Основні ознаки:

• доступність мови та формулювань (орієнтація на широкий загал);

• поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

• перелік точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

• наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

• широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т.ін.).

Основні мовні засоби:

• синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

• лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);

• використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта; голубі магістралі – ріки; легені планети – ліси та ін.);

• уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та ін. термінів (орбіти співробітництва, президентський старт, парламентський хор, правофланговий змагання й под.);

• з морфологічних засобів часто використовуються іншомовні суфікси
  -іст (-ист), -атор, -ація та ін. (полеміст, реваншист, провокатор, ратифікація); префікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдотерапія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);

• синтаксисові публіцистичного стилю властиві різноманітні речення – питальні, окличні та спонукальні; зворотний порядок слів; складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та ін.;

• ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки.

Публіцистичний стиль існує в різних формах, поділяючись на підстилі. З інформативним підстилем пов’язані жанри випуску новин, інтерв’ю, репортажу. Дієва впливовість тут реалізується в суб’єктивному доборі інформації та способах її мовної передачі. Аналітичний підстиль відрізняється від інформативного тим, що в ньому обов’язково присутні елементи прогнозного аналізу й суб’єктивного передбачення наступних подій та явищ. Як правило, він реалізується в аналітичній статті або аналітичній передачі. Урочисто-деклоративний підстиль реалізується у привітаннях і побажаннях з приводу ювілеїв, днів народження, важливих подій у житті окремих осіб і колективів. Він насичений загальною піднесеністю та позитивними емоціями. Агітаційний підстиль характеризується насиченістю спонукальних речень, наказових конструкцій і використовується в оголошеннях і рекламах. У цьому випадку він наближається до ділового. Художньо-публіцистичний підстиль функціонує в жанрах нарису, фейлетону і, таким чином, використовує образність і зображувально-виражальні засоби художнього стилю (див. Зразок публіцистичного стилю).

---

Художній стиль виконує естетично-інформативну, комунікативну функції й може включати в себе елементи будь-якого стилю. Метою художнього стилю є формування загальнолюдських й національно-свідомих естетичних, культурних і психологічних смаків окремої людини й нації у цілому. Інформативність тут здійснюється не шляхом простого повідомлення фактів, а через художній образ, у якому відтворюється і певна ситуація, і сприйняття її автором, і реакція інших людей. Об’єктивна дійсність зображена в текстах художнього стилю за допомогою художніх образів. Характерною рисою цього стилю є незамкненість. Це породжує надзвичайно широку жанрову різноманітність із використанням усього фонетичного, лексичного, граматичного та стилістичного багатства національної мови, її зображувально-виражальних засобів. Повною мірою у текстах художнього стилю виявляється творча індивідуальність автора, його авторський індивідуальний стиль, про який піде мова далі. Основна одиниця художнього стилю – текст. Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші елементи стилів до творів, надаючи їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій (див. Зразок художнього стилю).

Основні ознаки:

• найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ-персонаж, образ-колектив, словесний образ, зоровий образ);

• поетичний опис словом навіть у прозових і драматичних творах;

• естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

• експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

• зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

• відсутня певна регламентація на використання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, будь-яких нормувань;

• визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і світовідтворення автора, спрямоване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

• наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

• використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);

• запровадження авторських новотворів (слів, значень, виразів), формування індивідуального стилю митця;

• уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів;

• поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі: Якби ми знали, то б вас не питали (Н.тв); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу: Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);

• широке використовування речень різноманітних типів, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

• повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

---

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають особливості мовної організації тексту:

• епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

• ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);

• драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

• ліро-епічні (ода, художня публіцистика, документально-біографічні твори, драма-феєрія, усмішка).

Сфера використання епістолярного стилю – приватне листування. Цей стиль може бути складовою інших стилів, напр., художньої літератури, публіцистики («Посланія» І.  Вишенського, «Листи з хутора» П.  Куліша, «Листи до сина» Ф.  Честерфілда та ін.).

Основні ознаки – наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Упродовж століть він, як і всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

Сфера використання конфесійного стилю – релігія та церква.

Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у Біблії та ін. церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні мовні засоби:

• суто церковна термінологія і слова-символи (дар праведності, гріховність тіла, усі люди – Божий храм);

• непрямий порядок слів у реченнях та словосполученнях (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

• значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, – і за три дні збудую інший, нерукотворний);

• наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загально­людських та давньонаціональних цінностей зобов’язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурно-духовної скарбниці та складової частини нашої історії.

Індивідуальний стиль. Д. Свіфт колись сказав мудрі слова: «Стиль може бути визначений так: власні слова на власному місці». Мудра людина знає що, коли, де і як сказати. «Біда, коли у людини не вистачає розуму, щоб добре сказати, або здорового глузду, щоб обережно промовчати...»
(Ж.  Лабрюйєр).

Зрозуміло, що мова людини допомагає сказати про людину все: яка вона, наскільки вихована й культурна, освічена.

---

Які ж фактори визначають індивідуальний стиль мовлення?

Учені визначають такі риси індивідуального стилю мовлення:

• темп викладу (швидкий, помірний, повільний);

• небагатослівність, або, навпаки, ускладненість викладу додатковими подробицями;

• образність або сухувата логічність;

• словниковий запас.

Коли ж виробляється індивідуальний стиль мовлення? Лише тоді, коли людина:

• постійно працює над собою (їй доводиться часто публічно усно чи писемно виступати, що вимагає праці з літературою, а, отже, – зі словом);

• поступово виробляє власну манеру викладу, свій підхід до відбору й упорядкування фактів, свої засоби впливу на аудиторію – свій індивідуальний стиль;

• уміє ховати своє «акторство»;

• володіє голосом, інтонацією, її жести й міміка гармонійні.

Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що природа стилів – соціальна. Правильне їх використання є невід’ємною ознакою сучасної людини. Знання про мовні та позамовні особливості функціональних різновидів мови забезпечують надійний фундамент доречного, ощадливого використання різноманітних засобів мови у процесі мовленнєвої діяльності.

2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

У професійній сфері діяльності спеціалісти, як правило, послуговуються мовними ресурсами трьох стилів – розмовного (коли, напр., ведеться бесіда між членами колективу, обговорюються ділові питання тощо), наукового (професійна діяльність передбачає виступи з науковими доповідями, опанування фаховою термінологією, методами наукового аналізу) та офіційно-ділового (оформлення різних видів документів, офіційне листування з установами та організаціями, встановлення ділових контактів). Детальніше зупинимося на їхніх основних мовних та позамовних ознаках.

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови. Оскільки комунікація в розмовному стилі здійснюється шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником, мовні засоби мають бути простими й зрозумілими. Основною одиницею розмовного стилю є висловлювання, співвідносне з мовленнєвою ситуацією та орієнтоване на учасників мовлення. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування враховує комунікативну ситуацію, у ньому викладається позиція мовця, який враховує знання про можливу реакцію співбесідника. Зазвичай ми говоримо не розрізненими словами й не окремими фразами, а розгорнутими висловлюваннями. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене. Перед тим, як вступити у спілкування, слід узяти до уваги:

• ситуацію спілкування: де спілкуємося? хто адресат? яка мета спілкування? (повідомлення, з’ясування, спонукання);

• визначити тему, основну думку, форму (діалог чи монолог) висловлювання, стиль експресивності (нейтральний, урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний).

---

Висловлення в розмовному стилі здебільшого супроводжується невербальними засобами (мімікою, жестами, рухами тіла), а також визначається якістю голосу, його діапазоном, тональністю; темпом, паузами, різними вкрапленнями в мову (плач, сміх, кашель).

Сфера використання розмовного стилю – усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне і формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом. Так, напр., ділова розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети (див. Зразок розмовного стилю).

Основні мовні засоби:

• емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

• суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладні);

• часте використовування різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-: попоїсти, понаростати, позабовтувати);

• специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки та ін.;

• заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка).

Найдавнішим та найпоширенішим підстилем розмовного стилю є
розмовно-побутовий підстиль. Він виконує найголовнішу функцію мови – комунікативну. Цій меті підпорядковані вимова, синтаксис, лексичні засоби. Якщо побутова розмова переходить у межі світської або ділової бесіди (світський підстиль), то мовець вимушений стримувати свої почуття, уникати жестикуляції. Проте доцільним стає використання урочистих слів, фразеологізмів, загальновживаної наукової лексики й громадсько-політичної термінології, ускладнених синтаксичних конструкцій, вишуканих і ввічливих звертань. Ораторський підстиль найповніше функціонує у сфері політичного життя й використовується на мітингах, зборах, засіданнях, у дебатах, дискусіях, доповідях, лекціях тощо. В ораторському підстилі слід уникати шаблонних висловів, складних синтаксичних конструкцій, незрозумілої термінології й підсилювати можливості впливу вживанням фразеологізмів і крилатих висловів, активною жестикуляцією та мімікою, риторичними запитаннями. Підстиль усної народної творчості відображає художнє й фразеологічне багатство національної мови, тому тут повною мірою вживаються епітети, порівняння, метонімія, гіперболи, зменшувально-пестливі суфікси, різноманітні синтаксичні конструкції.

---

Смотрите также файлы

• Materialoznavstvo_2013_pravl_1.doc

• Адаптація до глобальних змін клімату.doc

• Звіт_ТОВ_Журавка.doc

• Сам. роб.ОБЛАДНАННЯ.doc

• обмін вуглеводів.doc