Файл: 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи досліджень. Анатомія людини.doc
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 30.11.2023
Просмотров: 396
Скачиваний: 2
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
160. Екстрапірамідна система — сукупність структур (утворень) центральної нервової системи, які беруть участь в керуванні мимовільними рухами, підтримці м'язового тонусу й пози.
Екстрапірамідна система поєднує рухові центри кори головного мозку, його ядра й провідні шляхи, котрі не проходять через піраміди довгастого мозку. Від пірамідної системи вона відрізняється локалізацією ядер у підкірковій ділянці й стовбурі головного мозку, структурою провідних шляхів.
Екстрапірамідна система являє собою довгу колонку клітин з більшою кількістю на протязі всього головного й спинного мозку. Ця колонка місцями різко збільшується в обсязі (підкіркові вузли), на деяких рівнях утворюється густе переплетення волокон з тілами клітин, як у блідій кулі, сітчастому утворенні стовбуру, сітчастому відростку спинного мозку. Первинними центрами екстрапірамідної системи є corpus striatum) nucleus caudatus), nucleus lentiformis), nucleus subthalamicus), nucleus ruber) й substantia nigra), яка знаходиться в середньому мозку. Окрім того, до екстрапірамідної системи входять, як інтегровані, центри кори головного мозку, ядра thalamus, cerebellum), присінкові й оливні ядра, formatio reticularis).
Екстрапірамідна система здійснює регуляцію мимовільних рухів, їхню координацію, регуляцію м'язового тонусу, підтримання постави, організацію рухових проявів емоцій (сміх, плач), забезпечує плинність рухів, встановлює вихідну позу для їхнього виконання. При ураженні екстрапірамідної системи порушуються рухові функції, м'язовий тонус, можуть виникнути гіперкінези, паркінсонізм.
161. Орган зору: частини. Будова очного яблука. Утворення і шляхи циркуляції водянистої вологи. Додаткові структури ока, топографія, будова.
Очне яблуко (bulbus oculi ) має форму неправильної кулі з опуклою передньою частиною та сплощеннями згори і знизу. На очному яблуці виділяють: ( polus anterior ) – центр передньої поверхні рогівки; ( polus posterior ) – діаметрально протилежну точку, розміщену трохи назовні від входу зорового нерва і сполучену з переднім полюсом прямою лінією – зовнішньою віссю очного яблука ( axis bulbi externus ) Зорова вісь (axis opticus ) проходить через центральні точки рогівки та кришталика і перетинає сітківку в точці, що розміщена між диском зорового нерва та центральною ямкою сітківки. Площина екватора ( equator ) ділить очне яблуко на передній сегмент ( segmentum anterius ) та задній сегмент ( segmentum posterius ). Меридіани (meridiani ) з’єднують обидва полюси по колу очного яблука, йдуть паралельно зовнішній осі очного яблука й перпендикулярно до екватора.
Очне яблуко містить ядро, яке складається із світлозаломлюючих середовищ, що заповнюють його камери: передню, задню та зазадню, або склисту. Три оболонки (волокниста, судинна та внутрішня)
Водяниста волога(humoraquosus) продукується судинними сплетеннями війкових відростків та складок, за участю кровоносних капілярів, що залягають у їх товщі. Шляхи циркуляції водянистої вологи пролягають від війкових відростків до задньої камери, а звідси крізь зіницю до передньої камери, постійно омиваючи кришталик та рогівку. Відтік її відбувається переважно у райдужно-рогівковому куті (angulusiridocornealis) передньої камери ока крізь фонтанові простори і шлеммів канал до системи вихрових (вортикозних) вен. Утруднення цього шляху відтоку призводить до підвищення внутрішньо очного тиску (глаукоми).
До додаткових структур ока (structuraeoculiaccesoria) належать брови (supercilia), повіки(palpebrae), кон’юнктива (tunicaconjunctiva), вії (cilia), зовнішні м’язи ока (musculiexternibulioculi), сльозовий апарат (apparatuslacrimalis), піхва очного яблука (vaginabulbi), жирове тіло очної ямки (corpusadiposumorbitae), очноямкова перегородка (septumorbitale). Функції додаткових структур ока:повіки захищають очне яблуко від висихання, потрапляння на його поверхню пилу, дозують інтенсивність світла. Брова виконує захисну функцію, спрямовуючи струмочки потових та дощових крапель з чола в обхід очної щілини.Кон’юнктива вкриває задні поверхні повік і склеру.Основною функцією сльозового апарата є зволоження поверхні очного яблука.Піхва очного яблука утворює фасції м’язів очного яблука. Жирове тіло очної ямки заповнює всі проміжки між окістям очної ямки та очним яблуком з піхвою, м’язами, зоровим нервом.
162. Сітківка очного яблука : будова, функції. Друга пара черепних нервів. Провідні шляхи зорового аналізатора.
СІТКІВКА сприймає світлове подразнення і перетворює його в нервовий імпульс, який через зорові шляхи досягає потиличної долі кори головного мозку, де формується зоровий образ. Сітківка складається із 10 гістологічних шарів, а нервові клітини представлені трьома нейронами:
- перший нейрон - палички та колбочки;
- другий нейрон - біполярні клітини, що з'єднують клітини першого і третього нейронів;
- третій нейрон - гангліозні клітини.
Кровопостачання сітківки відбувається за рахунок центральної артерії, центральної вени сітківки і судинної оболонки. Гілки центральної артерії сітківки не мають анастомозів, і повна обтурація однієї з них викликає незмінні дегенеративні процеси відповідного сектора сітківки. Сітківка рихло прилягає до інших оболонок, придавлена склоподібним тілом, і кріпиться до каркаса очного яблука у двох місцях: навколо ДЗН і по зубчастій лінії (межа циліарного тіла і райдужної оболонки).
