки серед абітурієнтів виявилася значна кількість випускників шкіл Рівненської області, Волинський уповноважений надіслав їх прізвища П. Дубовику для відповідного реагування.
В 1952 – 1953 навчальному році в семінарію прибув новий викладач Петро Влодек. Народився Петро Афанасійович 1924 р. у с. Оженіно Острозького району Рівненської області. В 1948 р. він закінчив Волинську духовну семінарію в Луцьку, а через 4 роки – Московську духовну академію зі ступенем кандидата богословських наук. Йому було доручено викладати загальноцерковну історію та історію РПЦ [29]. Поява молодого викладача символізувала зміну поколінь у педагогічному колективі семінарії. Цьому процесу активно сприяла Радянська влада, адже знайти спільну мову із вихованими в потрібному дусі кадрами було набагато легше, аніж із “старорежимниками”.
Активізація семінарії відбулась в середині 50-х р. Велика заслуга в цьому єпископа Палладія (Камінського). Першочергову роль відіграли і зовнішні чинники. Смерть диктатора Й. Сталіна, міжцарство в Радянському Союзі і боротьба в вищих ешелонах влади за право керувати державою послабили тиск на церкву. В цей час зросла кількість бажаючих навчатися у ВДС і в 1954 році було подано рекордну кількість заяв – 154. Лише половина з них дістала право скласти вступні іспити і в результаті конкурсного відбору 42 абітурієнти стали семінаристами [30]. Для підвищення освітнього рівня духовенства єпархії Палладій (Камінський) з благословіння патріарха запровадив місячні пастирські курси при ВДС. Вони тривали з 25 червня по 25 липня 1954 р.
Хрущовська “відлига” дозволила Православній церкві дещо зміцнити свої позиції. Зазначимо, що на початку 1955 – 1956 навчального року із 3-х духовних семінарій в Україні, Луцька мала найбільшу кількість учнів – 113 чоловік [31]. У другій половині 50-х рр. викладати у ВДС прийшов Григорій Орєхов, кандидат богословських наук Ленінградської духовної академії, пізніше архієпископ Краснодарський і Кубанський Гермоген [32].
У грудні 1955 р. Волинська семінарія урочисто відсвяткувала десятиліття свого існування. В промові ректора прот. Миколи Тучемського, з нагоди ювілею, зазначалося, що із 115 вихованців семінарії, 65 були із “галицьких возз’єднаних єпархій” [33]. Роки піднесення змінилися очікуваннями розправи. Знаком біди, що насувалася на семінарію стала розправа з її ректором і окремими викладачами. Невідомі особи організували анонімну скаргу на о. Миколу Тучемського, в якій його звинувачено у виголошенні привітальної промови під час війни на адресу райхскомісара Еріха Коха. І хоча вину о. М. Тучемського не було доведено, на початку вересня 1959 р. його змусили подати заяву про відпустку до 1 січня 1960 р. для лікування атеросклерозу. Виконувати обов’язки ректора семінарії Учбовий комітет при Св. Синоді доручив прот. Олексієві Соколовському. В грудні того ж року о. М. Тучемського остаточно увільнено від обов’язків ректора і відправлено на пенсію [34]. Новим ректором став архімандрит Мефодій (Мензак). Кадрова чистка у ВДС тривала. Наступними жертвами стали отці Микола Вінцукевич та Олексій Соколовський. Причиною їх звільнення стала відсутність у них належної богословської освіти. На їх місця планували перекинути викладачів семінарій, які закривались – Київської та Саратовської.
Активно вимагав закриття семінарії Волинський обком КПУ. Ще в березні 1960 р. секретар Волинського обкому І. Грушецький в листі на ім’я першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного зазначав, що семінарія у Луцьку стала джерелом поширення релігійного фанатизму, є розсадником націоналізму [35]. Після іще кількох подібних листів, антисемінарських публікацій у пресі, режим вирішив, що час закрити ВДС настав. У 1965 р. семінарія в Луцьку припинила своє існування.
