Це позитивний фактор, бо пробудження інтересу до національної самобутності формується в умовах денаціоналізації. Характерною особливістю сучасного буття молоді є прогресуюча релігізація свідомості молоді (56% опитуваних заявили, що вони дотримуються певної релігійної традиції, а 26 % — виявили бажання приєднатися до певної конфесії, тобто 82% опитуваних позитивно ставляться до релігії). Зауважимо, що войовничими атеїстами, які заперечують релігійну культуру в будь-яких її формах і проявах, визнали себе лише 3% опитуваних, а 6% — віднесли себе до атеїстів, які дотримуються в житті ряду традицій релігійної культури.

У суспільстві склався своєрідний духовно-ідейний вакуум, пов'язаний з кризою минулої системи соціальних цінностей і недостатнім освоєнням соїнально-духовної парадигми. Відсутність об'рунтованого соціального ідеалу і втрата основних життєвих стимулів не тільки сприяють духовній апатії, а й різко зменшують загальну соціальну активність населення, особливо молоді. За даними соціологічних досліджень, проведених в Українському НДІ проблем молоді, у 2002 р. лише 12% молоді України брали участь в офіційних і неофіційних формах громадського життя. Останнім часом скоротилась участь населення у громадських формах культурного життя. Посилилась же увага молоді до повсякденного життя особистості, орієнтація на сім'юта її благополуччя і водночас зростання домашніх форм освоєння культури. Традиційна мережа культурно-освітніх закладів, яка формувала певну культуру дозвілля, не відповідаючи новим потребам, переживає кризу, і більшість населення, особливо молоді, не користується її послугами.

В Українському суспільстві знижується престиж і якість освіти й культури, що призводить до зниження рівня духовності, породжує моральну та інтелектуальну деірадацію.

За останні роки спостерігається прогрес лібералізації змісту та форм дозвільної діяльності, що зумовлено падінням тоталітарного режиму, розвитком демократичних засад, формуванням ринкових відносин. Населення України вже не інтегроване в жорстко централізовану систему моноідеологічних цінностей, вільно може обирати відповідні до її потреб та запитів види і форми дозвілля. Процес лібералізації, безумовно, відіграє позитивну роль у відтворенні та створенні громадян нового суспільства, формуючи самостійність, незалежність думки, життєву активність. Водночас він має і негативні сторони, оскільки породжує спроби певних установ створити нові ідеологічні "універсалі" і тоталітаризацію дозвілля, підштовхує молодь до абслютизації нових "антицінностей " всупереч минулим.

В організації дозвілля слід брати до уваги суб'єктивний фактор оцінки можливостей задоволення своїх культурних потреб, які як добрі оцінює 8% молоді, а як незадовільні - 31%. Соціальна і матеріально-фінансова диференціація серед населення посилюється. З'являються окремі групи, яким недоступні цілі галузі культури масового характеру (кіно, театр, концерти

---

популярних артистів, новинки літератури), що породжує відплив цих груп, особливо підлітків, не стільки в "домашні "форми культури, скільки (що соціально і кримінально небезпечно) в "тусовкн ", в неорганізовані ("вуличні") спілкування.

Посилюються розриви в спілкуванні старших та молодших (батьків і дітей, різних поколінь), що призводить до руйнування традиційних сімейних форм дозвілля. Порушується спадкоємність, наступність у дозвіллі поколінь, втрачаються деякі важливі традиційно-наніональні форми дозвілля і спьлкування.

В нових умовах складається суперечлива ситуація, яка полягає в тому, що об'єктивно виникає суперечність між державною культурною політикою в сфері дозвілля і реальним духовним прагненням населення, особливо молоді.

Пріоритетом державної культурної політики проголошені цінності національної культури в системі загальнолюдських цінностей, тоді як "західноорієнтовані" споживацькі установки населення значною мірою спрямовані на освоєння комерціалізованої західної попкультури, яка "розмиває" малотривке національне начало в культурі. Західні орієнтації призводять до денаціоналізації української культури (тільки 2?/о фільмів кінопрокату українські).

Нині у свідомості населення, особливо молоді, простежується, принаймні, чотири типи ціннісних орієнтацій на проведення дозвілля: О "вестернізація ", Онаціонально-патріотичний, ^інтернаціональний, Онаціонал-екстре-містський (націоналістичний).

"Вестернізація'' характерна для різних прошарків молоді, але передусім для сфери торговельно-опосередковуючої діяльності, і означає домінуючу роль в її дозвіллі західної масової культури (поп-культури) з усіма її атрибутами. Цей тип орієнтації за останні роки досить поширився, його матеріально підтримують комерційні структури.

