Файл: Підручник Соціологія.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 17.11.2021

Просмотров: 2670

Скачиваний: 5

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

поглядів окремих людей чи соціальних груп. Конфлікт виникає тоді, коли люди починають усвідомлювати, що їхні інтереси, потреби, цілі не можуть бути задоволеними у разі збереження існуючої системи соціальних відносин і починають діяти так, аби змінити ситуацію. Залежно від змісту, характеру та спрямованості таких дій конфлікт може наростати, послаблюватися, або розв'язуватись.

Отже, конфлікт - це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб 'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх І інтересів.

Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди або певні соціальні групи та спільноти. Соціальна природа конфлікту зумовлює включення його у коло проблем, які становлять безпосередній інтерес для соціології та окреслюють її предмет. Безконфліктного розвитку соціальних систем (від суспільства до особистості) не існує, тому, проблематика конфлікту є однією з найбільш актуальних у соціології і досліджується у рамках спеціальної соціологічної теорії - соціології конфлікту.

І Соціологія конфлікту - це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також способи попередження

І та розв'язання соціальних конфліктів.

Соціологія конфліктів зосереджує свою увагу на * дослідженні соціальної природи та структури конфлікту, Фпричин та умов виникнення, Фмеханізмів попередження та подолання конфліктів, ^можливостей їх прогнозування. Значний інтерес для соціології становлять також питання типології та класифікації конфліктів, з'ясування їх ролі у функціонуванні соціальних систем. Коло зазначених та інших проблем і становить предмет соціології конфлікту.


Увага!

Конфлікти є повсякденним і природним явищем

суспільного життя, його невід'ємним атрибутом. Конфлікти є

джерелом змін, що відбуваються у суспільстві, розвиток якого є безперервним процесом виникнення та розв'язання різноманітних

суперечностей особистостей та соціальних груп. Саме внаслідок конфліктів

суспільні відносини стають більш мобільними, динамічними,

здатними до модернізації та оновлення, адже відкидаються

віджилі норми мислення та поведінки людей.


Предмет соціології конфлікту: з'псування соціальної природи та сутності конфліктів, принципів їх діагностики; соціологічний аналіз конфліктів, їх типологія та класифікація; визначення способів подолання та механізмів управління соціальними

конфліктами.


Не можна підганяти всі конфлікти під єдину універсальну схему. Є конфлікти сутички, коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і розраховувати можна тільки на перемогу; дебати, де можливі сварки, маневри і обидві сторони можуть розраховувати на компроміс; ігри, коли обидві сторони діють в рамках одних і тих же правил.

А.Раппокорт




Це не означає, звичайно, що конфлікти мають лише позитивне значення і не можуть виконувати деструктивну для розвитку особистості чи суспільства роль. Саме тому соціологія конфлікту акцентує увагу на необхідності створення таких суспільних умов і пошук)' таких форм соціальної взаємодії, у яких конфліктне зіткнення мало б культурний, цивілізований та гуманний характер.

Які ж конкретно функції виконують конфлікти у житті суспільства?

До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить:

соціально-діагностичну - виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблення суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціальних груп.

*Ь регулюючу - конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управляння;

'Ьінтегративну - участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об'єднанні своїх зусиль

інноваційну - конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій;

комунікативну - пошук шляхів розв'язання конфлікту активізує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

'Ьсоціально-психологічну - конфлікти сприяють зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зниженнюїх інтенсивності.

Водночас конфлікти можуть бути деструктивними, вони посилюють нестабільність соціальної системи, порушують її нормальне функціонування. У такому випадку говорять про негативні функції конфліктів, до яких відносять:

^дестабілізуючу - деструктивні конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуванню насильницьких методів розв'язання існуючих проблем:

Ч> надлишково-витратну - конфлікти, як правило, потребують додаткових матеріальних, часових, моральних, зокрема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

'Ьдезорганізуючу - конфлікти уповільнюють та ускладнюють процеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.

Величезне розмаїття конфліктів, що повсякчас виникають у нашому житті, надзвичайно актуалізує проблему їх класифікації, згрупування їх за певними ознаками для вибору адекватних методів управлінського впливу. Серед соціологів немає одностайності щодо класифікації конфліктів, однак більшість з них виділяє такі види конфліктів:

У за способом розв'язання - насильницькі або ненасильницькі;

>за сферою розгортання - політичні, соціальні, економічні, організаційні, юридичні, сімейно-побутові, ідеологічні, соціокультурні тощо;

~>за напрямком впливу - вертикальні та горизонтальні, залежно від характеру соціальних зв'язків між суб'єктами конфлікту;

У за ступенем виявлення -- відкриті та приховані;
226 РОЗДІЛ 13.




