ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 2638
Скачиваний: 5
10.3.
Сучасна релігійна ситуація в Україні
За
часів кому ністіїчного тоталітаризму
релііія в Україні, як відомо, знаходилась
в ситуації виживання,
а
нерідко гоніння і заборони (як, наприклад,
стосовно греко-католиків). Штучний
процес секуляризації
вів до
поступового витіснення релігії і церкви
із громадського життя, до послаблення
їх впливу на людей, на послаблення
зв'язків з масами.
В
той час як західний світ секуляризується
і
потребує нових форм церковної організації,
в Україні простежуються інші тенденції,
зворотні процеси ресакралізацїі
громадського
життя. Якщо подивитись на релігійну
ситуацію в Україні, створюється враження
стрімкого поступу релігії і церкви.
Однак
секуляризаційні процеси продовжують
діяти і в духовному житті країни, де
нерідко церковна і релігійна діяльність
набувають нерелігійного змісту.
Одні
церковні установи самозаглиблені в
свої внутрішні справи, другі наполегливо
та енергійно ведуть міжконфесійну
боротьбу, треті є вкрай заполпизованими.
В глибокій кризі перебуває православ'я
України, про що свідчить поділ православної
церкви на ^Українську
Православну Церкву Московського
патріархату; ^Українську Православну
Церкву Київського патріархату,
^Українську Автокефальну Православну
Церкву, ^Українську Православну
Автокефальну Церкву Соборну.
Ці
відгалуження перебувають у глибоких
суперечках, конфліктах, що дедалі астшіе
набувають політичної спрямованості.
Значними непорозуміннями
відрізняються
стосунки між Православними і
Греко-Католицькою Церквами. Окрім того,
зближення ряду конфесій з владою і
застиглість форм церковної організації
в межах традиційних конфесій, їх
самозаїлиблення у власні проблеми,
породжують пошуки нових духовних
орієнтирів, особливо молоддю і марпнальною
інтелігешцєю. Посилюється вплив
нетрадищйішх конфесій в Україні,
відбувається відродження поганських
культів, а також поширення окультизму,
астрології, ворожінь, чаклунства тощо.
Таким
чином, зовнішнє релігійне відродження
насправді часом обертається поглибленням
внутрішньої духовної кризи і секуляризації
суспільства. Саме тому соціологія
релігії в Україні набуває важливого
значення не лише в теоретичному сенсі,
а й як засіб практичної діагностики і
прогностики духовного життя нашого
"успільства.
За
останні роки соціологічні емпіричні
дослідження релігії і пов'язаних з нею
феноменів
регулярно проводить колектив учених
відділення релігієзнавства Інституту
філософії ім. Г.Сковороди НАН України
на чолі з професором А.Колодним. У Львові
на базі Музею історії релігії створено
Інститут релігієзнавства. Активно
ведуться соціологічні дослідження
духовно-релігійного життя в Україні і
в Інституті українознавства ім.Івана
Кршґякевича НАН України у Львові. З
1990 р. у Львові щорічно відбуваються
Міжнародні наукові конференції
"Історія
релігій в Україні", видаються
збірники наукових праць з цієї
проблематики. З'явилися і нові Імена
вітчизняних дослідників у царині
соціології релігії. Продуктивно працюють
у галузі соціології релігії В.Єленськнй,
П.Косуха, М. Иовчченко, Л. Філіпович з
Києва; В.Гаюк,
В.Любащенко, В.Савельєв,А.Юраш зі
Львова; В.Вепрук,
В.Докаш з
Чернівців, О.Заглаоа
з
Житомира,М.
