• Як елемент усіх без винятку соціальних спільнот, всіх соціальних систем, особистість сама є складною системою - сукупністю всіх своїх численних соціальних якостей, котрі с елементами структури особистості. Досліджуються проблеми типології особистості, аналізу тих властивостей, що складають її структуру.

• Особистість досліджується в соціологічній теорії як об'єкт впливу з боку суспільства та його структур. Досліджуються проблеми формування особистості, ії розвитку під впливом певної культури, взаємозв'язку з певними соціальними спільнотами, а також проблеми виховання, освіти, соціалізації особистості.

• Особистість виступає не лише об'єктом, але й суб'єктом суспільних змін, діючою істотою, творцем соціальних спільнот і суспільного розвитку, джерелом суспільного життя. Досліджуються проблеми соціальної активності особистості, процеси регуляції та саморегуляції соціальної поведінки, фактори і критерії соціальної активності.

5.2. Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи

Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоб його члени успішно засвоювали культурні надбання > норми, > цінності, >ідеі, Асоціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання, різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.

У результаті реалізації суспільних зусиль кожну людину можна, до певної міри, вважати продуктом соціальних відносин, наслідком впливу на неї соціального середовища. Суспільство намагається системно впливати на розвиток особистості. Воно використовує свою культурну підсистему - механізми навчання і виховання для перетворення природних потреб, інстинктів індивіда в соціально значущі регулятори йото поведінки. Водночас людина, як правило, не є пасивним результатом впливу суспільства (оточення). Важливою складовою формування особистості є її самодіяльність, самонавчання і самовиховання. Формуючи себе як особистість, індивід здобуває можливість .завдяки своїй цілеспрямованій активності здійснювати вплив на оточення окремих людей, соціальні групи і суспільство в цілому. Відбувається діалектична взаємодія індивіда із соціальним середовищем. Закладені в людині психобіологічні задатки перетворюються за допомогою суспільства та за активної участі самої людини у соціально значущі, соціально-типові властивості особистості, що дають їй змогу брати повноцінну участь у суспільному житті.

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона

водночас виступає об 'єктом і суб 'етапом соціальних відносин, соціального а розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а

друге - прагненням активно взаємодіяти з ним, змішовати його відповідно * до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі

опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів

діяльності.

^ Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв 'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразка поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у суспільстві, на зиваєт ься соціалізацією.

---

Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює

систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхиленій поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Сощалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її жиггсдіяльшсть у суспільстві.

Основний характер структури особистості формується в процесі соціалізації на основі сіруктури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв язок протягом свого життя, включаючи, безумовно, конкретні цінності і норми, інституціоналізовані в цих системах.

Т.Парсонс

І* Агенти соціалізації- це люди та установи, діючи соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. Першим у житті агентом соціалізації є сім 'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принщшової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.

Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності зу мошіює додаткові вміння та навички, спонукає засвоювати нові ефективні зразки поведінки.

Увага!

Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається

первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей,

цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі називається

вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують ^дошкільні установи, ^неформальні організації, навчальні заклади, кармін, ^трудовий колектив. Деякі інститути соціалізації мають вплив на формування особистості протягом усього життя. Це - -Фзасоби масової інформації, ^громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи потрібне людині для успішної соціалізації.

Соціалізація не є одностороннім впливом оточення на особистість, наукові дослідження процесу соціалізації (Ж.Паже, Дж. Мід) виявили активну роль індивіда в процесі засвоєння соціального досвіду.

Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

---

10 Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

0 Інтеріоризація - процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. На цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходитьу нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості.

Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого вона інтеїру еться, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог середовища.

Якщо розпіядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме: об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти, цЬункціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей: нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти: міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.

5.3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості

Соціалізація починається в ранньому дитинстві і не припиняється посуті до глибокої

• старості. Вона охоплює всі процеси прилучення індивіда до культури: його навчання " і виховання, взаємодію з іншими людьми, засвоєння ним, цінностей, норм суспільства.

• різних соціальних ролей і видів сумісної діяльності, набуття певних прав і обов'язків поглядів, звичок і т.д. В результаті людина з біологічної істоти поступово перетворюється в істоту соціальну, здатну жити і діяти в суспільстві.

