& Соціальні норми - сукупність, зобов'язуючих принципів, правил, еталонів, вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженнями суб'єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки соціальних суб 'єктів на всіх рівнях і у всіх сферах людської життєдіяльності. Для забезпечення належного виконання вимог створюються система соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують спої ролі. І оловне призначення санкцій - привести поведінку людини у відповідність до соціальної норми, застерегти людину від порушень.

Санкція - засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Позитивні санкції: формальні позитивні санкції публічне схвалення ч боку влади, вручення почесної грамоти, грошової нагороди, нагородження орденами, медалями, спорудження пам'ятників тощо;неформальпі позитивні санкції слива, шаноба, повага, визнання авторитету, схвалення з боку оточення, у засобах масової інформації.

Негативні санкції:формальні негативні санкції - покарання передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув 'язнення, позбавлення грома-дянських прав, конфіскація майна тощо);неформальні негативні санкції - громадських осуд, огуда, висловлювання подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки тощо.

З огляду на зміст суспільних вимог розрізняють:

Правові санкції - система передбачених законом покарань і заохочень за певні дії.

Етичні санкції - система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів.

Сатиричні санкції - система насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше, ніж прийнято.

Релігійні санкції - нагордди і покарання, передбачені системою догматів, вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення.

Отже, у нормативній структурі ролі виділяють чотири конструктивні елементи:

^> описання типу поведінки, що вимагається при виконанні ролі;

^ припис - вимоги щодо виконання ролі;

*Ь оцінка виконання або невиконання припису;

санкція - позитивні або негативні наслідки дій у рамках вимог.

Соціальна роль є важливим засобом реалізації творчого потенціалу
особистості, її розвитку, розкриття здібностей. Виконання ролі вимагає від людини
певного обсягу знань, вмінь, досвіду, відповідного інтелектуального та психоло-
гічного напруження. Людина формує ставлення до виконання своєї ролі - від
активного, цілеспрямованого, творчого, відповідального до байдужого,
пасивного. Порівнюючи результати виконання ролі з аналогічними діями інших
людей, кожен з нас формує самооцінку, знаходить додаткові стимули для
подальшого самовдосконалення особистості.

---

Якщо рольові вимоги не відповідають внутрішнім потенціям особистості, її статусу, то виникає конфлікт між роллю та людським "Я". У таких випадках, як це показав ще 3. Фрегїд, спрацьовують захисні психологічні механізми - людина знаходить аргументи на користь своєї поведінки, виправдовує себе, але нерідко під впливом почуття тривога, провини, постійної психологічної напруги людина відмовляється виконувати певні ролі, звільняється з роботи, розлучається, змінює коло спілкування.

Наприклад, людині зі статусом батька "слід" любити свою дитину, турбуватися про її матеріальне забезпечення, добре виховання, всебічний розвиток і т.д., якщо ж замість цього батько виявляє байдужість до дитини, достатку сім'ї, вдається до пияцтва, а все виховання зводиться до грубого окрику, "давання ремінця", сгатусна роль не виконується.

Р.Лінтон дослідив рольовий конфлікт, що пов'язаний з маргінальним (перехідним) статусом особистості. Вважається, що пересічній людині важко дається одночасне виконання різноманітних ролей, вона виконує їх по черзі. Статусно-рольовий конфлікт виникає також унаслідок того, що оточення висуває несумісні, часом протилежні за змістом вимоги до виконання різних ролей однією людиною.

0Властивості особистості, що сформувалися у наслідок виконання нею певних ролей, змінюють структуру особистості. Соціальний статус людини, як і статус групи, до якої вона належить, мають вирішальне значення у формуванні впастивостей особистості, зі зміною статусу діапазон властивостей особистості розширюється.

5.4. Соціальна структура особистості

Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).

Соціальна структура особистості > інтегрованість особистості у соціальне середовище (статус, ролі);» спрямованість особистості як її домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальної дійсності, що оточує людину;* соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий контроль.

Джерелом активності людини є її потреби - вігутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб.

Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову. Американського соціального психолога Л.Мбте/гс^вважаєть засновником ієрархічної теорії потреб. Він відокремив такі потреби:

---

ф потреби в їжі, воді, одежі, повітрі, теплі, сексі тощо; ® потреби у захисті від фізичної і психологічної небезпеки; ф потреби відчувати причетність до подій (соціальні);

® потреби поваги з боку оьочення (начальників, підлеглих), визнання, самоповаги;

® потреби у реалізації своїх можливостей (самовираження). Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальшк можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальшш. Людина, задовольняючи свої потреби, на тільки зважує на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволеності бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ним, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Пріоритет соціальних потреб надприродними, вітальними підтверджений багатьма іншими дослідженнями.

Потреби людини бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості, сйксація потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, а також визначення конкретних способів та засобів їх досягнення - усе це необхідні складові процесу адекватного відображення потреб у свідомості людини, формування мотивів до діяльності.