Антонець з
Полтави, А.Гудіша
з
Тернополя та ін. Пріоритетне значення
у вітчизняній філософії релігії набули
дослідження таких проблем:
міжконфесійні
конфлікти і методи їх вирішення;
релігія
і політика в посткомуністичному
суспільстві;
релігія
і церква в процесі оновлення - традиція
і сучасність;
взаємовідносини
держави і церкви, роль релігії і церкви
в розбудові правової демократичної
держави в Україні;
конституційний
процес в Україні та проблеми свободи
совісті;
впровадження
міжнародних норм релігійної свободи
в сучасні державно-церковні відносини
в Україні;
міжконфесійні
відносини в контексті свободи релігії;
нетрадиційні
релігійні течії в Україні;
релігійна
меншина: визначення і правовий статус;
роль
релігійного чинника в самоідентифікації
національних меншин;
віротерпимість
як етико-філософський принцип в умовах
конфесійного плюралізму;
• проблема
альтернативної служби в контексті
гарантій свободи совісті тощо. Важливість
успішного розв'язання зазначених
проблем не викликає сумніву.
Огже,
соціологія релігії в сучасних умовах
стала невід'ємної соціологічної науки
і відпрає дедалі все біль зростаючу'
роль в гуманітарному
пізнанні
суспільства і перспектив його духовного
розвитку.
У
радянські період соціологи вивчали
різні аспекти релігійного житгя, однак
результати цих досліджень друкувалися
лише у звітах для службового користування,
вони не поширювалися серед науковців,
їх не використовували в навчально-виховному
поцесі. Доступ до західних джерел був
суворо обмежений, а міжнародні контакти
не практикувалися.
Ліквідація
панування моноідеологізму відкрила
нові обрії перед соїпологічною наукою
і соціологією релігії зокрема. Вітчизняні
соціологи встановили регулярні контакти
з ^Міжнародною
асоціацією релігійної свободи,
^Міжнародною комісією зі свободи
совісті, ^утворили Укарїнську асоціацію
релігієзнавств, організовують
міжнародні конференції з актуальних
проблем соціології релігії за участю
провідних фахівців із США, Канади, країн
Західної, Центральної і Східної Свропи.
Імпульсом для активізації досліджень
у царині соціології релігії стала
публікація творів А.
Шептицького, В. Липинського.М. Шоповала,
П.Юркевича, МГрушевського, І.Огієнка,
Й.Сліпого та
інших, відкриття доступу до праць
українських
вчених з діаспори, а також праці західних
соціологів.
За
роки незалежності релігійна ситуація
в нашій країні докорінно змінилася.
Відбувалась
нормалізація державно-церковних
відносин, ухвалено ряд законодавчих
актів, за якими релігійні організації
одержали право юридичної особи, право
володіння власністю, повну свободу
пропаганди своїх віровчень. Держава
повернула церкві значну частину
вилучених у неї храмів, монастирів.
Ст.35 Конституції
України проголошує
право кожного громадянина "на свободу
світогляду і віросповідання.., свободу
сповідувати будь-яку релігію або не
сповідувати ніякої, безпосередньо
відправляти одноособово чи колективно
релігійні культи і ритуальні обряди,
вести релігійну діяльність".
З
початку 1990-х
років кількість релігійних організацій
в Україні зросла майже в 4,7 рази:
перевищила 25 тис. Зареєстровано статути
понад 50 релігійних центрів. Створено
250 монастирів і чернечих згромаджень,
де мешкає понад 7000 ченців і черниць;
працює більше 137 духовних навчальних
закладів, де здобувають освіту майже
23 тис. слухачів; функціонує понад 200
періодичних релігійних видань; утворено
230 місій, більше 70 братств, близько 77
тис недільних шкіл.
Домінуючою
релігійною гілкою в Україні за кількістю
приходів та самовизначенням населення
є християнство. Зараз воно налічує 57
напрямків, обіймає 96,6% релігійних
громад: православні складають 52,4%
громад, протестанти - 27,1%, католики -16%.
Характерними
рисами релігійності українців є високий
рівень довіри до церкви та духовенства
в порівнянні з іншими соціальними
інститутами (після сім'ї та колег),
обрядовірство, аполітичність більшості
віруючих. Значно вищий рівень релігійності
жителів сільської місцевості (порівняно
з міським населенням), релігійності
жінок (в порівнянню з релігійністю
чоловіків,)' людей із початковою та
неповною середньою освітою на відміну
у людей з вищою освітою (майже 70% проти
53% ) тощо.