Яким чином особистість інтегру ється до суспільства? Завдяки приналежності до різноманітних соціальних спільнот, шляхом засвоєння норм та цінностей, що склалися у цих спільнотах на даному етапі їх розвитку, особистість стає членом суспільства.

Ми живемо у стратифікованому суспільстві, тобто у суспільстві, де має місце соціальна нерівність. Окремі члени суспільства і соціальні групи різняться між собою за ^рівнем багатства й доходів, ^обсягом владних повноважень і ^доступом до політичної влади, за рівнем освіченості і престижністю професії, і завдяки цьому - вони займають неоднакове місце у соціальній ієрархії

Розрізняють статуси соціальний і особистий.

---

А Соціальний статус — це становище індивіда (або групи людей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соціальної спільноти та визначає сукупність її прав та обоє 'язків. Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються - * стать, * етнічна приналежність, ♦ соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям - * освіта, # професія, ♦ доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.

Соціальний Статус - становище індивіда в суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю, сімейним станом тощо.

Приписаний - одержаний незалежно від бажання волі й зусиль самого індивіда (наприклад, стать, національність, раса, успадкований титул та ін).

Здобутий - одержаний завдяки волі й зусильлям самого індивіда (наприклад, освіта, кваліфікація, посада, почесне звання та ін).

Ф Особистий статус - становище індивіда в малій групі (сім я, частина трудового, навчального колективу тощо), яке визначається становленням до нього оточуючих людей (наприклад, працівник: працелюбний, відповідальний, ініціативний, комунікативний, компетентний, старанний; начальник: справедливий, добродушний, вимогливий, уважний, стриманний, наполегливий). Будь-яку людину можна охарактеризувати за допомогою певного статусного набору - це сукупність усіх статусів, що має конкретна людина. Але її положення у суспільстві визначає так званий головний статус.

---

У відповідності до пануючої у суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них людей за статусними ознаками та вибудовує їх ієрархію.

I 0 Співвідносна оцінка, яку дає суспільство статусу особи або

II соціальної групи, називається соціальним престижем.

Соціальний престиж тісно зв'язаний у суспільній свідомості із престижем професії. Останній є відображенням у суспільній свідомості відносної цінності різних видів діяльності, професій з огляду на відповідні їм рівень оплати, складність праці, рівень відповідальності виконавця, необхідніш рівень фахової освіти. Оцінки престижності є дієвим регулятором поведінки членів суспільства, вони значною мірою визначають структуру професійної зайнятості, різні види соціальної мобільності, перебіг інших процесів у суспільстві.

В емпіричних соціологічних дослідженнях престижність позиції визначається за допомогою таких індикаторів, як врівень освіти, ^престиж професії та. Урівень доходів (добробуту). Інтегральний показник називають соціально-економічним індексом позиції (узагальненим статусом).

Інтеграція особистості до соціального середовища забезпечується не лише шляхом обіймання статусної позиції, а й засвоєнням особистістю відповідних соціальних ролей. Виконуючи соціальні ролі, людина безпосередньо включається у життєдіяльність різноманітних соціальних груп.

У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, •студента, • громадянина держави, • сина, • члена спортивної команди, «клієнта, • покупця та інші. Уся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю, називається рольовим набором. Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі - демографічній, сімейно-родовій, економічній, професійній, політичній тощо.

^ Соціальні ролі — це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються І залежно від соціального статусу.

Якщо сам статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, військовий, дружина), то соціальна роль - функція, яку вона виконує нею в даній позиції. Функції (рольові дії) в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах і т.д.). Американський антрополог Р.Лінтон вважає соціальну роль динамічним аспектом соціального статусу особистості. Ще давні римляни говорили: "Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику".

Вимоги оточення (у вигляді приписів, побажань, очікувань) щодо виконання певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми (погта -правило, взірець, керівне начало).

---

Смотрите также файлы

• РГР ВСТВ стац.doc

• MS_Word_2008.doc

• Навчальна практика з маркетингу.doc

• 1.doc

• istoriya_Ukrayini_shpori_2.doc