Інтерес - це конкретна форма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.

Найвищою потребою людини є потреба у самовираженні, у реалізації її потенціалу. Для самовираження особистості характерне наступне: 'активне сприйняття дійсності, здатність добре у ній орієнтуватися;' сприйняття людей такими, якими вони є;'безпосередність у вчинках та спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів; 'концентрація уваги на тому, що відбувається назовні, а не у внутрішньому світі, власних почуттях і переживаннях;'почуття гумору;'розвинуті творчі здібності;'неприйняття умовностей, але без демонстративного їх ігнорування;' домінуюча стурбованість благополуччям інших людей, а не власним:'спроможність глибоко розуміти життя, дивитись на нього "відкритими очима", оцінювати події об'єктивно; 'вміння налагоджувати з оточенням оптимальні стосунки.

Цінності особистості - це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об'єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення.

Ціннісні орієнтації - соціальні цінності які спрямовують діяльність та соціальну поведінку в особистості і поділяються нею.

& Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації-
орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони,
закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють
поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації
індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості
забезпечує її становлення як активного суб 'єкту соціальної діяльності.

---

Соціальна активність розпочинається з формування у людини стану готовності до діяльності, що виникає внаслідок відображення дійсності, певних її об'єктів у свідомості відповідно до потреб та інтересів особистості, її ціннісних орієнтацій. Цей стан людини, що передує конкретним виявам її активності, називається спрямованістю особистості.

Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства.

Спрямованість особіїстості^іа В. Хмелько): ідейно-політична - містить у собі різні сторони суб'єктивного ставлення людини, до певних ідеологій, класів, націй, держав, спільнот і політичних організацій; соціально-культурна - становлення до праці інших видів неполітичної діяльності, їхніх безпосередніх умов, сім'ї, до інших малочисельних соціальних груп; моральна - включає моральні орієнтації, яків відображають суб'єктивне,

особистісне ставлення людини до інших людей і самої себе;

5.5. Соціальні регулятори діяльності та проблеми девіантної

поведінки

Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства, коли її поведінка взаємозв' язана з оточуючими і має соціальний характер.

10 Соціальна поведінка - це дії людини стосовно суспільства, інших людей, природи і речей. Діяльність і поведінка особистості детермінується, тобто обумовлюється, обмежується не лише внутрішнім механізмом мотивації, взаємодії потреб, інтересів, цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі у суспільстві норми.

0 Соціальна норма - це типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє у певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку людини, вонавизначає спрямованість своїх дій, свою активність.

Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії існують об' єктивно стосовно
людини. У процесі соціалізації особистості соціальні норми інтеріоризуються в
елементи системи саморегуляції поведінки, формують рівень культури особистості.
Водночас, далеко не всі нормативні вимоги соціального оточення і далеко не для
всіх людей соціальні норми стають регуляторами поведінки. Тобто суспільство
намагається врегулювати поведінку своїх членів, але зробити це у повній мірі не
вдається.

---

За своїм характером соціальна поведінка може бути найрізноманітнішою: альтруїстичною або егоїстичною, законослухняною або протизаконною, серйозною або легковажною, коректною або грубою і т. д.

Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою -поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

Один з засновників теорії структурного функціоналізму американський соціолог Р.Мертон розробив класифікацію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними, тими, що схвалюються суспільством. Основні види девіантної поведінки (заР. Мертоном):

• конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

• інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо);

ф ритуалізм — людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих "правил гри", діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

• ескейпізм (ретритизм)- відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людина не визнає ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.) ;

• бунт, заколот - відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.) ;

Увага!

Поняття девіації у соціологічну систему знання ввів

французький соціолог Еміль Дюркгейм, вивчаючи такий вид девіантної

поведінки, як самогубство. Проявами цього типу поведінки є

правопорушення, злочини, наркоманія, проституція,

алкоголізм тощо.

• Розрізняють позитивну і негативну девіацію. У періоди, коли суспільні відносини зазнають суттєвих трансформацій, у кризові моменти розвитку суспільства прояви девіантної поведінки збільшуються.

Увага!

Найбільш небезпечною формою девіації є злочинність, вона

є виявом гострого конфлікту між суспільними інтересами та
•«^^ індивідуальними. ^_^^»

Девіаитна поведінка у широкому розумінні ЦЄ будь-які дії, які не відповідають соціальним нормам і стереотипам даного суспільства.

Позитивна девіація:> самопожертвування. >надпрацездатність.Угероїзм

Негативна девіація: >тероризм,^крадіжки.Усуїцид.Уцинізм та ін.
т/ : г-т : г: : ^—

У вузькому розумінні девіантна поведінка - усякі негативні і несхвалювальні

відхилення від соціальних норм.

---

Смотрите также файлы

• РГР ВСТВ стац.doc

• MS_Word_2008.doc

• Навчальна практика з маркетингу.doc

• 1.doc

• istoriya_Ukrayini_shpori_2.doc