Сучасна
релігійна ситуація в Україні
характеризується таким чином: <=>
всі без виключення релігійні конфесії
відновлюють і широко використовують
права на дійсне і істинне слідування
свободі совісті;
■=!>
виріс громадський престиж релігії і
церкви, серед населення різко зріс
інтерес до релігійних вірувань, хоча
цей інтерес для багатьох викликаний
скоріше впливом моди, ніж проникненням
в сутність релігійного вчення;
^>
активно відроджуються народні звичаї,
традиції релігійних свят і ритуалів;
■=>
небувалий розмах одержало видання
релігійної літератури, висвітлення в
засобах масової інформації діяльності
різних конфесій;
масовий
інтерес до релігійної свідомості
супроводжується розповсюд-женням
нетрадиційних релігій і форм вірувань,
містики, оккультизму, усілякого роду
марновірства;
^
тенденція на досягнення глибшого
співробітництва і взаєморозуміння між
різними конфесіями і віровченнями, їх
прагнення до екуменізму нерідко
супроводжується
міжрелігійними конфліктами.Має місце
також-внутріцерковний конфлікт.
Рівень
конфліктності в релігійному середовищі
вищий ніж у суспільстві в цілому. За
ознаками суб'єктності виділяють
•Ьміжцерковні,
"^міжконфесійні та інші конфлікти,
за
сферою прояву - "^майнові,
^догматичні та ін., за
характером прояву - ^латентні,
силові та ін., за
тривалістю -"^короткочасні,
^тривалі тощо.
Важливими
напрямками досліджень соціології
релігії є:
виявлення
в сучасній релігійній ситуації нових
явищ ("нової релігійності ",
"квазірелігійної свідомості",
деатеїзації, сакралізації тощо);
вивчення
впливу конфесійної приналежності
віруючих на їх ціннісні орієнтації і
соціальну поведінку;
визначення
взаємозв'язку релігійності населення,
її еволюції із соціальними умовами і
процесами, що відбуваються у суспільстві;
вивчення
шляхом організації конкретних емпіричних
замірів громадської думки з питань
релігії і атеїзму, поліконфесійності
в Україні.
Деякі
соціологічні теорії релігії (О.
Копт, К. Маркс, М. Вебер, Н.Смелзер, П.
Бергер, Т. Лукман та
ін.) аналізуючи феномен секуляризації
драматизують
питання про майбутнє релігії, пов'язують
його з рухом від "сакрального
до світського", осмислюють
"втрати
сакрального". Н. Смелзер,
наприкладлшголошує,
що "в сучасному житті релігія втрачає
свою роль, посилюється тенденція до
секуляризації. Люди стають байдужими
до релігії". За Е.
Дюркгеймом релігія
- цс притаманний людині спосіб спрішняття
суспільства, у ній міститься щось вічне,
щось таке, що лежить в основі скороминаючих
символів. Релігійний досвід є дтя неї
джерелом тієї енергії, яка розширює
кордони її особистого досвіду і породжує
в ній сили любові, самопожергвуви і
самовідданості.
Головними
методами соціологічного дослідження
релігійного життя є: ^/генетичний
підхід, ^структурно-функіцонапьний
аналіз, ^якісні та кількісні (метод
аналізу документів, опитування,
фокус-групитощо). Використовуючи ці та
інші методи, соціологія релігії прагне
емпірично зафіксувати релігійну
дійсність, процеси сакралізації і
секуляризації, взаємовплив релігії і
політики, зміни в релігійних системах
світу, в тому числі рух екуменізму,
взаємодію держави і церкви, діяльність
організацій релігійного спрямування,
вплив релігійних догматів на поведінку
особистості та соціальних груп.