Кришталик відноситься до прозорих середовищ ока.
ІІ пара черепних нервів – зоровий нерв
Друга пара черепних нервів – зоровий нерв (n. opticus) за функцією належить до нервів спеціальної чутливості, а за походженням є похідним проміжного мозку. N. opticus утворений аксонами гангліозних клітин сітківки (мультиполярних нейронів), які виходять через (lamina cribrosa sclerae), залишають очне яблуко і, сполучившись між собою в міцний пучок, утворюють круглий товстий нерв.
Розрізняють чотири частини зорового нерва: внутрішньоочну, очноямкову, канальну та внутрішньочерепну .
(pars intraocularis) є найкоротшою частиною нерва і розміщена у товщі оболонок очного яблука. По відношенню до решітчастої пластинки білкової оболонки внутрішньоочна частина, у свою чергу, поділяється ще на три частини:
(pars prelaminaris) – розміщена перед решітчастою пластинкою;
(pars intralaminaris) – розміщена між волокнами решітчастої пластинки;
(pars postlamіnaris) – розміщена позаду решітчастої пластинки.
(pars orbitalis) проходить у товщі жирового тіла очної ямки і має вигляд круглого тяжа діаметром до 5 мм та завдовжки близько 3 см. нерв набуває S-подібної кривизни і при рухах очного яблука не натягується.
(pars canalis) проходить через кістковий зоровий канал і має довжину 5–6 мм.
(pars intracranialis) проходить у порожнині черепа від зорового каналу до зорового перехрестя;
Зоровий нерв оточений двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку. Зовнішня піхва (vagina externa) зорового нерва є продовженням твердої оболони і, досягаючи очного яблука, переходить в його білкову оболонку; внутрішня піхва (vagina interna) є продовженням павутинної та м’якої оболон. Під павутинною оболоною, що вкриває зоровий нерв, розташований (spatium intervaginale subarachnoidale), де циркулює спинномозкова рідина. Внаслідок таких анатомічних особливостей формуються підтвердооболонний та підпавутинний шляхи розповсюдження крововиливів, інфекції, пухлин з порожнини черепа до ока і навпаки.
Провідниковий відділ зорового аналізатора починається зоровим нервом, що направляється з очниці в порожнину черепа. У порожнині черепа зорові нерви утворять частковий перехрест, причому нервові волокна, що йдуть від зовнішніх (скроневих) половин сітківок, не перехрещуються, залишаючись на своїй стороні, а волокна, що йдуть від внутрішніх (носових) половин її, перехрещуючись, переходять на іншу сторону. Після перехресту зорові нерви називають зоровими трактами. Вони направляються до середнього мозку (до верхніх горбків четверогір’я) і проміжного (бічне колінчате тіло і подушка зорового горба). Відростки клітин цих відділів мозку в складі центрального зорового шляху направляються в потиличну ділянку кори головного мозку, де розташований центральний відділ зорового аналізатора. У зв’язку з неповним перехрестом волокон до правої півкулі приходять імпульси від правих половин сітківок обох очей, а до лівого – від лівих половин сітківок.
163. Анатомія зовнішнього і середнього вуха.
ЗОВНІШНЄ ВУХО
Зовнішнє вухо складається з вушної раковини та слухового проходу, воно заповнене повітрям.
Вушна раковина побудована еластичною хрящовою тканиною, зовні з обох сторін вкрита шкірою. У ділянці мочки вуха хрящ відсутній. Має характерні закрути, необхідні для спрямування звукових коливань у слуховий прохід (форма має змогу орієнтуватись у напрямку надходження звуку й краще сприймати звуки, що надходять спереду). У людини вушна раковина майже нерухома, бо м'язи, що рухають вушну раковину, у людини розвинуті набагато гірше, ніж у деяких інших ссавців.
Слуховий прохід має форму лійки завдовжки 2,5 — 3 см та діаметром до 1 см., вистелений шкірою, сліпо закритий перетинкою зі сторони середнього вуха. Шкіра вкрита тонкими волосками, які перешкоджають потраплянню пилу та мікроорганізмів. У середину слухового проходу відкриваються видозмінені потові залози, які виробляють вушну сірку). Сірка захищає вухо від пересихання, потрапляння пилу та мікробів.
СЕРЕДНЄ ВУХО.
Середнє вухо починається барабанною перетинкою - це тонка округла пружна сполучнотканинна пластинка , відділяє зовнішнє вухо від середнього. Завдяки пружності при взаємодії зі звуковими хвилями вона повторює їхні коливання і без змін передає їх на слухові кісточки середнього вуха.
Середнє вухо розміщене у барабанній порожнині – невеликий простір знаходиться в скроневій кістці. Порожнина відокремлена від зовнішнього вуха барабанною перетинкою, а від внутрішнього — перетинкою овального вікна. Порожнина середнього вуха заповнена повітрям і сполучена з носоглоткою слуховою трубою (євстахієвою трубою).
У барабанній порожнині розмішені три слухові кісточки – молоточок, коваделко, стремінце. Вони напіврухомо сполучаються між собою: до барабанної перетинки приєднаний молоточок, далі розміщається коваделко, потім стремінце, що впирається в овальне вікно. Середнього вуха дає змогу сприймати навіть слабкі звуки. Слухові кісточки передають звукові коливання з зовнішнього вуха у внутрішнє, одночасно посилюючи їх.
Закінчується середнє вухо кістковою стінкою з двома маленькими отворами: