ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 1640
Скачиваний: 2
Подана професіограма стосується молодих спеціалістів будь-якої галузі народного господарства. Специфіка фахівців-аграрників знайшла конкретне висвітлення у кваліфікаційних характеристиках, котрі є обов’язковими компонентами навчальної документації зі спеціальностей, якими оволодівають студенти сучасних вищих аграрних закладів освіти України.
Продемонструємо складові професіограми на прикладі визначення особливостей професії інженера-механіка.
Сьогодні
функціонування технічних пристроїв і
операції людини з ними уже розглядаються
у взаємозв’язку, що призвело до формування
поняття
«людина-машина». Професійна
діяльність фахівця будь-якої галузі
повинна виступати в єдності трьох її
аспектів: предметно-дійовому,
фізіологічному
та психологічному.
У системі ж «людина-машина» функціонування
машини й діяльність людини мають бути
пов’язані єдиним контуром регулювання.
При цьому головна увага повинна
приділятися специфіці механізмів
відображення дійсності людиною та
регуляції її діяльності. Тому основними
функціями в майбутній професійній
діяльності інженера-механіка в
системі
«машина-людина» є такі:
діагностико-проектувальна,
конструктивно-розрахункова,
конструктивно-творча, організаційно-технологічна,
організаційно-комунікативна,
контрольно-стимулююча.
Для виконання кожної із цих функцій в
майбутній професійній діяльності
інженер-механік повинен володіти
відповідною системою знань. Так,
діагностико-проектувальна
функція
потребує від інженера-механіка вміння
проводити кінематичний аналіз механізмів;
уміння визначати показники якості
роботи механізму, машинного агрегату;
уміння визначати напружно-деформований
стан стрижневих, пластинчатих та
оболончатих конструкцій та їх
конструктивних елементів; уміння
визначати стан рівноваги конструкцій
та конструктивних елементів; уміння
визначати технологічність виробу;
уміння визначати режими роботи
електротехнічного обладнання й систем
електропостачання; уміння визначати
основні теплофізичні параметри
технологічних процесів; уміння визначати
технологічні характеристики процесів
обробки матеріалів із застосуванням
електричного розряду та висококонцентрованих
потоків енергії; уміння визначати
технологічні характеристики процесів
обробки матеріалів із застосуванням
анодного розчинення, коливань
ультразвукової частоти або їх комбінованої
дії; уміння проводити діагностику
параметрів виробів, роботи машин та їх
механізмів; уміння виконувати економічний
аналіз технологічних рішень; уміння
проектувати типові деталі та вузли
машин; уміння проектувати геометричні
параметри заготовки, які забезпечують
виготовлення деталі за заданими
параметрами; уміння проектувати механічну
передачу; уміння визначати технічний
рівень та якість об’єктів
проектно-конструкторських та
проектно-технологічних розробок; уміння
визначати експлуатаційну придатність
виробу.
Конструктивно-розрахункова функція вимагає вміння проектувати номінальні розміри, допуски розмірів та посадки з’єднань механізмів, виробів, а також допуски, форми, розташування поверхонь та параметрів шорсткості проектування різних видів машин; уміння використовувати технічну документацію, довідкову літературу, стандарти, методики, нормативні матеріали у процесі конструювання вузлів машин та типових деталей; уміння використовувати обчислювальну, комп’ютерну техніку та наявне програмне забезпечення при виконанні розрахунків; уміння використовувати закони механіки та методики для розрахунку систем машин, обладнання та устаткування; уміння виконувати параметричні розрахунки машин, обладнання та устаткування; уміння конструювати та розраховувати інструменти для виготовлення машин, обладнання та устаткування; уміння виконувати креслення деталей технологічного обладнання та устаткування; уміння виконувати необхідний перевірочний або проектний розрахунок конструкції; уміння розраховувати з’єднання деталей машин; уміння розраховувати типові деталі та вузли машин; уміння виконувати розрахунки параметрів технологічного процесу.
Конструктивно-творча функція вимагає уміння створювати проекти машин, механізмів та їх вузлів; уміння створювати варіанти технологічних рішень; уміння розробляти комплекс технологічних операцій; уміння конструювати варіанти з’єднань деталей машин; уміння конструювати приводи машин; уміння конструювати програмне супроводження інноваційних проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння розробляти документацію та рекомендації для реалізації проектів; уміння створювати комп’ютерні моделі оптимізації параметрів при розробці виробів, устаткування, пристроїв, приладів та технологій їх виробництва; уміння розробляти елементи моделі фахівця – випускника ВНЗ; уміння розробляти план особистісного професійного самовдосконалення.
Організаційно-технологічна функція вимагає уміння здійснювати вибір технологічних схем формоутворення деталей; уміння впорядковувати документацію; уміння здійснювати підготовку виробництва виробів; уміння організувати упровадження у виробництво нових технологічних процесів; уміння організовувати процес прийняття інформації (операторами); уміння організовувати процес оцінки та переробки одержаної інформації; уміння організовувати власне професійне самовдосконалення; уміння організовувати процес реалізації технологічних рішень; уміння забезпечувати оптимальний режим роботи обладнання; уміння організовувати експлуатацію та ремонт засобів виробництва; уміння забезпечувати виконання заходів охорони праці та безпеки життєдіяльності у виробничих умовах; уміння організовувати випробування нових технологічних процесів.
Контрольно-стимулююча функція вимагає уміння здійснювати контроль параметрів виробів, роботи машин та механізмів; уміння здійснювати контроль якості матеріалів; уміння здійснювати контроль стану виробництва та виконання виробничих процесів; уміння організовувати контроль за якістю засвоєння навчального матеріалу та за успішністю слухачів у навчальній та навчально-методичній діяльності; уміння здійснювати самоконтроль власної поведінки; уміння здійснювати контроль за поведінкою членів колективу; уміння контролювати та стимулювати процес реалізації операторами прийнятих рішень; уміння стимулювати розвиток професійної компетентності працівників; уміння стимулювати почуття відповідальності у членів виробничого колективу; уміння стимулювати процес оптимізації прийняття рішень операторами.
Організаційно-комунікативна функція вимагає уміння організовувати особистісну діяльність кожного члена колективу; уміння організовувати роботу в колективі; уміння забезпечувати мотивацію праці членів колективу; уміння організовувати взаємини у виробничому колективі на рівні співтворчості; уміння організовувати членів колективу на роботу у сфері удосконалення виробництва; уміння забезпечити профілактику виробничих конфліктів; уміння стимулювати інтерес до професійного самовдосконалення.
Кожний вид професійної діяльності висуває перед людиною свої вимоги. Фахівець повинен знати стан і перспективи розвитку своєї та суміжних галузей; володіти сучасними методами оцінки праці, сучасними методами своєї діяльності; мати чітке уявлення про предмет наукової методології, завдання цієї галузі, методи прогнозування тощо.
Важливим компонентом формування особистості спеціаліста є спілкування. Переважно це багатопредметне спілкування (за змістом контактів), бо в ньому домінують такі види контактів: навчальні, науково-теоретичні, виробничі. У змістовному аспекті – це і діяльнісне спілкування (пов’язане з певними організаційно-технічними процесами, у ході яких люди вступають у взаємодію), і когнітивне (обмін знаннями, способами їх інтерпретації та застосування для аналізу конкретних життєвих явищ), і мотиваційне (передача іншій людині настанов, переконань, готовність до дій, локальних спонукань). За засобами, що використовуються для встановлення взаємодії, спілкування є вербальним, тому що воно базується на мовленнєвих засобах та прийомах передачі інформації. Доповнюється вербальне спілкування невербальними засобами: мімікою, жестами, контактом очей, пантомімікою, пластикою тіла тощо.
За типом зв’язку спілкування у процесі підготовки спеціаліста має певні особливості, воно буває одно- та двоспрямованим (лекції, практичні заняття, семінари тощо). Двоспрямована взаємодія – це діалог, що передбачає різні позиції учасників спілкування, обмін думками, почуттями, станами.
Визначення професійно значущих умінь є важливою складовою в розробці загальної професіограми фахівця будь-якої галузі. Ознайомлення майбутніх спеціалістів із професіограмою фахівця та використання її елементів у навчально-виховному процесі у ВНЗ різного спрямування є одним з перших етапів якісної професійної підготовки особистості студента до майбутньої професійної діяльності та ефективним засобом самовдосконалення власної особистості.
-
Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури
Французький письменник Анатоль Франс назвав словник «всесвітом, розташованим у алфавітному порядку». Словники – це не лише довідники, але й елемент національної культури: адже у слові втілено багато граней народного життя. Усе багатство й різноманіття лексичних запасів мови зібрано у словниках. Створення словників – завдання особливої галузі лінгвістичної науки – лексикографії.
Лексикографія – це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників, упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Сучасна лексикографія розвивається за двома основними напрямами. Один – створення спеціалізованих словників, в яких би містилася інформація лише одного типу: напр., тільки про написання слова, тільки про його походження, тільки про способи його поєднання з іншими словами та ін. Інший напрям – створення комплексних словників, які б уміщували якомога більше відомостей про слово: не лише давали б тлумачення його значень, граматичні характеристики, правила вимови та написання, але й описували б його смислові зв’язки з іншими словами, особливості його використання в різних стилях, його словотворчі можливості.
Різноманітні типи словників розробляються залежно від того, для кого вони призначені. Так, напр., існують академічні словники, які містять найповнішу інформацію про слово, та навчальні, які мають на меті навчити людину, яка оволодіває мовою, правильно використовувати слово. Є словники, адресовані усім, розраховані на будь-якого читача (напр., «Тлумачний словник української мови»), та словники-довідники, призначені для людей певних професій (напр., «Словник наголосів для працівників радіо та телебачення»). Особливий тип становлять словники, створені з технічною, прикладною метою: напр., для машинного перекладу.
Складання словників – праця довготривала. Сучасна лексикографія є цілою індустрією, яка, задовольняючи потребу в найрізноманітніших видах інформації про слово, активно використовує можливості сучасної комп’ютерної техніки.
Найчастіше словник подає зібрання слів тієї чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні – у них слова подаються за алфавітом кінця слова.
Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто» (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов’янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Слова розташовані в алфавітному порядку, що нагадує послідовність літер грецького алфавіту, і перекладаються відповідниками-синонімами тодішньої української літературної мови: агнєцъ, баранокъ; брань, война. Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов’янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників. Реєстр «Лексикона» включає близько 7000 слів і складається з двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковнослов’янських слів, які перекладаються синонімами тогочасної живої української мови (иго: ярмо; питомєцъ: вихованець; стражду: терплю). Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Друга частина нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу. У цій частині подано й пояснено 2002 слова.
Протягом ІІ половини XVII та у XVIII ст. в Україні з’являються нові словники, в яких «проста мова» вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою «слов’янською».
Цікавими були
рукописні словники Є. Славинецького
та
А. Корецького-Сатановського (XVII
ст.) – «Лексіконъ латинський» і «Лексікон
славяно-латинскій».
Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводилися додатки – зібрання «малороссійскихъ словъ». У цих словниках пояснювалося шляхом наведення російських відповідників близько 1000 українських слів.
У другій половині ХІХ ст. починають виходити у світ уже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу «Словарь малороссійскаго нарація» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М. Закревського (1861), «Словниця української мови» Ф. Піскунова (1873).
Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М. Уманцем та А. Спілкою чотиритомний «Словарь російсько-український» (1893 – 1898). Реєстр російських слів сягав 40 тис., але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.
Найвидатнішою
працею української лексикографії до
перевороту 1917 р. був чотиритомний
«Словарь української мови», що вийшов
за редакцією
Б. Грінченка (1907 – 1909).
Матеріали для цього словника протягом
кількох десятиліть збиралися великою
групою людей, а опрацьовувала їх редакція
журналу «Киевская старина». За своєю
суттю – це перекладний
українсько-російський
словник. Б. Грінченко зумів довести
реєстр словника до 70 тис. слів.