ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 2508
Скачиваний: 5
Цим
самим соціологія культури сама стає
додатковим засобом, який сприяє
всебічному та ефективному її використаніпо.
На підставі використання даних
соціологічних досліджень культури в
Україні відбувається реальне програмування
соціально-культурних процесів.
На
базі соціологічних даних були створені
державні програми "Молодь
і дозвілля", "Комплексна програма
естетичного виховання населення України
(до 2000 р.)", "Модернізація
культурно-дозвільної мережі" (до
2010 р.).
Соціологія
культури в цих умовах, очевидно, виконує
управлінсько-регулятивну і певною
мірою культурно-побуджуючу, якщо не
культурно-творчу функції. Стає більш
виразною функція соціокультурологічних
досліджень щодо усвідомлення суспільством
рівня національно-культурної
самосвідомості, пробудження
культурно-історичної пам'яті. .
9.2.
Основні поняття, категорії та сфери
соціології культури
Якщо
концепцію соціології культурну вузькому
значенні дослідники ведуть від
Е.Дюркгейма,
то
базові складові окремих видів культури
визначились з часів Платома
й
Арістотеля. Численність
і певна відокремленість понять підгалузей
соціології культури супроводжується
постійним пошуком адекватних базових
та загальних соціокультурологічних
понять та категорій.
Соціолог
повинен брати до уваги те, що, крім
спеціалізованих сфер культури, будь-яка
людська діяльність має соціокультурні
наслідки і міра багатоманітності явищ
культури зростає, як і роль культури в
житті соціальних груп і сфер діяльності.
В
класичній традиції соціології культури
(М.Вебер,
Т.Парсонс) раціоналізовані
ціннісні орієнтації, народжені етикою
світових релігій, організують соціальне
життя, а культура виступає однією із
систем реалізації соціальної дії і
діяльності. Культурні ідеальні зразки
символічно втілюють набутий
загальноісторичний досвід, а культура
впливає на зміну поведінки людей не
примусово, а шляхом засвоєння її
особистістю і перетворення у факт
життєвого досвіду.
Сучасні
послідовники ідей Т.Парсонса
(Р.Белла, Р.Мюнх) звертаються
до проблем порівняльно-історичного
аналізу соціально-культурного розвитку
суспільства Заходу і Сходу, приходять
до висновку про множинність смислових
засад культурного плюралізму, взаємодію
та взаємопроникнення різних типів
культури.
У
практиці соціологів носттоталітарних
країн основна увага приділяється
^>процесуально-діяльнісніїі
стороні культури (Л.Н.Коган, С.Н.Плотніков),
^цінностям, ^нормам та інститутам
культури.
Особистісна
зацікавленість культурою, з одного
боку, та зростаюча
концентрація
суспільно-колективного духовного
потенціалу — з другого, роблять
необхідним цілісно-нормативні механізми
регуляції їх поєднання та взаємозв'язку.
Такими регуляціями виступають уявлення,
соціально-культурні зразки, традиції,
цінності, норми та соціальний досвід,
які є важливими категоріями соціології
культури.
♦ Соціально-культурні
уявлення -
регулятиви,
що формуються на особистісному рівні
на основі повсякденного досвіду,
.мачоструюпуровані
І
первинні
орієнтації в просторі культури
суспільства.
З
їх участю і на їх основі формуються
соціально-культурні зразки поведінки,
способи життя, діяльності, які є
здобутками соціального досвіду. Вони
знайшли підтвердження в процесі
соціально-культурної практики як
найефективніші. А/.Вебер
вважав,
що типовими зразками орієнтацій у
різних сферах соціального життя
виступають етичні вчення головних
світових релігій. Існує ціла типологія
таких соціально-культурних зразків
("еталонів
", "ідеальних вимірів ")
у кожному суспільстві більш або менш
загального характеру (виразно вони
формуються в типах іероїв не тільки
міфологічно-релігійних, але й повсякдення
- тип лицаря-феодала і тип лицаря наживи
і підприємця, освяченого етикою
протестантизму; соціально-культурні
зразки для молоді в стилі життя - Кіайкл
Джексон, "Бітлз" і т.п.). Цінності
ж складаються в процесі встановлення
міжособових та групових виборів щодо
соціально-культурних уявлень, предметів
культури, соціально-культурних зразків,
норм і традицій. Однак цінності - це не
просто узагальнення емпіричного
досвіду, вони мають також свою градацію
і типологію від базових, смисложиттєвих
(калакагатія - єдність істини, добра і
краси у стародавніх греків) і до більш
емпіричних цінностей повсякдення,
окремих сфер буття (школа професійних
цінностей і т.д.).