У за суб'єктами - внутріособиотісні, міжособнстіоні, міжгрупові, між малими та великими

соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні; >за наслідками - конструктивні та деструктивні;

>за мотивацією - конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з приводу

розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок > за масштабами - глобальні, соцієтальні. регіональні, локальні;

>за формою — прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт; соціальна революція, війна)

Один і той же вид конфлікту може розвиватися на кількох рівнях, втягуючи у протиборство чимало і нових суб'єктів. Наприклад, конфлікт з приводу цінностей може виникнути і на міжособистісному, і на міжгруповому, і навіть на міждержавному рівні.


13.2. Історія становлення соціології конфлікту. Сучасні соціологічні теорії конфлікту


Проблема природи конфліктів, причин та умов їх виникнення, способів попередження та розв'язання в усі часи цікавила вчених, філософів, державних та громадських діячів. Перші спроби раціонального осмислення природи соціальних конфліктів належать ще давньогрецьким філософам. Зокрема, Геракліт у своїх трактатах намагався об'рунтувати позитивну роль боротьби у процесі суспільного розпитку

Все у світі народжується через ворожнечу. Єдиний закон, якому підкоряється все у Космосі - це війна, яка одних зробила рабами, інших - вільними, одним визначила бути богами, іншим -людьми.

Геракліт

Цю думку у середньовіччі розвинув Фома Аквінський, зазначивши, що війни є припустимими у житті суспільства за умови, що їх санкціонує держава.

Великі гуманісти епохи Відродження Т. Мор, Е. Ротердамський, Ф. Рабле, Ф. Бекон виступили з різким засудженням соціальних конфліктів. Е. Ротердамський зазначав наявність логіки у протіканні конфлікту, звергав увагу на складність примирення конфліктуючих сторін. Англійський філософ Ф. Бекон вперше всебічно проаналізував причини соціальних конфліктів, а також способи їх подолання.

У ХУШ-ХІХ ст. різко критикують збройні конфлікти англійські демократи (Д. Прістлі), французькі просвітителі (Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо. Вольтер), німецькі філософи (І. Кант, ". Ге'ель).

Головною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, поділ суспільства на багатих і бідних, тому держава повинна захищати інтереси усіх верств населення і у такий спосіб регулювати конфлікти.

Г.Геелі,

Проблемі боротьби за існування присвячені дослідження англійського біолога Чарльза

Дарвіна. Головна ідея еволюційної теорії полягала у тому, що розвиток живої природи

відбувається за умов постійної боротьби за виживання. Ч. Дарвін об'рунтував механізм

розвитку живої природи у вигляді природного відбору найбільш пристосованих для

продовження життя видів.

Погляди Ч. Дарвіна у подальшому знайшли свій розвиток у різних галузях наукових

досліджень, у тому числі - й у деяких соціологічних та психологічних теоріях конфлікту.

Зокрема юрист Л.Гумплович - один з найвідоміших представників соціального дарвінізму

- наголошував на тому, що:

УкпнсЬлікти є сутністю соиіального прогресу:




Рподіл суспільства на пануючих та підкорених с вічним;

>конфлікти сприяють єдності суспільства, виникненню більш широких об'єднань.





Увага! ^ч^^

^.^^ Внесок Гумпловича та інших представників соціал- ^ч>"»_^
дарвінізму -
Г.Спенсера, Г.Ратценгофера - у розробку теорії
конфлікту полягає в об'рунтуванні
позитивної ролі соціальних конфліктів у
вдосконаленні соціальних систем, накопиченні значної інформаційної^>
бази про різноманітні соціальні конфлікти. ^^"^


Засновником соціології конфлікту вважають німецького соціолога Г.Зіммеля, який увів термін "соціологія конфлікту" у науковий обіг.

Конфлікт - поряд із авторитетом, підкоренням, співробітництвом, угодою - є однією з основних форм соціальної взаємодії, що сприяє соціальній інтеграції, зміцнює принципи та норми соціальної організації. Інтенсивність .конфліктної взаємодії суттєво впливає на зміцнення групи, приналежність до якої захищає особистість. Систематичні, але неглибокі конфлікти призводять до посилення групової єдності, зміцнення норм групової поведінки.


Г. Зіммель


Цілісну і логічну концепцію конфліктів містить соціологічна теорія К.Маркса. Визнаючи можливість, а за умов гострої класової боротьби - й необхідність соціальних конфліктів у суспільному житті, Маркс однак помилково вважав, що у майбутньому, коли буде ліквідовано приватну власність на засоби виробництва як основу антагоністичних суспільних відносин, розвиток суспільства матиме безконфліктний характер.