Отже, Волинська духовна семінарія упродовж двадцяти років свого існування мала достатньо міцний педагогічний колектив і значну кількість слухачів. Авторитету закладу надавали ті викладачі, що здобули освіту в дорадянський період та намагалися запровадити в семінарії дореволюційні еталони освіти. В середині 50-х рр. розпочинається зміна викладацького покоління, до праці у ВДС приходять один за одним її колишні випускники. Одночасно, режим намагався сформувати вірнопідданий педагогічний колектив. Основна маса учнів ВДС походила із Волині. У 50-х рр. зростає кількість семінаристів – вихідців із Галичини. За національним складом майже усі слухачі семінарії були українцями.
Богдан Тишкевич, аспірант КПБА, викладач Волинської Духовної семінарії
ВИДАТНІ ВИПУСКНИКИ ВОЛИНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ (1990 – 2010 рр.)
За 1992-2010 роки Волинська Духовна семінарія випустила із своїх стін більше 1000 вихованців, з них більшість священиків, дияконів, є і представники чорного духовенства. Серед них єпископи Федір (Бубнюк), Марк (Левків), викладачі Київської Православної Богословської академії, Волинської, Рівненської духовних семінарій. Нижче вибірково подаємо їх короткі життєписи, які ґрунтуються на даних почерпнутих з монографії Володимира Рожка «Волинська Духовна семінарія (1796 – 2004р.р.)» та інформації відомої доповідачу особисто від них самих.
У вересні 1946 р. пастирсько-богословські курси реорганізовано у семінарію із чотирирічним терміном навчання. За зразок було взято програму середніх духовних навчальних закладів Польської автокефальної православної церкви міжвоєнного періоду. Зокрема, семінаристам викладали психологію, історію, філософію. Авторитет навчального закладу зростав. На початку 1946 – 1947 навчального року надійшло 62 заяви про вступ. Їх географія була така: з Волинської області було 11 бажаючих вступити, найбільше – 46 заяв, подано з Рівненської області, 2 і 3 заяви надійшло з Житомирської і Тернопільської областей [18]. Рівень підготовки вступників був дуже низьким, тому семінаристами стали лише 18 чоловік.
Боротьба навколо персоналій викладачів ВДС тривала. В інформаційному звіті за 1-й квартал 1947 р. М. Діденко писав: “У духовній семінарії перебувають в якості викладачів полікарпівці-націоналісти С. Грушко, Є. Богуславський і ректор і він [єпископ] не в стані замінити їх більш відповідними особами” [19]. Весною 1947 р. викладачем семінарії церковна влада призначила о. Миколу Сагайдаківського, якому доручили читати латинську мову, священну історію Старого Заповіту. Середню і вищу богословську освіти о. Микола здобував у Казанській духовній семінарії і місцевій академії [20]. Службу парафіяльним священиком здійснював на Волині і Холмщині. У 1945 р. о. М. Сагайдаківського переселено з Польщі до Радянської України.
Зміщення неугідних режимові викладачів ВДС залишалось предметом розмов уповноваженого із новопризначеним правлячим архієреєм Волинсько-Рівненської єпархії Панкратієм (Кашперуком). Під час зустрічі, яка відбувалася 29 липня 1948 р. єпископ Панкратій висловив намір звільнити від викладання в семінарії вже відомого нам Є. Богуславського, а також М. Самохваленка [21]
Вступна кампанія восени 1948 р. пройшла з певними особливостями. Значно меншою за попередні роки була кількість поданих заяв – 45. Змінилася і їх географія. Поряд із вихідцями із Волинської і Рівненської областей, яких було найбільше серед бажаючих вступити (19 і 23 заяви), з’являються перші абітурієнти із Галичини [22]. Так званий “Собор 1946 р.” у Львові, який ліквідував Українську греко-католицьку церкву, поклав початок міграції бажаючих отримати священичий сан до семінарій РПЦ, які розташовувалися поблизу. Власної семінарії у Львові режим не дозволив мати навіть духовенству РПЦ. Оскільки найближчим духовним навчальним закладам була Волинська духовна семінарія, кількість студентів галичан у ній, як ми побачимо пізніше, зростатиме. Станом на 1 жовтня 1948 р. у ВДС у чотирьох класах навчалося 54 учні. У першому - 13 чоловік, у другому – 18, до яких з 1 вересня 1948 р. додалося іще троє, в третьому – 22+1 і в четвертому - 14+1 учень [23]. За національністю усі семінаристи були українцями. Траплялися випадки коли учнями семінарії ставали студенти інститутів. Так, уродженець Рівненщини Петро Трохимович Швець у 1949 р. залишив навчання у Рівненському вчительському інституті на фізико-математичному факультеті і вступив до ВДС [24]. Показово, що син ремісника, Петро Швець згодом здобув і вищу богословську освіту.