Академік
Микола
Амосов зазначав:
"Сьогодні
замкнути на релігію майбутнє якої-небудь
країни чи всього людства дуже важко.
Технічний прогрес і зростання рівня
освіти є могутніми чинниками, які
руїшують релігію. Не випадково релігійний
фундаменталізм охоплює країни з досить
низьким рівнем розвитку економіки й
освіти. І хоча православна чи, скажімо,
католицька держава виглядала б вельми
пристойно, але вона просто нереальна.
Однак точка дотику майбутнього й релігії
є. У людини є біологічна потреба вірити.
Бог, зафіксований в
ідеях,
книжках, так само реальний, як гени в
наиіаму геномі. 1 суспільству, яке прагне
зрілості, не варто відмовлятися від
релігії, боротися з нею. Адже головні
світові релігії проповідують моральні,
поведінкові цінності високого гатунку.
Регулююча функція цих цінностей особливо
необхідна незрілому капіталістичному
суспільству. От толіу нам так важко
тепер: відповідальність перед суспільством
і колективом зруйнована, а відповідальність
перед Богом іце не виникла, бо віри
справжньої немає. За цих умов пропаганда
беззастережного пріоритету особистості
над суспільством і державою дуже
небезпечна. Та за відсутності сталої
системи моральних цінностей, які
грунтуються на Заповідях, нестримне
прагнення до верховенства особистості
може призвести до побудови дикого
суспільства індивіОуаіів, конкуруючих
у досягненні примітивних цілей влади
та багатства".
Питання
про майбутнє релігії - це й питання про
її нові прояви, про її нові обличчя
(згадаймо нову релігіґпгу свідомість)
в майбутньому суспільстві, про її вклад
в пошуку відповіді на питання, що означає
бути людиною.
Конфесійна
карта Львівщини
На
початок2007 р. у Львівській області діяло
більше 40 релігійних конфесій, напрямів
та рухів, які об'єднані в 267567 громадах.
Найбільш представницькою в області є
Українська греко-католицька церква
(УГКЦ). вірні якої мають 1424 громади.
Українська православна церква Київського
патріархату (УПЦ-КП) представлена 359
громадами, Українська автокефальна
православна церква (УАГІЦ) нараховує
352 громади, а Українська православна
церква (УПЦ)- 59. Отже, православ'я на
Львівщині представлене 770 громадами.
Римсько-католицька
церква (РКЦ) нараховує 118 громад. Церква
християн віри євангельської (ХВЄ) має
63 громади, Львівське обласне об'єднання
євангельських християн-баптистів (ЄХБ)
- 56, а західна конференція адвентистів
сьомого дня (АСД) в області має 16 громад.
Свідки Сгови - 87 зборів.
Далі
йдуть нечисленні за кількістю громад
релігійні конфесії та напрямки, а саме:
З громади має церква Повного Євангелія
"Джерело життя", по 2 - "Благодать"
(незалежні ХВЄ). церква Ісуса Христа
святих останніх днів (мормони) та іудеї
і по одній - Вірменська апостольська
церква (ВАЦ), Вірменська католицька
церква (ВКЦ), Братство милосердя "Добрий
самарянин", Всесвітня апостольська
церква, ХВЄ в дусі апостолів, "Явлення
Христа" ХВЄ, Братство "Нове життя",
Гефсиманія. Христове спілкування.
Більшої благодаті, Єпіфанія, Вільні
дослідники Святого Письма, Братня
лютеранська церква в Україні,
Новоапостольська церква, Нова церква,
мусульмани, буддисти. Міжнародне
товариство Свідомості Крішни (МТСК),
місія "Чайтані" та РУНвіра.
Таким
чином, якщо порівнювати цифровані дані
упродовж 1994-2007 рр., то за цей період
маємо значний кількісний приріст
релігійних конфесій, напрямків та
рухів. Адже на початку 90-х рр. XX ст. в
області нараховувалося лише 9 релігійних
конфесій, сьогодні ж нараховується 64
конфесії та деномінації.