Найбільш
виразно зміст соціально-культурних
цінностей визначається у взаємодії з
нормами, соціальними зразками як
усталеними "рамками
",
приписами поведінки, які створюються
людьми традиційно, впродовж їх історії
та уточнюються, конкретизуються
відповідно до певних серер діяльності
в дану епоху.
♦ Норми
- це прийняті в суспільстві більш - менш
точні моделі відносин і поведінки людей
у певних сферах і ситуаціях.
Тому
цінності пов'язані з культурною
орієнтацією, цілеспрямованістю людської
діяльності, а норми - із соціальною
організацією суспільства, насамперед
із засобами і способами реалізації
ціннісно спрямованої діяльності.
Однак
орієнтація особистості не є чисто
ціннісною, бо людина орієнтується на
цінності і норми одночасно. Тому в
соціології культури чимраз частіше
говорять про ціниісно-нормативну
орієнтацію.
З
базовими ідеями, ментальністю,
етнокультуротипами, які передаються
з покоління в покоління, пов'язана
система певною мірою змінюваних
цінностей, які визначають прийняті в
даному суспільстві, групі норми,
традиції, зразки
мислення,
поведінки, діяльності, що й становить
базовий зміст культури. Відповідно
самі норми, традіщії, зразки поведінки
також є своєрідними цінностями культури,
оскільки вони виступають способами і
засобами соціально-культурної комунікащі
та саморегуляції функціонування і
розвитку особистості.
Особливих
функцій в умовах оновлення української
національної культури набувають
національні та регіональні традиції,
звичаї, норми (наприклад, відновлення
у Західній Україні діяльності товариства
"Просвіта").
У
вну фішнШструктурі культури (////
П(епаиєький)
слід
насамперед вирізняти особисту культу
ру індивіда від культури різною рівня
спільної, які виробляють загальні ятя
даної групи цінності і норми (наприклад,
середовище і груш митців створює варіант
своєї специфічної культури). Для
пояснення цієї зростаючої разом із
соціальною диференціацією рівневої
культурної диференціації в західній
соціології виникає ряд взаємопов'язаних
концепцій Ш'елітарноҐ
га
Ш"масоті"
культури.
Ш'соііної'культури
середнього
класу"
(елітарна
виша культура авангарду та інноващйних
груп, теорія культури мас та феномен
масової культури тощо).
Варіативність
інваріанта певного типу культури,
зростаюча з прогресом суспільства
культурна диференціація та інтеграція
породжує в науці низку понять та теорій,
таких як •§>'культурноуніфіковане
суспільство", ® "субкультура",
® "девіантна культура ", <§>
"контркультура "та
інші ( "субкультура
"- культура окремих груп, яка має свої
особливості, "девіантна культура"
-
різновид субкультури груп із соціально
відхиленою поведінкою - хіппі, панки,
порнокітч, "контркультура"-
культура
груп, які активно заперечують офіційну
"державну"
культуру,
часто намагаючись її зруйнувати).
У
капіталістичнохгу та частково і в
нашому, перехідному, посткомуністичному
суспільстві, складається певний тип
особистості, "зовнішньоорієнтованої"
на
соціальні і культурні стандарти
споживання статусного типу (Д.Рісмен),
який
посилено відтворює низького рівня
масову культуру, різноманітну за
барвами, але не за змістом.
Інваріант
і скарбницю функціонування та розвитку
кожного суспільства та нації становить
культурна спадщина. Вона історично
набуває нових культурних смислів,
ідеалізується, " стає певним комплексом
цінностей, символів, які викликають
позитивне емоційне відношення, а тому
постають "фактором інтеграції груп,
засобом їх об'єднання, фактором їх
постійності та тривкості в періоди
криз" (Я.Щепанський).
Слід
зауважити, що для задоволення певних
соціальних потреб формуються
широкі
галузі культури, в яких вона функціонує
(економіка та пов'язані з нею
форми
діяльності, інститути, що регулюють
суспільне життя, такі як Справо,
^держава,
^звичаї, ^>наука, ^ідеологія, "Звсі
види мистецтва, ^>релігія). На
основі
певної людської діяльності, матеріальних
предметів або ідей формуються
інші
культурні
елементи. Вони
поєднуються в певні культурні
комплекси, рівень
172 РОЗДІЛ
9.
яких
визначає певний рівень суспільства
(колесо як культурний елемент та
"безколесі"
цивілізації
Америки, сільськогосподарський
культурний комплекс, "машинна
цивілізація " як
уклад декількох систем культури). Вплив
культури на суспільне життя багатоплановий.