1949 – 1950 навчальний рік позначений значною кількістю відрахованих учнів. На початку року в семінарії нараховувалось 69 чоловік, а до червня 1950 р. їх кількість скоротилася на 9 осіб [25]. Основна причина вибуття – військова повинність. У семінарію поступали молоді люди до набуття ними призовного віку. У попередні роки влада погоджувалася надавати семінаристам відстрочки, однак на початку 50-х рр. така практика відійшла у минуле. 7 червня 1950 р. у ВДС відбулось закінчення навчального року. Випускниками стало 16 чоловік [26].
Діяльність семінарії перебувала під постійним контролем спецслужб. В “Огляді політ-економічного стану Волинської області Української РСР” на 1950 р. зазначалося: “В теперішній час у Волинській православній семінарії навчається – 49 чоловік, які очолюються дев’ятьма викладачами, які мають великий досвід у церковній роботі. Основна ланка викладацького і слухацького складу семінарії є елементом куркульсько-попівським, яке реакційно налаштоване стосовно радянської дійсності. Встановлено, що окремі семінаристи використовують семінарію, як сховище, для ухилення від переслідувань за націоналістичну діяльність” [27].
У вересні 1950 р. у ВДС проведено черговий набір учнів. Заяви про вступ подало 30 чоловік, з них допуск до іспитів отримало 28 і прийнято на навчання 22 особи [28]. Із загальної кількості прийнятих 12 стали навчатися у першому класі, 7 і 3 чоловіки зараховано до 2 і 3 класів. Якщо проаналізувати динаміку подачі заяв про вступ до семінарії з 1945 по 1950 рр. виявляється, що кількість бажаючих навчатися зменшилася з 111 до 30. Найбільша кількість зарахованих припала на початок роботи семінарії - 1945 р. У 1946 р. відбулося різке падіння – до 18 прийнятих осіб, тоді як 1947 р. дав дещо вищій показник – 32 учні. Чисельність учнів на початку трьох останніх, аналізованих тут, років у середньому трималася кількості двох десятків чоловік. Вихідці з Волинської і Рівненської областей складали серед вступників 1945 – 1950 рр. 92-95%.
Показники загальної кількості учнів семінарії у перші п’ять років її існування були такими: 1945 р. – 40 осіб, 1946 р. – 47, 1947 р. – 80, 1948 р. – 72, 1949 р. – 69 і у 1950 р. було 49 чоловік. У 1950 – 1951 навчальному році адміністративно-педагогічний штат семінарії складався із ректора, інспектора і 7 викладачів.
У доповідній записці Волинського уповноваженого, датованій січнем 1952 р., зазначалося, що після 1948 р. число бажаючих навчатися у семінарії зменшилося на 30%, зросла кількість відрахованих з навчального закладу. Якщо у 1946 – 1947 та 1947 – 1948 навчальних роках відрахування не перевищувало 10%, то у 1949 – 1950 і 1950 – 1951 навчальних роках кількість відрахованих сягнула 22%.
Найбільшу кількість вступників давала Рівненська область. У 1946 році вони становили 74 % від загальної кількості, у 1948 р. – 50%, 1949 р. – 54%, 1950 р. – 33% і у 1951 р. – 45%. Скоротилась і кількість вступників із “базової” Волинської області. Уповноважений стверджував, що більшість учнів семінарії складали вихідці із селянських родин, за ними йшли діти священно- і церковнослужителів. Симптоматичним названо різке зменшення після 1950 р. серед вступників дітей церковних працівників.
Одним із завдань, яке стояло перед уповноваженим у справах РПЦ по Волинській області, було домогтися зменшення кількості вступників. У серпні-вересні 1952 року проводився черговий набір слухачів у ВДС. Як зазначав С. Богданов, прийом заяв тривав до 15 серпня. Вступні іспити відбулись 1-2 вересня. Зараховані і їх колеги старшокласники розпочали навчання з середини вересня 1952 р. Оскільки серед абітурієнтів виявилася значна кількість випускників шкіл Рівненської області, Волинський уповноважений надіслав їх прізвища П. Дубовику для відповідного реагування.