На початку XX століття соціологічна думка обрушувала систему фундаментальних ідей соціології конфлікту, які окреслили її проблемне поле:

конфлікт є нормальним соціальним явищем, оскільки природі самої людини притаманні біологічні, психологічні, соціальні та інші фактори, які неминуче породжують чисельні її різноманітні конфліктні ситуації;

> конфлікт виконує позитивні функції у процесі суспільного розвитку, сприяє утвердженню у суспільстві загальнозначущих соціальних норм та цінностей; ^протилежність між правлячою меншістю та керованою більшістю, яка є

постійним джерелом конфліктів, є неминучою і вічною;

Иснує залежність між економічними, політичними, соціокультурними змінами піа конфліктними ситуаціями, що виникають внаслідок таких змін.

Своє подальше теоретичне обгрунтування соціологія конфлікту отримала у XX столітті, особливо у 50-і рр., коли у країнах Західної Європи та США почали посилюватись кризові явища. Всебічний соціологічний аналіз кризової ситуації, пошук шляхів запобігання її подальшого поглиблення, розв'язання існуючих суспільних протиріч призводить до появи таких фундаментальних теорій, як концепція позитивно-функціонального конфлікту Л.Козера, теорія конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа та загальна теорія конфлікту К.Боулдінга.

Розвиваючи ідеї класиків соціології конфлікту, америкаггський соціолог Л.Козер у роботах "Функіиї соціальних конфліктів" (1956) та "Продовження дослідження соціального конфлікту" (1967) об'рунтовує свою теорію позитивно-функціональпого конфлікту, де, на противагу домінуючій у той час концепції структурного функціоналізму, яка рунтувалась на ідеях гармонії, єдності та безконфліктного розвитку суспільства, доводить, що немає соціальних




груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування соціальних систем та їх зміни. Стабільність суспільства, на його думку, залежить від кількості існуючих у ньому конфліктних відносин та типу зв'язків між ними. Чим більше конфліктів у суспільстві, тим складнішим є його поділ на групи, тим важче розколоти суспільство на два антагоністичних табори, що апріорі загрожує його єдності. Отже, чим більше незалежних один від одного конфліктів, тим міцнішою є соціальна єдність.

На думку Л.Козер постійним джерелом соціальних конфліктів є соціальна нерівність, що породжує напругу між індивідами і соціальними групами, зняття якої відбувається через різноманітні конфлікти.

Соціальний конфлікт - це боротьба за цінності та претензії на певний статус, владу та ресурси, у якій супротивники прагнуть нейтралізації, нанесення збитків або знищення один одного.

Л. Козер

Це визначення конфлікту є сьогодні найбільш розповсюдженим у західній соціології, а теорія Л.Козера фактично стала науковим обрушуванням моделі побудови суспільства "конфліктного функціоналізму". Вихідним принципом цієї теорії є принцип ненасильницького розв'язання існуючих у суспільстві конфліктів. Проте, на думку Козера, ненасильницькі способи розв'язання конфліктів можуть бути ефективними лише у відкритих, демократичних суспільствах, де конфліктам дається вихід, що пом'якшує соціальну напругу. У тоталітарних, недемократичних суспільствах які Л. Козер називає "закритими" конфлікти можуть руйнувати соціальні зв'язки, призводити до революцій та інших соціальних потрясінь, отже, мають деструктивний характер.

У середині 60-х рр. XX століття з обрушуванням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву конфліктної моделі суспільства, виступив німецький соціолог Р.Дарендорф. Основні положення своєї теорії виклав у працях "Класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві" (1959), "Елементи теорії соціального конфлікту" (1965), "Конфлікт і свобода" (1972) та ін. Будь-яке суспільство постійно соціальнх змін, які породжують соціальні конфлікти. Головну причину конфліктів він, як і Л Козер, також вбачає у нерівності соціальних позицій людей (наприклад, у розподілі власності та влади), що зумовлює відмінність їх інтересів і виникнення соціальних протиріч. Адже нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп та спільнот. Звідси - й протиріччя їх інтересів. Боротьба за володіння та розпорядження дефіцитними ресурсами, за лідерство, владу та престиж і зумовлюють неминучість конфліктів, які виступають як спосіб розв'язання протиріч.

Дарендорф розглядає конфлікти як джерело інновацій та соціальних змін,
оскільки вони допомагають уникнути застою, консервації застарілих відносин,
створюють у суспільстві постійну напругу, надають динаміки суспільним
відносинам. За Дарендорфом, придушення конфлікту призводить до його
загострення.