Національно-патріотична орієнтація на проведення дозвілля спрямована на плідний синтез національно-народної (традиційно української) і новітньої національної культури, що тривалий час переслідувалась як "буржуазно-націоналістична". Вона характеризується відкритістю, толерантністю тощо.

Інтернаціональна орієнтація на проведення дозвілля притаманна російсько­мовному населенню та значній частині населення східних та південних регіонів України. В ній відбивається прагнення синтезувати культуру народів України на російськомовній основі або на основі двомовності. Цьому типу культури дозвілля властива певна внутрішня розбіжність, неузгодженість між традиціями і новаціями, між прийнятним ставленням до соціалістичної культури минулого і новими ліберально-демократичними цінностями, між "русоцентризмом " і "україноцентризмом ". Відповідно до цього "інтернаціональний" стиль проведення дозвілля (як і його суб'єкти-носії) є дещо неоднорідним, динамічним або навіть амбівалентним за своїм духовним і психологічним змістом.

Нарешті, останній тип ціннісних орієнтацій націонал-екстремістський
виступає як непримиренне, вороже ставлення до синтезу або діалогу культур в
176 РОЗДІЛ 9.

---

~— Увага!

Національно-патріотична орієнтація .—¹ притаманна більшій частині інтелігенції, сільській молоді і .^меншою мірою робітникам. Вона реалізується переважно в державних ^"^^^ культурно-дозвільних закладах, у засобах масової інформації на відміну від "вестернізації", що має в основному приватизований характер.

дозвільній діяльності, наполягає на її повній дерусифікації і не визнає поміркованого природно-еволюційного механізму формування культури молодої української держави, роблячи наголос на "боротьбі" і "рішучих діях ". Цей тип культури притаманний, передусім, певним колам ^гуманітарної та науково-технічної інтелігенції, ^студентам, ^частині селянської і робітничої молоді західних регіонів України.

Проведене у свій час нами на замовлення Українського НДІ проблем молоді опитування експертів з проблеми пріоритетів у роботі закладів культури показало, що провідне місце в їх роботі повинні займати потреби морального оздоровлення і розвитку людей (84%), художньо-естетичні потреби та потреба співіснування, науково-пізнавальні, культурно-етнічні та фомадсько-політичні потреби, а також релігійні.

Передумовою розвитку української культури є зростання національної самосвідомості як імпульсу національного самоствердження. Не зважаючи на економічні негаразди, в суспільній свідомості зростає не тільки інтерес, але й потреба в національній та етнічній самоідентифікації засобами культури. Опитування населення України виявило, що 66% відчувають потребу в знаннях з ^українознавства, 77,5% -у знаннях Фпро культуру тієї нації, до якої вони належать, 3/4 опитаних представників різних національностей цікашіяться ^історією та національними особливостями української культури.

Важливою етносоціологічною характеристикою самозбереження й розвитку культури є високий рівень самоідентифікаціїі самооцінки українців (середній бал 3,8), який корелює із великим бажанням підвищувати рівень своєї культури (4 бали), та позитивною оцінкою (74%) відродження і поширення самобутньої української культури.

Про глибинні зрушення в національно-культурній самосвідомості населення свідчить той факт, що чверть населення за останні три роки стала частіше і більше приділяти уваги українській культурі. Серед найважливіших елементів української культури вони виділили насамперед мистецтво, історію і мову.

Останнім часом населення нашої держави приділяє значігу увагу фольклору,
народному мистецтву, звичаям як основі буття культури, що дає певні підстави
Для стриманого оптимізму і прогнозу подальшого освоєння народного мистецтва
і зростання творчих потенцій населення як передумови розвитку української
СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ 177

12 Бос

---

тури.

Резюме

1.Певніш соціологічним, якщо не еквівалентом, то "визначником " сучасної соціокультурноїреачьності є стан культурного життя населення. На його дослідження ії спрямовані петля соїііологіс з.метою створення моОелі майбутньої кхльппрп України, перспективного культурологічного обіпну Вітчизни, як орієнтира культуротворчих спрямувань.

2.Масштабність соціокультуротворчих завдань в Україні поки що не забезпечена ні відповідними інституціями, ні кадрами, хоч час соціології настав. Нова культурна політика вимагає нового соціологічно вивіреного знання нової культурної реальності.

---

ТЕМА 10

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

---

Смотрите также файлы

• РГР ВСТВ стац.doc

• MS_Word_2008.doc

• Навчальна практика з маркетингу.doc

• 1.doc

• istoriya_Ukrayini_shpori_2.doc