В 1952 – 1953 навчальному році в семінарію прибув новий викладач Петро Влодек. Народився Петро Афанасійович 1924 р. у с. Оженіно Острозького району Рівненської області. В 1948 р. він закінчив Волинську духовну семінарію в Луцьку, а через 4 роки – Московську духовну академію зі ступенем кандидата богословських наук. Йому було доручено викладати загальноцерковну історію та історію РПЦ [29]. Поява молодого викладача символізувала зміну поколінь у педагогічному колективі семінарії. Цьому процесу активно сприяла Радянська влада, адже знайти спільну мову із вихованими в потрібному дусі кадрами було набагато легше, аніж із “старорежимниками”.
Активізація семінарії відбулась в середині 50-х р. Велика заслуга в цьому єпископа Палладія (Камінського). Першочергову роль відіграли і зовнішні чинники. Смерть диктатора Й. Сталіна, міжцарство в Радянському Союзі і боротьба в вищих ешелонах влади за право керувати державою послабили тиск на церкву. В цей час зросла кількість бажаючих навчатися у ВДС і в 1954 році було подано рекордну кількість заяв – 154. Лише половина з них дістала право скласти вступні іспити і в результаті конкурсного відбору 42 абітурієнти стали семінаристами [30]. Для підвищення освітнього рівня духовенства єпархії Палладій (Камінський) з благословіння патріарха запровадив місячні пастирські курси при ВДС. Вони тривали з 25 червня по 25 липня 1954 р.
Хрущовська “відлига” дозволила Православній церкві дещо зміцнити свої позиції. Зазначимо, що на початку 1955 – 1956 навчального року із 3-х духовних семінарій в Україні, Луцька мала найбільшу кількість учнів – 113 чоловік [31]. У другій половині 50-х рр. викладати у ВДС прийшов Григорій Орєхов, кандидат богословських наук Ленінградської духовної академії, пізніше архієпископ Краснодарський і Кубанський Гермоген [32].
У грудні 1955 р. Волинська семінарія урочисто відсвяткувала десятиліття свого існування. В промові ректора прот. Миколи Тучемського, з нагоди ювілею, зазначалося, що із 115 вихованців семінарії, 65 були із “галицьких возз’єднаних єпархій” [33]. Роки піднесення змінилися очікуваннями розправи. Знаком біди, що насувалася на семінарію стала розправа з її ректором і окремими викладачами. Невідомі особи організували анонімну скаргу на о. Миколу Тучемського, в якій його звинувачено у виголошенні привітальної промови під час війни на адресу райхскомісара Еріха Коха. І хоча вину о. М. Тучемського не було доведено, на початку вересня 1959 р. його змусили подати заяву про відпустку до 1 січня 1960 р. для лікування атеросклерозу. Виконувати обов’язки ректора семінарії Учбовий комітет при Св. Синоді доручив прот. Олексієві Соколовському. В грудні того ж року о. М. Тучемського остаточно увільнено від обов’язків ректора і відправлено на пенсію [34]. Новим ректором став архімандрит Мефодій (Мензак). Кадрова чистка у ВДС тривала. Наступними жертвами стали отці Микола Вінцукевич та Олексій Соколовський. Причиною їх звільнення стала відсутність у них належної богословської освіти. На їх місця планували перекинути викладачів семінарій, які закривались – Київської та Саратовської.
Активно вимагав закриття семінарії Волинський обком КПУ. Ще в березні 1960 р. секретар Волинського обкому І. Грушецький в листі на ім’я першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного зазначав, що семінарія у Луцьку стала джерелом поширення релігійного фанатизму, є розсадником націоналізму [35]. Після іще кількох подібних листів, антисемінарських публікацій у пресі, режим вирішив, що час закрити ВДС настав. У 1965 р. семінарія в Луцьку припинила своє існування.