Відомий польський соціологЯн
Щепанський вважає,
що він відбувається такими шляхами: Ф
через
соціалізацію і дЬормування окремої
особистості; ф
через
створення і введення цінностей; Ф через
зразки діяльності та зразки поведінки;
<3>
через
створення моделей інститутів та
соціальних систем.
У
соціалізації як багатоплановому
включенні особистості в соціальне
життя провідне місце посідає соціалізація
засобами культури, яка полягає не тільки
в навчанні розуміння культури та
формування планів самореалізації, але
й умінні жити в світі культури, володіти
механізмами та засобами впливу на свою
долю і на майбуття соціуму.
Культура
своїми механізмами встановлює також
системи цінностей і їх основні критерії.
Цінності як базова складова, частина
культури різних спільностей та
особистостей мають певну систему та
ієрархію, на основі яких складається
розуміння ситуації діяльності, норм і
зразків діяльності (етикет, устави і
т.д.).
Особливе
регулятивне та управлінське значення
для суспільства мають моделі поведінки,
інститутів, ідеальні зразки, бажані
ціннісні канони, еталони. Вони впливають
(наприклад, у мистецтві) на стиль,
організацію інститутів, принципи
оцінки.
І*
Категоріальна система соціології,
визначившись у своїх базових поняттях,
у нових умовах все більше відповідає
потребам часу.
9.3.
Нова соціально-культурна реальність
та розвиток національної культури
Важливим
завданням науки нині залишається
створення цілісного соціологічного
образу культури епохи нашої країни, де
соціологія відіграє інтегруючу роль,
у тому числі на рівні специфічної
методології. У вирішенні цієї проблеми
потрібно послуговуватись як базовим
та провідним поняттям "культурна
реальність" або
"соціокультурна
реальність" Опрацьоване
на теоретико-культурологічному рівні
дане поняття вимагає соціологічної
специфікації та емпіричної інтерпретації.
Важливо,
що теоретичний розгляд культури в
буттєвому (онтологічному) плані дозволяє
методологічно обгрунтовано знайти
соціологічні виміри соціокультурної
реальності взагалі та сучасної
української культурної реальності
зокрема.
Дана
ситуація активно формує нову культурну
реальність, яка
Увага! N.
В
Україні складається нова соціальна і
^^ч.
культурна
ситуація, що породжує нову соціокультурну
реальність. Основною особливістю її є
насамперед те, що наше ч,.
суспільство
перебуває в періоді перелому, зміни
типу своєї організації й існування,
яке умовно визначається як
носттоталітаристське суспільство.
характеризується
новими відносинами між людьми у сфері
культури, новими умовами (в тому числі
й матеріальними) свого розвитку, особливо
системою цінностей, норм і принципів,
культурних потреб і засобів їх
задоволення. Нова культурна реальність
виявляється:
Ч>
в
поступовій зміні характеру відносин
між людьми разом із зміною у виробничих
відносинах;
Ч>
у
зміні соціальної орієнтації та ідеалів,
новому соціальному виборі;
Ч>
в
"переоцінці" цінностей і формуванні
їх нової ієрархії;
Ч>
в особистішому акценті (яке почалось
у нас з так званого "людського фактора
") по всьому полю соціуму і культури;
*Ь
у
зростанні ступенів свободи, багатоманітності
та строкатості напрямів духовного
життя як однієї з умов поновлення
іманентного самодостатнього розвитку
культури;
узнятті
"жорсткого"ієрархічного управління
сферою культурі і зростанні самостійності
розвитку культури в регіонах;
%
у формуванні нової інфраструктури
сфери культури і нових принципів
управління нею;
*Ь
у формуванні новихсоціачьно-духовних
потреб, шкали і критеріїв оцінки явищ
культури та мистецтва, нових смаків і
уподобань, в появі нових елементів
способу життя;
*Ь
у складанні нових відносин між учасниками
культурного життя (в художньому житті
між митцем, публікою, критикою та
громадськістю);
*Ь
у зміні статусу, а відповідно ролі і
функцій національної культури, яка
стає одним із визначальних факторів
прогресу'суспільства, розвитку його
державності;
*Ь
у зміні суспільного статусу релігії,
релігізації багатьох верств населення
і кперикалізації деяких із них, зростанні
її впливу на мораль суспільства, а також
не меншому (якщо не більшому) впливові
містичних, парапсихічиих вчень, інтересом
до яких захоплена більшість суспільства,
що породжує суттєві зміни в суспільній
свідомості, створює нові вектори буття
людини в суспільстві.
Проведені
у свій час нами на замовлення Українського
науково-дослідного інституту (НДІ)
проблем молоді дослідження культурної
соціалізації молоді України показують,
що більшість із них бажає освоювати
національну культуру.