Отже, Волинська духовна семінарія упродовж двадцяти років свого існування мала достатньо міцний педагогічний колектив і значну кількість слухачів. Авторитету закладу надавали ті викладачі, що здобули освіту в дорадянський період та намагалися запровадити в семінарії дореволюційні еталони освіти. В середині 50-х рр. розпочинається зміна викладацького покоління, до праці у ВДС приходять один за одним її колишні випускники. Одночасно, режим намагався сформувати вірнопідданий педагогічний колектив. Основна маса учнів ВДС походила із Волині. У 50-х рр. зростає кількість семінаристів – вихідців із Галичини. За національним складом майже усі слухачі семінарії були українцями.
-
ДАВО, ф. Р. – 393, оп. 1, спр. 1, арк. 21. -
Кравчук І., о. Спогади священнослужителя // Волинський православний вісник. – 1998. – Ч 2. – С. 124-127 – С. 125. -
Отчёт Волынской духовной семинарии за 1959/60 учебный год. – Луцк, июнь 1960 г. – 119 с. – С. 2. -
ДАВО, ф. Р. - 393, оп. 2, спр. 2, арк. 69. -
Там само, арк. 67. -
Zaporowski Zbigniew.Wolynskie Zjednoczenie Ukrainskie… - s. 136-137. -
ДАВО, ф. Р. - 393, оп. 2, спр. 2, арк. 70. -
Там само, оп. 3, спр. 2, арк. 70. -
Там само, арк. 71. -
Там само, спр. 3, арк.1. -
Там само, арк. 2. -
Там само, арк. 35. -
Там само, спр.4, арк. 12. -
Там само, спр. 5, арк. 219. -
Там само, оп. 2, спр. 2, арк. 68. -
Вічна пам’ять померлим! // Православний вісник. –1976. – №7. – лип. – С. 17. -
Вечная память почившим // ЖМП – 1982. – №5. – май. – С. 30. -
ДАВО, ф. Р – 393, оп. 2, спр. 4, арк. 3. -
Там само, оп. 3, спр. 7, арк. 37. -
Там само, оп. 2, спр. 2, арк. 66. -
Там само, оп. 3, спр. 9, арк. 138-139. -
Там само, оп. 2, спр. 20, арк 25. -
Там само, арк. 26. -
Якимович М. Виправдав своє покликання // Єпархіальні відомості. – 2000. – Ч. 1(7). – січ. - С. 8-9. – С. 8. -
ДАВО, ф. Р – 393, оп. 3, спр. 13, арк. 94. -
Осташевський В. Записки про пройдене. До 50-річчя пастирства. – Львів, 1994. - №6. – С.8. -
Архів УСБУ по Волинській області, спр. 453, арк. 10. -
ДАВО, ф. Р – 393, оп. 3, спр. 17, арк. 53. -
Там само, арк. 65. -
Там само, спр. 19, арк. 259. -
Пащенко В. Православ’я в новітній історії України. – С. 271. -
Гетман А., протоиерей Высокопреовященный Гермоген, архиепископ Краснодарский и Кубанский // ЖМП. – 1980. - №5. – май. – С. 16.- 17 С. – С. 16. -
Процюк Ю., прот. Десятиріччя Волинської духовної семінарії // Православний вісник. – 1956. - №3. – берез. – С. 67-68. – С. 68. -
Влодек П., прот. Протоиерей Н. М. Тучемский (Некролог) // ЖМП. – 1963.-№4. – апрель. – С. 26-28. – С. 27. -
Пащенко В. Православ’я в новітній історії України. Частина перша. Полтава, 1997. – С. 294-295.
Богдан Тишкевич, аспірант КПБА, викладач Волинської Духовної семінарії
ВИДАТНІ ВИПУСКНИКИ ВОЛИНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ (1990 – 2010 рр.)
За 1992-2010 роки Волинська Духовна семінарія випустила із своїх стін більше 1000 вихованців, з них більшість священиків, дияконів, є і представники чорного духовенства. Серед них єпископи Федір (Бубнюк), Марк (Левків), викладачі Київської Православної Богословської академії, Волинської, Рівненської духовних семінарій. Нижче вибірково подаємо їх короткі життєписи, які ґрунтуються на даних почерпнутих з монографії Володимира Рожка «Волинська Духовна семінарія (1796 – 2004р.р.)» та інформації відомої доповідачу особисто від них самих.